Що подивитися на Тернопільщині, аби під час відвідин забезпечити ефект «вау»? Одного дня про це замислилась продюсерка Тернопільської філії Суспільного мовлення Зоряна Биндас. Відповіддю став знятий 2021 року разом із незалежними виробниками документальний фільм-експедиція «Печерні». 15 жовтня о 10:50 фільм покажуть усі регіональні телеканали Суспільного. В нього вже є прокатне посвідчення, далі – прем’єрні покази у різних містах і на різних майданчиках.

В інтерв’ю «Детектору медіа» Зоряна Биндас розповіла, як з’явилась і змінювалась ідея фільму, що дало дослідження дальнього району Угринський печери «Млинки» та чому там вирішили не знімати, що врешті  показали  у фільмі і чи відповіли на найбільш поширене запитання про печери: «А де тут туалет?».

– Зоряно, як виникла ідея фільму «Печерні»?

– Тернопільщина є одним із найбільш печерних регіонів України. Багато разів я була на екскурсіях у печері «Млинки», що біля села Залісся Чортківського району. Навіть проходила з інструкторами навчання з орієнтування у печері. Але це були тільки «Млинки», і тільки ближні райони. Якось генеральна продюсерка регіонального мовлення Суспільного Марія Фрей мала бути проїздом на Тернопільщині і запитала, що рекомендуємо подивитися. На думку відразу спали печери. На мій подив, я знайшла якісь репортажі з експедицій, сюжети, але не було чогось «вау», що можна показати і дати зрозуміти, про що йде мова. Тож коли планували спецпроєкти на 2021 рік, я запропонувала зняти фільм про спелеологічну експедицію. Подібні репортажі виходили у газетах. Журналісти зі спелеологами йшли в кількаденні експедиції в дальні райони печер і описували, як вони живуть під землею. Це крутий досвід і такі тексти цікаво читати, бо ти не уявляєш, як виглядає побут спелеологів, як відкривають печери, чому і за рахунок чого вони мають таку протяжність, як їх досліджували. Мої колеги на Суспільному сказали, що такого ще ніхто не робив, та варто спробувати.

– Із чого почалася робота над фільмом?

– У березні цього року була планова спелеологічна експедиція у дальній район Угринський печери «Млинки», учасниками якої стали клуби з Тернополя, Чорткова, Львова, Києва, Дніпра та Мінська під керівництвом тернопільського спелеолога Юрія Зарембського. Перш ніж спуститися в печеру з операторами і режисером, я мала дослідити маршрут: наскільки це безпечно і чи можна знімати на камери. Тож я приєдналася до триденної експедиції, яка припала на вихідні.

Район Угринський — найвіддаленіша точка печери «Млинки», туди мало хто ходить. Треба йти понад шість годин, треба мати відповідну фізичну форму і бути морально готовим. Крім того, щоб дістатися у дальню точку нашого маршруту, де є підземний базовий табір №2, треба ще мати транспортний мішок, у якому несеш речі на три дні. Цей мішок схожий на рюкзак, тільки без жодних виступів, пошитий зі спеціального міцного матеріалу, бо у печерах багато каміння, у дальніх районах воно гостре. Під час цієї експедиції ми підкопали прохід, пройшли в зал, де ніхто ніколи не був, і таким чином продовжили печеру десь на 50 метрів. Я зняла сюжет для платформ Суспільного. І зрозуміла, що в Угринському фільм ми знімати точно не будемо.

Щілина у печері

– Чому?

– Оператори зі світлом туди не зайдуть, це дуже складно. Я не готова була ризикувати чиїмось здоров’ям, щоб зняти фільм. Юрій Зарембський запропонував знімати печеру «Озерна» поблизу села Стрілківці Борщівського району. Там є підземні озера, якраз на той момент спала вода і була нагода пройти у зали, які були затоплені. Я переписала сценарій під експедицію у печеру «Озерна», завдяки моєму попередньому досвіду з Угринського могла по сценах розписати, що  і де знімаємо. В Озерну поїхали більш-менш готовими.

Тернопільський спелеолог Юрій Зарембський

– Хто знімав фільм? Це власне виробництво «UA: Тернополя»?

– Цей проєкт знімали на аутсорсі. Ідея, сценарій, супровід, режисерський нагляд наші. Тарас Савчук, який зараз працює продюсером місцевого телеканалу «Тернопіль 1», а до того займався телевиробництвом, виграв тендер на Prozorro, залучив до процесу двох операторів, які також монтували. Із філії з власної ініціативи поїхали у печеру я, режисерка Людмила Пиріг та Ірина Моргун, яка займалася логістикою.

– Бюджет фільму – 104 500 гривень. Як ви його обрахували?

– Ми складали очікувану вартість.

– Якщо це не переговорна процедура, а торги, це досить ризиковано для замовлення послуг із виробництва.

– Ми чекали, затамувавши подих, коли торги відбудуться. Якщо казати, що тендер – це лотерея, то тут ми виграли. Зняти цей проєкт своїми силами, без стороннього виробника, ми  б не змогли, бо не маємо відповідної техніки, а наші люди ніколи не працювали над фільмами, їхні щоденні обов’язки – новини. Краще було працювати з аутсорсом: це себе повністю виправдало.

Але часто на тендер, наприклад, із прибирання подаються і виграють люди не з Тернополя. Це дуже складно. Людина запропонувала найкращі умови, отримала перемогу в тендері, але вона, можливо, ніколи в житті в Тернополі не була. Отримавши перемогу в тендері, починає шукати людей, які би у нас працювали. А ці люди приходять до менеджера і питають, яку зарплату він пропонує. У тендері йдеться про найкращі умови і ціну, якість на другому плані. З мистецьким конкурсом значно простіше: ти розумієш, хто це буде робити. Ми не могли провести мистецький конкурс, бо ідея вже була прописана, а це виключає таку нагоду, адже мистецькі конкурси — це пітчинги, коли люди подають свої ідеї.

– Яка техніка потрібна для зйомок у печерах?

– Знімання в печері трішки особливі, там вічна темрява, слизько і небезпечно. Мають бути мобільні і компактні світло та камери. Нам пощастило з операторами. Це були молоді спортивні хлопці,  всюди лазили, куди треба. Також у пригоді став дрон, якого у філії немає.

– Де ви брали спорядження, з яким спускалися у печери?

– Дещо мали своє, решту позичали у спелеологів, які цим займаються багато років.

– Коли відбувалися зйомки?

– Знімали в липні упродовж трьох днів від моменту виїзду. Ми не вигадували нічого особливого, це реальна експедиція, за якою ми трохи підглядали. Зазвичай у п’ятницю по обіді спелеологи йдуть трішки швидше з роботи, збираються, закуповуються, разом виїжджають у Млинки, де є хатина спелеологічного клубу «Кристал» зі спорядженням. Ми так само туди заїхали, забрали спорядження і в полі біля входу у печеру «Озерна» мали перший день наземного табору.  У печері температура +9, тож улітку за можливості краще ночувати просто неба біля входу, а взимку – спуститися під землю.

– Скільки годин зняли?

– Близько десяти. Хронометраж фільму – 52 хвилини. Печера  «Озерна» дозволила нам двічі в кінці знімального дня виходити на поверхню,  заряджати камери і до сходу сонця повертатися назад, бо інакше ми би не змогли працювати. Спелеологи нас проводили до виходу з печери і наступного дня зустрічали.

Борис Максимов ходив у печери, коли їх тільки відкрили

– Хто став героями фільму?

– В експедиції взяли участь близько десятка людей різного віку: студенти Тернопільського педагогічного університету, які організували  спелеологічний клуб і добре орієнтуються в печерах, Юрій Зарембський та його друзі, яким 35+; також долучилися досвідчені люди, серед них Борис Максимов, якому понад сімдесят років. Ми зняли, як дівчата варили борщ, а Борис Максимов розповідав їм, як у молодості ходив у печери, коли їх тільки відкрили.  Тоді ще не було налобних ліхтариків, вони самі робили свічки, обпікали вогнем руки.

– Чи весь побут показали у фільмі? Знаю, що багатьох цікавить питання, як у печері ходити в туалет.

– Хтось із дівчат запитав Юри, де тут туалет. Він віджартувався: «Який туалет, у печері ніхто не ходить у туалет, потрібно терпіти три дні». Це не увійшло у фільм. Та я хотіла б, щоб ми продовжили цей проєкт і зняли фільм про печеру Угринську, там точно про туалет розкажемо. 

Печера «Озерна» з підземними озерами

– Яка доля фільму? Де будете його показувати?

– Спершу фільм покажуть усі регіональні філії Суспільного 15 жовтня о 10:50. Ми отримали прокатне посвідчення, хочемо організовувати прем’єрні покази у Тернополі і Чорткові, де нас чекають. Юрій Зарембський зацікавлений розвивати спелеологію не тільки на Тернопільщині, а в Україні загалом. Останнім часом багато видів спорту стали популярними, а в печери ходить дедалі менше людей. Юрій та його колеги-спелеологи теж чекають на можливість влаштувати презентацію, запросити людей. На таких зустрічах-показах розказуватимемо про те, що залишилося поза кадром, внутрішню кухню, хто може взяти участь в  експедиції. Ми плануємо завантажити фільм на ютуб, хочемо, щоб його побачило якомога більше людей. Може, когось він надихне поїхати у печери на Тернопільщину.

Фото: з архіву Зоряни Биндас