Торік ми писали детальні огляди кожного національного відбору того сезону «Євробачення». Відтоді майже нічого не змінилося — у більшості відборів був такий же формат із мінімальними змінами, хоча у деяких були й кардинальні. Кілька країн повернулися до відкритого відбору або створили нові відбіркові шоу. У нас ще буде нагода розповісти про всі ці деталі, однак у цьому матеріалі ми розкажемо про інше. Про «хаос і божевілля», яке ви втратили, якщо не дивилися відбори на «Євробачення» цьогоріч.

У цьому огляді не буде пісень, які перемогли у нацвідборах — лише ті пісні, на прикладі яких можна зрозуміти, від чого нас вберегла доля та що може бути ще гірше. Огляд є суб’єктивним і відображає винятково погляд автора.

NeonoeN — Clickbait (Чорногорія)

Після відмови від участі у конкурсі у 2023 та 2024 роках через економічні міркування, Чорногорія повернулася на «Євробачення», та ще й із відкритим відбором. Замість шоу під назвою Montevizija, яке мовник RTCG проводив востаннє у 2019-му, новим нацвідбором на конкурс став Montesong. Його було проведено ще в листопаді 2024 року одним концертом із живим виконанням шістнадцяти конкурсних пісень, що транслювався наживо. За переможця голосували як глядачі, так і міжнародне журі за пропорцією 50 на 50. На конкурсі в Базелі країну представлятиме Ніна Жижич із піснею Dobrodošli («Запрошую»), однак вона… не виграла нацвідбір. Відповідно, сезон відборів уже тоді почався з драми. Чому так сталося?

Річ у тім, що першочергово на Montesong переміг гурт NeonoeN із треком Clickbait. Як наслідок, спочатку саме їх було офіційно проголошено представниками Чорногорії. Однак потім з’ясувалося, що гурт виконував свою конкурсну пісню на масштабному локальному фестивалі раніше 1 вересня 2024 року, що заборонено правилами відбору. Здавалося б, що у попередньому реченні мало б ітися про правила власне «Євробачення» — і справді, воно існує. Однак на практиці кожен подібний випадок розглядається Європейською мовною спілкою (ЄМС) в індивідуальному порядку, що траплялося неодноразово за останні кілька років. Зокрема ЄМС, яка є організаторкою конкурсу, попри подібні інциденти допустила свого часу до участі переможця «Євробачення-2019» Дункана Лоренса з Нідерландів та Alexeev, який представляв Білорусь на «Євробаченні» за рік до цього. Найімовірніше, виняток зробили б і у випадку NeonoeN. Однак замість очікування на вердикт ЄМС гурт несподівано випустив заяву, у якій добровільно відмовився від участі у «Євробаченні» з огляду на «повагу» до інших учасників відбору та його організаторів. Вона була відповіддю на те, яким скандалом це стало для країни, оскільки кпини полетіли насамперед у бік RTCG за те, що допустили пісню. Тоді лунали навіть звинувачення у відмиванні коштів під прикриттям Montesong, на які мусила відповідати особисто виконавча продюсерка шоу Владана Вучич, яка, до речі, представляла Чорногорію на «Євробаченні-2022» у Турині (але не пройшла до фіналу). На другій сходинці власне опинилася Жижич, якій і було передано право представляти країну у Базелі.

Пісня Clickbait після своєї перемоги на Montesong викликала неоднозначну реакцію фанів. З одного боку, у ній є цікаві ідеї, а сама по собі вкупі з виступом вона більш яскрава за пісню, яка власне пролунає на конкурсі. Є навіть відчуття, що з нею у країни були б більші шанси. Однак зрештою ті ж цікаві ідеї виглядають недопрацьовано, а гуртові треба було б точно виконати багато роботи. Так чи сяк — ця пісня точно вам запам’ятається, щонайменше через те, що у вас виникне після перегляду виступу з нею питання «Що я щойно подивився?».

Dolce Hera — Repeat (Чорногорія)

Було б злочином оминути головне відкриття Montesong. Ту, яка підкорила фанів «Євробачення» своєю безтурботністю. Перегляд виступу Dolce Hera наживо вперше в житті для мене був на рівні з походом до церкви, настільки це вразило всім, що відбувалося на сцені. Сама по собі пісня нагадує саундтрек до вечірки багатіїв на яхті, однак перформанс, який його супроводжував, може сміливо стати частиною колекції сучасного мистецтва. Тут і перевдягання, і самостійно зроблена сукня з написами «Очікування» та «Повтор» англійською, і танцівники у костюмах монахів у масках (а потім узагалі з мішками на голові!), й особлива роль мотузки, й шоу тіней, і гра на барабанах… Хореографія на подив ще не стала популярною у тіктоку. Фани в коментарях під виступом у захваті. Навіть власне канал мовника на ютубі написав, що Dolce Hera «перемогла у Чорногорії» у відповідь на пропозицію виконати це дійство на відборі Сан-Марино. Втім там були свої діаманти, а Dolce Hera проявила дива патріотичності та стала національним скарбом Чорногорії, так і не з’явившись на сан-маринському шоу.

У Чорногорії зверніть також увагу на: Isak Šabanović — Ljeto, ljeto, ljeto (справжній гімн аніматора в Туреччині) та Milena Vučić — Škorpija (неймовірна історія про те, як ця пісня мала найбільше переглядів серед усіх конкурсантів на офіційному ютуб-каналі відбору перед фінальним шоу, але здобула один із найменших результатів згідно з глядацьким голосуванням попри яскраву постановку з великими декораціями).

Mal — Antihero (Албанія)

За останній рік у світі багато чого змінилося, не оминули зміни й албанський відбір, однак у цих буремних подіях усе ж був незмінний компас: виконавець Mal. Торік ми писали про його захопливий перформанс у сукні, який навіть приніс йому перемогу за голосуванням журі (не враховуючи обвинувачень у кумівстві). Цьогоріч Festivali i Kenges проводився вже за іншою системою та з новою креативною директоркою Елаїдою Дані, яка представляла Албанію на «Євробаченні-2015» у Відні. Для пояснення математичного аспекту нової системи підрахунку результатів треба видати окремий підручник, оскільки офіційні результати суперечать тому, що декларували організатори. Однак задля економії часу вкажу, що це була комбінація голосування албанського журі, смс-голосування в Албанії та Косово, а також «голосування діаспори» на спеціальному сайті, яке активно окупували фанати конкурсу за межами Албанії.

Цьогорічний виступ Mal не такий яскравий, як попередній, і цим він і дивує — ми бачимо, що він поводився набагато спокійніше, співав точніше, однак наприкінці все одно дав волю емоціям і трішки покричав від щастя. Не було й фірмової сукні — замість неї виконавець вдягнув гібрид костюма матадора та вбрання самі знаєте кого від Hugo Boss. Та й пісня не така запальна. Відчувалося, що це — бліда копія торішнього «бенгера».

Тож Mal не повторив свого попереднього успіху. Цього разу він опинився за кілометр від перемоги за будь-якої категорії, бо сам відбір став полем битви двох виконавців.

Sasha Letty — Haute Couture (Молдова)

Ми вже думали, що Молдова вже не зможе нас вразити, але ми дуже сильно помилялися. Не будемо оминати пісню, згенеровану штучним інтелектом і подану українською фан-спільнотою Eblansh, яку несподівано допустили до прослуховувань. Не розкриватиму поки що всі карти (хоча якщо ви стежите за конкурсом, то думаю, що ви вже здогадались), але поговорімо про новий хіт Sasha Letty. Торік ми писали про її пісню з текстом про статевий акт, але цього року вона перевершила всі очікування. У приспіві буквально чуємо «фешн іс май пешн, ай лав ю, ай лав ю, фебрік іс фентестік, ай лав ю, ай лав ю». Особливої уваги заслуговує рядок Who am I when I undress? I guess you’ll never guess («Хто я, коли я роздягаюсь? Я здогадуюся, що ти ніколи не здогадаєшся»). Половину тексту в пісні взагалі не зрозуміти через акцент виконавиці. Якщо ви думаєте, що ви почуєте тут пісню для модних показів Парижа та Мілана, то просто подивіться на все самі. Однак головний діамант молдовської попсцени чекає на вас у наступному абзаці.

Sasha Bognibov — All-Night Party / We Changed Our Gender (Молдова)

Саша Богнібов — це невтомна легенда молдовської музичної сцени. Уже більш як десять років, коли є нагода, він щоразу надсилає свої пісні на молдовський відбір. У короні його хітів для відбору Молдови на «Євробачення» можна знайти такі дорогоцінні камені як My Friend Is Gay, Insane (Against Corruption), Married to Twins, My Lesbian Girl і I Just Had Sex With Your Ex. Так, можливо, на перший погляд це все виглядає дивно, однак якщо зануритись глибше, то стає зрозуміло, що це мистецька провокація (сподіваюсь!), яка притаманна низці інді-артистів на Заході. Однак фанатам «Євробачення» не зрозуміти такого arte contemporaire на фоні пісень про «Душу моєї душі» (про цей геніальний витвір нижче), тому вони постійно ставлять пісні Богнібова на дно своїх списків відбору. Виконавець вирішив не мовчати у відповідь на цю критику та блокує всі фан-канали, які використовують шматки його пісень у своїх відео, що одного разу призвело до блокування ютуб-каналу фаната, який його вів ледь не з нульових років. З того моменту єврофанська спільнота об’єдналась у прояві солідарності проти такої реакції та тепер ігнорує витвори Богнібова.

Однак усе ж були люди, які чекали на його повернення на сцену шоу. Річ у тім, що попри численну кількість спроб, Богнібова ніколи не брали до фіналу відбору, а подекуди навіть півфіналу (коли їх проводили у формі окремого концерту з голосуванням). Цього року виконавець прийшов аж із двома піснями з надією, що хоча б одна з них потрапить до фіналу. І сталося диво — пісня All-Night Party стала фіналісткою молдовського нацвідбору.

Однак через кілька днів після прослуховувань, які транслювали на телебаченні та в ютубі, а також оголошення списку фіналістів, мовник провів пресконференцію, у якій оголосив, що Молдова відмовляється від участі у цьогорічному конкурсі з огляду на фінансові причини, а також «низьку якість» пісень на нацвідборі. Це викликало неоднозначну реакцію виконавців, які брали в ньому участь, і фанів, які були вражені таким розвитком подій. Цікавим нюансом є також те, що згідно з правилами конкурсу, якщо якийсь із мовників відмовляється від участі після завчасно визначеного для всіх дедлайну, він мусить виплатити штраф ЄМС. Достеменно невідомо, чи все ж змилувалися швейцарські бюрократи над бідним (в усіх сенсах) суспільним мовником Молдови, однак ми так і не побачили Богнібова у фіналі відбору. Згодом він повернувся на шпальти фан-медіа через допис на його фейсбук-сторінці про те, що Богнібов «помер через серцевий напад». Однак згодом він опублікував допис про те, що ця інформація не є правдивою, а насправді її написала «ментально хвора матір, яка зламала сторінку».

У Молдові зверніть також увагу на: Tudor Bumbac — Pace Noi Vrem (ще один постійний учасник молдовського нацвідбору, той самий співочий дідусь, утім цього разу він промовчав пів пісні, й було загальне відчуття, що його вже втомили перформанси).

One Last Time — Gambler’s Song (Люксембург)

Люксембурзький відбір цьогоріч мало чим відрізнявся від торішнього, окрім того, що тепер ним займалась українська команда TRI Production. Гурт One Last Time повернувся на конкурс і, якщо чесно, краще б вони цього не робили. Ця пісня викликає у мене напади агресії. Навіть штучний інтелект навчився писати кращі треки. Виникає стале відчуття, що цю пісню написала дворічна дитина, думки якої хибно інтерпретували. До болю вторинний і безмелодійний гімн лудомана, у якому буквально йдеться про те, як добре програти все на умовних ставках на спорт та онлайн-казино. Як би українські колеги не намагалися врятувати це живим виступом, моя версія пекла виглядала б саме так: соліст у білій шубі, на екранах — вогні й нескінченна дурна біганина сценою. Сподіваюся, що для цього гурту це буде справді one last time на нацвідборі з такою дурнею.

Rikki — Elevator (Up and Down) (Греція)

Цього року грецький мовник провів національний відбір на «Євробачення» вперше з 2017 року (коли обирали пісню для заздалегідь обраної виконавиці телеголосуванням). Він мав доволі простий формат — дванадцять живих виступів із конкурсними піснями, які транслюються наживо. Переможця обирали за пропорцією 25% голосів грецького, 25% голосів міжнародного журі та 50% глядацького голосування за допомогою смс-повідомлень. Дуже прикро, що цьогорічне шоу не відбувалося як у 2012 році, у торгівельному центрі (я серйозно), а натомість у якійсь концертній залі. Однак навіть попри це у відбору був рейтинг 18,3%.

Ще більше така цифра дивує з огляду на те, що під номером 01 у той вечір був виступ, який мав би відлякати всіх глядачів. Уявіть, ви вмикаєте телевізор, а там якийсь чоловік із голим торсом у зелено-помаранчевому костюмі скаче, ніби під екстезі, й співає про ліфт. Сама пісня непогана, але перфоманс викликає більше питань, ніж відповідей. Це навіть важко віднести до категорії сучасного мистецтва, як Repeat.

RAI — Frederick’s Dead (Словенія)

Після торішніх скандалів, пов’язаних із тим, що у місцевих зірок раптом не стало можливості показати всі свої неймовірні таланти й собі, й людям, словенський мовник повернувся до свого нацвідбору Evropejska Melodija (EMA). RTV SLO часто експериментував із форматом цього шоу — в деякі роки воно мало і по кілька півфіналів, і формат реаліті на кшталт «Фабрики зірок» тощо. Цьогоріч було обрано формат з одним фінальним концертом із живим виконанням дванадцяти конкурсних пісень. Шоу транслювали наживо. Переможця визначали у дещо ускладнений спосіб, з двома етапами голосування. У першому турі голосували лише п’ять тематичних панелей журі — виконавці, автори пісень та аранжувальники; члени місцевої єврофанської спільноти; телеведучі; радіоведучі; іноземні журналісти фан-медіа й інфлюенсери фан-спільноти. Кожна з них складалася з п’яти осіб, а від кожної групи за результатами голосування було надано бали за тією ж схемою, що і на «Євробаченні», тобто 1—8, 10 і 12 балів. Два учасники, які набрали найбільшу кількість балів, пройшли до другого туру (суперфіналу). У ньому переможець був визначений лише за підсумками глядацького голосування.

Стільки плутанини заради дванадцяти пісень, серед яких лише кілька якось виділялись і запам’ятались — та й те мляво на фоні інших країн. Наприклад, гурт RAI продовжує тенденцію виступів чоловіків із голим торсом (випадковість?). Цей рок-бенд намагався створити пісню у стилі рок-оперної детективної містерії з загадкою про Фредріка, якого хтось убив, тільки ніхто достеменно не знає, хто. Навіть виконавці визнають в одному з рядків, що всім абсолютно все одно на цю інформацію. Ідея цікава, однак дещо недокручена та недопрацьована. Навіть напівтиха кінцівка з «зізнанням» соліста у тому, що головного героя пісні вбив саме він, не особливо допомогла. Виступ теж не допоміг розкрити ідею цієї пісні — тут треба підсилювати театральність декораціями, несподіванками, візуальними ілюзіями. Тому й відчуття дещо дивні.

У Словенії зверніть також увагу на: ZveN — Divja (у Словенії, виявляється, є гортанний спів!); KiKi — O-ou! (трек дуже віддалено нагадує заявку Боснії та Герцеговини на конкурсі 2008 року, але в дещо осучасненій формі). Ці дві пісні вразили своїм дивацтвом у позитивному сенсі.

Carla Frigo — Besame (Іспанія)

Фанати з’їдять мене живцем, оскільки це — одна з їхніх фавориток на цьогорічному Benidorm Fest, однак, як-то кажуть, hear me out («почуйте мене»). Цього року трошки змінили систему проведення відбору, замінивши демоскопічне журі голосуванням у спеціальному додатку, та покращили продакшн. Втім навіть це не допомогло врятувати виступ Carla Frigo.

На фоні інших пісень цьогорічного шоу у записі це звучало доволі цікаво, хоч і недопрацьовано, особливо через шматки, які очевидно були виділені під виступ. Здавалося, такі дивацтва у структурі пісні цим і виправдані. Втім у вечір одного з півфіналів ми побачили на сцені… сейф. Хоч у виступі й були деякі гарні моменти, як-от чорно-біла зйомка всередині цього ж сейфу і те, що він все ж закінчився. А те, що ми почули, краще було б не чути — дівчина ледь співала і шалено задихалася. Чи варто було воно того?

В Іспанії зверніть також увагу на: Sonia y Selena — Reinas — диско-пісня про «королев», якими власне і є виконавиці, з дурнуватим виступом у стилі пропагандистського «Суботнього вечора»; дуже цікаво було в одному з інтерв’ю почути, що вони плакали, коли почули цю пісню вперше (від щастя чи від горя?); DeTeresa — La pena — ще одна фан-фаворитка, якою захоплюються досі, бо всіх вразив виступ, однак до фіналу вона не дійшла, а виступ для мене досі залишається загадкою — в ньому і футболісти, і бик, і яскраві вбрання, і дивні танці.

Samantha Mumba — My Way (Ірландія)

Після торішнього тріумфу ірландський відбір не зазнав змін — усе та ж мала студія, все та ж система голосування. Проте підбірка учасників доволі цікава. Серед них навіть був твір з-під продюсерської руки Івана Клименка з лейбла «Енко» (раптово). А у підсумку на конкурс від країни поїде норвежка з піснею співавторства росіянки, що вже двадцять років живе в Ірландії, про собаку Лайку, яка полетіла у космос. Однак про неї — в іншому тексті, а сьогодні інший об’єкт досліджень.

Саманта Мумба є легендою ірландської музичної сцени, якій не треба було нічого доводити. Але вона прийшла на нацвідбір із піснею, яка поєднувала в собі і якийсь дарк-поп, і ріверденс, і волинки, і все, що завгодно. Один із членів журі назвав її «мішаниною з десяти демок» — і я можу з цим погодитися. Однак із цими коментарями та своїм програшем не могла погодитися сама Саманта, що вона сміливо висловила у своєму інстаграмі після шоу:

«Окрема згадка про “панель експертів”, окрім Bambie (торішні представниці Ірландії — “ДМ”), яких я стеню, які не лише не мали достатнього досвіду та професіоналізму, а й були зайво грубими та підлими до всіх фіналістів. Мій подарунок на прощання для них — пакет ????, аби ними повільно вдавитись. Я би сказала це їм в обличчя, але вони покинули студію до того, як я мала можливість це зробили. Не здивована».

Виконавиця отримала 12 балів від міжнародного та 10 від національного журі, однак лише 4 бали від глядачів.

В Ірландії зверніть також увагу на: NIYL — Growth — цікава в музичному плані пісня, але що намагалися сказати цим виступом, я не знаю.

The Ludvig — Līgo (Латвія)

Торішній прохід до фіналу оживив латвійську поп-сцену, через що цьогорічна Supernova мала багато гарних пісень. Але треба ж усім обрати ледь не найгіршу з них (слава Богу, країну в Базелі представить інша композиція).

Не зрозумійте неправильно — є вдалі сучасні пісні з елементами фолку, але є суттєва різниця між тим, щоб просто горланити незрозуміло що і філігранно вплести народні мотиви в сучасний контекст. Натомість Той самий Людвіг (саме так граматично правильно перекладається псевдонім виконавця з англійської) зміг зробити неможливе — написати пісню, яка в усіх негативних сенсах повертає тебе у 2014 рік. Це настільки бездарно, що аж викликає подив, чи так дійсно можна. У живому виступі стало ще більш зрозуміло, що це пісня не для «Євробачення», а для сільської дискотеки у школі. Ледь не вперше за 13 років свого досвіду з конкурсом мені в цьому виступі виднівся пропагандистський Шаман із його «Я русский, я иду до конца» — настільки це було гидотно. У цьому не було ні постановки, ні руху — хлопець просто ходив сценою як сновида, розмахуючи руками, ніби герой білоруського пропагандистського відео.

Після такого не те що підтримуєш дерусифікацію у країнах Балтії, а заохочуєш її ще більше. Я не здивуюся, якщо виконавець раптом виявиться російським агентом впливу. З такими піснями ця межа дуже тонка.

У Латвії зверніть також увагу на: Citi Zēni — Ramtai — невдала спроба повернення представників країни на конкурсі 2022 року в Турині, яка мала потенціал, але не вразила через не надто енергійний, але концептуальний виступ; Emilija — Heartbeat — музичний еквівалент штукатурки, який ледь не переміг на відборі; Markus Riva — Bigger Than This — знайоме обличчя, яке вже неодноразово штурмує латвійський відбір, цього разу зі спробою у хаус і розумінням, що сильною стороною у цьому випадку є не музика, а тіло виконавця.

Kantera — Lalaratatakeke Lalaratakabum (Мальта)

Торішній провал Мальти у Мальме змусив мовника змінити підхід до свого нацвідбору і далі проводити його, однак у новому форматі (попри мої нескінченні молитви припинити це). Цього року Malta Eurovision Song Contest позбувся зайвих ускладнень свого формату — якщо пам’ятаєте, то торік тут був мільярд попередніх етапів, зйомки кліпів, зйомки виступів наживо наперед і транслювання їх у запису. Тепер тут було два півфінали по дванадцять пісень, із яких до фіналу проходило по вісім. Як фіналістів, так і переможця у фіналі обирали за стандартною схемою «50% — журі, 50% — глядачі». І знаєте що? Попри те, що знову хочеться менше пісень і стислішого хронометражу, цього разу все виглядало доволі свіжо та гарно у плані продакшну. Всі пісні виконували наживо і шоу транслювали теж наживо. Хоч у якийсь спосіб нарешті виправдалося твердження, що цей відбір необхідний мальтійським артистам, бо це ледь не єдина для них можливість засвітити себе та мати заробіток на рік наперед. Видно, що мовник старався, і це неймовірний крок уперед. Хорватському мовнику треба було сидіти з блокнотом і записувати все, що роблять мальтійці (про цей сором читайте нижче).

До пісень усе ще лишається багато питань. Мене завжди лякала перспектива того, що «Євробачення» може повернутися до епохи піратських пісень нульових. І ось, на жаль, цей момент ледь не настав. Маємо піратську пісню мальтійською. Не те щоб це було жахливо, як, наприклад, Ligo, але немає якогось творчого бачення, відчувається, що це розрахунок на голоси. Можливо, це мало б кращі шанси на самому конкурсі, враховуючи останній інцидент із заявкою країни (про який  розкажемо в огляді всіх пісень-учасниць цьогорічного «Євробачення»). Але нічого від цієї пісні не відчуваю. Можливо, це просто справа смаку.

На Мальті зверніть також увагу на: JVF — Festa (No Time for Siesta) — ветерани мальтійського відбору Джессіка та Фабріціо Фаніелло об’єднали свої зусилля з третім невідомим чоловіком і заспівали на відборі веселу пісеньку без особливих амбіцій; Kurt Calleja — Aziz/a — виконавець, який представляв Мальту на конкурсі 2012 року в Баку повернувся з піснею, яка застрягла у мене в голові.

Daria Marx — Let It Burn (Польща)

Ще одна країна, яка повернулася до проведення відкритого нацвідбору цьогоріч у відповідь на прохання місцевих фанів. Формат був максимально простим — один концерт із живим виконанням одинадцяти конкурсних пісень, що транслювали наживо. Переможця обирали винятково глядацьким голосуванням. Відбір викликав кілька скандалів, однак зараз не про них.

На шоу повернулась учасниця відбору 2022 року Daria Marx, яка тоді посіла друге місце з хітом Paranoia. Цього року вона повернулася з баладою для «Бондіани» Let It Burn. І якщо у кліпі все зрозуміло, то постановка на відборі викликає дуже багато питань. По-перше, чому її ідея була сформована навколо лісу? По-друге, у чому сенс перевдягань у зелений костюм із кросівками? І хто подумав, що оця візуалізація з вогнем, накладеним на обличчя артистки, — це вдале рішення? Виступ заплутав глядачів, що видно за останнім місцем цієї пісні на відборі.

У Польщі зверніть також увагу на: Marien — Can’t Hide — шалене розчарування піснею від виконавиці ось цього польськомовного хіта з надзвичайно дивним виступом, що починається з того, що артистка рве якийсь папірець; TEO — Immortal — учасник, якого впихнули до фіналу відбору в останній момент, не порушуючи правила, але незрозуміло навіщо.

Stereo Terror — Prty Till The End Of The World (Естонія)

Залишу головну драму цьогорічного естонського відбору на якийсь із наступних текстів, але попри це скажу, що Eesti Laul зазнав значних змін у зв’язку зі скороченням бюджету їхнього суспільного мовника ERR. Зокрема, журі у складі 34 членів обрало п’ятнадцять фіналістів і ще двадцять пісень для онлайн-голосування за останнє вільне місце у фіналі. Перед тим, як відібрати двадцять пісень для участі в онлайн-голосуванні, ERR звернувся до артистів, які подали заявки, з проханням дозволити опублікувати їхні конкурсні пісні, на що отримали згоду 137 (зі 160) учасників. 117 цих пісень були завантажені на сайт естонського «Радіо 2» (уявіть, що б коїлося, якби так зробили в Україні). Шістнадцять фіналістів виконали свої конкурсні пісні наживо в прямому ефірі, а переможець був обраний у два тури голосування. У першому турі журі (50%) і глядачі (50%) визначили три найкращі пісні, які пройшли до суперфіналу. Переможця у другому етапі обирали винятково глядачі.

Гурт подавав цю пісню на фінський відбір, однак туди її не взяли. Але естонська комісія чомусь вирішила обрати її одразу до фіналу свого відбору. Що ж — пісня виправдовує назву колективу, це справді «стереотерор». Ніби й недорок, ніби й недопоп, але точно треш. Кого вже вразиш у 2025 році такими костюмами, такими музичними ходами, таким текстом? Ще й живе виконання настільки погане, що після нього хочеться сховатись і більше ніколи не заходити в інтернет.

В Естонії зверніть також увагу на: gem98 — Psycho — вчитель англійської у звичайній естонській школі виробляє ось таке по-хорошому шалене і скажене на сцені. Чомусь здається, що якби якийсь учитель пішов із таким на відбір в Україні, то його б уже, на жаль, звільнили.

Bobbysocks! — Joyful (Норвегія)

Після торішнього розчарування норвезький відбір не впізнати ані за якістю пісень, ані за форматом. Цьогоріч у ньому був лише один фінальний концерт, трансльований у прямому ефірі, з дев’ятьма конкурсними піснями, виконаними наживо (все ще з використанням автотюну). Система голосування — 60% балів від глядачів і 40% від міжнародного журі. Рівень пісень був дуже слабким — не те щоб усе було прямо дивним і дурним, просто прісним і ніяким.

Серед усього цього фестивалю сірості виділявся дует Bobbysocks!, який переміг аж на «Євробаченні-1985». Незрозуміло навіщо і чому це взагалі подали на відбір — це ще одна пісня, яку запросто міг би перевершити штучний інтелект. Але якщо бабцям весело — най буде.

У Норвегії зверніть також увагу на: Wig Wam — Human Fire — невдалу спробу представників країни на конкурсі 2005 року у Києві повернутися на «Євробачення».

Black Biceps — Visaip Man Reik (Литва)

Литва цього разу не змінювала нічого у торішньому форматі відбору — маємо ті ж 44 пісні, поділені на п’ять півфіналів. Чого тільки не було у цих шоу, які транслювали в запису. Але один гурт значно виділився серед цього міксу постійних учасників відбору та випадкових гостей.

Найкращим результатом країни на конкурсі досі є шосте місце у фіналі «Євробачення-2006» в Афінах. Відтоді багато чого змінилось, але амбіції Литви лише зросли за останні роки. Пісня Black Biceps дуже схожа стилем і подачею на саме ту пісню. Мабуть, розрахунок на це спрацював, бо цей трек виграв глядацьке голосування у своєму півфіналі. Але через низькі бали від журі він не зміг пройти до фіналу, аж поки мовник не використав своє право дати двом пісням вайлдкард, тобто додати їх до фіналу. Пісня знову викликала фурор серед глядачів, однак залишила байдужим журі та не дійшла до суперфіналу. Трек ніби й непоганий, але дуже сильно тхне сталими традиціями білоруського відбору (який уже помер роки як чотири тому).

У Литві зверніть також увагу на: Siga — Walking With the Shadow — нема слів, щоб це описати; Justinas — Alright — чолов’яга, який щороку приходить на цей відбір, але ніяк не може купити нормальну пісню.

Irama — Lentamente (Італія)

Новий креативний директор приніс зміни на «Сан-Ремо», але вони надто несуттєві у порівнянні з торішнім фестивалем. Натомість головною зміною є падіння якості пісень — фестиваль знову перетворився на збірку нудних італійських однакових балад із вкрапленнями кількох яскравих сучасних пісень.

На конкурс знову повернувся Irama, який щоразу коли бере участь, то приходить ледь не з однією й тією ж піснею. Ще на початку його походу на «Сан-Ремо» було якесь розмаїття, але останні його спроби злилися в одну й ту ж баладу з затюненим голосом і якимось типовим текстом про зламане серце. Інші подібні пісні цього року хоча б лунали від нових облич, але в Irama точно творча криза і йому час пошукати щось інше для цього фестивалю.

В Італії також зверніть увагу на: Marcella Bella — Pelle diamante — гарний приклад того, що пісні бабусь не повинні бути надто старомодні й можуть звучати доволі актуально, однак шкода, що вона так і не змогла нормально її виконати, не потрапивши у свій же записаний бек-вокал.

Flora Bichakhchyan — Prayer (Вірменія)

Цього року відкритий відбір вирішила провести ще Вірменія. У шоу Depi Evratesil, яке транслювали в прямому ефірі, дванадцять учасників виконали свої конкурсні пісні наживо. Переможця визначали рівною пропорцією балів окремо від національного і міжнародного журі, а також глядачів. На відборі було кілька учасників, які брали участь у російських телепроєктах або виступали в Росії після 2022 року, один із яких навіть переміг на відборі, однак найяскравішою із них точно стала Флора Бічахчан.

Учасниця російського «Голосу» та російського шоу «Ну-ка все вместе!» надіслала на відбір трек Prayer («Молитва»). Цю надзвичайно сиру демку почали захвалювати фанати та навіть порівнювати її з «1944» Джамали. З закликами голосувати за Флору виступали й російські зірки, наприклад, Manizha, яка представляла Росію на конкурсі у Роттердамі у 2021 році. Та виступ, найімовірніше, перекреслив усі ці старання. Подейкують, що виконавиця захворіла, але доволі дивний продакшн і зведення звуку на відборі вкупі з дивною постановкою зробили свою справу. Ледь не один із найсмішніших виступів сезону, як мінімум через те, що Флора чомусь співає цю пісню в куртці, схожій на спальний мішок. Наприкінці виступу вона взагалі починає кудись бігти й вигадувати текст на ходу. Благаю вас, подивіться цей перформанс до кінця.

У Вірменії зверніть також увагу на: Simon — Ay paparey bye — я в шоку від того, що це виграло голосування журі, дуже бездарна пісня, яка може викликати мігрень; Arsen feat. Kamil — Will You Marry Me? — локальна версія Вєрки Сердючки, яка чомусь вирішила показати, як виглядає біполярний розлад.

Maja Nikolić — Žali srce moje (Сербія)

Сербський нацвідбір цього разу проходив у особливих обставинах. Через антикорупційні протести студентів у Белграді довелося переносити проведення півфіналів на інші дати, а низка артистів виявляла бажання відмовитися від участі на знак солідарності з протестувальниками, але не змогла цього зробити через високі штрафи. Цьогорічний список учасників не був таким цікавим, як у кілька минулих років, але все одно в ньому було кілька цікавих пісень. Найяскравішою учасницею стала співачка Мая Ніколіч.

Її коментарі на різних шоу, у соцмережах і таблоїдах як перед, так і після свого виступу на відборі робили справжній фурор. Перед відбором Мая зламала ногу під час репетицій, через що мусила виступати в гіпсі. Цитувати всі висловлювання виконавиці про своїх конкурентів не будемо, але щоб дати зрозуміти, про що саме йдеться, ось вам реакція Маї на її непроходження до фіналу:

«RTS (сербський мовник-організатор нацвідбору — “ДМ”) зробив із мене героїню, хоча я цього навіть не хотіла.

Вперше в історії не були опубліковані голоси глядачів. Я точно знаю, що отримала 96% голосів. Я купила 4 000 карток і організувала голосування за себе, тому що готувалася до цього виступу півтора року. З цих 4 000 карток було відправлено по 10 голосів за мене. Теоретично не існує варіанту, за якого я не проходжу до фіналу.

Я дізналася, хто входив до складу журі — це дивні люди, які не мають компетенції оцінювати мій виступ. Вони можуть оцінювати початківців, але не мене. Навіть якби члени журі поставили мені 0 балів, за підсумками глядацького голосування я все одно мала пройти. Мене обікрали».

Як з’ясувалося згодом, Мая отримала лише трішки більше ніж 1 300 глядацьких голосів. Слова виконавиці точно заслуговують більше уваги, ніж її виступ, який був доволі дивним і статичним, хоч початок пісні й звучить ніби воєнний марш. Але пісня стала мемом у Сербії, а Мая вже пообіцяла повернутися на відбір наступного року.

У Сербії зверніть також увагу на: Harem Girls — Aladin — друге місце відбору, за яким плачуть фанати. Перший драг-квін-гурт в історії Сербії забув купити нормальну пісню. Також незрозумілою залишилась ідея з однією учасницею гурту, яка просто вийшла з мікрофоном і походила по сцені, так нічого і не сказавши або заспівавши у нього. До речі, одразу після результатів фіналу гурт оголосив, що подає судовий позов на Маю Ніколіч за те, що вона їх «публічно ображала».

Feuerschwanz — Knightclub (Німеччина)

Німеччина втомилася бути в затінку «Євробачення» та змінила систему проведення свого нацвідбору. У цьому їй допомагав Штефан Рааб — чоловік, який своїм підходом до конкурсу приніс Німеччині чудові результати як учасник (у 2000) і як автор пісень і продюсер нацвідбору (відбір у 2010-му, де було обрано тодішню переможницю Лену, також курував він). Система відбору доволі складна: у кожному з двох чвертьфіналів дванадцять артистів виконували кавер-версію або власну пісню (але не конкурсну пісню для «Євробачення») під супровід оркестру, а експертне журі обирало сім виконавців, які виходили до півфіналу. Потім кожен із чотирнадцяти артистів наживо виконав свою конкурсну пісню у півфіналі, а експертне журі відібрало дев’ять виконавців, які пройшли до фіналу. Переможець фіналу був обраний за результатами двох турів голосування. У першому турі кожен із дев’яти артистів виконав свою конкурсну пісню та кавер на відомий хіт, а експертне журі відібрало п’ять виконавців, які пройшли до другого туру. У другому турі переможця обирали лише шляхом глядацького голосування з можливістю голосування за допомогою дзвінків, SMS-повідомлень і вебсайту.

Одним із фаворитів відбору був гурт Feuerschwanz. Мовляв, він є найпопулярнішим серед усіх учасників шоу, а отже перешкод на шляху до Базеля для них майже немає. Та от журі не обрало виконавців до останнього етапу фіналу і поїздка на конкурс вислизнула в гурту з рук. Журі можна зрозуміти — кого у 2025 році на «Євробаченні» вже вразиш середньовічним хеві-металом з текстом про лицарську вечірку? Тим паче коли у 2023 році Німеччину у Ліверпулі представляла дуже схожа за звучанням пісня, яка посіла останнє місце, попри надії співвітчизників.

LELEK — The Soul Of My Soul (Хорватія)

Якщо у кілька минулих років я ненавидів підхід Норвегії до конкурсу, то моїм новим об’єктом ненависті в цьому плані є саме хорватська делегація та хорватський мовник HRT. Торік їм пощастило з піснею, яка перемогла в глядацькому голосуванні в Мальме (не будемо забувати, що некомпетентне журі взагалі не взяло цю пісню до відбору, а залишило у резервному списку, і що якби не відмова однієї з відібраних учасниць, то цього дива ніколи б не сталося). Хорватія раптово вирішила, що вхопила Бога за бороду і що тепер її фестиваль Dora чогось вартий. Рівень продакшну знову вразив своїм жахом — половина виступів звучала ніби тортури, бо мовник забув купити нормальні мікрофони й дати зарплату звукорежисерам. А ще обрати нормальні пісні. Я не буду розписувати цей кошмар надто детально, але в принципі половина цього тексту могла б складатися з пісень саме цього відбору. Він був розмаїтим, але це нагадувало не супермаркет, а каналізацію.

Фан-фавориткою була пісня дівочого фолкгурту Lelek із загадковою та глибокою назвою «Душа моєї душі». Мовляв, пісня говорить про проблему домашнього насилля, але у цьому випадку є підозра, що це не щирі переживання, а розрахунок отримати підтримку завдяки актуальній і важливій темі, як це буває часто на конкурсі. У запису все звучало дуже пафосно, однак оскільки це фолкгурт із шістьох дівчат, де все тримається на багатоголоссі, то знаючи хорватський продакшн, одразу було зрозуміло, що все полетить у прірву під час живого виконання. Так і сталося — якщо візуально виступ ще виглядав більш-менш, то звукорежисер відбору вбив останній цвях у цю труну. Всю цю історію якось намагалися врятувати у фіналі відбору, додавши гарний шматок хорватською, але було вже надто пізно. Хоча хорватською ця пісня звучить у сто разів краще та навіть претендує на визнання.

Magazin — AaAaA (Хорватія)

Гурт обрав своєю новою солісткою ветеранку хорватського відбору (виконавицю Loredana), що викликало скандал. Як стверджують хорватські таблоїди, мовник дискваліфікував Наталі Балмікс, яка повинна була брати участь у цьогорічному відборі, виконуючи запит гурту Magazin, оскільки Наталі відмовилася бути його новою солісткою. Офіційна ж версія пояснення дискваліфікації виконавиці — вона внесла надто багато змін до своєї конкурсної пісні у час між моментом оголошення учасників відбору та його півфіналами. Magazin вважається культовим гуртом у країнах колишньої Югославії, однак навіть цей статус не дав змогу багатьом оглядачам пояснити шалені перегляди, які кліп на цю пісню набирав на місцевому ютубі перед відбором. Можливо, причиною цьому було те, що кліпом були кадри зі згенерованими штучним інтелектом людьми й дітьми, які відкривали рот під цей чудовий витвір?

Не хвилюйтесь, ШІ-люди й ШІ-діти перекочували й у виступ на відборі. Старомодну, але непогану пісню вирішили добити поганим звуком і ось цим жахіттям на екранах замість постановки. Ні сорому, ні совісті ані в авторів цього творіння, ані у виконавців, ані в організаторів цього шоу.

У Хорватії зверніть також увагу на:

• Matt Shaft — Welcome to the circus — от що-що, а назва цієї пісні та те, що це був перший виступ першого півфіналу, ідеально характеризують сіє дійство; це — дуже аматорська пародія на заявку торішнього хорватського представника;
• Jelena Radan — SALUT — раптово французькомовна балада, де основою постановки у виступі було те, що виконавиця кричала на екран позаду себе та дивилася, як її крик відбивається у звукових хвилях;
• nbsp;     Swingers — FUL KUL (Full Cool) — із цією піснею виникає враження, що цих чоловіків випустили з якогось лікувального закладу; через поведінку соліста на сцені та тексту приспіву хочеться його вимкнути.
• Teenah — Aurora — за цю пісню бились аж дві країни: вона потрапила ще й до литовського відбору, звідки її було дискваліфіковано через участь у хорватському. Тільки не зрозуміло, чого аж такий ажіотаж;
• Fenksta — Extra — цікавий урбан, який виглядає доволі дивно та яким замінили ту саму пісню Наталі Балмікс, але на фоні інших учасників відбору навіть свіжо, у виконанні одного з фанатів конкурсу, який не має стосунку до хорватського шоубізнесу;
• Luka Nižetić — Južina — дуже цікава візуальна та звукова робота, до якої в мене неоднозначне ставлення. З одного боку, яскраво та прикольно, але з іншого мені чогось у цьому всьому не вистачає, але це точно дивацтво у позитивному сенсі; продовження параду чоловіків із голими торсами;
• Ogenj — Daj, daj — слава Богу, це не дістанеться Базеля, але, на жаль, цей супердурна копія торішнього представника Хорватії, ще й у дуже поганому виконанні, посіла друге місце через послужний список гурту.

Боже Великий єдиний, будь ласка, закрий хорватський відбір. Не доводи до гріха. З іншого боку, ось що варто показувати всім критикам українського відбору.

Dolly Style — YIHAA (Швеція)

Шведський відбір цьогоріч мав трошки більше яскравих фарб, ніж зазвичай (а подекуди навіть скандалів), зокрема, відмітився і гурт KAJ, який цього року поїде до Базеля. Але про нього іншим разом. Натомість поговоримо про гурт Dolly Style, який влаштований за схемою «Віа Гри», тобто у нього незмінний концепт, але постійно змінюються учасниці. Гурт є ветераном шведського відбору, вперше з’явившись на ньому у 2015 році, але не мав особливого успіху.

Цьогоріч він повернувся в новому складі та з піснею у стилі кантрі-поп. Виглядає це все доволі інфантильно та подекуди інфернально, але доволі застрягнуто в голові та весело. І навіть доволі добре виконано. У порівнянні з попередніми ітераціями видно, що цього разу до гурту набрали дівчат, які вміють співати. Їхня пісня — якраз той вид дивини, від якого добре на душі. Це те, що англійською називають guilty pleasure. Здається, гурт нарешті знайшов успішну для себе формулу, що привело їх до фіналу та доволі непоганого результату в ньому.

У Швеції зверніть також увагу на: Fredrik Lundman — The Heart of a Swedish Cowboy — у Швеції очевидний тренд на кантрі, але у цьому випадку замість того, щоб зворушити, на що, мабуть, розраховували автори, хочеться сказати «дядечку, будь ласка, йдіть спати»; SCARLET — Sweet N’ Psycho — ніби й щось неформальне, у фанатів зриває дах від того, що у Швеції з’явилося щось подібне, але від цього так і тхне зібраннями директорів лейбла, які створили цей проєкт з окликами «Дітям і підліткам у Швеції треба від когось фанатіти й треба пісні, під які можна робити дивні тіктоки!».

Henka — I Wanna Destroy U (Португалія)

Я обожнюю португальський відбір за те, що він не ламає свою ідентичність, не намагається всім сподобатись і розкриває нові грані та можливості для поп-сцени своєї країни. Моєю мрією є те, щоб відбір в Україні був у цьому плані схожим саме на португальський. Втім, і у ньому бувають недоліки.

Фанатам знесло дах від єдиної англомовної пісні відбору, яка ще й складалася зі штампованої шведської (у поганому сенсі) мелодики й незрозумілого гроула. Уявіть пісню, де дівчина тупо кричить три хвилини. Саме це, на думку фанатів, яскраво представляє Португалію та її музичну культуру. Ця дурня перемогла у глядацькому голосуванні з нулем від журі. Португальський мовнику RTP, тримайся, поки можеш.

Boosta — BTW (Сан-Марино)

Завершальним акордом всього сезону відборів став San Marino Song Contest. Попри зміни у брендингу, півфінали транслювали зі старою назвою (Una voce per San Marino). У фінальному концерті, що транслювався у прямому ефірі, двадцять виконавців виконали свої конкурсні пісні наживо. Переможця обирало лише журі (без балів). Так, це той самий відбір, де учасники платять більш ніж 100 євро за прохід до кожного етапу. До речі, після скандалу з українським нацвідбором тут брав участь Teslenko зі своєю піснею Storm і посів третє місце. Але сьогодні не про нього.

Уявіть ситуацію: ви дивитеся цей доволі непоганий за рівнем продакшну відбір і чекаєте на наступну пісню. На сцену виходить чоловік і починає грати на роялі. Ви чекаєте поки він відкриє рот і почне щось казати або співати — але минає три хвилини і… цього так і не трапляється. Виконавець закінчує грати і йде зі сцени. Ось саме таким і був виступ Boosta. На «Євробаченні» могла з’явитися перша пісня без слів, шок від усвідомлення чого досі не минув. Також ця пісня посіла п’яте місце на відборі!

У Сан-Марино зверніть також увагу на: CRL — Juliet — ветерани шведського відбору Давід Ліндгрен і Борис Рене об’єднали зусилля незрозуміло з ким і прийшли з піснею, але теж незрозуміло якою; Elasi — Lorella — уже цікава клубна та по-гарному дивна пісня у стилі Roisin Murphy з виступом, який вдало передає настрій пісні.

На цьогорічних відборах були також справжні діаманти, деякі з яких представлять свої країни у Швейцарії вже цього травня. Але про це ми вам розповімо у наступних текстах на тему «Євробачення-2025» у квітні.