Розмовний жанр — улюблений формат «UA: Першого». Про це вже писала в попередньому моніторингу. Позаминулого тижня, 26 січня, до й без того численних ток-шоу на цьому каналі додався спецпроект «Децентралізація». Його вели Роман Вибрановький (Дебати PRO) і журналістка«Громадського» Наталка Соколенко. Перший розмовляв із гостями в телевізійній студії, друга — в студії Національного радіо.

Децентралізація й справді тема, на якій у нашій країні розуміється лише кілька людей. Саме їх і запросили журналісти до розмови. Володимир Гройсман, голова Верховної Ради, ідею про передачу влади зі столиці на місця плекав іще з часів свого вінницького мерства. Марина Ставнійчук теж працювала над розробкою законопроектів із децентралізації під час своєї роботи в Адміністрації Януковича. Про що їй одразу ж нагадав Володимир Гройсман, коли Марина Іванівна розкритикувала закон про децентралізацію, ухвалений Верховною Радою.

Марина Ставнійчук рознесла його на друзки. Головна претензія юристки Ющенка-Януковича — відсутність підзаконних актів, які мають регулювати права громад. Приміром, вона особливо наполягала на необхідності виписати право на референдум як інструмент прямої демократії. Володимир Гройсман був не менш категоричним захисником самої ідеї децентралізації, наголосивши: фінансова децентралізація себе виправдала.

Роман Вибрановський цілком логічно зауважив, що влада не має чіткого плану щодо децентралізації. Гройсман у відповідь сказав, що в Раді лежать законопроекти про децентралізацію в царинах освіти й охорони здоров’я. На думку спікера, проблеми освіти та охорони здоров’я треба терміново передавати на місця.

Чому ці законопроекти не виносять на обговорення та голосування, залишилося страшною таємницею спікера.

Марина Ставнійчук люто й нещадно бомбила закон про децентралізацію за інститут префектів. На її думку, він призведе до посилення вертикалі влади. Адже префекти отримують усі повноваження, а їхня відповідальність перед громадою зводиться лише до звіту перед цією самою громадою.

Юрій Гримчак у студії Наталки Соколенко доводив: об’єднання територіальних громад має бути абсолютно добровільним. Назвавши кількість уже об’єднаних громад (159), експерт назвав спроможними сто. Забувши пояснити, що він має на увазі під цим словом — фінансову незалежність від центру чи щось іще.

Він назвав і головнуваду української децентралізації, копійованої з польської моделі. Проблема в тому, що в Польській республіці перед реформою з децентралізації вже були готові адміністративно-територіальні одиниці — ґміни. В Україні ж їх доводиться створювати через об’єднання громад, що має присмак штучності. Тож до реформи з децентралізації треба підходити комплексно.

Юрій Ганущак, директор Інституту розвитку територій, доводив: для реальної децентралізації потрібні зміни до Конституції, і найголовніше — розділення повноважень між центром і громадою.

Роман Вибрановський зрештою запросив до слова Геннадія Зубка, віце-прем’єра уряду, який відповідає за реалізацію реформи місцевого самоврядування.

«Ця реформа — вже реальність, — похвалився чиновник. — 159 громад уже отримали всі повноваження. Ці громади вже живуть своїм життям. Вони мають гроші, оминаючи область і район».

Ведучий, вочевидь, не ставив перед собою завдання дискутувати з цілим віце-прем’єром, натомість надавши слово меру міста Світловодська (Кіровоградщина). Який теж у дусі звітної доповіді черговому з’їздові КПРС досить райдужно доповів про реальність і перспективи децентралізації в рідному місті.

Коли дійшло нарешті до питання особливого статусу окремих районів Донецької та Луганської областей, на сцену вийшов найлютіший серед українських кадрових дипломатів ненависник Мінських домовленостей, голова ГО «Майдан закордонних справ» Богдан Яременко. З його появою в студії Наталки Соколенко дискусія дуже пожвавилася. Опонував панові Яременку Юрій Гримчак, який відстоював зміни до Конституції в частинах як децентралізації, так і особливого статусу ОРДіЛо.

Наталка Соколенко, до речі, приємно здивувала тим, що називала «UA: Перший» згідно з англійською транскрипцією — «юей», а не «юа», як чомусь заведено на цьому каналі.

Підсумовуючи дискусію, ведуча запевнила глядачів — децентралізації бути. А Роман Вибрановський констатував: ми не знаємо, як саме вона відбуватиметься, але щоб знати це, треба контролювати владу.

Можливо, він має рацію. Навіть не так, Роман має цілковиту рацію — владу треба контролювати. Зокрема й журналістам. Проте робити це варто агресивніше, а не так, як сам Роман у студії 26 січня, беззубо. Такого «контролю» влада явно не боїться.

Третього лютого, коли на всіх телевізійних ток-шоу країни обговорювали причини й наслідки заяви про відставку міністра економічного розвитку й торгівлі Айвараса Абромавичуса, Микола Вересень запросив до своєї однойменної авторської програми Уповноважену з прав людини при Верховній Раді Валерію Лутковську.

Омбудсмен, яка обійняла цю посаду ще за часів Януковича, до розмови явно готувалася, адже оперувала цифрами й фактами. Але… Можливо, це гіперсуб’єктивне враження, яке склалося від Валерії Лутковської ще тоді, коли вона хизувалася розкішним бюстом… Можливо. Проте ця дика суперечність між супердоглянутим обличчям та родом діяльності омбудсмена, який апріорі мусить лізти в пекло найстрашніших проблем (права людини на територіях безправ’я, приміром, у СІЗО чи на окупованих територіях) не може не вражати.

Зрозуміло, що Микола Вересень, запрошуючи таких гостей, одним зі своїх надзавдань може вважати ще й певний тролінг щодо них. Та якщо й так, то його спроби були настільки тонкими, що їх ніхто не помітив. Це щось на кшталт англійського гумору, недоступного для більшості небританців.

Вся розмова Миколи Вересня з Валерією Лутковською, знову ж таки, як і виступи високих чиновників у спецпроекті «Децентралізація», скидалася на ті ж таки сумнозвісні звітні доповіді. Тобто переможні реляції.

Ні, це було цікаво — почути, як український омбудсмен їздить на обмін полоненими без бронежилета з каскою. Або ж як вона налагоджує контакти з чиновниками країн, де є «подібні проблеми». Останнє словосполучення, щоб ви не сумнівалися, — про окуповані українські території (Крим і Донбас, якщо хтось забув).

Особливо тісно Валерія Лутковська співпрацює з російською колегою Еллою Памфіловою. Остання пішла назустріч їй в історії з незаконно вивезеними до Росії українськими дітьми з Донбасу півтора року тому. Діти, як ми чудово знаємо, тоді повернулися в Україну.

Але, вибачте, всю інформативність від розмови чиновниці з ведучим перекреслила одна-єдина фраза омбудсмена: «Чиновник карається рубльом!». Не гривнею, а саме «рубльом». Ці слова продемонстрували безпросвітну совковість Уповноваженої з прав людини та її підкіркову залежність від «русского міра» імені Путіна.

Можливо, це й був той самий непомітний тролінг ведучого — вивести пані омбудсмена на такі одкровення.

Далі вже можна було прощатися з глядачами. І бажано навіки. Але цього не сталося. Навпаки, ведучий щосили створював для гості атмосферу доброзичливості, вивівши її на «прогресивність» у такій контроверсійній темі, як зведення нового СІЗО під Києвом. Адже Лук’янівська тюрма давно вже себе пережила. Тут пані омбудсмен виявилася в тренді, адже днями в українському телепросторі почала гуляти теза заступниці міністра юстиції Олени Севастьянової про необхідність побудови нових сучасних слідчих ізоляторів.

Пані Лутковська, як виявилося, дуже вболіває за охоронців СІЗО. Бо, вибачте, новій поліції зарплатню одразу ж підвищили в кілька разів, тоді як той-таки охоронець у СІЗО отримує 1250 гривень. Тож він за гроші передає ув’язненим усе, що ті зажадають отримати з волі.

Що робить Валерія Лутковська, аби цього не було, залишилося невідомим глядачеві «UA: Першого». Як у старому анекдоті: «І чого приходила?»

Отож, за спроби підбити підсумки двох проаналізованих ток-шоу, їхній коефіцієнт корисної дії виявляється близьким до нуля. Адже і в спецпроекті «Децентралізація», і в програмі «Вересень» глядачеві замість чітких планів реального самоврядування чи подолання корупції в СІЗО подали набір демагогічних тез.

Із яких розчарований глядач міг винести один-єдиний і вивчений за 25 років напам’ять висновок: усі чиновники говорять одне, думають друге, а роблять третє. Тобто працюють не на зубожілий народ, а на себе коханих.

Огляд телепрограм здійснений в рамках проекту «Сприяння свободі та прозорості засобів масової інформації» за підтримки Національного фонду за демократію (NED).