Баталії навколо пенсійної реформи в телевізійних ефірах та в залі Верховної Ради давно вийшли з берегів цивілізованої дискусії. Це зрозуміло, адже йдеться про питання, однаково важливе для всіх верств населення, від пенсіонерів, які ледь животіють на злиденну допомогу, до активних людей, котрі, гаруючи на кількох роботах, не знають, чи зароблять вони собі гідне матеріальне забезпечення у старості.

Тема пенсій — надзвичайно ласий шматок для популістів, адже дуже легко в будь-якій студії влаштувати істерику про геноцид народу, що його влаштовує злочинна влада через низькі пенсії. Владі ж, навпаки, набагато складніше в тих самих студіях відбиватися від наскоків опозиції про геноцид, пропагуючи урядовий законопроект про пенсійну реформу.

Досі в українських телеефірах домінували крайні позиції — у студіях соціально-політичних ток-шоу правили бал або ж популісти, або ж представники уряду. Ані в першому, ані в другому сценаріях притомні опоненти чи компетентні експерти не передбачалися. Тим часом питання пенсійної реформи для пересічних громадян, зацікавлених у максимальній інформації про те, якими стануть їхні пенсії, якщо Верховна Рада таки дасть голоси за пенсійну реформу, залишається темним і незрозумілим.

Цю лакуну 8 вересня спробували заповнити на «UA: Першому», показавши в прямому ефірі спецпроект «Час на пенсію» спільно з «Громадським телебаченням» та з паралельною трансляцією в ефірі Українського радіо.

Ведучі Наталка Пономарів і Роман Вибрановський зробили все можливе, щоби донести до глядача-слухача всі напрацювання уряду в царині пенсійної реформи вкупі з думками обізнаних експертів. Як чиновників, так і громадських діячів.

Попри очевидну спокусу перетворити програму «Час на пенсію» на нескінченні ламентації з приводу зубожіння пенсіонерів або ж, навпаки, переможні реляції про урядові наміри подолати несправедливість у пенсійному забезпеченні, журналісти, редактори й ведучі зробили ставку на аналіз поточної ситуації та прогноз на майбутнє. Наталка Пономарів і Роман Вибрановський, обравши за головний інструмент своєї розмови з експертами логіку, поділили ефір на три блоки, кожен із яких містив комплекс запитань та відповідей.

Якщо характеризувати «Час на пенсію» кількома словами, це може бути парафраз відомої сентенції: «Все, що ви хотіли знати про пенсійну реформу, але не знали, в кого запитати».

У першому блоці під назвою «Що передбачає пенсійна реформа» журналістка за кадром розповіла, що підвищення пенсійного віку урядовий законопроект не передбачає, але в ньому прописано підвищення страхового стажу до 25 років. Тільки громадяни, які мають цей страховий стаж, зможуть піти на пенсію в 60 років. Якщо ж ні, їхній пенсійний вік сягне 63 років. У разі, якщо громадянин має лише 15 років страхового стажу, він піде на пенсію в 65 років. Тобто в цьому сюжеті автори озвучили головні пункти урядового законопроекту.

Глибше в новації так званої пенсійної реформи від уряду занурилися гості першого блоку — заступник міністра праці та соцполітики Микола Шамбір і заступник голови Пенсійного фонду України Ірина Ковпашко. Відповідаючи на запитання Наталки Пономарів, чи не лукавить уряд, декларуючи відсутність у реформаційному законі підвищення пенсійного віку, обоє експертів сказали тверде «ні». Вони відстоювали думку, що збільшення страхового стажу зроблено для того, щоби поставити всіх майбутніх пенсіонерів у рівні умови.

Коли гості в студії переглянули сюжет про колишню вчительку, яка отримує 625 гривень пенсії за вислугу років і виживає тільки завдяки господарству, Ірина Коліушко запевнила: якщо в нас підвищать зарплату вчителям, то їхня пенсія автоматично збільшиться. А для таких, як героїня сюжету Людмила Яцишина, цілком можливе підвищення пенсій навіть удвічі. Але в разі, якщо закон про осучаснення пенсій ухвалять і він запрацює.

Весь час перегляду спецефіру «Час на пенсію» не полишало враження його ідеальної підготовки. Тут не було місця для пауз чи провисань, які вимушено б заповнювалися демагогією. Навпаки, півтори години пролетіли непомітно, бо кожна хвилина ефіру була насиченою. Проте рівно настільки, щоб не перевантажувати глядача-слухача зайвою інформацією.

Головною ж родзинкою «Часу на пенсію» була практична частина, коли ведучі та гості підказували своїй аудиторії, куди й до кого звертатися, приміром, щоб розрахувати розмір власної пенсії. Або ж, як це було в останньому блоці під назвою «Чи готується молодь до пенсії», радили, куди вкладати кошти, щоб забезпечити собі відносно безбідну старість (короткострокові депозити бажано в банках із іноземним капіталом, нерухомість, інвестиції за кордоном, адже НБУ подібні операції дозволив).

Найбільше запитань у всіх без винятку громадян України викликала й викликає накопичувальна пенсійна система. Точніше, коли цей рівень пенсійного забезпечення нарешті запрацює й чи він узагалі можливий у наших умовах спекулятивної економіки.

Про це говорили в другому блоці програми народний депутат Наталя Веселова й активіст Реанімаційного пакету реформ Віталій Мельничук. Пані Веселова вважає: те, що уряд просуває під виглядом реформи, є не більше, аніж спроба збалансувати Пенсійний фонд. Додам, що й міністр соцполітики Андрій Рева, і його шеф Володимир Гройсман останнім часом говорять не про пенсійну реформу, а про осучаснення пенсій. Що означає їхнє підвищення від 200 до тисячі гривень. Тобто чиновники теж розуміють, що без запровадження накопичувальної системи не буде жодної реформи. Проте народний депутат, оминувши ці уточнення на адресу урядовців, розповіла, що депутати підготували законопроект № 6677, який передбачає запровадження накопичувальної системи, доповнюючи проект уряду. Підкресливши — вона та її колеги (на жаль, у титрах не вказали, яку фракцію представляє пані Наталя Веселова, чи вона позафракційна, тож глядач так і не дізнався, які сили й групи у Верховній Раді готові піти на демарш задля справжньої пенсійної реформи) візьмуть участь у голосуванні лише в тому разі, якщо на розгляд, на додачу до урядового, винесуть і їхній законопроект № 6677.

Із цього блоку, присвяченого темі «Чи є політична воля до реформ», глядачі та слухачі дізналися багато цікавого. Зокрема, що українські заробітчани з села Новосілки на Львівщині, які працюють в Італії, можуть там заробити собі на місцеву пенсію розміром близько 200 євро. Але за єдиної умови — якщо гаруватимуть на неї до 73-х років. Мешканці цього села розповіли, що одна з їхніх землячок таки її заробила, але тішилася європейською пенсією дуже недовго, раптово померши.

Член ГО «Реанімаційний пакет реформ» Віталій Мельничук, виступаючи за впровадження накопичувальної системи, вказав на те, що одним із мотивів її запровадження є неможливість держави забезпечити своїм громадянам безбідну старість. Якщо вісім мільйонів громадян працювали й працюють без трудових книжок, не сплачуючи страхових внесків, це означає цілковиту недовіру до солідарної системи пенсійного забезпечення. Адже працівник не знає, куди йдуть його страхові внески. Натомість, каже пан Мельничук, якщо платник страхового внеску бачить, що ці гроші йдуть на його рахунок, він буде зацікавлений у сплаті добровільних внесків. Проте, щоб робити подібні накопичення, держава повинна мати матеріальний ресурс. Хоча найбільша проблема з запровадженням накопичувальної системи, і це визнали всі експерти програми, включно з учасниками експертами останнього блоку Лідією Ткаченко (Інститут демографії та соціальних досліджень) та Марією Рєпко (Центр економічних досліджень), — нестабільність фінансової системи в Україні. Населення, вкладаючи гроші в банківські установи, дуже ризикує їх просто втратити.

У сюжеті до цієї теми («Чи готується молодь до пенсії») 38-річний підприємець Юрій Панін розповів, що відкладає тисячу доларів на рік, не уточнивши, щоправда, куди, але сподіваючись, що його майбутня пенсія становитиме три тисячі доларів на місяць. Тим часом 31-річний фізик Антон Сененко, відомий популяризатор науки в соцмережах, констатує: його друзі займаються «підматрасними накопиченнями». Тобто не зв'язуються з фінустановами, воліючи вкладати гроші в якийсь ексклюзив.

Роман Вибрановський і Наталка Пономарів упродовж усього спецефіру ставили своїм гостям запитання часом провокативні. Як-от, скажімо, про те, чи не варто Україні відмовитися від солідарної системи, якщо люди не довіряють державі. Але у відповідь почув від Віталія Мельничука, що солідарна система потрібна для того, щоб бодай мінімально захистити людей, які не змогли накопичити собі на пенсію.

Дискусія про пенсійну реформу в студії спецефіру на «UA: Першому» та в ефірі Українського радіо, на відміну від подібних форматів на комерційних каналах, продукувала виключно сенси, а не білий шум, ґвалт і піар політичних популістів.

Вона показала, наскільки складним є пенсійне питання в Україні. Ну й те, що для його розв'язання потрібно не лише подолати дефіцит Пенсійного фонду, але й — і це головне — створити справжні інституції. Зокрема, незалежні суди. Які могли б убезпечити інвестиції українців у свою старість.