– Одним із найголовніших стандартів суспільного мовлення є те, що воно повинно бути незалежним. Чи реально це для медіа у наш час?

– Одразу зазначу, що, говорячи про суспільне телебачення, я маю на увазі повноцінну структуру за типом ВВС. Тобто зовсім не те, що минулого року було зроблено в Росії, коли приватний канал просто назвали суспільним.    

А саму незалежність суспільного мовника можна розглядати у декількох контекстах. Зокрема, незалежність від держави та фінансово-політичних угрупувань. Це реалізувати, в принципі, можна. Але суспільне мовлення все одно залежатиме від аудиторії.

– Як можна гарантувати фінансову незалежність суспільного ТБ?

– Шляхів для забезпечення цього на сьогодні винайдено вдосталь. Це може бути і абонентська плата, якої дарма лякаються, адже складатиме вона не таку вже й велику суму. Або відрахування від реклами великих комерційних каналів, у випадку, якщо на суспільному телебаченні не буде комерційної реклами. Можна навіть використати державне фінансування, але визначити його потрібно правильно. Наприклад, у Франції, коли Національні збори затвердили фінансування СМ на сім років уперед, навіть ті, хто згодом хотіли зменшити його, так і не змогли цього зробити. Ось такий механізм буде працювати. 

– А хто контролюватиме весь процес?

– Це слід здійснювати наглядовим структурам, які також мають бути незалежними. Тобто члени наглядової ради не можуть назначатися владою. Натомість, вони повинні представляти інтереси різних соціальних інституцій: профспілок, церкви, молодіжних організацій тощо та обиратися з їхніх представників. Так, перш за все, вони назначатимуть топ-менеджмент і слідкуватимуть за витратами суспільного мовника.

– Чим відрізняються вимоги до суспільного мовника від вимог до будь-якого якісного медіа?

– Фактично єдина відмінність полягає у тому, що суспільне ТБ має забезпечувати багатоголосся. Тобто суспільному мовленню потрібно артикулювати інтереси і думки тих соціальних груп, які не знаходять вираження в контенті комерційних мовників. Адже цілком зрозумілою та прозорою ціллю комерційних каналів є прибуток. Чи отримають вони гроші, якщо орієнтуватимуться на аудиторію інтелектуалів, яким подобається «П’ята симфонія» Бетховена або «Перший концерт» Чайковського? Звичайно, ні. Тому вся аудиторія України, яка так чи інакше хоче дивитися телебачення, просто вимушена бачити на телеекранах поп-співачок та співаків.

Це культурна складова. Але є й не менш важливі. Наприклад, в нашій країні проживає значна кількість ромів, яких ми звикли називати циганами. Більшість з нас не знає, що це за люди, не знає, чим вони живуть, саме через те, що їхні інтереси зовсім не артикулюються суспільству. На них навіть не направлена реклама. Але вони теж існують, теж складають певну частину населення. Тому саме суспільний мовник повинен займатися такими питаннями.

Тобто суспільне телебачення повинне враховувати інтереси тих людей, чиї інформаційні потреби не задовольняються. Так, до недавнього часу сегментом глядачів, який абсолютно ігнорувався комерційними каналами, була дитяча аудиторія. Згодом певні зрушення тут все-таки відбулися, але також через рекламу. Тобто саме тоді, коли власники каналів зрозуміли, як сильно діти можуть впливати на покупки батьків. Іншої користі від продукування освітніх програм для дитячої аудиторії вони, на жаль, не бачать.

– Чи є майбутнє у суспільного мовлення в Україні?

– Ще з 1990-х років, з першого президентського строку Кучми, я входжу до складу різних президентських комісій з розробки програм щодо впровадження суспільного мовлення в нашій країні. Не так давно я також був експертом законопроекту Громадської гуманітарної ради при президенті України. І, мені здається, що в найближчі роки закону, який діятиме, в Україні, на жаль, не буде.

І обіцянки Віктора Януковича про те, що скоро цей процес зрушить з мертвої точки викликають в мене лише скептичну посмішку. Адже ми чули їх від кожного президента, окрім першого, але жоден з них нічого насправді дієвого для суспільного мовлення так і не зробив.

Причина цього доволі зрозуміла. На базі чого в Україні взагалі можна робити суспільне телебачення? Зрозуміло, що на базі державного. По-перше, так доцільніше, а по-друге, воно є реліктом та рудиментом, від нього слід позбавлятися. Але для того, щоб ввести в дію механізм роздержавлення ТБ потрібна політична воля. А її немає.

На сьогодні існує принаймні два хороші законопроекти про суспільне мовлення: той, що був підготовлений робочою групою суспільних комунікацій Громадської гуманітарної ради, та законопроект про СМ Андрія Шевченка, який вже у парламенті. Можна було б прийняти один з них у першому читанні, а згодом доопрацювати. Проте влада в цьому не зацікавлена.