За підсумками першого півфіналу пісенного конкурсу «Євробачення», що розпочався в Роттердамі, до фіналу вийшли артисти з Азербайджану, Бельгії, Ізраїлю, Кіпру, Литви, Мальти, Норвегії, Росії, України та Швеції. Завершився конкурс для представників Австралії, Ірландії, Північної Македонії, Румунії, Словенії та Хорватії.

Уперше за роки своєї участі в конкурсі не пройшла до фіналу Австралія. Україна ж, за спостереженнями вашого автора, залишилася єдиною країною, чиї артисти завжди виходили до фіналу — за всю історію проведення півфіналів.

Коли називали країни, чиї конкурсанти пройшли до фіналу, Україну назвали останньою з десятьох. Але я чомусь не хвилювався: цього разу було очевидно, що Україна мусить бути у фіналі. Дуже яскравим був номер, дуже яскравою були пісня й виступ. Мабуть, це — один із найкращих номерів від України за всі роки. З іншого боку, був нещасливий момент: на генеральній репетиції виникли проблеми зі звуком, і «Go_А» довелося переспівувати наново. А саме виступи на генеральній репетиції оцінюють національні журі, й повторні виступи, хай навіть із незалежних від виконавців причин, завжди оцінюються гірше — суто психологічний ефект.

Інша річ: жереб звів поруч два найяскравіших виступи концерту — український та мальтійський, та ще й під саму завісу. Вони затьмарювали одне одного. Утім, виходу до фіналу це не завадило.

І, мабуть, рік перерви пішов на користь: пісня «Шум» незрівнянно вдаліша за торішнього «Солов'я». На сцені були вже майстри, а не початківці й не нішеві артисти. Так, цього разу солістка не демонструвала дива потужності свого голосу — але співати на такій швидкості! Голосу було рівно стільки, скільки й потрібно. Хоча, з іншого боку торішня пісня «Соловей» має більш прив'язливий приспів.

І, звісно ж, постановка. Хоч би хто був автором, а це була магія, щось потойбічне. Феєрія. В історії участі України в конкурсі багато разів бувало, що постановка вбивала пісню. Цього разу вона не випирала з музичного ряду, а вдало доповнювала його, правила за тло, допомагала створити настрій чогось примарного. Це було гармонійно. Й на окремі оплески заслуговує розгортання на камеру — коли, що саме і як знімали.

Що ж до самого конкурсу, то були очікування, що після річної перерви, коли всі на нього так довго чекали, він має бути високого рівня. Тим паче, що попередній конкурс у Тель-Авіві за музичним матеріалом був, на жаль, слабеньким. Але щоб аж так? У Роттердамі щонайменше п'ять пісень цілком могли би стати переможними. І це лише з одного півфіналу — тим паче, що зазвичай перший півфінал буває таким собі, розігрівом. Дестіні з Мальти, гурт із Литви — та марно перелічувати всі сильні виступи. І українці в цьому ряді — одні з найцікавіших.

Не увійшли до фіналу пісні, які іншого року зазвичай точно в ньому були б. Австралійка Монтень, македонець Васил із оперним співом — їм і ще багатьом не пощастило саме з цим конкурсом. До фіналу вийшли яскраві, незвичні, ані на що не схожі виступи, просто дуже хороші залишилися за бортом. Хіба що норвежець Тікс не справив на мене враження. Та й росіянка Маніжа справила враження більше постановкою та енергійністю, ніж самою піснею.  А от мелодія пісні кіпріотки Елени Цагріну просто тобі причепилася.

Про росіянку варто сказати окремо. Номер її можна назвати антискрепним, і він пародіює все те, що створює нинішню російську інформаційну реальність. Можна припустити, що саме її відрядили на конкурс із розрахунком: виступить добре — тим самим Росія буцімто покаже свободу, що там буцімто панує, матиме поганий результат — можна буде обрушитися на неї всією міццю російської пропаганди.

Тімур Мірошниченко сказав, що Маніжа живе в Москві з трьох років, має російське громадянство. А от російські ЗМІ називають її «таджицькою співачкою», яка «представляє Росію». Не доводилося зустрічати, щоби в російських ЗМІ Маніжу назвали російською співачкою, якою вона за фактом є, — «п'ятою графою» не вийшла. Зайвий доказ: у Росії етнічне походження — це тавро на все життя, а пострадянські країни Росія й досі сприймає не як звичайні держави, а як такі собі «етнічні гетто». На жаль, те саме можна бачити і в українських ЗМІ, де Маніжу називають «співачкою з Душанбе», хай навіть вона не мешкає там уже понад двадцять років. Легким помахом руки робимо копіпейст — отак і поширюється російська пропаганда.

Що ж до проведення й організації, вони були чудові, але все ж програвали Тель-Авіву 19-го року. Були й накладки: розпочалася трансляція з виступу переможця минулого конкурсу Данкана Лоренса з новою піснею, але протягом усієї другої половини пісні зник звук. Виступ було з'їдено. Неможливо було, попри всі зусилля, приховати під час трансляцій впливу ковіду. Австралійка Монтень із цієї причини не приїхала до Роттердама, й глядачам показали її виступ у записі — Австралія дуже легко переживає пандемію, й держава робить усе, щоби скористатися з географічної віддаленості країни. Як розповідали українські конкурсанти, всі учасники конкурсу мали надіслати запис сценічного виступу; все відбувалося під контролем супервайзерів, щоб унеможливити використання вокальних фонограм. Отакий запис і демонстрували від Австралії. Попри шалені зусилля, приховати, що австралійка виступала не тут і не зараз, було неможливо, та й австралійська делегація виходила на зв'язок із вочевидь іншого приміщення.

Як казав Тімур Мірошниченко, цього разу не було фанзони, попід сценою незвично ніхто не танцював. Натомість кілька разів загальним планом показували величезний грінрум, де диванчики з делегаціями стояли на значній віддалі один від одного. Та й, попри шалені зусилля операторів, приховати, що зала заповнена лише на одну п'яту, також не виходило. Тож не було звичного майоріння прапорців у руках глядачів біля сцени.

Роттердам приймає конкурс уперше, хоча Нідерланди вже вп'яте — 1976 та 1980 років це була Гаага, 1970 року Амстердам та 1958 року Хілверсюм. І шкода, що, як і Варшава під час проведення минулого юніорського «Євробачення», Роттердам позбавлений свята, яке зазвичай супроводжує конкурс.

Що ж до гурту «Go_А», то поки букмекери складали рейтинги за демонстраційними кліпами, українському гуртові пророкували 18–20-те місце. Щойно почалися репетиції — й він одразу злетів до першої десятки й покращує шанси з кожним виступом. Український гурт звернув на себе увагу, здобув прихильників і шанувальників. От тільки підтримування популярності — це записи. А такий злет після сценічних виступів свідчить: записи не передають того драйву й того колориту, записи сильно програють сценічним виступам. Тож варто працювати над цим.

Фото: EBU, Andres Putting