Ірина Первишева працює на телебаченні з 2007 року. 2018 року вона стала лінійною продюсеркою Харківської філії Суспільного, а з грудня 2020 року виконувала обов’язки продюсерки. У березні 2021 року Ірину обрали продюсеркою філії.

Харківська філія Суспільного отримала студію в Держпромі три роки тому. Ірина розповідає, що з 1955 року тут завжди були журналісти. Саме тому поряд із плазмами та новітніми камерами можна побачити тьмяні світильники з написами «Тише», «Передача» та важезні світлові гармати.

— Реформа у 2017 році змінила лад, який був раніше, — каже Ірина та обводить студію очима. — Суспільне стало незалежним від держави. Ми представляємо інтереси всіх громадян, а не вибраних політиків чи олігархів. Ми пишаємося нашими новинами, бо подаємо їх суворо у відповідності до стандартів журналістики. За це цінують Суспільне, через це тут хочуть працювати та втілювати свої найсміливіші ідеї.

Ірина показує маленьку новинну кімнату. Тут є стіл і телеекрани, а на стелі вирізьблені з дерева зірки. Щодня тут записують шість випусків інформаційної програми «Сьогодні. Головне».

— Чи не засмучує така атмосфера? — питаю Ірину, коли ми підіймаємося сталевими гвинтовими сходами на другий поверх студії.

— Ми не можемо зробити тут ремонт, бо це орендоване приміщення і цим має займатися Держпром. Найголовніше — це люди та завдання, які ти хочеш виконати, — відповідає продюсерка. — Стіни — це навіть не вторинна, а третинна проблема.

На другому поверсі розташований апаратно-студійний блок для новинної кімнати та студії. Ірина підходить до столу та здіймає тканину: відкривається панель із повзунками та кнопками.

— Цей космічний пульт дозволяє керувати звуком, — пояснює Ірина. — А той, що далі, відповідає за керування телекамерами. О, зараз ми попросимо нам включити його!

Телефонує, слухає гудки.

— Напевно не чує, зараз. Дядь Серьожа!

Голосз іншої кімнати відповідає:

— Шо, Ір?

— А ввімкніть, будь ласка, нам світло внизу.

До нас вийшов дядя Серьожа і вправно почав клацати, перетягувати, крутити у хащах дротів. За мить крізь оглядове скло засяяла студія.

— А скільки людей сидять за апаратурою в етері?

— Коли як, але це завжди технічна головоломка. Основна команда — це звукорежисер, оператор, випусковий редактор або я, режисер, кілька техніків та людина, яка «опетличує» гостя, припудрює, підказує, що поправити. На новинах ще є технік, який відповідає за включення матеріалів до випуску.

Бувають у нас і складні етери, як, наприклад,«Виборчий округ: Співбесіда»,«Виборчий округ: Місцеві», де було залучено дуже багато людей і в кадрі, й за кадром. Зокрема, в цьому році проводитимемо, бо восени в Харкові будуть вибори мера.

Ми спускаємося вже до освітленої студії, де Ірина каже, що вони з командою думають, як можна використати рір-проєкцією, й тішиться з відмінної звукоізоляції старих дубових дверей. За мить ми опиняємося в кабінеті Ірини — він персикового кольору.

Тут і поговоримо далі.

— Коли ви виграли конкурс на продюсерку, то казали, що найближчим часом плануєте запустити науково-популярні аудіоподкасти. На якій стадії ці плани?

— Подкасти — це перспективний жанр, який дозволяє зібрати історію документальним репортажним методом: журналіст виходить зі студії в поле. Я дуже пишаюся, що Суспільне таким займається, і мені приємно, що наш подкаст «Місто Барабашово» був одниміз перших подкастів, які запустилися на регіональних філіях.

Ми запропонували п’ять тем для подкастів, серед них була ідея науково-популярного подкасту. Однак спільно з колегами з центральної дирекції Суспільного, які курують напрям подкастів, дійшли рішення, що розпочнемо з проєкту «Місто Барабашово».

Тетяна Кривонос, авторка подкасту, їздила на ринок, дізналася купу історій, які не завжди навіть можна передати, бо це заплутані «серіальні» долі. Вже вийшло кілька серій.

Ми будемо продовжувати робити людяні документальні подкасти. Наступний наш подкаст буде про авіакатастрофу Ан-26. Це буде хронологічна ретроспектива із журналістським розслідуванням: чому це сталося? Чи можна було цього уникнути? Як зараз живе Чугуїв, де живе багато військових? Льотчики, які продовжують літати; курсанти, які продовжують вчитися; їхні сім’ї, які за них хвилюються?

(В Ірини тремтить голос.)

— У той вечір авторка подкасту Софія Цвєткова відпочивала, але трагедія зірвала її на зйомку. Софія яскраво розказує, як вона про це дізналася, як вона туди їхала на перекладних, розповідає про свій страх, про свої думки в ту мить. Вона повинна залишатися професіоналкою, але емоції зашкалюють. Для неї це був складний емоційний досвід.

У наукових подкастах ми обрали IT, медицину, інфраструктуру міста та те, як воно буде екологічно розвиватися в найближчому майбутньому. Подкаст обов’язково вийде, але пізніше. Зараз ми хочемо займатися складнішими проєктами з точки зору пошуку ідей, бази родичів, свідків, експертів.

— Як ви думаєте, чи зможете ви знайти щось, що упустили слідчі в справі Ан-26?

— Це неможливо, тому що ми, як журналісти, працюємо з відкритими джерелами. Знахідка може бути з точки зору емоційного ставлення до того, що відбулося.

— Який проєкт переміг торік на пітчинговому конкурсі «Створюй із Суспільним»? На якій він стадії?

— «Умандрували: за Харковом» Миколи Грома про віддалені куточки Харківської області, про населені пункти, куди ви навряд чи поїдете. Це будуть дивні, кумедні та людяні історії. Наприклад, є винахідник, якийіз металолому зібрав апарат для виробництва соняшникової олії. Зараз ми на етапі підготовки до запуску проєкту.

Ірина показує початок першої серії, яка триває 26 хвилин. Ведучий Микола Грім розповідає, що ніколи не їздив до бабусі в село та не ходив уночі на вулицю в туалет, а ще не знає, коли копати картоплю. Але він дуже хоче про все це дізнатися і тому умандровує за місто. Головний герой буде виконувати як буденні, так і незвичайні завдання. Ірина каже, що у програмі буде багато красивих зйомок із дрона.

— Чи ви розробляли ідеї проєкту про особливості регіону?

— Я вважаю, що кожен наш матеріал — про особливості регіону. Суспільне стежить за тим, наскільки ми як суспільство задоволені та реалізовані. Є також маса проблем, про які ти не здогадуєшся, поки не зіткнешся з індивідуальним прикладом. Як у питаннях дослідження українських коренів, ідентичності. Ми шукаємо такі напрямки й хочемо в них розвиватися. Невдовзі стартує новий відбір регіональних проєктів «Створюй із Суспільним».

— Проєкт «НарКомОс» потрапив до списку проєктів, на які ще шукають гроші. Які шанси, що його втілять? Про що цей проєкт?

— «Народний комісар освіти» був у довгому списку. Після кількох зустрічей автор відмовився реалізувати проєкту межах наших вимог та потреб. Проєкт мав бути розвінчуванням міфів про тоталітарний режим. Одна з рубрик — про відновлення правди в історії. Наприклад, про харківський Центральний палац одруження, в якому в 1920-ті роки розстрілювали людей. Але, знову ж таки, як це показати для телеглядача? Архівів мало, графіка робить проєкт дорожчим.

— Нещодавно стало відомо, що Суспільне запустить мережу журналістів у Харківській, Сумській та Чернігівській областях. Ви вже обрали людину, яка працюватиме? Що буде входити в її обов’язки?

— Проєкт на етапі підготовки до запуску. Що точно відомо: гіперлокальна мережа журналістів дозволить Суспільному створити у віддалених від обласного центру громадах осередки незалежної та чесної журналістики. Це дозволить нам розповідати про життя у віддалених куточках області. Невдовзі оголосимо відкритий конкурс, участь у якому зможе взяти кожен, хто досяг 18-ліття. Навіть без профільної журналістської освіти. Ми будемо звертати увагу й на особисті якості, темперамент, загальну ерудицію.

Ми спробуємо навчити відібраних учасників писати, знімати й монтувати. Потім візьмемо найкращих на роботу. Можливо, ці люди будуть їздити областю в пошуках матеріалів або виконувати конкретне завдання, яке дасть шефредактор. У будь-якому разі це будуть «універсальні солдати», які щодня робитимуть матеріали для одного з наших напрямків — радіо, диджитал або для телевізійних новин.

Фото: Катя Дев’ятко