З вересня по грудень 2015 року, за словами пана Харебіна, було зроблено неймовірне: проведено всі процедури з об'єднання всіх суб'єктів, які, згідно із законом, мали увійти до НСТУ. Було також оцінено активи об'єднаної компанії, на підставі якої міг бути сформований статутний фонд суспільного мовника. Далі мав розпочатися процес корпоратизації, завершення якого очікувалося до кінця березня 2016-го. «Кримські дирекції та “Укртелефільм” — ось два камені спотикання, які зупинили завершення цього процесу», — каже він.

На думку першого заступника гендиректора, система державного телерадіомовлення в Україні здебільшого прогнила вщент і практично зруйнована. Відновлення цієї системи, а тим більше приведення її до стандартів суспільного мовлення, вимагає титанічних зусиль, із вельми неочевидним результатом.

За словами Олександра, ера ОДТРК та їхня залежність від Держкомтелерадіо фактично завершилася. 16 березня 2016 року на засіданні Кабміну було затверджено новий «Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для трансляції телерадіопрограм, виготовлених для державних потреб» у редакції, яка робить НТКУ розпорядником коштів і для власних філій теж. «З квітня НТКУ стане повноцінно та ефективно розпоряджатися довіреними їй державою засобами, звісно, під пильною увагою і з посиленим інтересом із боку Держкомтелерадіо, який до моменту створення суспільного мовника продовжує залишатися органом управління НТКУ», — зауважує він.

Олександр Харебін вважає, що для незалежності суспільного мовлення орган управління повинен бути максимально відстороненим від управління контентом, а важелі його впливу на контент мають бути мінімальні. На його думку, ідеальним акціонером ПАТ НСТУ був би Кабінет міністрів України у зв'язці з Міністерством фінансів як розпорядником коштів, тим більше що саме від Мінфіну залежить обсяг фінансування НСТУ.

Прокоментував Олександр і докори на свою адресу в начебто зв’язках із сумнозвісним Сергієм Курченком. «Я працював і отримував заробітну плату в медіахолдингу Сергія Тарути. Працював президентом медіахолдінгу, директором видавництва, радником. Тепер про Курченка: я не знайомий із ним і ніколи не вів із ним переговорів про своє працевлаштування», — заявив він.

— Олександре, що зроблено з моменту внесення змін до закону про створення суспільного мовлення, ухваленого 19 березня 2015-го? Коли завершиться перший етап реформування державного мовлення на суспільне? Торік називалися кілька дат, остання з яких 1 квітня 2016-го.

— Зроблено дуже багато. Можна сказати, що за цей рік зроблено 90 % роботи зі створення суспільного мовника в Україні. На жаль, решта 10 % можуть також розтягнутися на рік. Не можу сказати, що був занадто великим оптимістом, коли називав дату закінчення реформування в квітні 2016 року, але той набір факторів, із яким довелося зіткнутися на цьому шляху, складно було передбачити навіть досвідченим у державному управлінні людям. Це й саботаж чиновників, і в'язкі бюрократичні процедури, й опір системи, і розчарування співробітників... Але я, як і раніше, впевнений: колись реформа суспільного мовлення займе окрему главу в книзі про те, чому Україна змогла. Сподіваюся, таку книгу колись напишуть.

Нині ситуація така. Після прийняття Закону України «Про суспільне телебачення і радіомовлення в Україні» і його підписання в квітні 2015 року тільки в серпні Кабінет міністрів затвердив дорожню карту створення суспільного мовлення. Без цього кроку (відповідна Постанова КМУ) починати реформу було неможливо, цього не дозволяла юридична база. Й фактично за чотири місяці з вересня по грудень 2015 року було зроблено неймовірне: ми провели всі процедури з об'єднання всіх суб'єктів, які, згідно із законом, повинні були увійти до НСТУ. Було також оцінено активи об'єднаної компанії, на підставі чого міг бути сформований статутний фонд суспільного мовника. Далі мав розпочатися процес корпоратизації, завершення якого ми очікували до кінця березня. Кримські дирекції та «Укртелефільм», ось два камені спотикання, які зупинили завершення цього процесу. І якщо стосовно кримської дирекції й Севастополя ми бачимо світло в кінці тунелю, то ситуація зі студією «Укртелефільм» досі невизначена.

Що стосується майбутнього й термінів завершення реформи, то я очікую, що ситуація з «Укртелефільмом» та його або приєднанням, або виведенням за рамки першого етапу реорганізації шляхом внесення зміни до Закону, вирішиться не пізніше травня. Паралельно нам потрібно запустити процедуру дооцінки активів компаній, які увійшли в НТКУ (об'єднану). Далі — подання на узгодження статуту Публічного акціонерного товариства Національної суспільної телерадіокомпанії (ПАТ НСТУ), порядку обрання голови правління, положень про наглядову раду та правління, повідомлення дебіторів / кредиторів і ще багато важливої й невідкладної юридичної та організаційної роботи, яка може бути завершена в термін до трьох місяців. Політична криза в країні нам теж явно не на користь. От і рахуйте. У кращому випадку, ПАТ НСТУ може бути створено на 1 вересня 2016 року. Далі — вступ у повноваження наглядової ради, оголошення конкурсу на главу правління, сам конкурс, його результати, реєстрація цих результатів... У підсумку — 1 листопада 2016 року.

Але й це ще не все, тому що в Міністерства фінансів поки що немає розуміння, як фінансувати те, що не передбачено бюджетом на цей рік, адже бюджетна програма виділялася під НТКУ й там немає ані слова про НСТУ. Чи захочуть народні депутати вносити зміни до бюджету-2016 і перерозподілити кошти на НСТУ фактично наприкінці бюджетного року — велике питання. Я дуже хочу помилятися, але боюся, що 1 січня 2017 року найбільш реалістична дата фактичного запуску й повноцінного початку роботи суспільного мовника України. Проте, підкреслю, що за наявності політичної волі всіх гілок української влади всі зазначені процеси можна завершити набагато швидше, і вже з 1 вересня почати працювати в статусі НСТУ.

— Ви неодноразово зазначали, що головною перешкодою на шляху створення СМ є протистояння процесу об’єднання студії «Укртелефільм». Чи є прогрес у вирішенні цієї проблеми після вашого звернення до Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики?

— Моє звернення було не тільки в Комітет ВР, але і в Адміністрацію Президента, і до Кабінету міністрів України. Можливо, саме пильна увага до цієї проблеми з боку ЗМІ стала тією дієвою силою, яка зрушила процес із місця. Зрушила, але не вирішила. Фактична капітуляція й нездатність держави взяти під контроль власне державне підприємство, яке я називаю «тимчасово окупована територія студія “Укртелефільм”», спонукало народних депутатів зареєструвати у Верховній Раді проект змін до Закону «Про суспільне телебачення і радіомовлення в Україні» в частині порядку приєднання «Укртелефільму» до ПАТ НСТУ. Ми очікуємо, що проект пройде узгодження в профільному парламентському Комітеті з питань свободи слова та інформаційної політики наприкінці березня. І після цього буде винесений у сесійну залу, якщо, звісно ж, не буде поправок та інших альтернативних пропозицій із боку інших комітетів і депутатів. Це рішення однозначно здатне розблокувати процес створення суспільного, але особисто в мене воно викликає вельми суперечливі почуття, тому що проблема заморожується, а її рішення просто переноситься на пізніший час.

Хочу зазначити, що проблема «Укртелефільму» — це не проблема сьогодення. Численні акти КРУ неодноразово фіксували порушення в роботі студії, але протягом багатьох років держава та її уповноважені представники прямо чи побічно або покривали незаконні дії студії, або вважали за краще закривати очі на висновки органів контролю, намагаючись бути «зручними для всіх». Адже «Укртелефільм» — це не тільки люди, але й матеріальні інтереси конкретних чиновників і депутатів, які давно придивилися собі цей ласий шматочок київської землі на березі Дніпра. При цьому нікого роками не цікавило виробництво українського телевізійного продукту, держава роками не фінансувала цієї галузі, частиною якої є студія, що має на цій території знімальні павільйони і відповідне обладнання. Не дивно, що співробітники «Укртелефільму» не вірять уже нікому, бачачи в будь-якій реформі спробу обмежити їхні законні, як вони вважають, інтереси. Звичайне бажання простих людей не бути обдуреними призводить до того, що ними легко маніпулювати, чим із успіхом користуються ті, хто зараз фактично незаконно керує цим підприємством.

— Чому колектив цього державного підприємства так протистоїть входженню в структуру суспільного? Які їхні основні вимоги? Чи плануєте ви їх виконати?

— Вимоги колективу прості. Зберегти робочі місця. Виплатити заробітну плату й компенсації. Гарантувати майбутній розвиток. Почати знімати кіно. Нічого такого, чого ми не можемо гарантувати або чого не отримали співробітники інших організацій, які увійшли в НТКУ. Моя позиція проста: все, що в рамках законів України і положень трудового законодавства, буде виконано. Всі співробітники, які виявлять бажання працювати й покажуть творчий потенціал, працюватимуть і надалі.

Що стосується конкретних вимог, то вони такі: виплати компенсацій за невикористані відпустки, виплата 12 посадових окладів матеріальної допомоги за 2015 рік на підставі рішення трудового колективу й Колективного договору, який досі не надано комісії з реорганізації, виплату одного окладу (чорнобильцям — трьох окладів) працівникам, які не дають згоди на істотну зміну умов праці, ну і багато чого подібного, включаючи заяви про те, що всі квартири, які студія повинна отримати відповідно до інвестиційного договору, є власністю колективу. Єдине, на що немає відповіді в співробітників, так це з яких коштів здійснювати ці виплати, тому що прибуток від основної діяльності студія перестала отримувати багато років тому.

Але не тільки це стало каменем спотикання. Нерухомість, побудована на державній землі і яка є державною власністю, не дає спокою багатьом, зокрема й тим, хто жодного стосунку до трудового колективу студії не має. Саме щодо цього тепер і розбираються правоохоронні органи.

— Як пройшло об’єднання інших суб’єктів із НТКУ? Чи всі вони склали передавальні акти?

— Решта суб'єктів реформи, а саме регіональні ОДТРК, Національна радіокомпанія та канал «Культура» вчасно і в повному обсязі виконали всі процедури й розпорядження з об'єднання. Передавальні акти всіх компаній, за винятком кримських, підписані, й наразі триває процедура зняття їх із обліку й подальшого закриття як окремих юридичних осіб. Фактично НТКУ нині —  це об'єднана державна медіакорпорація, що складається з 28 регіональних філій, яка веде мовлення за понад 160 ліцензіями, включаючи регіональні, національні теле- й радіоканали, плюс більше 8500 людей у штаті. Керівництво цією медіакорпорацією здійснюється з Києва і вона задихається від браку фінансування й суперечливого законодавства, особливо бюджетного.

Ще багато чого належить зробити на шляху до ефективного функціонування об'єднаної компанії. Це і внутрішні нормативні документи, й творчі питання, й питання програмної сітки разом із відповідями на питання про майбутнє філій у системі суспільного мовлення. Але це вже тема іншого інтерв'ю, яке я би почав із запитання: «Як навчити людей мріяти?» Про це можна буде говорити, щойно ми знайдемо відповідь на питання про те, як навчити людей працювати й де взяти кошти для гідної оплати їхньої праці.

— Всіх, хто об’єднувався (НРКУ, канал «Культура», ОДТРК та ін), перевірили органи контролю. Чи багато фактів корупції та зловживань було виявлено під час перевірок? Складіть топ-перелік корупційних, на ваш погляд, схем на великі суми.

— На жаль, нинішня нормативна база, як і сама процедура реорганізації, не передбачали обов'язкових перевірок органами фінансової інспекції компаній, які приєдналися до НТКУ. В рамках закриття компаній фіскальні та інші органи контролю перевіряли тільки за формальними ознаками діяльність бюджетних організацій, тому особливих порушень там не могло бути виявлено. Що стосується корупції, то, як відомо, її ще треба довести. Навіть виявлені явні факти нецільового використання коштів часто не мають судової перспективи або через термін давності, або успішно тонуть у надрах нашої найоб'єктивнішої та найсправедливішої судової системи. Проте ми вже судимося або готуємо до подачі відповідні позови в суди.

Почнемо з підписання в 2010 році НТКУ ліцензійного договору з компанією Euronews, яке відбулося без проведення обов'язкової правової експертизи цього договору, без проведення тендеру, з повним ігноруванням бюджетного законодавства. Також легко простежується особиста зацікавленість... Нині цю справу розглядає Апеляційний суд Києва, суд першої інстанції ми програли. Тому за підсумками апеляції буде більш розгорнутий коментар про те, хто винен і що робити, але зараз просто нагадаю, що бюджет НТКУ торік становив 170 млн гривень, бюджет усієї системи державного телерадіомовлення цього року — 670 млн. Так ось, претензії Euronews до нас за нинішнім курсом валют становлять суму трохи більше 300 млн гривень.

На другому місці суд із НВО «Поверхность». Понад 100 млн гривень за торішнім курсом ми могли втратити, якби суд визнав за цією компанією право стягнути з НТКУ гроші за контент, який транслювався в ефірі Першого національного каналу без ліцензійного договору. Багато можна розповісти про те, хто стоїть за цією компанією, як цей контент потрапив в ефір і хто з цього що отримав, але факт залишається фактом — цей суд ми виграли. Касаційна інстанція відмовила в задоволенні їхнього позову.

На третьому місці, без сумніву, «Укртелефільм». Як щодо можливих масштабів завданих державі збитків, так і щодо неефективності управління державною власністю.

На четвертому місці — багаторічне безоплатне використання ТРК «Ера» ресурсів НТКУ, особливо в частині поширення сигналу. Тут обурює як сам факт перебування на державній «першій кнопці країни» приватної телекомпанії, ліцензія на мовлення якої, м'яко кажучи, була видана не зовсім прозоро, так і нездатність, а часто і звичайне небажання державних менеджерів забезпечити захист державних фінансових інтересів. З травня минулого року НТКУ вдалося досягти того, що «Ера» вперше за багато років стала оплачувати те, чим раніше користувалася безкоштовно. Ну і знову-таки, «Радіо Ера» більше десяти років веде мовлення на першій радіокнопці країни згідно з договором про спільну діяльність із Національною радіокомпанією. Порушуючи всі постанови Кабінету міністрів, за досить спірними із юридичного погляду документами, вона не оплачує фактичних витрат УР-1 на трансляцію й виставляє при цьому абсурдні рахунки за свою «спільну діяльність». Це все десятки мільйонів гривень збитків, які, природно, треба буде доводити й доводити в судах.

Окремим рядком ідуть численні інвестиційні договори, пов'язані з будівництвом або орендою об'єктів житлової та нежитлової нерухомості. Будівництво в Києві на вул. Леоніда Первомайського, договір на будівництво на вул. Миколи Грінченка, будівництво в Хмельницькому, Херсоні, оренда у Львові... Десятки, якщо не сотні мільйонів гривень, які держава може втратити, якщо не візьме під контроль захист інтересів НТКУ згідно з цими контрактами, укладеними попередніми керівниками як Держкомтелерадіо, так і суб'єктами господарювання, які входили до сфери їхньої відповідальності.

Ну й наостанок, багато, дуже багато в мене питань до ефективності використання бюджетних коштів при відновленні телерадіомовлення в Донецькій і Луганській областях, яке здійснювалося на базі місцевих ОДТРК. Факти нецільового використання державних коштів, які ми вивчаємо, штучно роздуті штати, неефективне використання коштів, виділених для закупівлі обладнання, відсутність контролю за волонтерською допомогою, яка надавалася ОДТРК на відновлення мовлення... Розбираємося з цим максимально детально, тому що в умовах війни такі дії цілком можуть кваліфікуватися не просто як правопорушення, а як державна зрада.

— Як прихильники створення СМ, так і його опоненти постійно пропонують внести зміни до закону про СМ. На вашу думку, чи потребує закон змін, якщо так, то яких?

— На жаль, історія не має умовного способу. Тому косметичні зміни, а Закон їх точно потребує, не змінять основної проблеми. Неповоротка й неефективна система державного телерадіомовлення нескоро зможе стати суспільним мовником, що відповідає інтересам суспільства. Це не означає, що не слід намагатися, але знаєте, коли ви стаєте частиною системи? Коли починаєте шукати їй виправдання. До чого це я? До того, що система державного телерадіомовлення в Україні здебільшого прогнила вщент і практично зруйнована. Впливовість мовника, його рейтинги і здатність змінювати суспільство, даючи йому можливість самостійно думати й приймати рішення, наближається до статистичної похибки, що в умовах війни (як, утім, і для мирного часу) не має виправдання ані перед суспільством, ані перед державою.

Відновлення цієї системи, а тим більше приведення її до стандартів суспільного мовлення, вимагає титанічних зусиль, із вельми неочевидним результатом. Перебуваючи більше року на посаді й володіючи знаннями щодо всіх процесів зі створення НСТУ, можу впевнено сказати: створювати суспільне мовлення в Україні слід було б інакше. Але як там у Франка: «Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод, Бо вам призначено скалу сесю розбить».

— Коли Держкомтелерадіо передасть фінансування всіх суб’єктів, що об’єдналися з НТКУ, власне Національній телекомпанії?

— Весь час існування системи державного телерадіомовлення в Україні НТКУ, НРКУ, канал «Культура» й ОДТРК фінансувалися через Держкомтелерадіо, який виступав розпорядником бюджетних коштів першого рівня. Після отримання відповідної бюджетної програми він фінансував підвідомчі структури безпосередньо. Після приєднання НРКУ, «Культури» й ОДТРК, які стали філіями НТКУ, очевидною стала неможливість існування такої системи фінансування, де НТКУ та її філії було зрівняно у правах доступу до фінансів. Це було очевидно не тільки НТКУ, а й державним органам, які відповідають за контроль над бюджетними коштами.

Але тільки 16 березня 2016 року на засіданні Кабміну було затверджено новий «Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для трансляції телерадіопрограм, виготовлених для державних потреб» у редакції, яка робить НТКУ розпорядником коштів і для власних філій теж. Таким чином, ера ОДТРК та їхня залежність від Держкомтелерадіо фактично завершилася. Залишилися технічні процедури з передачі нам казначейської мережі і внесення змін до бюджетного паспорту, в якому НТКУ стане розпорядником коштів не тільки в частині трансляції, але і в частині виробництва.

Думаю, що протягом тижня всі необхідні формальності буде завершено, і з квітня НТКУ стане повноцінно та ефективно розпоряджатися довіреними йому державою засобами, звісно, під пильною увагою і з посиленим інтересом із боку Держкомтелерадіо, який до моменту створення суспільного мовника продовжує залишатися органом управління НТКУ.

— В контексті цієї відповіді: зараз триває робота над проектом Статуту ПАТ НСТУ, до якої ви також активно залучені. Хто, на вашу думку, має стати акціонером ПАТ НСТУ?

— Щоби коректно відповісти на це питання, дозволю собі невеликий вступ у законотворчість. Про що саме йдеться. НСТУ стане публічнім акціонернім товариством, 100% відсотків акцій якого належатиме державі. Засновником НСТУ є держава в особі Кабінету міністрів України. Єдиним акціонером НСТУ є держава в особі Державного комітету телебачення і радіомовлення України (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 693 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України»), що безпосередньо здійснює функції з управління корпоративними правами держави у статутному капіталі НСТУ, або будь-яка інша державна установа, яка буде визначена Кабінетом міністрів.

На питання, хто має стати акціонером, у мене поки що немає готової відповіді, оскільки будь-яка відповідь зараз буде суб'єктивна й сильно залежатиме від персоналій, які керують або які планують керувати міністерствами й відомствами в наступному складі Кабінету міністрів. Одне можу сказати точно: для незалежності суспільного мовлення орган управління повинен бути максимально відстороненим від управління контентом і мати мінімальні важелі впливу на нього. На мою думку, ідеальним акціонером був би Кабінет міністрів України у зв'язці з Міністерством фінансів як розпорядником коштів, тим більше що саме від Мінфіну залежить обсяг фінансування НСТУ. Чому Кабмін? Тому що його колегіальність і є запорукою незалежності, так само як це зроблено при формуванні наглядової ради суспільного мовника.

— Працівники НТКУ, центральних дирекцій та філій скаржаться на мізерні заробітні плати, які стали ще меншими, ніж раніше. І якщо вже зайшло питання про працівників, то коли планується скорочення штату?

— Що стосується заробітних плат, то мені не відомі факти їх зменшення, якщо тільки вони не виплачувалися з порушенням законодавства або за рахунок коштів спецфонду, який на початок року тільки починає наповнюватися. Навпаки, бюджетні ставки, включаючи оплату праці журналістів, зросли. Однак, як ви розумієте, основні надії як у нас, так і в наших співробітників на НСТУ й на нову зарплатну (тарифну) сітку, яку повинна буде затвердити наглядова рада.

Щодо скорочень. Це одне з найболючіших питань. Відсутність коштів, різношерстість колективу, й навіть публічні прояви сепаратизму співробітників явно не полегшують нам це завдання. При цьому за кожним рядком у штатному розписі стоять різні люди й різні долі. До останнього моменту ми покладалися на виконавчих директорів наших філій, яким було запропоновано самостійно, зі знанням своїх людей та їхніх обов'язків, запропонувати механізми й кількісні параметри цих скорочень. На жаль, роботу деяких із них інакше як саботажем назвати складно. Пропозиції від усіх філій, звісно ж, ми отримали, але от якість і їхнє бачення змін у своїх колективах особисто мене не дуже порадувало.

Коли чекати на скорочення штатів? Думаю, що скоро. Підкреслю, що всі звільнення буде здійснено з чітким дотриманням трудового законодавства як у частині повідомлення профспілкових організацій, так і самих співробітників, які потрапляють під скорочення.

— На завершення розмови, хочу ще запитати. Що вас пов’язує із Сергієм Тарутою? Крім того, ваші противники неодноразово дорікали вам роботою на Сергія Курченка. Роз’ясніть, будь ласка, в якій саме структурі, коли й на якій посаді ви працювали? Чи справді вона фінансувалася Курченком?

— На те вони й противники. Але давайте по порядку. З квітня 2007-го по 1 лютого 2014-го я працював і отримував заробітну плату в медіахолдингу Сергія Татути. Працював президентом медіахолдінгу, директором видавництва, радником. Від Сергія Тарути я пішов уже після Майдану, в лютому 2014 року, і з тих пір не беру участі в жодній діяльності колишнього губернатора Донецької області, до якого ставлюся з великою повагою. Чому пішов? У Тарути не залишилося медіаактивів, а управляти його металургійних підприємствами в нього було кому. Крім того, громадські процеси та очікування змін, а також бажання й можливості бути учасником цих змін домінували над необхідністю заробляти. Мені легко зараз спілкуватися й працювати з багатьма депутатами й чиновниками в уряді й АП, адже відносини з багатьма з них почалися саме восени 2013-го — взимку 2014-го.

Тепер про Курченка. Я не знайомий із ним і ніколи не вів із ним переговорів про своє працевлаштування. Але я справді проводив управлінський і фінансовий аудит стану справ Українського медіахолдингу як незалежний консультант, після того як KPMG провела оцінку цього активу. За підсумками цього короткострокового й дуже пізнавального в професійному плані досвіду, восени 2013 року мені було запропоновано місце в Наглядовій раді УМХ як незалежному члену ради директорів, від якого я відмовився. Для людей, які хоч трохи знаються на корпоративному управлінні, немає необхідності пояснювати місце й роль інституту незалежних директорів. Таку ж долю спіткала й пропозиція стати виконавчим директором. І ще. Через кілька місяців, уже після Майдану, коли я пішов від Тарути, мені було запропоновано стати керівником УМХ, від чого я також відмовився. Журналісти люблять факти, тому гляньте мій пост у Facebook від 26 березня 2014 року. Ось, мабуть, і вся коротка історія. Чи змінив би я щось у ній? Безумовно, так. Не помиляється той, хто нічого не робить. Хоча багато навколо кажуть, що бізнес (заробіток, професійні амбіції) і мораль (цінності) речі несумісні, я все ж вірю в протилежне. 

Саме тому я прийшов працювати в Національну телекомпанії України, будувати Суспільне. Тому, що вірю в те, що невелика група вдумливих і самовідданих людей здатна змінити світ. Насправді тільки завдяки їм і відбуваються зміни. Пам’ятаєте слова одного з президентів США Джона Кеннеді: «Не питай, що твоя країна зробила для тебе, запитай, що ти можеш зробити для своєї країни».

Фото надане прес-службою НТКУ