Сайт «Суспільне мовлення» продовжує серію інтерв’ю з керівниками громадських мовників у регіонах. Ми вже публікували розмову з Тарасом Білкою з «Громадського. Запоріжжя», а цього разу поспілкувалися з керівником «Громадського. Черкаси»Олексієм Хуторним.

Черкаси — перше місто, де запустилося регіональне «Громадське». Тепер це громадська організація, яка налічує 19 членів. Очолює її Світлана Остряніна.

«Громадське. Черкаси» не співпрацює з Черкаською філією НТКУ. Державний мовник готовий транслювати матеріали «Громадського» лише за плату. «Ми намагалися домовитися з директором Михайлом Калініченком про якусь постійну співпрацю чи ефір, але він сказав: “Давайте гроші”. Мовляв, ОДТРК платить за сигнал, а ми забираємо їхній ефірний час. От і повинні платити за нього. Такі пироги», — розповідає Олексій Хуторний.

Найбільшим викликом на сьогодні для черкаського відділення він вважає пошук власного формату. «Із самого початку ми уявляли, що наше “Громадське” не буде схожим на традиційне телебачення, буде якісне, цікаве, смішне, глибоке. Перед запуском уявляли, що робитимемо акцент на авторських програмах, шукатимемо незайняту в нашому місті нішу. І зараз наші переконання не змінилися», — зазначає Олексій.

— Олексію, як з’явилась ідея запуску «Громадського», чому вирішили цим займатися?

— Я працював на приватному телеканалі «Вікка», який належав тодішньому міському голові Сергію Одаричу. Напередодні Майдану власники почали активно втручатися в редакційну політику каналу. Хоча й до цього вона не була зовсім збалансованою. На каналі не говорили погано про мера й тих, хто платив гроші за ефіри.

Моє рішення було радше емоційним: «А ну його... Набридло. Людей убивають, а ми тут сидимо, мовчимо в тряпочку». І на початку березня 2014 року, одразу після Майдану, я написав пост у Фейсбуку з пропозицією до всіх своїх друзів створити «Громадське телебачення в Черкасах». Ішлося саме про незалежний ресурс, це перша умова. І відгукнулося багато моїх друзів-журналістів. Ну й почалося. Через два місяці в нас була офіційна презентація проекту в кінотеатрі «Салют», на якій були присутні столичні колеги Роман Скрипін, Богдан Кутєпов. Ми показували свої різножанрові програми й документальні фільми. Було багато людей.

— Розкажіть, чи змінювався ваш проект від часів Майдану й до сьогодні?

— Насправді, найбільший виклик як для нас, так і для «Громадського ТБ», на мою думку, — знайти свій формат, обличчя. Із самого початку ми уявляли, що наше «Громадське» не буде схожим на традиційне телебачення, буде якісне, цікаве, смішне, глибоке. Перед запуском уявляли, що робитимемо акцент на авторських програмах, шукатимемо незайняту в нашому місті нішу. І тепер наші переконання не змінилися. Ми не женемося за реактивними новинами, а намагаємося давати ексклюзив. Тому в нас і не так багато контенту порівняно з іншими черкаськими медіа.

— Чи ви працюєте виключно як журналісти, чи виступаєте і як громадські активісти? Як вважаєте, ці ролі можна поєднувати?

— Ми працюємо як журналісти. Не можу назвати нас активістами. Але вважаю, що часто межа між цим дуже нечітка. Якщо я організовую музичні концерти для людей, якісь культурні заходи або прибирання пляжу, я активіст?

— Де ви мовите? Чи плануєте отримувати ліцензії?

— Ми наразі працюємо офлайн. Тобто знімаємо сюжети, програми, ефіри й викладаємо їх у себе на сайті та своїх сторінках у соцмережах. Пробували працювати онлайн, робили вечірні ефіри на Youtube, але вони не пішли. Дивиться 10–20 людей. Стосовно ліцензії ще не знаю. В нас поки що немає такої кількості контенту, щоби формувати ефірну сітку. Будемо зростати, збільшувати кількість контенту, тоді думатимемо про телебачення.

— Хто працює на каналі? Скільки журналістів? Чи це місцеві медійники?

— Наразі в нас працює троє журналістів, включаючи мене як головного редактора. Є двоє студентів-четвертокурсників, які набираються досвіду й допомагають нам. Оператор, SMM-редактор і фінансистка, вона ж нині й голова.

— Хто визначає редакційну політику? Які у вас відносини з «Громадським телебаченням»?

— Редакційну політику визначаємо ми самі. Напередодні Нового року в нас була стратегічна сесія. Ми шукали, ким ми хочемо бути, що знімати і як, формували бачення організації на період до 2018 року. Із «Громадським телебаченням» ми співпрацюємо, даємо їм матеріали, які вони ставлять собі на сайт. Невдовзі, як вони обіцяють, буде  новий спільний сайт для всіх громадських по Україні. Також вони допомагали минулого року з фінансуванням. Вони виграли грант на розвиток мережі «Громадських» по Україні.

— Яким чином фінансується «Громадське. Черкаси»?

— Фінансуємося ми здебільшого коштом грантів. У цьому році ми виграли чотири гранти. Один із них, найбільший, дало «Громадське ТБ». Але ми постійно самостійно пишемо заявки. Також минулого року запустили краудфандингову кампанію на сайті Biggggidea й за три місяці назбирали трохи більше 20 тис. грн. Наразі в те, що люди платитимуть абонплату за наш контент, я не вірю. Бо ми звикли до «халяви» — дивитися піратські фільми, слухати піратську музику etc. Думаю, це пов'язано з рівнем достатку. Деякі мої друзі кажуть, що готові платити за музику, фільми, книги в інтернеті, якби мали гроші на це. Гадаю, з новинами те ж саме.

— Опишіть медіаландшафт у Черкаській області. Як ви його оцінюєте? Чи вплинула поява «Громадського. Черкаси» на інформаційний простір області?

— У Черкасах багато інтернет-видань як для такого маленького міста. І ростуть вони як гриби. Ледь не щомісяця з'являється нове. На мою думку, має бути конкуренція, це добре для людей. Та справді якісних видань немає, журналісти в Черкасах ліниві. Але, думаю, це не тільки феномен Черкас.

— Чи співпрацюєте ви з Черкаською філією НТКУ? Чи є у вас спільні проекти? Чи дають вони вам ефір?

— У нас були намагання співпрацювати з обласною ОДТРК «Рось» (зараз — філією НТКУ). Ми давали безкоштовно транслювати деякі наші програми й документальні фільми. Кілька разів намагалися домовитися з директором Михайлом Калініченком про якусь постійну співпрацю чи ефір, але він сказав: «Давайте гроші». Мовляв, ОДТРК платить за сигнал, а ми забираємо їхній ефірний час. От і повинні платити за нього. Такі пироги.

— Чи вноситимете зміни в концепцію мовлення, коли буде юридично створено суспільне мовлення в Україні? Адже загалом «Громадське» мало займати нішу суспільного мовлення, якого в нас не було й досі немає.

— Над цим працюють наші київські колеги.

— За час існування «Громадське. Черкаси» чи допомагала вам місцева влада? У який спосіб? Як загалом вони ставляться до «Громадського. Черкаси»?

— Під час запуску проекту обласна влада допомогла знайти нам офіс. Він нині у приміщенні, яке належить обласній раді. Більше ані місцева, ані обласна влада нам не допомагала. Навіщо їм це? Їм потрібні ручні ресурси. Навіть тепер.

— Чи вимірювали ви своїх рейтингів, чи важливі вони для вас? Хто ваша аудиторія?

— Рейтингів ми своїх не вимірювали. Єдине мірило нашого успіху поки що — це кількість переглядів наших відео і статей, а також те, наскільки тему обговорюють наші глядачі.

— Які ваші найуспішніші проекти? Які матеріали набули найбільшого розголосу?

— Найуспішніші наші проекти, на мою думку, це серія програм «Знати, щоб вижити» про те, як поводитися на випадок надзвичайних ситуацій. Перший випуск програми мав 200 тисяч переглядів. Також успішними вважаю наші проекти до виборів — «Досьє на кандидатів» про людей, які балотувалися на виборах. Багато моїх знайомих казало, що чекали наші програми, щоб розібратися, хто є хто в політиці. Також популярний проект «Трясця. Педалі», який у кумедній формі популяризує велосипедний рух, а також програма «Мої права» про те, як відстоювати свої права в повсякденному житті.

— У вас був проект про черкаські ЗМІ. Чому ви вирішили торкнутися цієї теми? Чому вийшло тільки два випуски?

— Восени 2015 року ми робили проект «Кому належать черкаські ЗМІ». Його мета — показати важливість незалежної журналістики, привернути увагу людей до цієї теми. Бо більшість ЗМІ належать людям, яких цікавить не журналістика, а власні шкурні інтереси. Ми хотіли, щоби глядачі звертали увагу, звідки вони беруть інформацію, й запитували себе: чому я маю довіряти цьому ресурсу? Також ми хотіли показати, кому ж належать видання. Ну й дати копняка собі й колегам, щоб усі ми краще працювали. Але черкаські колеги не зрозуміли ідеї й на мене полилася купа проклять. Хто я такий, щоб оцінювати інших? Та твій експерт, який оцінював контент, взагалі не експерт, — і купа образ. Я радий, що на наш бік стали люди, думка яких мені важлива, — Отар Довженко з УКУ й Оксана Романюк із Інституту масової інформації. Чому лише два випуски? Ми вибрали просто найбільші видання й проаналізували їх. Хтозна, можливо, ми повернемося до аналізу контенту під час виборів.

— На вашу думку, якого контенту потребують українці загалом і жителі вашої області зокрема?

— Я думаю, українцям бракує позитиву. Бо в новинах одна війна, смерті, ДТП, кров. Реформ немає. Скрізь #зрада. Думаю, бракує позитивних історій про те, як люди у важких умовах роблять неможливе — беруть відповідальність у власні руки й змінюють на краще себе, свій будинок, двір, район, місто і країну.