Про столітній шлях «Українського радіо» «Детектор медіа» поспілкувався з ветераном радіо та доглядачем Музею історії «Українського радіо» Анатолієм Табаченком, передивляючись фотоархів із чорно-білих знімків.

Історія українського радіомовлення розпочалася 16 листопада 1924 року. «Алло! Говорить Харків! Усім, усім, усім! Працює перша в Україні радіотелефонна станція!» — пролунало з гучномовців на дахах будинків у центральній частині Харкова.

 Будівля у Харкові, з якої вперше вийшла передача «Українського радіо»

«Це приміщення нинішньої Харківської обласної філармонії, а колись Харківської опери. У 1924 році тут був центральний партійний клуб, у якому виділили дві кімнати: одну для так званої дикторської, де стояв мікрофон, хоча дикторів ніяких не було, а другу — апаратну, де перебували техніки», — розповідає Анатолій Табаченко.

Він говорить, що за розповідями дослідників радіомовлення, передавач було встановлено на вежі Успенського собору (висота майже 90 метрів).

 Дзвіниця Успенського собору в Харкові, де 1924 року було встановлено антену першої української радіостанції

  Харків. 1930-ті роки. Розвішують голосники на вулицях

У 1934 році загальнонаціональне радіо разом із радянським урядом України переїжджає з Харкова в Київ, і до 18 вересня 1941 року, поки німці не зайшли в нашу столицю, працювало на Хрещатику в будинку Радіотеатру, що стояв на розі Інститутської та Хрещатика.

 Будівля Радіотеатру на Хрещатику, 1939 рік

«Українське радіо» до початку окупації мовило з Києва, потім — із Харкова, а пізніше основна частина працівників евакуювалася до Сталінграда й пізніше до Саратова. Під час ворожих атак диктори залишалися біля мікрофонів, забезпечуючи не лише мовлення, а й орієнтування льотчикам, які здійснювали нічні нальоти на німецькі тили.

«У 1941 році було створено радіоредакцію південно-західного фронту в Броварах. Мовлення вели буквально з бліндажа. Мовили не лише українською, а й російською, німецькою та румунською. Під час Другої світової війни на території України, попри окупацію, мовили відразу чотири українських радіостанції. У 1943–1945 роках працювала ще одна українська радіостанція — “Самостійна Україна” або “Вільна Україна” з позивним “Афродита”, радіо УПА», — розповідає пан Анатолій.

 Радіо Південно-західного фронту

 Олександр Довженко, 1942 рік. Був постійним учасником передач «Українського радіо» у роки Другої світової війни

Через два місяці після визволення Києва до міста повернувся Радіокомітет, у січні 1944 року він базувався в будинку на розі Володимирської та бульвару Шевченка. У 1945 році було збільшено дротову мережу, місцеве радіо мовило в усіх областях і в понад сотні райцентрів України.

Знаковим місцем для українського радіомовлення була і залишається понад 70 років адреса Хрещатик, 26.

«Ця будівля була збудована у 1913 році як телефонно-телеграфна станція. Місце було намолене з погляду дотичності до комунікацій, бо ще з середини XIX століття тут була поштова станція. По суті телефонно-телеграфна станція — це подальший розвиток поштової. Під час Другої світової війни, коли радянські війська залишали Київ, агенти НКВС висадили в повітря весь Хрещатик. Зруйнували й Радіотеатр, де містилося “Українське радіо”. І коли постало питання про побудову Київського телерадіоцентру, то Микита Хрущов особисто вибрав це місце — руїни будинку на Хрещатику, 26 — бо тут були вцілілі стіни», — говорить Анатолій Табаченко.

Він продовжує, що у 1951 році приміщення було введене в експлуатацію. 6 листопада звідси вийшла перша пробна передача, а 7 листопада — здійснена перша в Радянському Союзі пряма позастудійна телепередача.

 Будівля на Хрещатику, 26 у час відбудови головної вулиці Києва

«Телецентр на Хрещатику першим серед інших був устаткований вітчизняним обладнанням. Почалася холодна війна, і вже не можна було одержати американське устаткування. Техніка була дуже високої якості, а параметри роздільної здатності й кількість рядків на екрані — навіть вищі, ніж за європейськими стандартами.

Ще одна фішка, що є тільки на “Українському радіо”, — сигнали точного часу. І як би не змінювалися техніка й технології, ви почуєте їх у радіоефірі.

Відтоді “Українське радіо” мовить із Хрещатика, 26 уже більше як 70 років. Це є не лише поштовою адресою, а й для багатьох поколінь українців символом української мови, пісні, духу, культури», — пояснив пан Анатолій.

 Центральна апаратна «Українського радіо». 1950-ті роки

«Цю штуку в народі називали “брехунець”. Але бачите, яка реакція людей на цей “брехунець”. Як він був потрібний, як вони всі притулилися до цього “брехунця”», — коментує ще один знімок з архіву Анатолій Табаченко.

 Колективне прослуховування радіо

 Народно-інструментальний оркестр «Українського радіо» виступає перед слухачами

  1957 рік. Репортаж із бурякового поля на Рівненщині

 Олесь Гончар дав інтерв’ю журналістці «Українського радіо» Людмилі Онищенко

У 1967 році в ефір виходить розважальна програма «Від суботи до суботи» з естрадними хітами та гумористичними замальовками.

 Ведучі програми «Від суботи до суботи» Наталя Лотоцька й Олег Комаров

У 1991 році про здобуття Україною Незалежності слухачі почули з ефіру «Українського радіо», яке транслювало сесію Верховної Ради й ухвалення «Акта проголошення незалежності України». 23 вересня після позивних уперше пролунав гімн «Ще не вмерла України і слава, і воля…» — за пів року до того, як ВРУ офіційно затвердила мелодію Державним гімном України.

«Період між 24 серпня та 1 грудня — час, коли “Українське радіо” провело велику інформаційну роботу з інформаційного супроводу підготовки до референдуму. Протягом кількох днів була створена творча група, яка щодня готувала програму “Незалежність”, я був керівником цієї творчої групи. Через цю програму пройшов весь цвіт української політичної еліти — відомі економісти, історики, публіцисти, науковці. Це було таке піднесення, ентузіазм. Упевнений, що в тому величезному результаті на референдумі є певний внесок “Українського радіо”. Коли згадую той час, дуже вдячний долі, яка мені дозволила тоді опинитися на тому місці й виконувати цю роботу. Пам’ятаю прямий ефір, який вів 2 грудня о 15-й годині в день підрахунку результатів референдуму», — розповідає Анатолій Табаченко.

З 2000 року в ефірі «Українського радіо» звучить Радіодиктант національної єдності, який об’єднує українців навколо рідної мови.

  Анатолій Табаченко показує мішок із листами від слухачів, які писали Радіодиктант

У 2017 році Анатолій Табаченко був безпосереднім учасником переходу «Українського радіо» з державного в суспільне. Як він говорить, «я поставив крапку в існуванні “Українського радіо” в статусі державної установи».

 Анатолій Табаченко разом із виконавчим продюсером «Українського радіо» Юрієм Табаченком в оновленій студії

«Я починав працювати, коли студія була в тому самому приміщенні, але з величезними дубовими дверима і залізною ручкою, як на підводному човні. Обладнання все було дерев’яне. Було табло “Мікрофон увімкнено”, дерев’яні панелі з насвердленими маленькими дірочками, щоб гасити звук. Зараз студія дуже сучасна і красива, яскрава, звідси йдуть відеотрансляції. Коли я заходжу і порівнюю з тим, що було — то таке враження, що в іншому столітті. Хоча так воно і є: я перейшов із минулого тисячоліття в теперішнє. Ми розвиваємося, маємо сучасне обладнання. Я певен, що це стало можливим завдяки тому, що змінився статус радіо — з державного воно стало суспільним, і це йде тільки на користь мовнику», — розповів Анатолій Табаченко.

«Українське радіо» за свою столітню історію ні на мить не переривало мовлення, залишаючись зі своїми слухачами у найтяжчі історичні періоди — під час Другої світової війни, під час революцій, під час пандемії та нині під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

Фото: з архіву «Українського радіо»; Максим Поліщук; Колаж: Микола Шиманський, «Детектор медіа»