Суспільне мовлення було офіційним транслятором Ігор XXXIII літньої Олімпіади в Парижі. Трансляції наймасштабнішої спортивної події були на кількох платформах: телеканалі та сайті «Суспільне. Спорт», на Першому каналі Суспільного мовлення, місцевих телеканалах Суспільного. Уперше найбільші події Олімпійських ігор були доступні на ютуб-каналі «Суспільне Спорт».

Україна цього року виборола 12 нагород: 3 золотих, 5 срібних медалей і 4 бронзових. На місцевих каналах Суспільного загальний хронометраж усіх подій, пов’язаних з Олімпіадою, становить 232 години. Також на місцевих каналах Суспільного та на Першому виходила «Олімпійська студія». Загальний хронометраж прямих ефірів команди Суспільного — 45 годин. Трансляції Олімпійських ігор 2024 охопили понад 2,3 мільйона унікальних телеглядачів. У порівнянні з Олімпіадою 2016 року середня частка аудиторії зросла на 26%, а з Олімпіадою 2020-го у Токіо — на 58%.

— Олексію, цього року Суспільне мало ексклюзивне право на трансляцію Олімпіади в Парижі й ви координували цей процес із Києва. Розкажіть, чи важко це було.

— Насправді ця Олімпіада була особливою з кількох причин. Це перша для України й українських спортсменів Олімпіада, яка проходить під час повномасштабного вторгнення. Важливо, як українські олімпійці тренувалися, як підходили до цієї події, та й для нас це був інший досвід. Суспільне готувалося до Олімпіади впродовж багатьох років. Ми системно розвивали напрям спорту: запустили телеканал «Суспільне Спорт» і показували багато трансляцій. Ми готували й коментаторів, і себе до того, що ця Олімпіада буде, і насправді трохи інакше підійшли, ніж зазвичай, і до висвітлення Олімпіади, і до своєї роботи. Суспільне вперше з 2012 року робило студійні програми безпосередньо з локацій, тобто з Парижа, а не з Києва. Бо попереднього разу студійні програми робили в «Олівці». Цього разу в нас було три студії: дві ми робили з Парижа, одну — з Києва. Чи це було складно? Насправді це значна частина всієї нашої роботи, ми підійшли до цього структуровано. Не скажу, що це було щось нове, але це було не так, як раніше.

— Розкажіть про роботу в коментаторській кабіні в Києві.

— Це коментаторська позиція. Коли два роки тому ми переїхали з «Олівця» на Хрещатик, 26, то постало питання про облаштування робочих місць. В «Олівці» у нас були всі умови для роботи коментаторів, а тут не було нічого, нам довелося все робити з нуля. Ми починали з однієї-двох позицій, на Олімпіаді у нас уже було вісім, бо кількість трансляцій, які йдуть паралельно, величезна. Ми трохи збільшили та розширили їх, бо у звичному режимі в нас працюють чотири позиції. Ми їх навмисно робили в укритті. Особливість роботи спортивного коментатора полягає в тому, що не можна випадати з події навіть на три-чотири хвилини. А якщо тривога, то тобі треба спуститися в укриття, а за цей час може відбутися якийсь ключовий момент, пропустивши який ти пропускаєш усю подію. Тому всі коментаторські позиції («будки», як ми їх називаємо) побудовані в укритті, щоб бути застрахованим від будь-яких тривог чи непередбачуваних ситуацій.

— З чого складається робочий день коментатора Олімпіади? З чого починається та коли закінчується?

— Коментаторство — це була одна зі складових мого дня. Паралельно я ще був ведучим однієї зі студій і координатором усього цього процесу. З чого починався? Є розклад подій на день, ти розумієш, які події ти коментуєш, триває підготовка до цього. І це зв’язок із нашими колегами в Парижі, аби вони розповіли з місця події, що відбувається і що вони знають. У мене, зокрема, була легка атлетика, коментував стрибки в висоту — і чоловічі, і жіночі. Був постійно на зв’язку із Сергієм Захарченком, який працював на легкій атлетиці у Парижі, аби отримати від нього ту інформацію, яку я в інтернеті не прочитаю. Він окремо спілкувався і з українцями, і з іноземними зірками. Ще, здається, така незначна деталь: погодні умови не завжди видно по картинці, але було кілька днів, коли падав дощ — наскільки сильно це впливало на доріжку, на умови, в яких змагаються спортсмени. Дуже важлива робота полягала в координації з журналістами, які працюють на місці. Від них треба отримати те, що ще ти можеш розповісти й чого не бачить глядач на картинці: чому хтось не стартував, що з погодою — це ті деталі, які можливо відчути тільки на місці. Ще одна частина підготовки — про спортсменів, про те, що відбулося.

В принципі, була велика кількість видів спорту, з якими я працював, які коментую зазвичай. Наприклад, стрибки в висоту. Ми як Суспільне показували й чемпіонат Європи, і чемпіонат світу, тому наш глядач знає, що це таке, але все одно підготовка дуже важлива. Треба ще й проскролити соцмережі всіх атлетів, зрозуміти, почитати їхні коментарі для медіа, бо очевидно, нас, журналістів, було не так багато, щоб охопити всіх іноземців. Наприклад, стрибунка Мартінс вийшла в фінал першого Чемпіонату для Бразилії з 1968 року, і вона дала дуже експресивне інтерв’ю для бразильських медіа, розповідала, як це — бути першою за 50—60 років спортсменкою, яка вийшла у фінал. Це завжди та інформація, яку цікаво розповісти. Потім іде вже безпосередньо робочий процес. Після самої події — аналіз того, що відбувалося, читання коментарів. Якщо ми показували це паралельно на ютубі, я завжди намагався безпосередньо взаємодіяти з аудиторією: в чатах відповідати на запитання, реагувати на коментарі. Це про фідбек.

 Олексій Мандзій

— До речі, по фідбек. Скільки коментаторів працювало на цьогорічній Олімпіаді? І що про їхню роботу говорили глядачі? Чи були зауваження?

— На 100% усім ніколи не вгодиш. Це просто неможливо. На Олімпіаді працювали близько 20 коментаторів, відповідно величезна кількість видів спорту, які потрібно охопити. Ми багато де залучали колишніх або теперішніх спортсменів для того, щоб фахово підійти до коментування того чи того виду спорту. Є види спорту, з якими ми працюємо більше, наприклад легка атлетика: наші коментатори завжди коментують великі змагання, вони в темі цього виду спорту. А є види спорту, які ми не показуємо так часто, відповідно, там потрібен додатковий фаховий аналіз. Коментувати змагання на байдарках і каное приходив дворазовий олімпійський чемпіон Юрій Чебан. І це забезпечує інший погляд. На попередній Олімпіаді Юрій був тренером збірної України. Він і з погляду тренера, і з погляду спортсмена міг розповісти це дуже цікаво. У Штатах і Європі це абсолютно нормальна практика, коли спортсмени закінчують кар’єру та переходять працювати експертами в студію чи коментаторами. Мені хочеться, щоб у нас цього також ставало більше. Цьогоріч ми багато залучали спортсменів. Звісно, комусь трохи бракувало впевненості, але вона приходить із досвідом. Звісно, можна розгубитись. Але от у нас була бігунка Катерина Карпюк, чинна спортсменка, учасниця Олімпіади в Токіо, третє місце на Чемпіонаті України посіла на 400 метрів цього року. Вона була моєю співведучою в студії. Для неї це був перший такий досвід роботи в прямому ефірі, але те, наскільки фахово і впевнено вона розповідала про залаштунки з точки зору спортсмена, додавало зовсім іншого погляду на події, які відбувалися. Це точно той напрям, яким Суспільне буде рухатися далі.

Деякі люди були незадоволені, наприклад, коментуванням церемонії відкриття. Це була нетипова церемонія. Я її коментував. Були й позитивні відгуки, були й негативні. Ми на них відреагували. І вже церемонію закриття коментували разом із моєю колегою — редакторкою сайту «Суспільне. Культура» Катериною Яковенко.

• Читайте також: Олімпіада-2024: як проходила церемонія закриття та як її коментували на Суспільному

— А що саме глядачам не сподобалось?

— На церемонії відкриття була величезна кількість відсилань до культури Франції, ми коментували її разом із Дмитром Лазуткіним, для якого це вже була п’ята Олімпіада. Але французи справді зробили дуже нетипову церемонію відкриття. Це було дуже велике шоу. Ми не всі відсилання до французької культури зчитали. Ми й самі це відчули, і глядачі написали. Ми прислухаємося до конструктивної критики та виправляємося.

— Мені відомо, що була колись ідея зробити на Суспільному школу коментаторів. Чи актуальна для вас ще ця ідея?

— Раніше ідея школи коментаторів радше полягала у тому, що у нас не було так багато трансляцій спортивних подій, із якими Суспільне працює, і був задум підготувати коментаторів. Зараз значно більше подій, і це завжди тест наживо. За останні кілька років прийшли нові коментатори, які почали з нами працювати. Образно кажучи, тепер ми кидаємо людей у воду і вони так вчаться плавати. Ми побачили на цій Олімпіаді, що на видах спорту, з якими ми працюємо більше, є відповідна фаховість. Є види спорту, над якими треба попрацювати більше. Будемо це робити впродовж наступного олімпійського циклу. Ми розуміємо, що є види спорту, де є українці, не всі з них, за моїми відчуттями, на 100% реалізовані якісно, завжди можна краще.

— Команда Суспільного на Олімпіаді працювала в центрі для бродкастерів. Які умови для вас були створені, чи всім були задоволені?

— Насправді там є розподіл. Є пресцентр — для небродкастерів, і є Інтернешнл бродкастер центр (IBC) — для бродкастерів. Але в основному ти працюєш завжди на локації. В цьому IBC ми працювали не так багато і не так часто. Ця локація віддалена від багатьох спортивних об’єктів. І вона важлива для продакшну. Якби ми повністю збирали студію в Парижі, то там би постійно кипіло життя. Однак у нас був режим віддаленої студії. Наші журналісти й ведучі були в Парижі, але студію ми збирали тут, у Києві. Ми їх робили на локаціях змагань, бо це величезний люфт по часу [дорога між IBC та локаціями], і ми б втрачали кількість контенту, який продукуємо. Стосовно IBC мені важко сказати, наскільки воно було ок чи не ок, бо ми рідко там працювали. Стосовно локацій… Три роки тому я був у Токіо, і з того, що мені розповідали, це зовсім інший досвід: були ковідні правила, маленькі доступи, обмеження. А зараз усе було доступніше, вільніше, більше місця для роботи журналістам. Велику частину студій ми робили звідти, безпосередньо в чаші стадіону, з видом на стадіон, до нас приходили спортсмени. А в режимі Токіо це було б неможливо: дистанція, маски, невеликі відрізки часу на спілкування. У нас на ютубі є це відео: до нас одночасно прийшли Ірина Геращенко і Михайло Кохан, коли вони обоє паралельно виграли бронзові медалі. Вони 15 хвилин говорили з нашими ведучими, дуже душевне, миле інтерв’ю вийшло. Емоція тут і зараз. І це величезна перевага роботи спортивних журналістів на місці. Такі позиції доступні для бродкастерів. Бо ми мовник, ми розуміємо, що це для прямого ефіру, тому й поїхали туди працювати.

 Олексій Мандзій

— Як вам як коментатору вдавалося впоратися з емоціями під час виступів українських спортсменів?

— Я вважаю, що коментатор, як і журналіст, завжди має бути неупередженим. Звісно, коли йдеться про змагання, де виступають українці, ти все одно не на 100% неупереджений, бо в будь-якому разі більшу частину ефірного часу приділяєш розповідям про українських спортсменів. Це така специфіка. Повністю емоції не можна відімкнути. Позитивні чи негативні, але вони будуть в будь-якому разі. Ми розуміємо, що велика кількість людей, які увімкнули трансляцію, — це люди, які теж прийшли подивитися на виступ українського спортсмена. Зі свого боку я намагаюся до останнього залишатися неупередженим. Але коли Ярослава Магучіх виграє «золото» — то це емоції, які ніяк не можна приховати. Я намагаюся не асоціювати себе зі спортсменом, для мене не ок вживати слова «наша» чи «наш», це український чи українець. Я залишаюся коментатором: це спортсмен, ми маємо говорити про подію в цілому. Буває, що емоцій не приховати, та це й не потрібно.

— Чи були якісь курйозні ситуації під час коментування Олімпіади?

— Був випадок, коли я коментував стрибки у висоту й у мене вилетіло слово з голови. Я забув слово «несподіванка», не міг згадати, і кілька разів сказав слово «неочікуванка». Вирішив: «Окей, це буде нове слово, яке можна буде ввести». Багато людей потім в коментарях сміялись, але буває й таке.

— Порівняно з попередніми Олімпіадами, що можете сказати про організацію Олімпіади в Парижі? Чи були якісь складнощі?

— Мені важко прокоментувати, оскільки я не був у Парижі. Точно знаю, що логістично це було непросто. Оскільки Париж зробив акцент на тому, що заходи відбуваються на різних локаціях. Багато звичних для парижан локацій вони перетворили на олімпійські об’єкти. Побудували тимчасові арени. Олімпіада була розкидана, а Париж великий. Це було непросто. В Токіо був менший розніс, багато об’єктів були в одному кластері. А в Парижі теніс в одному місці, а легка атлетика — за кілометрів 30 від кортів «Ролан Гаросу». Ми не маємо змоги відправляти на олімпіаду 400 людей, як це робить BBC, у нас була команда з 12 людей. Великим завданням було охопити всіх українських спортсменів, колегам доводилося багато часу проводити в транспорті. Такий нюанс є. Те, що ми бачили на місці по трансляціях, — система працює, все було окей. Ми були свідомі того, що велика кількість українських спортсменів не буде проходити в загальних трансляціях, ми дозамовляли сигнали, це не стало для нас новиною. Ми з цим працювали в Токіо, Пекіні, працюємо й зараз. Це звичний процес для нас.

— Цьогоріч Суспільне транслювало Олімпіаду одразу на кількох платформах. Відповідно до інформації з корпоративного сайту Суспільного, перегляди побили рекорди, порівняно з попередніми олімпіадами. Якими були ваші очікування та чи справдилися вони?

— Для мене це стало приємним підтвердженням планів. Ми підходили до Олімпіади все одно з невизначеністю щодо відімкнень світла. У нас були резервні плани, як оперативно доставляти інформацію для глядача. Ми готувалися до абсолютно різних варіантів. Згадайте, кінець червня — початок липня: неймовірно довгі блекаути, світло було відсутнє довше, ніж присутнє. Ми готувалися, що така ситуація продовжиться, тому нам вдалося переконати правовласника надати нам права на ютуб для трансляції певних дисциплін, де були українці. Це були важкі й довгі перемовини. Ми отримали ці права, і це теж підвищило інтерес, бо на стрибках у висоту було 165 тисяч одночасних переглядів. Це неймовірні показники. Це одна з найрейтинговіших трансляцій на телебаченні, і при цьому ще десь така ж кількість людей. Це побило всі навіть найсміливіші мої очікування. Великий акцент ми зробили на соцмережі, щоб туди оперативно доставляти відео й розповідати людям, що відбувається. Плюс сайт. Ми зрозуміли, що наш резервний план, який усе одно був так чи так застосований, стосувався цих малих форматів. Коли немає світла, а цікаво про щось дізнатися, то сайт, соцмережі, ютуб — це пріоритетні завдання.

Олімпіада пройшла майже без відімкнень світла. Цифри телеперегляду також дуже позитивні, порівняно з попередніми кількома Олімпіадами. Для мене це підтвердження того, що ми структурно підходимо до висвітлення спорту. Це не так, що зараз Олімпіада, а потім побачимося за два роки на наступній. «Суспільне Спорт» зараз намагається покрити якомога більшу кількість подій і видів спорту за участі українців, і тим самим підтримувати інтерес до спорту. Я чесно вам скажу, що під час блекаутів я був трохи песимістичніше налаштований, але зрештою все вийшло. Ці цифри, особливо щодо переглядів і студійних програм, і легкої атлетики — це позитив для нас. Ми точно розуміємо, що наш шлях у просуванні спортивного контенту правильний, і ми будемо продовжувати туди рухатися.

 Олексій Мандзій – про підготовку до Паралімпіади

— Тобто можна сказати, що «Суспільне. Спорт» виховує спортивну культуру серед українців?

— Я думаю, частково так уже є, але ми знаємо, що можна ще краще. Коли цій традиції буде не три роки, а 20–30 — це буде зовсім інше.

— Розпочалося ще одне спортивне дійство — Паралімпіада в Парижі. Розкажіть, як готувалися та на що очікувати глядачам?

— Суспільне мовлення є одним із трансляторів, як і платформа Equalympic Національного комітету спорту інвалідів України. Ми теж відправили команду в Париж. Ексклюзивні коментарі, робота з місця подій буде. Для мене, мабуть, одна з найкращих історій цієї Олімпіади, зроблена нашими колегами, — розповідь про батька гімнастки Марії Височанської, який із фронту приїхав її підтримати. Це історія тут і зараз, яка дуже потрібна. Вдалося поспілкуватись і з ним, і побачити її реакцію, бо спортсменка не знала, що її батько приїде. Це історія до мурашок. Ми розуміємо, що цей зв’язок потрібен і аудиторії, хочемо, щоб він був. Наша команда в Парижі буде брати коментарі, буде спілкуватися зі спортсменами, щоб цей зв’язок був. Щодо трансляцій ми працюємо разом із Національним комітетом спорту інвалідів України, відповідно у нас будуть трансляції на місцевих каналах Суспільного і на «Суспільне Спорт». Майже так само, як і Олімпіада — з 10-ї ранку до 11-ї вечора. Будуть дві студії — денна зі схожим форматом о 6 вечора, більш інформаційна об 11-й годині вечора, будемо розповідати, що відбулося за день на Паралімпіаді. Для глядачів, які дивляться нас на ютубі, у нас був формат «Олімпіада за 500 секунд», який отримав понад 1,5 мільйона переглядів за весь період. Такий дайджест головних подій дня, ми кожен ранок його публікували, ми продовжимо його і на Паралімпіаді. Раніше у нас не було диджитальних прав на Паралімпійські ігри, тому ми й не працювали у такому ключі, зараз ми отримали у співпраці з Паралімпійським комітетом ці права, тому ми можемо ще більше охопити й створити більше контенту. Наша паралімпійська команда дуже сильна, ми розуміємо що буде багато медалей і результатів. І для нас немає різниці, Олімпіада чи Паралімпіада, — ми однаково підходимо до висвітлення цих подій.

— Яким було цього року сприйняття на Олімпіаді України й українських спортсменів? Можливо, колеги, які працювали безпосередньо в Парижі, ділилися з вами цим.

— Не тільки від колег, а й від спортсменів доводилося чути, що це було по-іншому, особливо, бо величезна увага іноземних медіа й до українських спортсменів, і до українських медіа, до наших колег. Це була величезна нагода розповісти та ще раз нагадати світу про те, що відбувається в Україні під час війни. Мені здається, що Україна використала цю можливість на повну. Навіть коли ти готуєшся до якихось ефірів, переглядаєш стрічки BBC, The Guardian та інших медіа, і там є інтерв’ю з медалістами, учасниками, які розповідають про ситуацію в Україні — і це дуже важливо. Це показує, що Україна досі в фокусі уваги. Тому дуже важливо, коли спортсмени говорять — дають коментарі, розповідають. Якщо цього не робити, то це пройшло б просто повз. З того, що я розумію, то увага була прикута велика, і Україна використала цю можливість, аби нагадати про війну, яка триває.

Фото: Суспільне