У випуску «Зворотного відліку» від 15 липня сталася сенсація: на дебати чи не вперше в історії прийшли представники безумовного лідера парламентських перегонів, партії «Слуга народу». Це сталося! Вони зробили це! Й нічого страшного – корона не впала, рейтинг не похитнувся, ведучі не з'їли. На такий самий крок наважився молодий, але амбітний «Голос». Тож ефір, який заздалегідь виглядав «пропащим», вдався на всі 100%.

Щоправда, ані Дмитра Разумкова, ані Святослава Вакарчука у студії не було, «віддувалися» рядові партійці, подеколи навіть не представлені у перших п'ятірках списків. Але ще одна річ, яка в українській політиці здавалася неможливою: ефір вийшов зовсім не скандальним. Було всього потроху – й ухиляння від відповідей, і намагання забалакати запитання, а от взаємних образ і звинувачень не було. Все було коректно й до значної міри конструктивно. При цьому йдеться про партії, які чимало в чому сприймаються як непримиренні світоглядні опоненти, а в чомусь – як мисливці за одним і тим самим електоратом.

Під час ефіру пролунало запитання одного з експертів: чим відрізняються дві партії одна від одної? Але ж це й є цивілізована політика: партії сперечаються не про «бути чи не бути», а про важливі деталі, акценти, методи втілення. Бо за риторикою «бути чи не бути» дуже легко сховати неблаговидні дії й інтереси, тоді як у предметній розмові про деталі та акценти набагато складніше приховати подвійне дно. Суперечка про «бути чи не бути» - абстрактно-теоретична, тоді як давно вже час відповідати на запитання «як саме і в який саме спосіб бути».

Утім, от саме суперечки, бодай якихось натяків не полеміку у випуску так і не було. Знову повертаємося до формату програми, який заохочує до монологочитання, а партія-опонент, окрім своєї фізичної присутності в залі, конкретним спікерам нічим не «заважає». Ромова точиться між спікерами від кожної партії та експертами, розмови між партіями у форматі немає.

Розпочався випуск традиційним тематичним блоком «Безпека», від «Голосу” спікером був Сергій Рахманін. Цікаві тези: перетворення міжнародних партнерів на повноцінних союзників (от би ще хтось спитав, як це зробити, та й що це означає, в чому різниця), діджиталізація армії. Стандарти НАТО – це передусім не озброєння, а «НАТО — це структура, де працюють правила та інституції»; нагальним є завдання подолати зрівняйлівку армії й відсутність у ній соціальних ліфтів.

Сергій Рахманін

На прохання експертів Рахманіну довелося пояснити, що таке та діджиталізація армії, й стало очевидним: якби дуже фаховий журналіст, який майстерно володіє словом та увагою аудиторії, від самого початку не козирнув модним слівцем, а повів мову про дебюрократизацію армії та копм'ютеризацію керування нею, він би зекономив собі час на ще якісь предметні тези.

Ведучий Павло Казарін запитав про деолігархізацію медіа. У підсумку в повітрі так і зависло запитання: «як це зробити, якщо ЗМІ є збитковими?»

Від «Слуги народу» в цьому блоці іспит складала Анна Коваленко. На її переконання, стандарти НАТО — це передусім цінність військовослужбовця, визнання, що він – людина, цивільний контроль над збройними силами.

А от запитання експертів більше нагадували допит. Казарін спитав щодо люстрації — спікерка не стала відповідати за всю партію й сказала, що і партії зараз це переоцінюють. Про інформаційну роботу на окупованих територіях: «Наша перемога лежить не в тому, що Росія погана, а щоб Україна стала успішною».

Принципове запитання поставила ведуча Мирослава Барчук: якщо сама Коваленко й ще чимало членів партійного списку були командирами й активними діячами Майдану, то як вони уживаються в одній партії з Дубинським, Бужанським та подібними? Коваленко сказала, що їх будуть переконувати, в діалозі знаходитимуть спільну позицію. Втім, враження ідеологічної строкатості партії їй розвіяти не вдалося.

Спікерці довелося відповідати й про люстрацію, й про кумівство (її найперша відповідь була: мовляв, друзі, яких Зеленський призначає на посади, – то ж не куми!), про Богдана, про Баканова. Отут і стало очевидним: Анна Коваленко, як згодом і наступні спікери від «СН», всіма силами опиралися, щоби висловити незгоду з позицією Зеленського навіть там, де було очевидним: вони не можуть цю позицію аргументовано виправдати. Опиралися навіть ціною того, щоб самим виглядати нещирими маніпуляторами.

Анна Коваленко

У розділі «Гроші» «Слугу народу» представляв Данило Гетманцев. Вів він мову про розвиток економіки, залучення інвестицій як мету та про проблеми війни, корупцію, чесність судової та правоохоронної системи, дружність і зручність для підприємців податкової системи, інфраструктуру як про найважливіші чинники. Усе правильно – й усе загально. Про олігархів – нічого.

Експерти підказали: досвід США та Західної Німеччини в подоланні монополізму, вплив олігархату в Україні є надто великим. З останнім твердженням спікер погодився, але розвивати його не став, а натомість сказав, що в Україні – інші, ніж у США та ФРН після війни, умови, й «план Маршалла» нам не потрібен.

Експерти запитали про звільнення вповноваженого Антимонопольного комітету Агії Загребельської – адже саме вона виступала проти монополізму. Пролунала навіть фраза: “Чи є засади в Зеленського? Суспільство нічого про ці засади не знає», експерти прямо звинуватили президента в закритості. Чіткої відповіді не було.

У відповідь на запитання про відповідність партійно-програмної стратегії розвитку економіки до вимог угоди про асоціації з ЄС Гетманцев повів мову про «підтримку вітчизняного товаровиробника в усіх її проявах», хоча це не просто не було відповіддю – це прямо суперечить принципам асоціації.

Експерти запитали про запропоновані партією механізми «народного вето» - й тут, і в наступному розділі, дійшло до базару, але відповіді так і не пролунало, лише щось обтічне.

На запитання про монополію Віктора Медведчука на телебаченні відповідь на себе взяв Микита Потураєв. На його думку, причиною тому – приховане фінансування, це все – російський, кремлівський капітал, а всі формальні власники – підставні особи, й треба «припинити російський наступ на галузь». Побіжно пролунало, що Медведчук – далеко не єдиний монополіст на телеринку, й із цим теж важко не погодитися.

На запитання, чи є бодай один крок президента, з яким Гетманцев не згодний, зокрема про призначення Богдана, відповідь нарешті дав Казарін: «Коли не дають відповіді – це теж відповідь». 

Експерт критично запитав про проголошену мету підняти рівень життя вище середньоєвропейського рівня: мовляв, для цього потрібне щорічне зростання ВВП на 12-14% протягом 5 років, а це неможливо. Тут не зовсім коректним був експерт: Монголія донедавна саме такі темпи щорічно й демонструвала.

У цілому картина була такою: конкретні (подеколи справді занадто конкретні) запитання – загальні відповіді.

Під кінець пролунало запитання про суб'єктність «Слуги народу»: це — самостійна партія, чи інструмент у руках президента? Запитання було не надто коректним, бо більшість партій (та, власне, взагалі покажіть мені виняток) в Україні – це інструменти в руках лідера, й не більше. Цілком традиційно й цілком по-старому.

Від «Голосу» в цьому розділі тримав удар Павло Кухта. Почав він зі змалювання характеру олігархії. Правильні речі, але дуже вже загально.

Одне з запитань експертів: у нас – ціла Академія наук, а з інноваціями погано. Кухта відповів про інституційний аудит та необхідність збільшення частки грантів під конкретні наукові проекти. Але в самому запитанні експерта містилася некоректність: Академія наук – це передусім фундаментальна наука, й підраховувати її економічну ефективність, вимагати від неї конвеєру технологічних інновацій неправомірно, не за адресою. Якою була економічна рентабельність теорії Ейнштейна – принаймні миттєва? Інша річ, що з ейнштейнами в нас не дуже складається, але ж то вже зовсім інше!

А за відповіддю Кухти на інше запитання, деолігархізація — це антитрастові заходи плюс позбавлення олігархів контролю над медіа, законодавче примусове розділення монополій, посилення повноважень Держкомтелерадіо (цікаво, до чого тут Держкомтелерадіо?). У відповідь на слова Потураєва (мовляв, головне – позбавити ЗМІ впливу політиків), Кухта сказав: «Олігархи, окрім Медведчука, формально не є політиками», але вони керують політикою через своїх осіб у владі; спікер обіцяв запровадити «нормальний медійний ринок».

Журналістка Наталка Соколенко в запитанні зазначила, що «в Румунії аналог нашого НАБУ очолювала пані, відома всім нам», але так і не назвала, хто ж та загадкова пані. Таких речей варто уникати – адже якщо глядачеві та «відома всім нам пані» невідома, він почуватиметься бовдуром.

Про гуманітарну політику від «Голосу» розповідала Олександра Дворецька. Здебільшого про допомогу переміщеним особам, жителям окупованих та прифронтових територій. На запитання про постачання води до окупованого Криму відповіла: «Це – дуже популістично». Експерти зазначили, що в гуманітарному розділі партійної програми немає конкретики — мовляв, «нові культурні традиції, які об'єднають» – що воно таке? Спікерка відповідала зовсім не те, хоча чесніше було би просто сказати: у програмі позначено мету, а конкретику партія напрацьовує.

Про ринок землі: потрібен загальносуспільний діалог, «але не так, як тепер, мовляв, землю скуплять інопланетяни».

Гуманітарним спікером від «Слуги народу» був Микита Потураєв. Відповідав на запитання він досить предметно, хоча й хотілося б більше конкретики – й про легалізацію зброї: «Не так про легалізацію, як про законодавче регулювання», вів мову про реабілітацію колишніх військовополонених, про гуманітарне розмінування та корупційні схеми довкола нього.

Мирослава Барчук зауважила: «Заяви однопартійців складаються в картинку російського сценарію федерлізації України». Потураєв повів мову про феодалізацію України й необхідність її подолати. Забалакав відповідь. Запитання про народне вето теж заговорив. Про медреформу: першим етапом люди задоволені, а от другий етап – це жах, люди не мають медичної допомоги. Зауваження про те, що другий етап почнеться лише наступного року, він проігнорував. А річ же якраз у тім, що не можна було робити такий часовий пробіл між першим та другим етапами, не можна було так розтягувати перехідний період!

Заключна репліка Потураєва: «Якщо головна опозиція - це будуть російські агенти, це буде національна ганьба» – це до його заклику голосувати за будь-які сили, окрім проросійських.

То що – кінець «багатовекторності» «Слуги народу»? Зеленський та його партія нарешті припинили намагання сподобатися всім? Але ж зважаймо на переважну аудиторію «UA: Першого». Партія виставила саме тих спікерів, які найбільше цій аудиторії відповідали. Тож сумніви залишаються: на сьогодні «Слуга народу» – це, радше, бренд, торгова марка, зібрана нашвидкуруч партія, яка, тим паче, так і не проголосила партійну ідеологію, а від самого початку формувалася як партія влади, у принципі не може бути іншою. І ми вже звикли, що представники «Слуги народу», навіть керівні, висловлюють свої особисті позиції, не зважаючи на партію. Тож і немає впевненості, що так само не було й тепер, і спікери від «СН» не ділилися просто особистим баченням, яке, цілком може виявитися, не матиме нічого спільного з політикою партії.

Що ж до «Голосу», то ми почули «правильні», але здебільшого надто загальні слова.

У попередньому випуску програми 13 липня брала участь партія «Українська стратегія Гройсмана» в особі самого Володимира Гройсмана. Саме він був відповідачем і доповідачем у розділах «Безпека» та «Гроші», а розділ «Гуманітарна політика» віддав на розтерзання Євгенові Нищуку.

Партнером мала бути «Батьківщина», але, як делікатно сказав Павло Казарін, «вони, на жаль, не змогли». Хто б міг сумніватися: давно відомо, що будь-які сторонні політики у студії завжди заважають «Батьківщині» танцювати, обмежують їй простір для польоту думок.

Що ж до ще чинного прем'єр-міністра, то його виступи ну дуже вже нагадували звіт: «У цьому році бюджет на безпеку дорівнює..., це дає змогу...». На жаль, на цей гачок зловилися й експерти у студії й ставили запитання не так до кандидата у майбутній парламент, як до чинного глави уряду. Певна ретроспективність розмови відчувалася повсякчас, тоді як перспективність – значно менше. «Чому не наведено лад на митниці?» – такі запитання тільки провокували Гройсмана продовжувати звітувати.

Що ж до викликів, приміром, таких як «Північний потік – 2», що ставить Європу в повну газову залежність від Росії, то як на нього реагувати Гройсман не відповів.

Мирослава Барчук запитала, чи впливає Андрій Портнов на нинішню владу. Це, поза всяким сумнівом, має грандіозний стосунок до парламентської стратегії «Української стратегії Гройсмана».

Про інформаційну безпеку: «Не ухвалили закони, які убезпечували б український інформаційний простір від російського впливу».Які саме – не уточнив. Сказав Гройсман, що треба «перезапустити Нацраду, щоб діяла незалежно».

У цілому все було не просто загально – загально в кубі: «Мій уряд досяг того, що...».  

«Нафтогаз», за словами спікера – «монополіст, хочуть продавати втридорога». Він «провалив збільшення добичі газу, йому вигідно імпортувати». Скандальну премію Коболєв виписав без відома уряду, а справжнім героєм виграного в Росії суду «є один герой — Арсеній Петрович Яценюк».

Гройсман емоційно доводив, що зарплата Коболєва перевищує зарплату аналогічних держчиновників розвинених країн – цифр, щоправда, не називав. Хоча ж, напевне, знав, що заведе про це мову, коли готувався до ефіру.

Експерти задавили Гройсмана запитанням про купівлю вілл у Туреччині Проданом, прем'єр відпирався: він про це не знає, це – провокації, а якщо Продан завинив, то нехай відповідає перед законом. Запевняв, що Продан не втік, він в Україні, щоправда, не сказав, де саме. «Я хотів би, щоб справа Продана стала публічною». Ця проданіада з'їла чималий шматок ефіру.

А Гройсман що є сил виставляв себе мало не дисидентом проти Петра Порошенка: «Запускали всю тоталітарну машину проти мене». Тобто, в нас був тоталітаризм, і Гройсман за умов тоталітаризму був прем'єр-міністром, так? Але і законопроекти він подавав, коли Порошенка не було в Україні (ніби законопроект можна перетворити на закон за два-три дні), і взагалі протистояв, як міг. От тільки так і залишилося нез'ясованим: якщо Порошенко був такий поганий, чому ж Гройсман не грюкнув дверима? А чи хоча б не перевів незгоду з Порошенком у публічну площину? А то ж вийшла якась дуля в кишені...

Фото: скріншоти з програми "Зворотний відлік"