«Євробачення», перший півфінал: пісенне свято під час війни
Писати про цьогорічний конкурс «Євробачення» важко. Йде війна, Росія несе в Україну горе й смерть. Чи до «Євробачення» зараз, чи до пісенних конкурсів, чи не наруга це? А з іншого боку, «Євробачення» — чи не той суспільний антидепресант, подібні до якого нині ой як потрібні. Бо фізично неможливо повсякчас перебувати у стані смутку й тривоги, потрібна розрядка. І, може, конкурс «Євробачення» — це символ торжества життя, нормального звичного життя?
Під час Битви за Британію 1940 року британці гинули під гітлерівськими бомбами, відправляли рідних на фрон, вживали шалених заходів безпеки, зазнавали економічної скрути. Але в суспільстві була угода: живімо, наскільки можливо, покажімо німцям, що їм несили зламати наше звичне, нормальне життя.
«Євробачення» під час війни — мов бенкет під час чуми? Але цей класичний сюжет не має моралізаторського резюме, натомість залишає перед роздумом: що це — блюзнірство, а чи життя попри катастрофу, наперекір їй?
Схожі думки на самому початку трансляції на каналі «UA: Культура» висловлював і ведучий Тімур Мірошниченко. Щоправда, мені зовсім розслабитися, повністю скинути напруженість так і не вийшло.
Український гурт «Калуш Оркестра» вийшов до фіналу. Україна тримає марку єдиної з-поміж усіх країни, чиї представники ніколи, жодного разу не опинялися за бортом фіналу. Поруч із нашим гуртом у фіналі ми побачимо представників Вірменії, Греції, Ісландії, Литви, Молдови, Нідерландів, Норвегії, Португалії та Швейцарії. Більше не почуємо ми представників Австрії, Албанії, Болгарії, Данії, Латвії, Словенії та Хорватії. Інтриги цього разу майже н було: виступи чітко поділялися на такі, які тягнуть на фінал, і які не тягнуть; було лише дві-три пісні плюс-мінус.
Українці виступили краще, ніж на нацвідборі, натхненніше й потужніше. Дуже проникливо вийшло. І на загальному тлі виявилося, що в їхній пісні — дуже прив'язливий приспів. Цього року Україна має на конкурсі фору: за «Калуш Оркестра» можуть проголосувати на знак підтримки України — принаймні, виступ слухали стоячи й овації влаштували неймовірні. А ще дуже багато українців зараз в інших країнах Європи, й вони і можуть за Україну голосувати — Мірошниченко до цього й спонукав. От тільки хотілося би, щоби виступ українців оцінили за гамбурзьким рахунком — і при тому високо, заслужено, а не з милості.
А от Росію цього року з конкурсу вигнали, й саме за агресію проти України. Це саме той випадок, коли баба з возу — чистіше повітря. Бо Росію завжди оточували скандали, підозри в маніпуляціях при голосуванні, саме російська пропаганда навіювала, що «Євробачення» — це голосування за країни, а пісні — так, ілюстрація. У російській блогосфері кожного року лилося хамство на адресу й самого конкурсу, й усіх учасників не з Росії. То й ну її, пішла вона до Білорусі — ту витурили роком раніше. Спокійніше стало. Якби росіяни побачили, як конкурсанти з інших країн підтримують Україну, в них би стався мозковий закріп, бо для них будь-яке змагання — війна, а суперники, конкуренти й опоненти для них — вороги.
Загалом півфінал вийшов досить цікавим. Чимало конкурсантів зробили ставку на яскравість і оригінальність звучання та стилю. Запам'яталася португалка Мару з магічною, мало не потойбічною піснею — щоправда, заради справедливості, пісню зробив беквокал. Норвежці «Сабвулферз» проспівали якусь незбагненну поліфонію. Щоправда,зворотним боком була складність мелодій та побудови пісень, і щодо таких, що чіпляють, «Калуш Оркестра» не було рівних. Був певний надлишок умовно скандинавських балад — окрім ісландок «Сюстур», їх подарували грекиня Аманда Георгіаді Тенфйорд та хорватка Міа Дімшич.
Незмінний Тімур Мірошниченко, здалося, вів дещо стриманіше, ніж зазвичай. Змістовно, інформативно, о справі. Єдине — було не завжди зрозуміти, де його власні слова, а де викладення слів ведучих на сцені: подеколи вони плавно й непомітно перетікали одне в інше.
Були й два прикрі моменти. На самому початку, промовляючи щось життєствердне, ведучий виголосив пасаж, який на слух швидкою мовою було зрозуміти так: хай «Євробачення» дивляться у містах-героях — і поряд із Гостомелем та Бучею пролунали Ізюм, Волноваха, Херсон, Маріуполь. Це шокувало: такі речі варто дуже чітко формулювати й вимовляти. Бо ж сприймається на слух.
Другий прикрий момент був, коли ведучі на сцені згадали співачку Рафаеллу Карра, пролунали мелодії її пісень, але без вокалу, й ведучі, підвівши руки вгору, передали їй привітання. Мірошниченко пояснив: «Ведучі вітають Рафаеллу Карра, її пісні стали популярними в усій Європі». Рафаелла Карра торік пішла з життя, й це була данина її пам'яті. Телеглядачам це аж ніяк не стало очевидним.
Чекаємо на фінал.
Фото: EBU/SARAH LOUISE BENNETT