– Сергію, коли почало мовити суспільне телебачення в Польщі?

– Польські діячі обрали німецьку модель суспільного мовлення, яку 1946 року було започатковано від британської ВВС. Коли поляки почати трансформувати свої державні телерадіокомпанії в суспільні, вони пройшли кілька етапів: етап вивчення досвіду, етап написання закону, етап роботи уряду й етап безпосередньої реалізації його напрацювань. І ось  уже понад 15 років у Польщі існує TVP (TelewizjaPolska).

– Яке наповнення ефіру?

– Контент дуже цікавий. Вони створили своєрідну вертикально інтегровану компанію. У Варшаві – центральна, у воєводствах – філії. Вся система польського суспільного телемовлення має 10 каналів: перший – суспільно-політичний, другий – культурно-освітній, третій – це регіональні воєводські компанії, які створюють 24-годинний канал новин, четверта – іномовлення, а також 6 нішевих каналів (документальні, музичні, молодіжні, дитячі тощо). І ще 6 радіоканалів.

– Звідки надходять кошти до суспільних теле- та радіокомпаній?

– У Польщі комбінована система: передбачено податок на суспільне мовлення й кошти від продажу власної продукції. На першому етапі вони збирали близько 36% коштів, які надходили від домогосподарств, але за минулий рік – лише близько 11% тих коштів. Проте це становить близько 2,5 мільярдів гривень.

– Чому так сталося? Люди не хочуть платити?

– Ніхто не хоче платити (сміється). Навіть у Німеччині, де дуже жорстка відповідальність за несплату такого податку, збирають лише 75–80%.

– А як щодо коштів від реклами та з держбюджету?

– В суспільному мовленні такого поняття, як кошти з держбюджету, нема. Є спеціальний бюджетний фонд, куди надходять кошти із абонентської плати, від спонсорів і від власної діяльності. Скажімо, люблінська компанія знімає серіал, продає цю продукцію колегам із решти 15 воєводських компаній і, як наслідок, теж має хороші доходи.

– Що складає левову частку бюджету суспільного мовлення?

– Податок від домогосподарства. В українських реаліях такого податку нема, наші парламентарі відкинули цю ідею і заклали норму 0,2% від бюджету країни минулого року. А це приблизно 800 млн гривень.

– Скільки має сплатити глядач у Польщі, аби дивитися громадське мовлення?

– Близько 20 євро на місяць. Тобто 60 євро на квартал.

– 20 євро – немаленька сума для українських реалій. А що ви скажете про  «Громадське ТБ», «ГромТБ», «Спільнобачення» та інших, що позиціонують себе як суспільне телебачення? Які недоліки бачите?

– Це телевізійне радіо. Ведучий – гість, гість – ведучий, ведучий – двоє гостей. Це розмовне телебачення, яке виникло саме в пік суспільного збурення. Коли в суспільстві починає все вгамовуватися, таке телебачення стає нецікавим.

– Який український канал найбільше відповідає стандартам суспільного мовлення?

– Система державних компаній по своїй суті – суспільне мовлення. Вони виготовляють проекти некомерційні. Роблять багато контенту для мозку, для душі. А серед недержавних – 5 канал, ті ж самі нові канали, які нещодавно з’явилися. Але повторюю: треба вже не лише в прямому ефірі працювати, не тільки брати інформацію з інтернету, але й шукати щось неповторне, чого немає в інших.

– Чи зможе Україна досягти того, що зараз має Польща в суспільному мовленні, і скільки на це потрібно часу?

– Ми втратили час. Я думаю, що суспільне мовлення взагалі потрібно було створювати ще 23 роки тому. Ще коли не було «Інтера», «1+1». А тепер треба пройти перехідний період. Практично вся економічна, фінансова влада має перейти регіонам. Я знаю, що там є дуже сильні творчі журналістські колективи. Саме регіональне мовлення має бути найбільш критичним, має стояти на боці громади, а не влади. Тоді глядачі будуть дивитися й голосувати за його майбутнє своїми гривнями.

– Тепер, після прийняття закону, що має зробити уряд, аби суспільне мовлення нормально розвивалося?

– У законі вказано: протягом півроку уряд має наповнити каркас цього закону реальним змістом. Тобто треба підготувати величезну кількість різноманітних документів. У першу чергу – статут спільної телерадіомовної компанії.

– Це буде новий канал?

– Законом передбачено, що суспільна телерадіокомпанія України має два телевізійні канали і не менше трьох радійних. Телевізійного каналу територіальних громад нема. Думаю, на наступній сесії депутати зрозуміють цю помилку, внесуть зміни в закон і додадуть цей третій канал, який об’єднає всі 24 регіональні компанії. І тоді буде чітко сформована система суспільного мовлення.