На початку жовтня 2018 року в ефірі «UA: Першого» почали виходити програми з циклу «Своя земля». Їх знімали філії Суспільного за підтримки Міністерства регіонального розвитку та програми для України з розширення прав і можливостей на місцевому рівні «U-Leadз Європою». Участь у проекті взяли Полтавська, Харківська, Кропивницька, Херсонська та Закарпатська філії, які загалом зняли півсотні серій. «Детектор медіа» вже писав про перші випуски.

Із одного боку, майже всі випуски програми демонструють парадну картинку з життя майже ідеальних громад – об’єднаних і ні. З іншого, не полишає відчуття, що «Свою землю» знімали лише для звіту перед донорами проекту. Це не гріх, адже йдеться про важливі для держави інвестиції. Та допомогу громадам, бюджет яких, утім, за законом про децентралізацію має формуватися з податків підприємств, зареєстрованих на їхній території.

Про це в одному з перших випусків нагадала херсонська журналістка Суспільного Тетяна Левандовська в розповіді про Білозерську об’єднану територіальну громаду. Вона зосередилася на планах іноземної допомоги цій конкретній громаді, а з реальних досягнень ОТГ розповіла хіба що про укладення угоди з литовською компанією про харчування місцевих школярів і про збереження місцевої молочно-товарної ферми завдяки іноземному інвестору.

Програми циклу «Своя земля» мають ще й пізнавальний бік – знайомлять глядачів із неповторним місцевим колоритом. Деякі з них радше скидаються на краєзнавчі нариси. Прикладом є програма «Паприка» Закарпатської філії. Для мене розповідь про те, як вирощують і сушать відому приправу, стала відкриттям. Виявилося, що паприка – це не звичний червоний перець, а окремий вид, який вимагає особливих умов вирощування та обробки. Автор програми Михайло Данканич спеціально поїхав до села Велика Добронь, де мешканці спеціалізуються на вирощуванні паприки, а збирати перець виходять усією родиною, включно з цуценятами, які також потрапили до програми. У селі є й пам’ятник тим, хто плекає паприку.

Проте, як з’ясувалося, із продажем паприки мешканці Великої Доброні мають проблеми: в Україні приправа, характерна для Угорщини, не дуже популярна. Можливо, завдяки «Своїй землі» селянам удасться продати хоч трохи більше. Автор попросив кухаря приготувати угорське лечо з паприкою. На вигляд страва була апетитною.

Інфографіка, яка є в усіх випусках «Своєї землі», наочно показує, які доходи має село від вирощування паприки. Сільський голова Іван Попко хвалиться, що завдяки грошам від паприки, які пішли до місцевого бюджету, селяни останнім часом гуртуються та навіть вирішили власним коштом збудувати дорогу. Почали спілкуватись між собою навіть ті, хто мали давні конфлікти.

Про те, як туризм допомагає розвивати громаду, Михайло Данканич розповів у випуску про замок Сент-Міклош у селі Чинадійово. Про історію відновлення замку з руїн завдяки художнику Йосипу Бартошу знає багато хто, але журналіст зосередився не так на цьому, як на можливості громади заробляти на туристах. Сент-Міклош перетворився на місце проведення фестивалів середньовічної культури. Щороку тут буває близько п’ятдесяти тисяч туристів, які приносять до місцевого бюджету чималі кошти. Коли Йосип Бартош каже, що його місія – зберегти замок як символ і великий скарб, йому важко не вірити.

Програми з циклу «Своя земля», зняті Харківською філією НСТУ, руйнують стереотипи про західних і східних українців, перші з яких, мовляв, працьовиті й метиковані, а другі не люблять працювати, покладаючись на державу. Один із випусків розповідає про те, як волонтерка Ганна Геращенко, повернувшись із Нідерландів на рідну Чугуївщину, почала впроваджувати в селі європейські норми. Починала з дитячих майданчиків та велосипедних стоянок і незчулася, як її обрали головою сільради. Ганна привчила односельців не лише сортувати сміття, що вже є величезним досягненням в українських умовах, а ще й заробляти на вивезенні відходів.

Хоча в програмі мешканці села Введенського зізнаються, що спершу ставилися до бурхливої діяльності Ганни Геращенко скептично, бо підозрювали, що вона хоче запровадити податок на теплиці, що йтиме до Києва. Натомість Геращенко змогла залучити позабюджетні кошти від меценатів, завдяки яким, наприклад, у селі працює гурток із робототехніки, танцювальна студія та секція боксу, яка виховала чемпіона області. А ще в сільраді облаштували соціальну кімнату, де батьки можуть залишити дітей та поїхати у справах на кілька годин. Там також працює психолог.

Утім сама Ганна Геращенко каже, що на посаді сільської голови їй вдається менше, ніж коли вона була просто волонтеркою. І лише тому, що мешканці п’яти сіл, які входять до Введенської сільради, так і не змогли ухвалити рішення про створення об’єднаної територіальної громади. Об’єднання збільшило би бюджет до п’яти мільйонів гривень лише за рахунок ренти від видобутку газу. Та поки що на обговореннях переважають голоси противників ОТГ.

Ще одна харківська програма розповідає про переваги децентралізації на прикладі об’єднаної територіальної громади, створеної з двадцяти двох сіл Нововодолазького району. Її голова Олександр Єсін каже, що спершу селяни ставились до ідеї об’єднання скептично. Та коли в Новій Водолазі з’явилася сучасна амбулаторія, куди приїжджають із усієї області, бо тут нема черг і лікарі обслуговують усіх охочих цілий день, Центр надання адміністративних послуг, де без черг оформлюють біометричні паспорти, а також відремонтували школу, дороги й зробили модерне поле для міні-футболу, люди передумали.

Цикл «Своя земля» робить важливу справу, показуючи переваги реальної децентралізації. Ця глобальна реформа місцевого самоврядування для багатьох телеглядачів лишається чимось туманним і далеким. Тим часом її позитивні наслідки відчутні там, де громади мають реальні повноваження, розподіляючи місцевий бюджет. Як у Новоукраїнській ОТГ, про яку зняли програму журналісти Кропивницької філії Суспільного.

Тут заробляють на «зеленому тарифі», бо місцевий підприємець рекультивував колишнє звалище й поставив на його місці сонячну електростанцію. І тренінги для дітей проводять, пропонуючи їм написати свої проекти благоустрою міста Новоукраїнка. А той проект, що набирає найбільше голосів, утілюють.

Голова ОТГ Олександр Корінний, спілкуючись із журналісткою Суспільного, з гордістю показує баскетбольний майданчик. Каже, що це результат дитячого проекту «Баскет», який переміг у конкурсі.

Усіх керівників комунальних закладів ОТГ, у тому числі й освітніх, обирають на конкурсі. Про це говорить директорка місцевої школи, яка, коли її обрали, отримала карт-бланш на модернізацію закладу. В тому числі й за рахунок коштів меценатів. У цей рай на землі аж мало віриться. Напевно, серед історій ОТГ можна знайти й набагато менш успішні приклади. Але ті, про які розповідає «Своя земля», розвіюють суцільну зраду й навіть трохи надихають.