Переможниця національного відбору на «Євробачення-2019» Maruv ще на етапі своїх переговорів із Національною суспільною телерадіокомпанією України (з якою, як ми вже знаємо, так і не дійшла згоди й не підписала контракту) попросила в журналістів про підтримку й розголос її претензій до НСТУ в обмеженні її творчої свободи та намірів оштрафувати на 2 млн грн за бодай одне відхилення від умов договору.

Умови й обмеження можуть бути неприпустимими для артиста, який виступає в нічних клубах, барах чи стадіонах, де можна як завгодно кокетувати з публікою, спізнюватися на власний концерт на кілька годин, імпровізувати, скільки душа забажає. Або для артиста, який дозволяє собі розізлитися на погану організацію і влаштувати «секс зі сценою», як назвав виступ Maruv під час церемонії нагородження премії M1 Music Awards ведучий авторської програми «Зе Интервьюер» Анатолій Анатоліч. Однак не для культурного амбасадора України у світі, яким стає переможець «Євробачення».

Здається, артисти, які погодилися на участь у національному відборі, до кінця не розуміли, що 23 лютого після фіналу будь-хто з них міг зійти зі сцени Палацу культури КПІ іншою людиною – з новими обов’язками, обмеженнями і, головне, відповідальністю за всю країну. Витівки закінчилися.

Хоча про те, що витівкам не місце в боротьбі за можливість представляти Україну на міжнародному телевізійному конкурі, артисти мали би здогадатися вже після жеребкування 22 січня. Це перша подія, коли збираються всі учасники нацвідбору. Музичний продюсер нацвідбору Руслан Квінта зробив акцент на молоді, якій потрібна допомога з розкруткою. У попередні роки учасники (не всі, декого все-таки запрошував музичний продюсер) самі подавали заяви на нацвідбір, проходили прослуховування спершу в різних містах, тоді в Києві, було онлайн-голосування на сайті телеканалу СТБ, який займався організацією нацвідбору згідно з угодою з НСТУ. У 2018-2019 році всю цю прелюдію організатори пропустили і 10 січня оголосили імена 16 учасників нацвідбору. Більшість учасників, серед яких та ж Maruv, на камери казала, що їх запросили на нацвідбір, ніякого кастингу не було, не було гарячого бажання здобути перемогу і поїхати в Тель-Авів. Музиканти хотіли себе показати, на людей подивитися, але вже у процесі прийшов апетит до перемоги.

Та повернімося до жеребкування 22 січня. Це той день, коли з учасниками нацвідбору говорять по-дорослому. Їм або їхнім директорам пропонують підписати договір, згідно з умовами якого вони повинні секунда в секунду приходити на репетиції, не влаштовувати скандали, пов’язані з організацією тощо. СТБ – комерційний канал, заради того, щоби шоу було яскравим, він може собі дозволити вдягнути учасників, придумати й розробити декорації номерів, організувати кетерінг на знімальному майданчику. Наскільки мені відомо із власних джерел, у попередні роки учасники нацвідбору робили благодійний внесок у розмірі кількох тисяч гривень і давали згоду на участь в інших телепроектах СТБ. Але цю інформацію непублічно не підтверджують ані організатори, ані самі учасники нацвідбору.

Що ж до міжнародного конкурсу «Євробачення», то це публічність. Член журі, переможниця «Євробачення-2016» Джамала не раз запитувала фіналістів, чи уявляють вони себе на прес-конференції, де сотні журналістів із різних країн світу, чи уявляють собі репетиції, де кожен порух учасника «Євробачення» знімають сотні фотографів зі всього світу. Коли спостерігала за нашими учасниками нацвідбору, здавалося, що мало хто з них уявляв реальну картину, з якою доведеться стикнутися. Мені особисто було достатньо побувати на «Євробаченні-2017» у Києві, щоби зрозуміти годинниковий механізм конкурсу й величезну відповідальність учасників та організаторів. На конкурс акредитовують понад тисячу журналістів, усі вони в пошуку сенсацій, із заготовленими запитаннями, з умінням підловити когось із учасників у незручний для нього момент, є провокатори, мета яких – вивести когось із учасників із рівноваги.

Писатимуть про все – від буфету в прес-зоні чи історій кохання учасників до суспільно-політичної ситуації в країні та ставлення до неї через призму музики. Публічність вимагає продумувати кожен крок, і кожна імпровізація, кожна скандальна заява має бути заздалегідь продумана та обговорена всією командою. Щоб не було соромно потім всій Україні.

«Євробачення» – це міжнародна команда. Конкурс об’єднує найкращих професіоналів. Найдрібніші лажі одразу помітні, і про них пишуть тієї ж миті в передових виданнях світу. Головні три шоу – два півфінали і фінал, які виходять у прямому ефірі в десятках країн, відшліфовують до бездоганності. Десятки репетицій, десятки камер фіксують кожен погляд і порух учасника конкурсу. Чи може собі така система організації допустити «неузгоджений шпагат»? На «Євробаченні» не те що шпагат, а зайвий крок убік може призвести до штрафу в два мільйони гривень. Це не стриптиз-клуб у Харкові, де починалася музична кар’єра переможниці нацвідбору.

«Євробачення» – це країна. На мій погляд, участь у «Євробаченні» насамперед бере країна, а хто її представляє – це вже похідне. Артист має максимально проявляти себе як представник країни, а не бути кішкою, що гуляє сама по собі. Або як Maruv себе назвала – «піся королева». Пригадую, як до білоруських журналістів підійшли хлопці з Ізраїлю й запитали, чи справді існує білоруська мова. Тому важливо володіти і хоча би зрідка послуговуватися рідною мовою, щоб у міжнародній спільноті тебе ідентифікували, а не плутали з росіянами. І не ототожнювали лише із сексом.

«Євробачення» – це позиція. У Києві я не пропустила майже жодної прес-конференції учасників конкурсу. Бачила, наскільки всі думали перед тим, щоби щось сказати. Хто мав образ веселуна, дотримувався його, але дурниць не поров. Представників від України неодмінно запитають і про Крим, і про війну, і про політику. Можна віджартуватися, що всі подібні запитання – до Адміністрації Президента. Але на міжнародному конкурсі учасник – це не просто співак, за ним – Україна, й він має відстоювати гідність країни.

«Євробачення» – це свято. Добре організоване, в яке вкладають величезні кошти. Тому все має бути під контролем, прописаним у договорі.

«Євробачення» – це конфлікти. Інформаційна війна триває, і треба мати голову, щоб мудро повестися в непередбачуваній ситуації.

«Євробачення» – це штрафи. Порушення правил учасником – це санкції проти країни, проти Суспільного мовника, це необхідність просити вибачення. Пригадується виступ Джамали на «Євробачення-2017», коли хлопець з австралійським прапором вискочив на сцену і показав голий зад. Хто попросив вибачення в публіки, журналістів, співачки? Охорона? Організатори? Власник голого заду? На жаль, ні. Вибачився за всіх на підсумковій прес-конференції журналіст з Австралії. Хоча на той момент уже було відомо, що то був навіть не австралієць, а український пранкер Віталій Седюк. Австралієць просив вибачення, бо в непристойний момент замайорів його прапор.

Українцям іще треба вчитися просити вибачення. Треба вчитися працювати згідно з договором і жити за правилами, без помилок і казусів. Не тільки тим, хто подаватиме заявки на нацвідбір на «Євробачення», не тільки переможцям, які представлятимуть країну. А й тим, хто голосує. Це спільна відповідальність. І щоби це краще зрозуміти, раджу хоча би раз побувати на «Євробаченні» не віртуально. Тоді не виникатиме думок, що «Євробачення» – це звичайна розвага і ми в Україні надто серйозно сприймаємо «конкурс для домогосподарок».

Фото: фейсбук-сторінка Eurovision Song Contest