osvita.mediasapiens.ua

Саллі Мікова: Суспільне мусить говорити мовами людей, які його дивляться

Саллі Мікова — медіаекспертка Лондонської школи економіки. Живе в Македонії з 1999 року, писала дослідження про суспільного мовника цієї країни. У квітні пані Мікова побувала в Україні, де взяла участь в обговоренні проекту Статуту Національної суспільної телерадіокомпанії України (НСТУ). Експертка висловила свої зауваження й пропозиції до проекту. В інтерв’ю сайту «Суспільне мовлення» вона розповіла, наскільки важливо пристосувати міжнародний досвід до національних потреб, що варто змінити в проекті Статуту та як діяти суспільному мовникові в умовах війни.

Саллі, що ви думаєте про проект Статуту НСТУ?

– Загалом, мені здається, є два найбільші виклики, з якими НСТУ має впоратися, щоб бути незалежною організацією. Слід створити механізми, за якими ПАТ НСТУ стало би підзвітним громадськості, та виключити можливості контролю з боку держави чи політичних сил. З позитивного можу відзначити забезпечення стабільного фінансування, диверсифікацію надходжень, механізм створення Наглядової ради.

Під час дискусії були думки, що рекомендації європейських експертів неможливо втілити в рамках чинного українського законодавства. Як ви вважаєте, чи вони принципові для НСТУ?

– Деякі з них є вирішальними, зокрема, план фінансування та використання майна НСТУ. Але ви маєте узгодити все це на національному рівні. Це доволі звична річ, коли ми приходимо як експерти в іншу країну, даємо рекомендації — і не всі з них приймаються і впроваджуються. Треба пам’ятати про міжнародні стандарти, яким ми намагаємось відповідати, але все це має працювати в місцевому контексті. Трапляється, що відповідність міжнародним стандартам та законам не вирішує національних проблем. Тож я думаю, що наша робота нині — піднімати прапорці там, де можуть виникнути проблеми, намагатися повернути все до ключових принципів незалежності й підзвітності суспільного мовлення, але це нормально, що не все можливо втілити. Перетворення державного мовника на суспільний — складний і тривалий процес.

На вашу думку, які пункти проекту Статуту найбільш проблемні?

– Думаю, найпроблемнішими є відносини між акціонером і фінансовим менеджментом суспільного. Здається, змінити ці норми буде найважче, оскільки вони прив’язані до економічних та інших законів, які мають справу з тим, що держава дає гроші з бюджету на компанію. Таким чином, серед пунктів, які мають бути узгоджені та щодо яких варто шукати компроміси в межах чинного законодавства, — побажання державної влади отримувати від мовника звіти, як ці гроші використовуються. Шляхи, якими мовник може звертатися до громадськості й залучати її напряму, допоможуть забезпечити захист від втручання уряду.

Як має відбуватися таке залучення?

– Ну, наприклад, річний план. Держава в особі уряду та Держкомітету ухвалює план. Якщо цього не можна змінити, то НСТУ в змозі, приміром, прописати в Статуті, що НСТУ зобов’язана оприлюднити чернетку фінансового плану за 30 днів до затвердження. Й тоді такі організації, як «Детектор медіа», як Інститут медіа права (нині — Центр демократії та верховенства права. — Ред.), опублікують цей план для широкої аудиторії, люди коментуватимуть, ви його проаналізуєте, потім план буде переглянуто і, зрештою, презентовано як фінальний документ. І це нормально для великих організацій, які є публічними інституціями. Оприлюднення документа для консультації з громадськістю — чудовий спосіб упевнитися, що в тебе хороший план. Також залучення аудиторії робить процес прозорим, підвищує довіру до мовника. Аудиторія знатиме, що ви пропонуєте, і якщо в якийсь момент уряд скаже чогось не робити, всі знатимуть, хто винен.

На вашу думку, чи захищені права меншин у проекті Статуту?

– Це одна з тих речей, які випущені з документа в розділі про принципи й далі в інших частинах. Слід забезпечити наявність на суспільному регіональних мов і мов меншин.

Згідно з усіма рекомендаціями експертів, суспільний мовник має сприяти об’єднанню суспільства та слугувати потребам усього населення. Я знаю, що це чутлива тема в Україні. Втім, люди, які працюють над створенням цього нового мовника, мають вирішити, чи цей мовник має об’єднувати країну, чи сіяти розбрат. Також якщо ви хочете, щоб ваш мовник почули якомога більше людей, треба, щоб він мовив їхніми мовами.

В Україні офіційною є українська мова, але російською говорить значна частина людей. Виходячи з європейського досвіду, як вчиняти в таких ситуаціях?

– Дуже схожа ситуація в Македонії, де 62 % населення говорить македонською, 25 % — албанською, й це дві абсолютно різні мови. Також там є шість конституційно визнаних мов меншин. Тема щодо македонської та албанської дуже політично чутлива, у 2001-му був конфлікт, потім був мирний договір, але навіть до конфлікту суспільний мовник Македонії випускав програми всіма мовами. Тобто був один канал повністю македономовний, ще один — переважно албаномовний, він також транслював дві години на добу турецькою мовою й мав невеликі включення програм іншими мовами меншин.

Це доволі складно з погляду вироблення продукту й доволі дорого для такого маленького мовника. Але якщо ви намагаєтеся виховати громадян, які цікавляться внутрішньою політикою, які голосуватимуть, які почуватимуться частиною країни, то вам потрібен суспільний мовник, який дивитимуться всі. Суспільне мусить говорити мовами людей, які його дивляться. І є багато речей, які ви можете робити — перекладати, ділитися програмами, щоби люди, які говорять різними мовами, все одно отримували спільний досвід, а не жили в різних світах, створених різним телебаченням. Тож це роль, яку суспільне може відіграти.

На македонському суспільному різні редакції для кожного каналу?

– Так. Ці дві мови дуже сильно відрізняються. Тож це дві окремі редакційні команди. Македонський приклад не ідеальний, адже їхній мовник політично ангажований і цілком у руках македонських та албанських партій, які перебувають при владі. Тож з огляду на незалежність — це дуже поганий приклад, але хороший у сфері забезпечення мовлення різними мовами.

Тепер ці команди виробляють контент окремо одна від одної. Але був час, коли була спільна редакція новин, і тоді було набагато більше обміну та співпраці. Тепер вони працюють окремо, й це не найкраща ситуація. Найкраще було б, якби був спільний ньюзрум, тоді у вас будуть всі сторони історії, будуть присутні всі позиції.

А чому виникли проблеми з політичним впливом у Македонії?

– У часи Югославії це також був державний мовник, як і тут у вас. Потім йому потрібно було реформуватися й стати суспільним мовником. І в процесі перетворення ключовим джерелом фінансування була абонплата (ліцензійний збір), а збирати її мовник мав самотужки, без сторонньої допомоги. Зрештою, мовник збанкрутував. Таким чином, у них уже була тенденція до підтримки провладних позицій, адже вони були державним мовником, і ця традиція збереглася. Збанкрутувавши, вони скорочували і скорочували працівників, але в них не було стабільного безпечного фінансування. Уряд їх підтримав грошима, але щопівроку керівництво мало йти до уряду й просити про наступний транш. Тож була цілковита залежність від держави.

А на яких умовах держава давала ці гроші? Як це було законодавчо врегульовано?

– Вони просто давали й давали їм гроші впродовж років. Це задовольняло політичні партії, адже вони повністю контролювали, що показує мовник. Вони знайшли шлях це узаконити. А мовник не мав зв’язку з аудиторією, він втратив популярність. Люди, які там працювали, не змінили своїх методів роботи, вони працювали так само, як і тоді, коли мовник був державним.

Тобто я ще раз хочу наголосити — потрібна культура незалежності в редакціях. Ви маєте її створити. Ви маєте забезпечити дотримання механізмів прозорості та заручитися підтримкою аудиторії, щоби змінити ситуацію.

Що македонський мовник робив для примирення людей, які воювали?

– Різне. Насправді він міг би зробити набагато більше. Під час воєнних дій редакції двох каналів уже працювали окремо, й вони розповідали зовсім різні історії, а так не має робитися. А от місцевий комерційний мовник, який мовив і македонською, й албанською, впорався значно краще, він збалансовував інформацію, змішував команди, які працювали над новинами та програмами, тож там була краща модель роботи, ніж на суспільному.

Але в Македонії дуже важка ситуація з ринком — там лише два мільйони людей. Навіть якщо мовник збере всю абонплату, цього буде недостатньо для вироблення якісних програм, їм варто було би зосередитися на новинах та інформаційних передачах і робити їх спільно, двома командами. Втім, вони завжди намагаються подавати інформацію в «мирний» спосіб, не розпалюючи конфліктів.

Як зробити суспільного мовника України незалежним та убезпечити його від політичних впливів? Які пункти варто прописати в Статуті?

– Радше має бути угода між політичними гравцями й мовником, що суспільне буде незалежним. Адже часто, незважаючи на те, що ви напишете в Статуті, мовник не буде незалежним, допоки люди цього не захочуть.

Звісно, треба закласти стабільне фінансування, яке б не залежало від уряду, право самим розпоряджатися своїм майном, контролювати редакційну політику. Втім, іноді навіть якщо не все добре виписано в законі, але люди вирішують, що мовник буде незалежним, і діють відповідно до цього рішення, він буде незалежним.

Фото Діани Поладової

comments powered by Disqus