«Корупція в законі» — коротка, але повна енциклопедія абсолютного зла
«Корупція в законі» — коротка, але повна енциклопедія абсолютного зла
25-річна історія незалежної України — історія корупції. Про це йшлося 29 жовтня в майже академічній за стилем викладу програмі «Корупція в законі» на каналі «UA: Перший». Здавалося, про це лихо хто тільки не говорить. Зокрема й на тому ж таки «UA: Першому» — варто нагадати, що тут щотижня виходить по три (!) програми журналістських розслідувань («Схеми. Корупція в деталях», «Наші гроші» та «Слідство. Інфо»). Проте двосерійний документальний проект «Корупція в законі» — це не розслідування, а систематизація знань про те, коли, як і завдяки чому виникло на теренах України явище, що роз'їдає державу навіть після Майдану.
Нібито нічого нового в словах учасників документального проекту — голови Національного агентства з питань запобігання корупції Наталії Корчак, директора Національного антикорупційного бюро України Артема Ситника, керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назара Холодницького, народного депутата, голови Комітету Верховної Ради України з питань запобігання і протидії корупції Єгора Соболєва, голови правління громадської організації «Transparency International Україна» Андрія Марусова, а також голови ради Громадського люстраційного комітету Олександри Дрік, медіаюриста Інституту розвитку регіональної преси Людмили Панкратової й журналістів-розслідувачів Олекси Шалайського й Дениса Бігуса — глядачі не почули. Бо треба було жити всі ці роки десь у льоху, аби бодай не чути про українську корупцію.
Проте українське суспільство довший час ставилося до корупції як до необхідного елементу в системі державного управління. Доки вона зрештою не замінила собою всю цю систему.
Учасники програми нагадують, що все починалося з несправедливої приватизації, яка призвела до виникнення так званих олігархів. Народні депутати, які не одразу, але дуже швидко включилися в систему несправедливого розподілу благ, штампували закони, що, з одного боку, декларували правильні й потрібні речі, але, з іншого, були прописані так, щоби їх не виконувати. За 25 років незалежності українці опинилися в хвості розвитку посттоталітарних країн — Польщі, Чехії, країн Балтії, стартові умови яких зіставні з нашими. І все це — через небачені масштаби корупції. Автори програми розповідають про справу колишнього прем'єр-міністра часів Леоніда Кучми Павла Лазаренка, якого засудили у США за відмивання грошей. І це єдиний вирок українському чиновнику за корупцію. Та й то через те, що екс-прем'єр потрапив до рук американського правосуддя. В Україні його б очікувало куди радісніше буття. Десь таке, яке провадять нинішні держслужбовці на розкішних віллах в Іспанії, періодично виконуючи свої безпосередні службові обов'язки на батьківщині.
«Корупція в законі» — така собі коротка, але повна енциклопедія абсолютного зла. За допомогою інфографіки автори показують, скільки грошей недоотримують громадяни України через те, що на всіх рівнях державного апарату сидять «рішали», що будують свій добробут за рахунок хабарів. Академічний стиль викладу історії, сьогодення та майбутнього корупції в Україні в цьому конкретному випадку не дратує. Навпаки, спокійна, зосереджена розповідь, пояснення буквально «на пальцях», як саме й чому корупція знижує рівень життя пересічного українця, водночас допомагаючи «з повітря» зліпити захмарні статки можновладцям, змушує уважніше вислуховувати аргументи учасників програми.
І перейнятися повагою до цього, як на мене, суто просвітницького проекту. Серед учасників якого немало ідеалістів. До прикладу, народний депутат Єгор Соболєв, голова НАБУ Артем Ситник чи антикорупційний прокурор Назар Холодницький. Останні просто-таки випромінюють оптимізм. Адже, на їхню думку, чим більше в країні антикорупційних органів та механізмів, тим більше шансів якщо не подолати це абсолютне зло, то бодай його зменшити. Журналісти-розслідувачі Олекса Шалайський і Денис Бігус, натомість, обережного оптимізму законодавців та правоохоронців щодо знищення чи бодай зменшення на порядок корупції в Україні не поділяють. Занадто вже довго вони «варяться» в цій темі.
«Корупція в законі» вийшла в ефір за кілька днів до закінчення терміну подання е-декларацій топ-чиновниками та держслужбовцями. Гадаю, оприлюднені ними статки для авторів цього документального проекту на «UA: Першому» шоком не стали. Вони все знали й нас про це попереджали. Що з цими знаннями й попередженнями робити, втім, поки що ніхто не знає. І це той випадок, коли «академізм» допомагає стримати бажання бити вікна в заміських маєтках скромних державних службовців або грабувати їхні елітні квартири. Принаймні, так хотілося б думати. Бо якщо корупція — явище для України системо- й місцями навіть державотворче, одним погромом тут не зарадиш. Тут уже потрібно ламати систему в цілому.
Друга прем'єра минулого тижня на «UA: Першому» — спільне з «Громадським ТБ» ток-шоу «В'язні Кремля». 30 жовтня Ангеліна Карякіна («Громадське») та Роман Вибрановський влаштували двогодинний телемарафон, присвячений українцям, незаконно засудженим у Росії. Тема кремлівських бранців важлива саме для суспільного мовника, і тут «UA: Перший» не помилився з вибором. Бодай тому, що після гучного звільнення Надії Савченко, за нею — Геннадія Афанасьєва та Юрія Солошенка українське суспільство призабуло про Олега Сенцова, Олександра Кольченка, Станіслава Клиха, Миколи Карп'юка, Ахтема Чийгоза та інших незаконно ув'язнених у російських тюрмах українських громадян. Тему кремлівських бранців, щоправда, вибачте на слові, в топ на якийсь час вивів арешт українського журналіста Романа Сущенка в Москві. Але, знову ж таки, масових акцій протесту проти московського кривосуддя ця обурлива подія, на відміну від «процесу Савченко», не спричинила. Тож, за великим рахунком, українець Олег Сенцов та його побратими, які перебувають у російських катівнях, нині фактично відсутні в національному інформаційному просторі. Тим паче в телевізійному. І за спробу заповнити цю прогалину спецефіром «В'язні Кремля» «UA: Першому» можна лише вклонитися.
За дві години ефіру на «UA: Першому» ведучі спробували осягти неосяжне — показати проблему українських в'язнів Кремля з усіх боків. І дещо їм таки вдалося. Приміром, з'ясувати в представників виконавчої влади, що останні категорично проти того, щоби хапати громадян Росії в Україні для формування «обмінного фонду» наших в'язнів на їхніх. Це справді не те що недипломатично, але й просто негуманно. Представники міністерств, як назвала їх ведуча Ангеліна Карякіна, взагалі протестують навіть проти самого терміна «обмінний фонд», бо це суперечить базовим правам людини.
Визволяти українських бранців Кремля треба наполегливо, але цивілізовано, за допомогою постійних перемовин на всіх можливих рівнях, казали «представники міністерств» у спецефірі. Оксана Покальчук, голова українського відділення міжнародної організації Amnesty International, наголосила: найкраще для наших бранців у російських тюрмах — створювати постійний міжнародний тиск на Росію з вимогою звільнити незаконно заґратованих українських громадян. Так, як це було у випадку з Надією Савченко.
Колега Ангеліна Карякіної Анастасія Станко в одному з блоків спецефіру «В'язні Кремля» розповіла, чому, на її думку, українців Геннадія Афанасьєва та Юрія Солошенка обміняли не на росіян, яких судять за участь у підпалі Будинку профспілок в Одесі 2 травня, а на українців Олену Гліщинську та Віталія Діденка. На її думку, Путіну треба було показати свій гуманізм, обмінявши хворих Солошенка та Афанасьєва на не менш стражденних «бранців українських катівень» Гліщинську та Діденка. Після цього акту обміни бранцями між РФ та Україною припинилися, бо Путін, вважає Анастасія Станко, добився свого, показавши свій «нечуваний гуманізм». Саме тим, що врятував від «київських фашистів» українських громадян. При цьому українська сторона, бажаючи якомога швидше отримати хоч когось із українських бранців Кремля, пішла на порушення закону щодо Олени Гліщинської. Адже, на відміну від уже засудженого й відтак помилуваного Президентом Віталія Діденка, її обміняли на українських бранців Кремля до винесення судового вироку, коли їй змінили запобіжний захід на особисте зобов'язання.
В іншому блоці спецефіру обговорювали цілком приземлену тему — як облаштувати життя колишнім бранцям Кремля. У студії були львів'янин Юрій Яценко, який провів рік у московських тюрмах, двоюрідна сестра Олега Сенцова Наталія Каплан і мама Геннадія Афанасьєва Ольга. Юрій Яценко, запевнивши аудиторію, що його звільнення було справою Господа Бога, цією заявою трохи шокував. Але його наступна розповідь про те, як він нині працює з народними депутатами над законом, який би забезпечував права тих, хто повертається з кремлівських тюрем, переконав — українські бранці Кремля повертаються з тамтешніх тюрем готовими битися за права побратимів. Мама Геннадія Афанасьєва Ольга, розповідаючи, як вони з сином після його звільнення опинилися в Києві без житла й грошей, підтримала бажання Юрія Яценка щодо законодавчих змін у плані підтримки тих, хто був змушений покинути окуповані території.
Тим часом у студії посеред людей, які або звільнилися з лабетів російської правоохоронної системи, або ж дочекалися звільнення дитини, сиділа, суто зовні, беззахисно-тендітна, але водночас неймовірно міцна внутрішньо, двоюрідна сестра Олега Сенцова Наталя Каплан. Яка переїхала з Криму до Києва після того, як її брата засудили в Росії. Вона, намагаючись адаптуватися до Києва, вчить українську, паралельно шукає роботу й не перестає нагадувати про свого брата всім, кому може.
Юрій Солошенко, перебуваючи на лікуванні в Німеччині, вийшов на зв'язок із ведучим цього спецефіру скайпом. Він наголосив: усі українці, звільнені з російських тюрем, мають працювати на звільнення всіх наших.
А ще перед цим блоком глядачеві показали ексклюзивну розмову російської журналістки Яни Гончарової з мамою Олега Сенцова Людмилою. Кілька хвилин цього відео продемонстрували глядачеві Олега Сенцова людиною, яка турбується не так про себе, як про своїх рідних. Умовляючи маму не розмовляти з журналістами, які все перекрутять. Мама Людмила тим часом не може стримати сліз, коли її запитують, чи бачила вона фільми сина. Бо до арешту не склалося, а після вона просто не в змозі цього зробити. Але вона переконана — після його звільнення з російської тюрми, у що вона свято вірить, бо її син ні в чому не винен, вона разом із ним та його дітьми переїде в Україну.
А тим часом Наталя Каплан у спецефірі «UA: Першого» сказала, що, попри всі побажання її брата уникати спілкування з журналістами, все-таки єдиний спосіб його визволити — публічність.
Емоційною кульмінацією програми «В'язні Кремля» стало читання фрагментів листа Олега Сенцова з російської тюрми відомими українцями — письменниками Сергієм Жаданом і Андрієм Курковим, акторами Адою Роговцевою та Олексієм Вертинським, чемпіонкою світу з художньої гімнастики, бронзовою призеркою Олімпійських ігор у Ріо-де-Жанейро кримською татаркою Ганною Різатдіновою, музикантами Андрієм Хливнюком і Сашею Кольцовою та художником Миколою Рідним.
І після цього в студії з'явилася Надія Савченко. Яка спробувала пожартувати на тему телемарафону, куди її запросили. Перший номер списку партії «Батьківщина» чомусь вирішила, що в цьому марафоні доведеться бігати, а не розмовляти, чим і поділилася з ведучими та глядачами. Невдалий жарт ведучі проігнорували, але відповідь нещодавньої бранки Кремля, яку звільняли всім миром, для тих, хто стежить за всіма суперечливими заявами Надії Савченко після її повернення з Москви, не стала несподіванкою. Для того, щоби пожвавити процес обміну заручниками, Надія пропонує спершу звільнити всіх росіян, які сидять в українських тюрмах. Дякувати богові, на цьому спецефір «В'язні Кремля» на «UA: Першому» завершився і слухати одкровення колишньої віп-бранки Кремля залишилися глядачі «Громадського».
Але за дві години в спецефірі «UA: Першого» Ангеліна Карякіна та Роман Вибрановський таки встигли сказати про «В'язнів Кремля» все, що могли. А отже впоралися з головним завданням — нагадати українцям про їхніх співгромадян, які нині перебувають у російських тюрмах.