Років п’ять тому місцеве телебачення нагадувало мені поштову скриньку на батьківському будинку. Ніхто вже не передплачує газет і не отримує паперових листів, а скринька висить. Її періодично підфарбовують, аби мала пристойний вигляд. До неї звикли, хоч і не пам’ятають, для чого вона була потрібна. Так і до локального телебачення звикли, воно своє, його люблять і підтримують, хоч і розуміють необхідність змін.

І от зміни розпочалися. Колишні державні телерадіокомпанії стали суспільними. Потрібність цієї реформи не обговорюється — дискусії точаться лише щодо шляхів та інструментів її втілення. За формулюванням місії Суспільного — служіння громаді — стоїть світоглядна зміна в журналістиці, яка довго була й залишається орієнтованою переважно на служіння власникам. Поза тим у працівників філії у регіонах не зникає відчуття «непотрібної поштової скриньки».

Ще позаторік на Львівському медіафорумі сформулювали п’ять головних проблем Суспільного, пов’язаних між собою:

• недофінансування;
• низька якість контенту;
• вплив бізнесу й політики на регіональні філії;
• кадри;
• недовіра глядачів.

Спробуймо розглянути ці проблеми та процес їхнього розв’язання на прикладі філії у місті, де я мешкаю — Кропивницькому.

Донедавна проблема недофінансування НСТУ стояла на першому місці. Проте цього  року Суспільне вперше отримало бюджет, близький до повноцінного фінансування.  Втім проблема не розв’язана остаточно — немає жодних гарантій, що наступного року Верховна Рада не зріже фінансування Суспільного. Тож працівники філій, як і інших підрозділів компанії, почуваються невпевнено щодо майбутнього.

Наступна проблема — низька якість контенту. Це козирна карта столичного керівництва у грі з філіями. Регіональний продукт апріорі вважають неякісним, і такий підхід часто заважає порозумінню.

Базовий контент філії Суспільного — три години п’ять хвилин ефіру — це ранкове шоу, випуски новин і «Тема дня». Такий обсяг сприймається неоднозначно. З одного боку, новин забагато: сім випусків новин щодня для невеликого колективу — виснажливе завдання. З іншого, культурно-просвітницьких програм практично немає. Переглядаючи «UA:Кропивницький» щодня, я спостерігаю, як бракує ефірного часу для заглиблення у специфіку регіону в культурному, соціальному й економічному аспекті.

Логічним форматом, який міг компенсувати цей дефіцит, був ранковий ефір. За 2019 рік саме в ранковій програмі висвітлили понад 900 суспільно-культурних подій і важливих тем. Для ранкового ефіру знімають відеоісторії про місцевих талантів. Звісно, можна критикувати молодих ведучих, які тільки здобувають досвід. Що ж, на жаль, підготовлені кадри їдуть здобувати столицю і ставати зірками національних ефірів. Проте Суспільне має намір забрати у філій ранкові шоу та замінити їх міжрегіональними «ранками».

На радіо ситуація з місцевою інформацією трохи краща: Кропивницька філія зберегла проєкти «Радіомайдан» і «Радіодень», завдяки яким сітка мовлення місцевого суспільного радіо дещо різниться від стандартної. Але, якщо зараз усі занепокоєні стандартами новин, то за пару років виникне питання інших форматів, які також потрібні глядачам.

У розв’язанні проблеми впливу бізнесу та політики на Суспільне, за словами продюсерки Кропивницької філії Олени Кваші, є видимі позитивні зрушення. Олена каже, що колектив філії не відчуває тиску чи негативного впливу бізнесових чи політичних. Можливо, впливові люди просто не знають, що робити з Суспільним? Особливо це стосується виборчої кампанії, коли ні медійники, ні кандидати та їхні штаби не знають, як узгодити суворі вимоги до редакцій із необхідністю висвітлювати перебіг виборів.

Натомість регіональна філія торік стикнулась із кадровою проблемою. Колектив Кропивницької філії скоротився майже на чверть, і тепер людей бракує, а навантаження на працівників зросли. Тепер їх ще важче вважати відповідними до рівня оплати праці. Та навіть якби були гроші та посади, де в регіонах взяти професійні кадри, щоб їх заповнити?

Проблема недовіри глядачів логічно випливає з усіх попередніх. Із публічних заяв керівника Національної суспільної телерадіокомпанії України зрозуміло, що він має на меті зробити з Суспільного справді корисне для суспільства та надійне джерело інформації. Проте він не приховує, що не вірить у можливість зробити такий продукт популярним. Не раз Зураб порівнював створення контенту Суспільного із приготуванням несмачної, але корисної їжі. Тож одне з гасел НСТУ – «Довіра важливіша за рейтинг». Будувати цю довіру треба доведеться поступово, й не лише в ефірі. Наприклад, Кропивницька філія, намагаючись розбудовувати довірчі стосунки з аудиторію, створила музей регіонального телебачення. За рік музей відвідали більше тисячі школярів і студентів.

На остаточне розв’язання цих проблем підуть роки. Втім покращення показників роботи філії відчувається вже сьогодні. Це переконливо демонструють результати моніторингів, зокрема «Детектора медіа». Попри всі проблеми бачимо позитивну динаміку якості новин. Якщо в жовтні 2018 року новинарі філії робили новини на 4,3 бала з шести можливих, то в червні й листопаді 2019 року – на 5,4 і 5,2 бала відповідно. Це вже дуже добрий результат.

Є в цих новин і слабкі сторони. «Абсолютно беззубі новини!» — часто можна почути від глядачів про інформаційний продукт філій Суспільного. Значущі події висвітлюють куцо, прохідні — занадто розлого. Трапляються проблеми з балансом думок і повнотою. Проте ці недоліки є також наслідком того, що новини в регіонах робляться малою командою, зі скороченим бюджетом, на самому лише ентузіазмі.

«За два роки роботи на Суспільному мені жодного разу не було соромно за свою роботу, — каже продюсерка філії Олена Кваша. — Сьогодні я впевнено можу говорити про команду і про те, що попри брак ресурсів ми робимо якісний продукт. Кожен новий день для нас — це виклик, і ми готові на нього відповідати».

Цього року Кропивницька філія святкуватиме шістдесяту річницю від дня заснування обласного телебачення. Хочеться, щоб це було свято.