Той, хто стежить за програмами Суспільного телебачення, чудово пам'ятає, як Майкл Щур в одній зі своїх програм познущався з Олени Морозової, прес-секретаря Сергія Тарути. Вона, вперше і востаннє в історії «Складної розмови», увірвалася до студії посеред діалогу Інни Борзило та народного депутата, з вимогою не ставити її шефові запитання про джерела фінансування партії «Основа».

Цей фрагмент не увійшов до остаточної версії «Складної розмови», хоча завдяки Майклові Щуру став доступним для широкого глядача.

І саме демарш нікому не відомої Олени Морозової посеред запису інтерв'ю виправдав назву «Складної розмови». Розвіявши сумніви окремих критиків щодо буцімто зайвої претензійності. Я тут про свої сумніви, до речі.

Інна Борзило, ведуча програми, яка виходить на «UA: Першому» щосереди, демонструє справжню бульдожу хватку інтерв'юера, добиваючись від гостей відповіді на часто-густо болючі для них запитання. Якщо пані Морозова, увірвавшись до студії, сподівалася, що своєю витівкою захистить шефа від незручних запитань, вона гірко помилилася. Ведуча не відступила від свого наміру добитися правди від Сергія Тарути, знову і знову повертаючи співрозмовника до теми фінансування партії «Основа». Хоча він і наполягав на своїй ролі ідейного натхненника нової політсили, але зрештою таки здався. Коли Інна Борзило поцікавилася, чому НАЗК нічого не відомо про кошти, перераховані «Основі», пославшись як на джерело інформації на сайт антикорупційного органу, пан Тарута сердито відмахнувся. Мовляв, що йому та НАЗК, вона жодного авторитету не має ні в кого. Але перед цим сказав, що хоча і є всього-на-всього ідейним натхненником партії, сам він людина не бідна. Ну, а бізнесмени, які увійшли до політсили, можуть дозволити собі скинутися по тисячі доларів кожний на святу справу відновлення держави.

Чому про це нічого не знають у НАЗК, вже зрозуміло: тому, що ані Сергій Тарута, ані його однопартійці не вважають за потрібне виконувати українські закони.

У «Складній розмові» з народним депутатом, екс-губернатором Донеччини Інна Борзило зробила те, що має робити будь-який інтерв'юер, котрий шанує свою роботу. Тобто, зберігаючи максимально доброзичливі інтонації в голосі і привітну усмішку на обличчі, вона «роздягла» ідейного натхненника партії, де переважно зійшлися колишні регіонали, до нитки.

Приміром, ведуча таки довела до логічного завершення блок запитань про діяльність Сергія Тарути як народного депутата Верховної Ради України. Почала вона з даних, які публікує сайт Верховної Ради, про відвідування засідань депутатами. Виявилося, що пан Тарута був присутнім максимум на половині з них.

І навіщо, виникає у ведучої логічне запитання, було йти в народні депутати, якщо ти не голосуєш за принципові реформаторські законопроекти, приміром, про Нацполіцію? Та ще й саме тепер, хоча Сергій Тарута міг реалізувати цю можливість іще років 20 тому?

Відверто роздратований депутат відповів, що робота народного обранця полягає не лише в голосуванні за «законодавчий спам», пославшись на слова Пета Кокса про Верховну Раду, яку затопило «законодавче цунамі» неякісних законопроектів. На його думку, набагато ефективнішим є продукування та оприлюднення численних заяв та закордонні відрядження. А ще до своїх очевидних заслуг як представника законодавчої влади Сергій Тарута відносить створення міжфракційної групи з напрочуд вичерпною назвою «Всеукраїнський діалог».

Та й помилок на посаді губернатора Донеччини одразу після анексії Криму та початку «русской весны» не бачить. Навпаки, вважає себе рятівником Маріуполя, бо в той час сам фінансував полк «Азов», який доклався до визволення південної металургійної столиці України, а також власним коштом викопав славнозвісний протитанковий рів навколо Маріуполя.

Якби не ці одкровення колишнього (як він сам стверджує) олігарха, українці, можливо, й не дізналися б, наскільки ця людина зневажає українські ж закони. Вважаючи їх спамом, не вартим уваги.

Якщо Сергій Тарута, йдучи на «Складну розмову» з Інною Борзило, розраховував виключно на черговий піар-проект, він дуже помилявся. Бо, як виявилося, не на ту натрапив. Ведуча зробила все, щоби показати всім охочим глибинну сутність колишньої владної верхівки, яка, хоч і погодилася співпрацювати з постмайданною владою, але робить усе, щоби дискредитувати останню.

Інна Борзило, яка не полінувалася вивчити список функціонерів партії «Основа», в ефірі з колишнім донецьким олігархом та губернатором цікавиться в нього, чому серед них є брат одіозного судді, якого визнали недоброчесним? І взагалі, чому у списку перших осіб нової партії так багато колишніх регіоналів?

Її співрозмовник, знову помітно дратуючись, відповідає, що серед цих колишніх — не лише Партія регіонів під проводом Януковича, але й, якщо можна так сказати, іще «колишніші», тобто пташки з кучмівського гнізда. А, на думку Сергія Тарути, у провладних українських партіях усіх часів були люди розумні й талановиті. Яких ідейний натхненник «Основи» запросив рятувати Україну, бо вони це вміють.

Із короткої, за телевізійними мірками (хронометраж програми — 25 хвилин), але дуже місткої розмови з Тарутою ведуча зуміла витягти на світ божий абсолютно дрімучі погляди свого співрозмовника на українську державність, а надто на роль парламентаризму в демократичній державі. Яка, на його думку, нульова.

Якщо хтось думав, що Інна Борзило у своїй програмі прискіпується лише до колишніх регіоналів та їхніх посіпак, то він може переконатися у зворотньому, переглянувши свіжий випуск «Складної розмови» від 6 червня із Тетяною Чорновол, народною депутаткою ВРУ від «Народного фронту».

Ведуча не дає спуску представниці однієї з найпатріотичніших парламентських фракцій, яка, на відміну від Тарути чи всього «Опоблоку», дбає передусім про державні інтереси України. В тому числі — голосуючи за реформаторські закони.

Але запитання ведучої, чи не цікавилася її візаві, яка поклала життя на розслідування топ-корупції, так званою справою «рюкзаків сина Авакова», адже тут ідеться про таку хворобу українського політикуму, як непотизм, настільки не сподобалося Тетяні Чорновол, що вона відповіла на нього у стилі «сам дурень!».

Тобто «рюкзаки сина Авакова» для неї нічим не відрізняються від «футболок НАБУ за тисячу гривень». А отже, це настільки незначна справа, що нею навіть не варто займатися.

Адже, як повсякчас підкреслювала в цій «Складній розмові» Тетяна Чорновол, вона береться розслідувати лише ті антикорупційні справи, де йдеться про системні злочини проти держави та мільярдні збитки. Як приклад наводить успішну конфіскацію півтора мільярда доларів Януковича або ж відкриття кримінальних проваджень проти Олександра Онищенка та Романа Насирова. Де вона, до речі, не приховує гордості пані Чорновол, працювала разом із НАБУ.

Але, продовжує свою думку народна депутатка, коли НАБУ починає провадження на предмет законності конфіскації коштів Януковича, це означає, що НАБУ працює на посольство Російської Федерації.

Чому йдеться саме про російське посольство в Києві, яке від 2014 року не має посла, пані Чорновол не пояснює.

Цей випуск «Складної розмови» іще раз показав, що її ведуча завжди домагається свого. Тобто — продемонструвати глядачеві справжні мотиви діяльності гостей програми, ставлячи їм «дитячі» запитання. Приміром, чому Тетяна Чорновол ініціювала з голосу поправку щодо е-декларування антикорупціонерів.

Ведуча програми таки дістала гостю, змусивши її відповісти на головне запитання своєї програми: навіщо вона це зробила?

Виявилося, щоби показати: справи НАБУ, з яким ця народна депутатка співпрацює, не мають нічого спільного з громадськими антикорупційними організаціями.

Ну і, як вважає народна депутатка Чорновол, антикорупційні справи, в яких ідеться про менш ніж два мільярди доларів, повернуті в бюджет, що вона зробила, народного депутата від «Народного фронту» не цікавлять. Адже, вважає пані Тетяна, коли припиняється одна масштабна корупційна схема, всі її похідні зникають. У тому числі й титанові підприємства Фірташа на кордоні України з Кримом, про що запитувала Інна Борзило.

Саме тому її, як свідчить «Складна розмова» в День журналіста, не цікавлять жодні «рюкзаки Авакова».

Як на мене, головне в цій програмі з Тетяною Чорновол полягало в тому, що вона заявила про зникнення в Україні свободи слова. На її думку, після Майдану українські ЗМІ проскочили станцію «Свобода слова», опинившись на станції «Брехня». Адже, як сама вона сказала в програмі «Складна розмова», якби розслідування про «тактичні футболки» НАБУ опинилося в центрі уваги українських ЗМІ, від НАБУ не лишилося б каменя на камені.

Як на мене, тут ведучій варто було б зауважити, що, пішовши у владу, колишня журналістка-розслідувачка Тетяна Чорновол опинилася по інший бік барикад. Інні Борзило варто було б уточнити позицію своєї гості щодо антикорупційних органів. Адже її думки, висловлені у «Складній розмові», надто вже суперечливі. Бо, з одного боку, Тетяна Чорновол ніби співпрацює з НАБУ, а з іншого — збирається його знищити.

На жаль, чомусь нічого подібного на думку Інні Борзило не спало — і це чи не єдине зауваження до цього випуску програми.

Тим часом, коли ведуча зустрічається з носіями ліберальних цінностей, складними виявляються не запитання до гостей, а самі теми розмов. Приміром, коли 13 червня Інна Борзило запросила до «Складної розмови» адвокатку, правозахисницю й письменницю Ларису Денисенко, вона зробила все, щоби показати глядачеві, як варто ставитися до прав людини. Тобто — ставлячи своїй гості дуже гострі запитання, які в цьому випадку зачіпали дуже дражливі теми виключно для суспільства. Скажімо, перші запитання ведучої стосувалося темпів судової реформи або ж узагалі можливості її реалізації. Лариса Денисенко, відповідаючи на запитання Інни Борзило, сказала, що, по-перше, судова реформа відбувається поетапно, а по-друге, перші рішення заново сформованого Верховного Суду України, судді якого вперше обиралися на конкурсній основі, попри всі претензії до деяких із них, мають інший рівень, який набагато перевершує все, що було перед цим.

Коли Інна Борзило запитує, чи не загрожує нам масовий самосуд натовпу, адже часто-густо бачимо невдоволених під час судових засідань, адвокатка, правозахисниця й письменниця Лариса Денисенко має відповідь і на це дуже складне запитання. Вона каже, що поняття справедливості в кожної сторони процесу своє, але всі люди мають однакові права. В тому числі й (це вже додам від себе) ті, хто нам ненависний. Бо ми вважаємо їх винуватими в убивствах, скажімо, на Майдані.

Інна Борзило не могла не поцікавитися у своєї візаві, чи пропонували їй гроші як посереднику між суддею та клієнтом, про що вона казала у своєму інтерв'ю 2013 року, характеризуючи відносини між процесуальними особами в судах. Виявилося, що п'ять років тому подібні спроби таки були. Втім, безрезультатно.

Проте на цьому одкровення Лариси Денисенко у студії «Складної розмови» не скінчилися. Бо вона на всю країну розповіла, як їй буквально нещодавно, але дуже завуальовано, тобто через треті чи й четверті руки посередників, пропонували увійти в процес адвокатом за величезні гроші в розмірі сотень тисяч у. о. Пані Лариса відмовилася від цього хабара одразу, але не заявила в антикорупційні органи тому, що ця розмова ніде не фіксувалася.

Цікаво, що їй після цього казали — мовляв, це могла бути перевірка на предмет корумпованості, адже кандидатура Лариси Денисенко якийсь час розглядалася на посаду омбудсмена.

У цьому конкретному випуску складність розмови полягала ще й у тому, що ведуча, представивши гостю як захисницю толерантності, якій погрожували через її книжку про нібито пропаганду гомосексуальних стосунків, одразу ж узяла бика за роги. Тобто —  поставивши Ларису Денисенко перед необхідністю відповідати на дуже некомфортне запитання щодо її книжки «Майя та її дві мами». Нагадавши глядачам: авторка після численних погроз мусила скасувати презентацію твору на Львівському форму видавців.

Із відповіді Лариси Денисенко виявилося, що тоді було скасовано лише одну презентацію цієї книжки. У бібліотеці для дітей. І лише тому, що як авторка, так і організатори презентації вболівали за безпеку дітей. Адже, як згадала у «Складній розмові» пані Лариса, коли до цієї бібліотеки прийшли невідомі в масках на обличчях та з наплічниками, де могло виявитися бозна-що, ніхто з присутніх не міг гарантувати безпеку дітей. Саме тому презентацію скасували, але в інших локаціях вони відбулися за графіком.

А загалом після того, як їй почали погрожувати, сказала письменниця у програмі «Складна розмова», вона відчула потужну стіну підтримки. Але, підкреслила цього разу вже письменниця, у її книжці, знову ж таки, йдеться не про гомосексуальність, і навіть не про гендер, слово, через наявність якого в тексті Стамбульської конвенції (Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами), народні депутати ніяк не можуть її ратифікувати, а про те, що діти мають бути щасливими.