За що журналіст несе відповідальність, як вимкнути самоцензора, перестати вестися на маніпуляції чиновників та які з ознак стандартів інформаційної журналістики найважливіші, — на ці та інші питання разом із тренерами шукали відповіді журналісти майбутнього суспільного радіо.

«Ми можемо вам сказати, чому журналісти не ставлять гострих запитань, — співробітники «Українського радіо» на тренінгу звертаються до медіатренерів Ігоря Куляса та Олександра Макаренка. — Ми заздалегідь знаємо, що чиновники збрешуть. Ми, поважаючи себе, не можемо народові день у день повторювати брехню».

Учасники тренінгу

У відповідь тренери наводять десяток прикладів із життя українських, європейських та американських журналістів про обов’язки, стандарти та етику інформаційної журналістики. Журналісти намотують почуте на вус, часом вступають із тренерами в запеклу дискусію і разом шукають різницю між державним і суспільним, а також між суспільним і комерційним радіо.

У перші дні тренінг відвідало понад 30 співробітників «Українського радіо». Учасники розповіли, що прийшли на тренінг «добровільно-примусово». І це позначилося на атмосфері під час навчання. У залі хтось безперервно користувався смартфоном, хтось бунтував проти почутого від медіатренерів і перебивав їх: «Ви закидаєте нам це, тому що ми державне радіо!». Та вже через кілька днів ситуація кардинально змінилася. Співробітники зрозуміли мету навчання, і за першої ж можливості, до чи після ефіру, одразу бігли на тренінг. Деякі журналісти настільки втягувалися у процес навчання, що просили записати лекції на диктофон, коли не виходило побувати на тренінгу.

Ігор Куляс та Олександр Макаренко

«Ми говоримо в порожнечу. Ми змушені ретранслювати спіч представників влади…»

Упродовж навчання Ігор Куляс та Олександр Макаренко залучали колектив до ігор, наприклад, «Прес-конференція», «Зіпсований телефон», «Аргумент за — аргумент проти», «Тед Шульц», «Репортажне інтерв’ю» та інші. Під час кожної гри учасники тренінгу проектували на себе вигадану тренерами ситуацію чи реальні події з життя журналістів і в процесі обговорення знаходили відповіді на власні питання. Наприклад, Ігор Куляс розповів про роман Моніки Левінскі з Білом Клінтоном, а точніше, про прес-конференцію, коли скандал тільки вигулькнув.

«Біл вийшов на галявину біля Білого дому. Його прес-конференція тривала 20 хв. Біла питали про різне. Але ніхто з журналістів не запитав: “Біл, так було чи не було?”. Ця прес-конференція ввійшла в історію. Там було багато зубастих журналістів. І це було незручне питання для Клінтона. Результатів експертизи ще не було. Та ніхто не наважився», — Ігор Куляс цією історією намагається пояснити, що журналісти в усьому світі схильні до самоцензури.

Серед учасників тренінгу спалахує жваве обговорення. Журналістів цікавить, як поводитися на прес-конференціях із чиновниками, лідерами фракцій, а особливо із Президентом. «Взяти хоча б досвідченого говоруна Порошенка. По п’ять хвилин відповідає на питання, затягує відповідь. Мені хочеться його перебити, але незручно», — кажуть учасники тренінгу. Олександр Макаренко здивовано уточняє: «Чому незручно перебити? Вибачте, якщо людина стає Президентом, вона бере на себе відповідальність відповідати. Не треба це плутати з хамством. Ви представляєте людей, ви ставите те питання, яке хоче поставити кожен громадянин України. Ваша професія полягає в тому, щоби ставити питання, відповіді на які хочуть почути люди».

Ігор Куляс продовжує: «Знаєте, чому вони забувають, що їх обрав народ? Тому що ми, журналісти, соромимося запитувати. В голові прокручуємо майбутній сценарій: якщо я зроблю ось це, мене переб’ють, прес-секретар переведе розмову на іншу тему, охорона може забрати мікрофон. Ми вже себе запрограмували».

Журналісти «Українського радіо» знову повертаються до того, що політики кажуть лише, те, що їм вигідно, уникають чітких відповідей. Пан Куляс радить подавати їхні відповіді, які б недолугі вони не були: «Хай бреше, люди теж не дурні». «Але ми не отримуємо справжньої відповіді. Політики так навчилися не відповідати на прямі запитання», — бідкаються журналісти. «Це не означає, що не треба запитувати», — запевняє пан Куляс.

За словами представників «Українського радіо», вонизмушені ретранслювати спічі представників влади, хоча нічого нового й не чують від них, і частина радійників ніяк не могла зрозуміти, що ж робити з почутим на прес-конференціях чиновників.

Ігор Куляс пояснив, що на брифінгах і прес-конференціях представники влади часто займаються самопіаром. «Не ретранслюйте цього!» — наголосив Ігор Куляс. Учасники тренінгу уточнили, як бути з брифінгами прес-центру АТО та іншими подіями, пов’язаними з армією. Тренер знову порадив не давати їхніх промов та сухих даних із АТО, намагатися «розшити» їх власноруч здобутою інформацією.

«Завдання політика — сподобатися, обов’язок журналіста — ставити запитання і вивести політика з зони комфорту»

Олександр Макаренко запропонував згадати подію, яка нещодавно відбулася й була висвітлена багатьма ЗМІ: як Петро Поршенко у Дніпрі вручав військовим ключі від квартир. Тренер запитує, в чому тут новина: в тому, що Порошенко вручив ключі чи що військові отримали квартири? У колективі точаться суперечки. Журналісти сходяться на думці, що все-таки новина в тому, що Президент України вручив ключі. Тренери продовжують діалог, уточнюючи, що входить в обов’язки Президента України, чи в Конституції записано, що глава держави має роздавати ключі від помешкань, скільки коштів із держбюджету пішло на те, щоби Порошенко поїхав на день із Києва у Дніпро. «Люди, які воювали в АТО, отримали квартири за державні кошти — ось це новина. А не в тому, що Порошенко вручив ключі. Що має робити Президент, невже вручати ключі? Якщо ми працюємо як суспільний мовник, маємо зайти у квартиру, сказати, що подобається, а що ні. Чи задоволені військові квартирами, коли туди зможуть заїхати. Про Президента в новині можна лише згадати», — каже Ігор Куляс. Деяких журналістів це образило, за їхніми словами, всі агентства й телеканали так подавали цю інформацію, а претензії щодо висвітлення самопіару Президента лише до «Українського радіо».

Пан Куляс закликав поміркувати, чи є новиною виконання будь-якою людиною своєї роботи, наприклад, чи буде новиною, що журналіст написав статтю. Тоді навіщо ж робити новину, що представник влади виконує свої обов’язки? Також тренер навів кілька типових фраз із новин: «дав поручення створити робочу групу», «взяв на особистий контроль», «провів нараду». Олександр Макаренко пояснює, що новина буде тоді, коли робоча група чогось доб’ється, на нараді буде прийнято рішення. «Політики без нас не існують. Вони живуть, дякуючи журналістам. Як тільки ви припиняєте говорити про якогось політика, він перестає існувати», — каже пан Макаренко.

Ігор Куляс наголошує: завдання політика — сподобатися, обов’язок журналіста — ставити запитання й вивести політика з зони комфорту. Тренери додали, що є люди, які можуть дозволити собі не відповідати, але таких мало. За їхніми словами, політики здебільшого говоритимуть про себе тільки хороше, а якщо журналіст поставить «вбивче запитання», то вони викрутяться, відповідаючи на питання питанням. Тренери порадили в таких випадках не включатися у гру, не затягуватися в незручне становище і не реагувати на зустрічні запитання під час-прес-конференції. Журналістам пропонують у таких ситуаціях казати: «Не я даю прес-конференцію», «Дайте відповідь на запитання»… Ігор Куляс навів два приклади, які остаточно переконали журналістів, що найкраще в такому випадку — стояти й мовчки чекати відповіді. Він пригадав, як свого часу журналіст «Української правди» (а нині народний депутат) Сергій Лещенко запитав Президента Віктора Ющенка про сина. Президент ухилявся від прямої відповіді. Тоді журналіст лише сказав: «Я повторюю своє запитання…». Також пан Куляс згадав, як генпрокурору Святославу Піскуну на прес-конференції сім разів ставили одне й те ж питання: «Чи буде Кучма притягнутий до суду у справі Гонгадзе?». У результаті, не отримавши відповіді, всі журналісти вийшли.

«Лідери думки слухатимуть “Українське радіо” за умови, якщо побачать, що лише воно подає достовірну інформацію»

Як виявилося, не всі учасники тренінгу відчувають вплив професії. Вони згадали, що колись була відчутна реакція на роботу журналіста, а тепер ні, і було би добре, якби вплив радіо повернувся. Ігор Куляс нагадав, що державне радіо переходить у суспільне й працюватиме за дещо іншими стандартами. «Суспільний мовник не має брати свою аудиторію рейтингами, як комерційні телеканали. Тут питання в якості роботи. Рейтинг може бути невисокий. Дуже важливо, хто буде слухати. Якщо це будуть лідери думки, то вважайте, що ви досягаєте всієї аудиторії. Вони будуть ретранслювати почуте у вас на своє оточення. Та варто пам’ятати, що лідери думки слухатимуть “Українське радіо” за умови, якщо повірять, що лише ви подаєте достовірну інформацію», — сказав тренер.

Радійники поцікавилися в пана Куляса, чи подаватиме він свою кандидатуру на посаду шеф-редактора. Тренер згадав, як свого часу керував відділом новин у Вінниці. «90 % свого часу я витрачав не на роботу, а на битву з чиновниками. Я не великий майстер у цій справі. Якби я зараз став шеф-редактором, я був би менш ефективний. У ролі консультанта я можу зробити більше, ніж закопуватися в поточну роботу шеф-редакторства», — пояснив свої наміри тренер.

Учасників тренінгу хвилювало питання, як вибирати новини з велетенського потоку інформації, щоби це був не піар політиків і щоби випуск можна було назвати суспільним мовленням. «Журналіст і редактор мають уявити себе на місці слухача, який хоче знати, що відбувається. Щодня ми маємо підбирати інформацію, щоб намалювати повну картину дня», — пояснив Ігор Куляс.

Він також запропонував розглянути професійні стандарти інформаційного мовлення: оперативність і точність подачі інформації, повноту інформації, збалансованість, відокремлення фактів від коментарів та оцінок журналіста, достовірність і простоту подачі інформації. Тренер поцікавився в учасників, яка з перших трьох ознак для них найважливіша. Журналісти, дещо вагаючись, називають оперативність і точність. Ігор Куляс наполягає вибрати одну. «Для подачі інформації з повнотою біда. Хочемо швидше, втрачаємо точність, хочемо повно, втрачаємо й точність, і оперативність. Кому потрібні швидкі новини, якщо вони будуть неточні?» — запитує пан Куляс. Нарешті слухачі тренінгу одноголосно визначаються, що абсолютний пріоритет — це точність подачі інформації. Ігор Куляс зараховує правильну відповідь.

Учасникам тренінгу пропонують не зупинятися лише на підготовці випуску радіоновин. За словами пана Куляса, радіо також може активно працювати в інтернеті. І для цього досить лише бажання колективу. «Ми звикли сприймати радіо як те, що можемо почути, але не можемо побачити. А нині радіо має свої платформи в інтернеті. Ми можемо, не чекаючи новин, дуже швидко подати інформацію. Наприклад, із події одразу виставити фото в Instagram, а у Twitter — коротке повідомлення. Під час випуску новин повідомити, що фоторепортаж можна побачити на нашій сторінці у Facebook. Усе починає жити набагато повніше», — каже він.

Олександр Макаренко звернув увагу на те, що журналісти не можуть жертвувати точністю подачі інформації до того моменту, доки не переконаються в достовірності. Він пропонує варіант, як оперативно подавати інформацію: «Ви можете подавати лише заголовок і повідомити, що до наступного випуску буде більше. А за годину розширити новину».

За що журналіст несе відповідальність

Тренери поцікавилися в учасників тренінгу, чи опублікували б вони статтю, якби Президент до них звернувся і просив цього не робити, щоб уникнути кривавих наслідків. Кілька журналістів відважилися на оприлюднення даних. «Ви не повинні вирішувати, що людям знати, а що ні. Робота журналіста — інформувати, розповісти про те, що робить влада, бізнес, бандити, комунальники… Журналіст не відповідає за наслідки публікації. За наслідки відповідають ті, хто їх робить. Журналісти не повинні приховувати того, що є насправді. Ніхто не знає, якими будуть наслідки повороту подій», — каже Ігор Куляс.

Слухачі уточнили, як бути з новинами про загиблих в АТО. Наприклад, штаб АТО повідомляє про трьох загиблих. А з достовірних джерел відомо, що вони підірвалися п’яними. Що робити? Адже в ефірі можна сказати про справжні причини. Ігор Куляс пропонує кілька варіантів. Можна подати сухо, й ця новина нічого не змінить. Можна сказати, що п’яні військові пішли по горілку й підірвалися. Тоді журналіста звинуватять у зраді, будуть переносити відповідальність на нього за те, що Росія глузуватиме з України, народ розчарується в армії, родичам буде боляче, волонтери не допомагатимуть. Але ця новина може врятувати життя й застерегти від пиятик на блокпостах. На місці командир не дозволяє вживати алкоголь, але й не забороняє. У Києві на цю проблему закривають очі. Боєздатність армії падає. Та коли журналісти про це говоритимуть, у командирів у зоні АТО не залишиться виходу, як карати за пиятику.

Тренери наголосили, що інколи все-таки треба йти на компроміс, адже силового методу ніхто не скасовував. «Запам’ятайте, хороший журналіст — це живий журналіст, який працює журналістом. Іноді вам доведеться йти на компроміс, щоби зберегти роботу», — пояснює Ігор Куляс.

Навчати на власному досвіді

Учасники тренінгу охоче слухали історії з досвіду тренерів. Зокрема, Ігор Куляс пригадав, як, працюючи шеф-редактором новин на Новому каналі, видав в ефір сюжет про прес-конференцію Олександра Мороза у Верховній Раді в листопаді 2000 року, коли лідер Соціалістичної партії оприлюднив запис із голосом Леоніда Кучми. За словами пана Куляса, камера Нового каналу була єдина на тій прес-конференції. На оприлюднення цієї інформації потрібна була відвага. Видавши в денному ефірі о 14.00 сюжет про те, що замовником убивства журналіста Георгія Гонгадзе, за твердженням Олександра Мороза, був Президент України Леонід Кучма, Ігор Куляс написав заяву на звільнення. Ввечері новини випускав топ-менеджер, який спростував цей сюжет. Але хвиля вже покотилася, всі канали взяли відео в Нового каналу і ввечері видали про це новини.

«Якби ми її замовчували, цією історії не було би. Коли ми починаємо думати не про те, що ми повинні проінформувати людей, а що буде, якщо люди про це дізнаються, то ми граємося не у свою гру, займаємося не своєю справою», — робить висновки пан Куляс.

Тренери згадали про повінь 25 липня 2008 року на Західній Україні, коли в семи областях було знищено 40 тисяч житлових будинків, а всеукраїнські канали тільки на п’ятий день почали висвітлювати події, та й те після того, коли туди приїхали Президент із прем’єром. Ігор Куляс та Олександр Макаренко занурювали учасників тренінгу в інші події, разом проаналізували, на що в першу чергу варто звертати увагу, що можна подавати в ефір одразу, а що краще притримати до уточнення.

Тренінг як повільний метод лікування

Сайт «Суспільне мовлення» на початку й наприкінці тренінгу розпитав учасників про їхні очікування від навчання. Усі стверджували, що навчання необхідне, але в перші дні особливого захоплення не висловлювали. Приміром, радійників дратувало, що тренери лише навчають, а самі не мають бажання робити суспільне мовлення. Журналісти упереджено сприймали поради щодо вдосконалення роботи. Тренери це теж відчували. Олександр Макаренко розповів, що спершу на навчання приходило більше людей, та частина учасників поставилася до цього формально. Ближче до завершення курсу сформувалася група радійників різного віку, в яку входили люди, готові до змін.

«На радіо багато років люди працювали за визначеними правилами. Деяким журналістам було легше хвалити дії влади, а не виконувати свою роботу. Для цього потрібно докласти більших зусиль. Мене потішило те, що в учасників тренінгу є інтерес створювати новий продукт», — розповів СМ Олександр Макаренко.

Співробітники «Українського радіо» після двох тижнів тренінгу розповіли сайту «Суспільне мовлення», що вже під час навчання змінювався їхній підхід до роботи. Ведуча Ірина Антонович наголосила, що нині «Українському радіо» потрібно перейти від пропагандистського мовлення до об’єктивної подачі інформації. Вадим Корженко, який на радіо відповідає за спортивні новини, розповів, що завдяки тренінгу зовсім по-іншому почав працювати з цифрами й тепер точно не казатиме, що «в західній пресі повідомили», а називатиме конкретне видання.

Радійники зійшлися на думці, що до переходу на суспільне готові, і в цьому не останню роль відіграють тренінги й самонавчання. Та щоб остаточно перейти від державного мовлення, так званого рупора влади, до суспільного, потрібно регулярно нагадувати собі про почуте під час навчання й не зупинятися на цьому.

Тренінг для співробітників «Українського радіо» провела ГО «Детектор медіа» за підтримки проекту Ради Європи «Зміцнення свободи медіа і створення системи суспільного мовлення в Україні».

Фото Олексія Темченка