В критичні моменти життя суспільство, серед різноманітних медіа, які належать приватним холдингам, хоче мати такі ЗМІ, яким можна довіряти. Особливо яскраво це продемонстрували нинішні революційні події в Україні – адже розшарування ЗМІ і суспільства пройшло по лінії «влада-опозиція». Військова ж агресія Росії проти України відкрила ще одну нагальну проблему – необхідність швидкої мобілізації всіх наявних інформацінйих ресурсів проти зовнішньої загрози.

Тому саме зараз випадає унікальний момент повернутись до питання громадського мовлення, інформаційна політика якого буде адекватною внутрішнім та зовнішнім викликам.

Всі варіанти створення громадського мовлення, які досі обговорюються, можна розділити на два типи: романтично-оптимістичні та реалістично-практичні.

Варіанти першого типу ґрунтуються на пропозиціях створювати громадське мовлення «з нуля», взявши на цей проект гроші у держави, міжнародних інституцій чи власних громадян (збір коштів або через підписку). Такі схеми вже давно існують в західних країнах. Недолік же такого шляху в наших реаліях – довго, дорого та непрогнозований позитивний результат («Общественное телевидение» в Росії ледь животіє і близьке до закриття).

У реаліях України варто розглядати все таки більш реалістичні варіанти. Один з них – створення громадського мовлення шляхом переформатування і на базі вже існуючих державних ЗМІ. Адже вони по суті і так є громадськими, адже живуть на народні гроші, регулярно отримуючи бюджетні кошти.

Першим кроком має стати об’єднання цих державних ЗМІ в один медіахолдинг (куди увійдуть телеканал Перший національний, Національна радіокомпанія, інформагентство «Укрінформ» та інші медіа). Це дозволить оптимізувати їх структуру і витрати, через покращення взаємодії уникнути дублювання та розширити можливості всіх ЗМІ холдингу.

Другий важливий крок – новостворений медіахолдинг має бути виведений з-під підпорядкування ВИКОНАВЧОЇ(!) влади. Це дуже важливо – кожен, хто працював у державних ЗМІ, прекрасно знає про постійний тиск «інформаційних кураторів» з Кабінету Міністрів. Так було і під час нинішнього Майдану, коли про події змушували писати/говорити/показувати «або погано, або ніяк».

Протистояти такому тиску у керівників державних ЗМІ нема ніяких шансів – у «верхів» завжди є «козирний туз»: чи то у вигляді указу про звільнення, чи то у вигляді щорічного бюджетного фінансування.

Тому громадське мовлення має бути абсолютно автономним від виконавчої влади, найбільш оптимальним вважається його перепідпорядкування Верховній Раді. А вона у свою чергу буде призначати директора і наглядову раду медіахолдингу (з числа депутатів та авторитетних громадських діячів).

Такий варіант цікавий тим, що представленість в ВРУ різних політичних сил, які будуть брати участь в нагляді за діяльністю громадського мовлення, гарантуватиме контроль одного за одним. У результаті їм буде важко домовитись про «приватизацію» чи зловживання інформаційним ресурсом, маніпуляції, цензуру чи якусь пропаганду.

Тим більше, такий формат відповідатиме новому устрою влади в Україні після повернення до парламентсько-президентської держави.

Така ж практика функціонування громадського мовлення існує в Словенії, а також, в різноманітних варіаціях, в інших демократичних європейських країнах – Італії, Австрії, Іспанії.

По-третє, форма власності Громадського медіахолдингу – в жодному разі він не має бути державною структурою. Пояснення цьому просте: держслужба підсвідомо змушує керівників і навіть рядових працівників ходити «по струнці» і відчувати себе не фаховими журналістами, а піарниками влади. Але найважливіше – державна форма власності не дозволяє ЗМІ бути гнучким у поточній діяльності (відкривати нові чи закривати неефективні проекти, набирати/звільняти співробітників і т.п.),  адже кожен крок вимагає великої кількості узгоджень, паперів, звітів та відписок. Тому про мобільність і гнучкість можна забути.

Перші заяви нової влади засвідчили, що інформаційна сфера знаходиться в сфері її інтересів. Голова Комітету ВРУ з питань свободи слова та інформації Микола Томенко вже оголосив про першочергові завдання медійної галузі. Серед них кадрові питання, а саме обрання нових членів Нацради, Держкомтелерадіо, негайне створення громадських рад при ОДТРК, оновлення наглядових рад НТКУ і НРКУ, «Укрінформі».

Відразу ж після вирішення кадрових питань парламент, за інформацією Томенка, приступить до ухвалення законів про суспільне мовлення, роздержавлення друкованих ЗМІ, про розширення дії закону про доступ до публічної інформації, зовнішню рекламу, внесення змін до закону про вибори президента в частині ЗМІ.

Якими ж будуть реальні зміни, що конкретно передбачатимуть анонсовані закони, і чи не залишаться ці заяви лише заявами покаже час. Але зі змінами затягувати не варто – аби уже нова влада не змогла піддатись спокусі впливати на формування громадської думки на свою користь за рахунок народних грошей.