– Чи сформована зараз чітка концепція каналу?

– Поки що ні. З моменту мого призначення (18 липня 2012 року) пройшло не так багато часу. Всі ці дні були зайняті документацією. Терміни абсолютно нереальні – 1 січня 2013 потрібно почати мовлення, близько 160 днів залишилося. Рік про це говорили, але все так і не прорахували, а це величезна робота. Коли створювали ВДТРК, з моменту призначення перших людей до моменту виходу перших ефірів (виходили ми по дві години на день) пройшло 10 місяців.

Як все це буде? Я не знаю. Точніше, знаю, що це буде телебачення, яке всі сваритимуть. Скажімо, революційній частині суспільства не сподобається, що там будуть мало кричати «геть», консервативну – не влаштують критичні нотки на адресу влади. Основна маса населення буде чекати від цього каналу розваг. А їх там практично не буде.

– На який рейтинг очікуєте?

– Рейтинг буде незначний, тому що у всьому світі суспільне телебачення не має високих рейтингів. Я от якось подивився суспільне телебачення Німеччини, на третій-четвертий день захотілося повіситися від нудьги. Воно таке серйозне, ґрунтовне. Але ми відвикли від цього, ми звикли до телевізійного «педігрі», легкого. Єдине цікаве суспільне телебачення – це BBC.

– Хто буде у вас працювати?

– Я знаю, кого я хотів би взяти, але це не означає, що я їх візьму. Коли створювалося ВДТРК, хлопці переходили з однієї бюджетної організації в іншу бюджетну організацію, і жоден з тих, хто перейшов з державного Держтелерадіо СРСР і ВДТРК, не ставив мені питання про заробітну плату. Тому що тоді питань про неї не існувало, вона була скрізь однакова. Сьогодні цей фактор відкидати не можна, тому треба займатися економікою, розрахунками тощо.

Є багато людей, які просто дзвонять і готові працювати, є ті, кого я із радістю візьму, і є ті, кого немає, як не сумно говорити, а є люди, у яких закінчився ресурс. Мені хотілося б на цьому каналі об'єднати багатий досвід, який є у «старих», і нахабство та запал молодих. Тобто об'єднати покоління телебачення та інтернету. Добре, щоб молоді зрозуміли: і до них працювали недурні люди.

– Назвіть декілька імен? Вас про Навального запитували.

– В силу того, що у нас відсутнє власне політичне життя, на слуху 3-4 імені. У ток-шоу на телебаченні бере участь 15 осіб, вони ходять з одного каналу на інший і говорять на всі теми. Це не політика і не політичні діячі. Я чув виступи Навального, ну нормальні. Якщо він може нормально працювати в кадрі – а я не знаю, як він працює в кадрі, – то чому б ні, якщо йому є що сказати. Просто вийти і сказати: «Геть!» – тоді ні. Я послухав виступи Удальцова, я сказав би, що він дуже близький своєю думкою і манерами до мітингів 17-го року. Я побоююсь такого.

– Парфьонов?

– Ну, якщо Льоня погодиться. Але мені дуже хочеться пошукати нові імена. Величезна кількість цікавих людей, давайте їх витягати. Чому у нас 30-40 чоловік – і все? А де розумні люди з Новосибірська, Твері, Нижнього-Новгорода, Владивостока? Ми ж сьогодні живемо в умовах, коли московська еліта зайнята московської елітою.

Це викликає величезне роздратування, тому що далеко не всі проблеми Москви хвилюють мешканців інших міст. Зараз ми думаємо, як підключити до каналу інтернет, створити структуру, яка виловлювала б думки інтернет-спільноти та аналізувала їх. Все це в стадії доопрацювання.

– Суспільне телебачення фінансує держава. Чи не нонсенс це?

– А хто повинен давати гроші на створення суспільного телебачення? Між іншим, держава видає на телебачення гроші суспільні. Це ж не гроші Путіна або Медведєва, і навіть не гроші Міністерства фінансів. Це наші гроші, які державний апарат перерозподіляє, і все. А знаєте, хто призначає керівників BBC? Її Величність королева за поданням прем'єр-міністра. І нікого це не бентежить. Один з колишніх керівників BBC якось чесно сказав мені, що і на них тиснуть, хоча це BBC. Так що не потрібно ані зайвих надій, ані зайвого поспіху, ані каменів, які вже зараз деякі люди зібралися кидати.

– А не можна було зробити телебачення на народні гроші?

– Так, можна було зробити такий красивий жест. Але, судячи з опитувань, готові платити за телебачення 10-12%, не більше. Потім, потрібно звільнити від плати ветеранів, пенсіонерів, громадян з низьким рівнем доходів, жителів маленьких містечок і селищ. В результаті ціна для інших підскочить. У всьому світі держава бере участь у витратах суспільного телебачення. Зрештою, просвітництво суспільства – це функція держави. Нікого ж не бентежить, що держава витрачає гроші на освіту.

– Є слоган про ваш майбутній канал: «Показати все складніше, ніж воно здається». По відношенню до дитячих, культурним, політичним програмах що це означає?

– Відмінна риса суспільного телебачення – класична тріада: інформувати, просвітлювати, розважати. Те, про що ми говоримо, – просвітництво. Дитина ж потрапляє у світ, який здається їй дуже простим, а в міру пізнання життя починає доходити до якихось дивних речей: виявляється, треба купувати продукти, а щоб їх придбати, потрібно на них заробити. Цьому його треба вчити.

Мені здається, що суспільне телебачення має в першу чергу просвітлювати. Всі ж кричать: суспільне телебачення – телебачення, що служить суспільству. Але проблема в тому, що у нас немає громадянського суспільства. У нас є зачатки громадянського суспільства. Завдання суспільного  телебачення – дбати про ці паростки, роз'яснювати людям, що ж таке громадянське суспільство, як в ньому живеться, привчати слухати і говорити один з одним. Ми ж не вміємо слухати, ми кричимо…

– Різного роду дискусії є і на інших каналах: Соловйов, Гордон.

– Я хочу, щоб це були інші дискусії. Адже це не ток-шоу, а базар-шоу. Там ніхто нікого не слухає, основна задача – перекричати або образити один одного. І я категоричний противник того, що суспільне телебачення має бути політично опозиційним телебаченням. Це не його функція. Адже суспільство сьогодні не одностайно. Одна частина суспільства підтримує сьогоднішню владу, інша не підтримує. Але при всьому цьому поважати треба і ту, й іншу частину. Я не хочу людей виводити на вулиці. У 1917 році наші предки, ліберальні інтелігенти, до речі, уже вивели людей на вулицю. І до чого це призвело? До крові, до знищення інтелектуальної еліти Росії саме з Росії.

– Ви вважаєте, що сьогодні можна довести до крові?

– Народ – справа тонка. Я чесно скажу: мені сподобалися мітинги. Окрім, звичайно, хуліганства, бійок. І в принципі влада прислухається до голосів мітингувальників. Може, вголос не вимовляє, але прислухається, і щось усередині відбувається. Це повільний рух, але я не прихильник поспіху.

Анна Позіна, «Известия»