Без Зураба

Без Зураба

11:08,
30 Листопада 2016
4150

Без Зураба

11:08,
30 Листопада 2016
4150
Без Зураба
Без Зураба
Огляд програм на «UA: Першому»

Побоювання Олександра Зінченка, що після відставки генерального директора «UA: Першого» Зураба Аласанії його проект «Засекречена історія» зникне з ефіру, виявилися марними.

Сітка мовлення каналу, який переживає реформування на суспільного мовника, лишилася незмінною — в ефір так само виходять програми «Слідство.інфо», «Схеми», «Війна і мир», «Про головне», «Перша шпальта» та «Перша студія», «План на завтра» й «Суспільний університет». «Новини. Світ» та «Новини. Культура» теж лишилися на своєму місці у сітці. Ба більше, три тижні тому в недільному постпраймі на «UA: Першому» почала виходити «Нова програма Майкла Щура» («#@)₴?$0 з Майклом Щуром»). Роман Вінтонів після демобілізації з ЗСУ отримав у своє розпорядження нову студію, оновлений колектив і почав пекти глядача небаченим досі креативом від «Телебачення Торонто». Тривають навіть «Подорожні» з Ольгою Герасим'юк, хоча 27 листопада в неділю, як попередила телеведуча й перша заступниця голови Національної ради з питань телебачення та радіомовлення на своїй сторінці в ФБ, в ефір «UA: Першого» вийшов передостанній випуск програми перед призупиненням циклу до виборів наглядовою радою голови правління ПАТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України», яку має бути створено в 2017 році.

Усе це — про те, що, здається, Зурабу Аласанії все-таки вдалося неможливе: надати змінам в НТКУ, в її перетворенні на НСТУ, незворотності. Тож День пам'яті жертв Голодомору 1932–33 років на «UA: Першому» не відрізнявся від усталеного два роки тому ритуалу. Точніше, сітки. Бо якщо йдеться про усталений державний ритуал ушанування пам'яті біля Національного музею «Меморіал жертв Голодомору», то всі запитання до його надмірного офіціозу варто адресувати тим, хто поминання жертв небаченої у світі, але суто української трагедії перетворив на кальку з радянських мітингів на честь Дня Перемоги у так званій Великій вітчизняній війні.

З одного боку, треба сказати спасибі Віктору Ющенкові, що українці від 2006 року мають куди прийти, щоби віддати шану безневинно замореним предкам з усіх українських усюд. З другого боку, жалобні церемонії на честь жертв Голодомору біля однойменного Меморіалу дедалі більше й неминуче перетворюються на черствий офіціоз. І від цього бронзовіння та скаменіння ритуалу не рятують навіть живі свідки несосвітенної трагедії українців, яким надають слово під час пам'ятних заходів біля Меморіалу на Печерських пагорбах. Надто вже це схоже на ритуальні виступи номінальних ветеранів «Великої вітчизняної війни» впродовж радянських та пострадянських років над братськими могилами чи меморіалами з нагоди «Великої перемоги». Із цим однозначно треба щось робити, бодай у частині олюднення ритуалу. Але це питання точно не до тих, хто мусить його транслювати, бо наразі нічого кращого ніхто не вигадав.

Тож саме на «UA: Перший», єдиний канал, який завжди транслює всі державні жалобні чи урочисті заходи, глядач орієнтується, коли хоче долучитися до загальнонаціональних акцій. Як-от із хвилиною мовчання та акцією «Свічка у вікні» в останню суботу листопада, День пам'яті жертв Голодомору. Принаймні, в часі.

Прямі трансляції з усіх подібних подій дозволяють іще й кожному неупередженому глядачеві прочитати в риториці того чи того українського керманича все, що останній думає про поточний політичний момент. Приміром, коли цьогоріч Петро Порошенко виголошував спіч про злочинність сталінської кліки, що організувала на теренах України Голодомор, він акцентував на тому, що, вочевидь, найбільше лякає його самого, — втрата легітимної влади. Принаймні, це випливало з історичного екскурсу в промові 5-го Президента України. Мовляв, якби Україна зберегла державу на початку минулого століття, її ніхто би не посмів заморити штучним голодом. У цих словах неважко було прочитати погрозу тим, хто, закликаючи нині до позачергових виборів, на думку Президента, повторює помилки українських урядників 1917–1921 років. Тобто їхні чвари всередині держави призвели до її втрати. Натяк більш ніж прозорий. Але найбільше відвернуло в назагал правильних тезах Президента вживання словосполучення «моя нація». Власне, Петро Порошенко ще від початку своєї каденції не стомлюється його вживати. Вочевидь, забувши, що цими словами зловживав один із його «любих друзів» та кумів, третій Президент України Віктор Ющенко. Тож коли ваша авторка почула вкотре вжите Президентом України «моя нація», захотілося терміново від цієї нації відмежуватися. Пане Президенте, я не хочу бути «вашою нацією«. Я — вільна людина. Та й узагалі, поняття «нація», будучи, як писали філософи ще століття тому, цілком штучним, давно себе скомпрометувало.

Але менше з тим. Адже «UA: Перший» не може вплинути на тих, чиї промови транслює. Так само обмежено його вплив на людей, які звикли знімати документальні фільми «до дати» про той-таки Голодомор. Тож у програмі 26 листопада в ефірі «UA: Першого» показали документальні фільми, зроблені до 75-ї річниці Голодомору, тобто 2008 року. Тут були й «Жорна» харківської журналістки Анни Гін, й «Живі» всесвітньо відомого режисера Володимира Буковського, і «Пейзаж після мору» Юрія Терещенка, і «Її хліб насущний» (Lady and Bread) закарпатського режисера В'ячеслава Бігуна. Усі ці фільми, за винятком останнього, який побачив світ 2015 року, знято саме до «напівкруглої», 75-ї річниці Голодомору, за часів Президента Ющенка. Зрозуміло, що все це було зроблено на хвилі розуміння третім Президентом України своєї місії — повернути «своїй нації» історію.

Хоча на «UA: Першому» 26 листопада побачили світ і дві прем'єри — документальний фільм «Загальний зшиток» (режисер Юлія Лазаревська) та черговий випуск «Розсекреченої історії» з Олександром Зінченком.

«Кінострічка “Загальний зшиток” висвітлює сторінки життя Олександра Довженка періоду Другої світової війни. Кадри з фільмів класика світового кінематографу асоціативно ілюструють автентичні тексти його щоденникових записів і листів. Спомини дружини режисера Юлії Солнцевої, кадри кінохроніки, а також раніше невідомі документи з архівів НКВС СРСР відтворюють найдраматичніший період життя режисера і письменника під час буремних подій 1939–1945 років», — так анонсували цей фільм на сайті каналу.

І він таки справді не має жодного стосунку до пам'яті про жертв Голодомору. Сергій Тримбач та Юлія Лазаревська, попередньо обговорюючи це кіно в «Першій студії» 26 листопада, акцентували на трагедії великого українського митця, змушеного жити не в Україні, яку він безмежно любив, та його парадоксальну любов-повагу до найбільшого ката Батьківщини режисера Йосипа Сталіна.

«Загальний зшиток» фігурував і в програмі «Розсекречена історія» Олександра Зінченка. Проте геть в іншому контексті — тут ішлося про щоденник Нестора Білоуса, селянина, який вів записи про Голодомор у загальному зошиті, який тоді українською мовою називався зшитком.

«Голодомор. Співвинуватці» — так назвав свою авторську програму Олександр Зінченко. Учасники цього ток-шоу, історики Ніна Лапчинська (працює в Національному музеї «Меморіал жертв Голодомору») та Валентина Борисенко, а також філософ і викладач Києво-Могилянської академії, головний редактор часопису «Дух і літера» (саме так його відрекомендував ведучий. — Авт.) Костянтин Сігов говорили про те, чому людей, які під тиском державної радянської машини зламалися, показуючи, де в односельців заховано рештки урожаю, не можна вважати катами. Бо вони — такі самі жертви людиноненависницької системи, адже їх примушували видавати всі сховки продуктів, які селяни намагалися зберегти. Байдуже, чим — шантажем, прямими погрозами життю чи ідеологічним дурманом. Усе це було запрограмовано людьми з московського Центру, представників якого називали виключно російським словом «уполномочений». Як каже Валентина Борисенко, саме це слово, на відміну від українського «уповноважений», якого ніхто з очевидців Голодомору не вживав, уже свідчить про те, хто влаштував цю небачену досі трагедію. Місцеві ж мешканці, представники так званих комнезамів, «комсомоли», «буксири» (і як їх тільки ще не називали селяни, в яких забирали останні запаси), які залюбки «розкуркулювали» земляків, згодом померли лютою смертю. Хтось утопився, когось зарізали, ще хтось повісився. Одне слово, майже ніхто з тих, хто допомагав московським «уполномоченним» розкуркулювати українських селян, не вмер природною смертю, як свідчать документи. І в цьому пані Валентина бачить волю Господа.

У випуску «Розсекреченої історії» від 26 листопада її учасники, як завжди, наводили тільки факти. І в цьому конкретному випадку вони навідліг убивають так звані аргументи тих, хто досі не вірить у те, що Російська імперія та її наступник СРСР цілеспрямовано вбивали саме українців.

Отож, Олександр Зінченко та його гості вкотре спростували вигадки радянсько-російської пропаганди, що жодного штучного Голодомору в Україні не було, бо, бачте, від голоду на початку 30-х років минулого століття потерпали не лише Україна, але й РФ та Казахстан.

Хоча, з огляду на цілком провокаційну назву конкретного випуску, автор програми, може, й не ставив собі такого завдання. Але вийшло так, як про це завжди каже розсекречена історія — правда, й нічого, крім правди.

Фото на головній: Вікторія Дубовська

Коли «Детектор медіа» тільки розпочинав роботу, найпопулярніші українські медіа ще дослухалися до темників. Але завдяки спільній боротьбі журналістів та суспільства це змінилося. Найпоказовіше: Україна пройшла шлях від державного телебачення до Суспільного.

Тепер наша команда прагне розширювати аудиторію та впливовість Суспільного мовлення заради ідей та ідеалів, які воно продовжує ілюструвати.

Запрошуємо приєднатися до нас у цьому завданні, ставши частиною Спільноти «Детектора медіа».
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду