16 липня «Детектор медіа» опублікував статтю про випуски токшоу «Виборчий округ. Співбесіда», які готувала команда «UA: Дніпра». Автори цього матеріалу – Софія Скиба та Денис Шабанін.

Далі — абзаци зі статті та коментарі до них.

«Точніше – з намаганням побудувати цей самий діалог у форматі дебатів». Це не дебати, далі саме так автори цього матеріалу називатимуть наше токшоу – напевно, їм невідомо, що це за формат.

«Із культурою проведення дебатів особливо не знайомі ані ведучі, ані учасники перегонів за крісла нардепів у наступному скликанні Ради, і тим паче цільова аудиторія. Тому вчаться всі разом». На відміну від тих людей, які писали цю статтю, ми в курсі що таке дебати, але мети зробити їх не було, програма про інше та іншого формату.

«При цьому щодня знімальна група їздить на старенькій “Тойоті”, щоб відзняти чергову порцію дебатів. Хоча можна було б лишитись у тому ж Кривому Розі на кілька днів і зробити три випуски по округам 31, 32, 33 одразу». Автори знають, що таке залишитися з ночівлею, скільки це коштує? Випуски зроблені так, у тому числі, щоб ведучі не працювали декілька днів поспіль, була можливість відпочити.

«Етери дніпровської філії суспільного за своїм рівнем зовсім не нагадували програми, які б мало знімати сучасне телебачення ХХІ століття. Імпровізовані студії з’являлися то на піску, то поміж бур’янів, у місцевих скверах, що аж ніяк не додавало програмі солідності». Перепрошую, де на майданчику були бур’яни? І що це за визначення радянське — солідність? Який бюджет – такі й можливості. Були б гроші, змонтували б сцену, виставили гучні колонки і т. д.

«Онлайн-трансляції у Facebook i YouTube стартували в середньому на 5-15 хвилин раніше, ніж ведучий оголошував про початок випуску, тож пунктуальні глядачі мали змогу побачити й почути зайві деталі підготовок до ефірів, що відбувалися за лаштунками “Виборчого округу”». Якщо автори не знають, для глядачів у фейсбуці та ютубі це звичний формат, багато шоу за кордоном стартують трансляцію заздалегідь, людям цікаво побачити залаштунки. Для телебачення, якому такий формат не властивий, трансляція розпочиналася з вітання.

«Однак ведучі не озвучували причин відсутності запрошених кандидатів». Це недолік? Дехто з кандидатів не брав слухавку, хтось був у Києві, хтось зустрічався з виборцями в інших містах. Це були б дитячі пред’яви, як на мене.

«Щоправда, людей цікавили питання, які не стосуються законотворення — прямих обов’язків парламентаря… Мешканців селища цікавили питання про дороги. Ведучий надав слово депутатам, не пояснюючи виборцям, що це не є прямою компетенцією нардепів, але деякі кандидати зуміли відповісти». Народний депутат повинен збирати інформацію зі свого округу та передавати до профільних комітетів, тим самим він допоможе з ремонтом доріг. Якщо автори статті такого не знали. Стаття 24 пункт 11 Закону України про статус народного депутата.

«“Як ви собираєтесь рішать питання по воді, по дорогам, по каналізації, школа, садочок?”. Кандидат розповідав про стратегію розбудови містечка, забувши повідомити, що цим мають займатися чиновники місцевого рівня». Знову ж таки, народний депутат може цьому посприяти, обговорити можливість співфінансування з місцевою владою, якщо це високовартісний проект. Окрім того, мова йде про військове містечко Гвардійське, де люди не можуть утворити ОТГ, а земля належить не громаді, а Міністерству оборони, тож вони саме через це не можуть вирішити питання – про це в програмі кажуть мешканці.

«Більш активну позицію Віталій Лисенко зайняв вже під час аналізу передвиборчих програм кандидатів, які не прийшли. Можливо, йому простіше говорити про кандидатів, яких він не бачить наживо?» Цікавий суб’єктивізм. Опоненти мають можливість поставити питання один одному, таким чином і розкривається їхня програма, що вони планують змінити, за що голосуватимуть. Їхні питання один до одного розкривають протилежне ставлення до вирішення однієї проблеми. Але це не дебати, скільки б автори цього не говорили.

«Бої мажоритарників на Суспільному радше схожі на конкурентне спілкуванням між кандидатами і грою в питання-відповідь із глядачами, частина з яких виглядала заздалегідь підготовленою». Бої? А як же стандарти? Це художній твір, нарис, чи все ж стаття?

«На відміну від того ж “Зворотного відліку”, головної дискусії країни на Суспільному, випускам “Виборчого округу” не вистачало залучення експертів. У регламенті програми не було передбачено часу на виступи фахівців з політології, соціології, місцевих журналістів, які б могли поставити питання до кандидатів і надати фахову оцінку їхніх програм». У регламенті є час для виступу виборців, будь-хто, хто дивився трансляцію у фейсбуці, ютубі, міг поставити запитання. Неважливо хто це – баба Галя, політолог чи Володимир Зеленський. Місцеві журналісти, які стояли поруч, (здається, один з них і написав статтю), стояли й мовчали. Чи, можливо, їх потрібно офіційно оголошувати, щоб, як вони кажуть, «солідно було»?

«Хоча суспільне й намагалось їм у тому допомогти, нехай і кволо». Дякую, за суб’єктивну оцінку.

Такі статті негативно впливають на думку глядача стосовно нашої роботи, помилково даючи йому зрозуміти, що ми безвідповідально витрачаємо наші й без того невеликі ресурси. До того ж, складається враження, що ми маніпулюємо думками та намагаємося вплинути на вибір глядача, акцентуючи увагу на конкретних кандидатах.

Коли наші колеги з інших філій Суспільного, як і ми, запитували в кандидатів про конкретні кроки, де братимуть гроші на різні проекти й допомогу, їм таку позицію в інших статтях «Детектора медіа» записували як «плюс». Говорячи про нас, такого не згадали.

Наша філія – одна з двох серед усіх, хто робив це токшоу на виїзді. Щоб у всіх охочих була можливість прийти, поставити запитання, а не їхати до Дніпра. Кандидати – такі ж люди, як і виборці: так, вони сидять на стільцях у парку, так, їм спекотно, як і всім, так, коли йде дощ, ми ховаємося під навіс. Хіба не так ми повинні завойовувати авторитет серед людей? Не ховаючись за стінами студій, в однакових декораціях для всіх проектів, з одними й тими ж «експертами», з однаковими запитаннями до всіх, з одним і тим же модератором.

Порівняймо статтю з тими, у яких дають оцінку випускам в інших філіях.

Полтава:

«Залишилися й інші приємні оку “фішечки”, оформлені у вигляді інфографік: інформація про сам виборчий округ, досьє на кандидата, 5 пунктів його передвиборної програми. Ефектно виглядає й таймер, що фіксує час кандидата на відповідь, а також позначає перерву, під час якої гості змінюють одне одного». Візитівки для кожного кандидата з фото й біографією з ЦВК, візитівка округу – усе це в нас є. Ми не просто зачитували це усно, як деякі філії.

«Доречними були і запитання ведучої. Юлія Логвиненко, зокрема, розпитувала кандидата Олександра Бублика, який виступав у тому ефірі першим, про те, до якого комітету доєднається кандидат у разі обрання нардепом та який законопроєкт внесе?» Такі ж запитання ставили й ми. Але нам це до позитивних моментів не приписують.

Волинь:

«Як кандидат Місірук збирається втілити один з пунктів своєї програми, “масштабну асфальтизацію волинського краю”, і де братиме гроші на неї, той ухилився від відповіді.“Ви не вірите, що в Україні є кошти?”– відповів запитанням на запитання». Тут питання про дороги – і все нормально, а от у нас питання про ремонт доріг вважають недоречними, адже це проблеми місцевої влади. Дивно.

В інших філіях кандидатам, зокрема, ставили запитання стосовно вартості води, газу, електрики.

«У розділі бліц-запитань кандидат Місірук теж хитрував. Він неправильно назвав розмір прожиткового мінімуму і, щоб викрутитися, вдався до риторики: “Рівень прожиткового мінімуму настільки низький…”.Коли ведуча попросила відповідати конкретно, сказав: “А навіщо конкретна відповідь? Говорімо, що потрібно робити. Потрібно зробити народним депутатам рік життя за такі гроші”.Ведуча уточнила, чи сам він на таке погодиться. Кандидат усміхнувся і промовчав. Деякі з бліц-запитань радше на загальну ерудицію: чи був Кучма першим президентом України, де на Волині розташований найвищий пам’ятник Тарасу Шевченку, коли був утворений Шацький район». Це автор відзначає як правильний хід і звинувачує кандидатів у незнанні таких речей. Чому ми не ставили таких питань? Як на мене, це не ганьба не знати таких речей, більшість людей отримують платіжки і сплачують, вони й гадки не мають, скільки коштує один куб газу чи води.

Одна з причин, чому ми обрали випуски не в студії – ми не знали, скільки кандидатів прийдуть на ефір, у нас їх найбільше в Україні – 316, у кожному округу – мінімум 18 (на одному – лише 8, це виняток).

На відміну від інших філій, ми згадували всіх кандидатів (і тих, хто не прийшов), тезово окреслюючи їхні програми, щоб люди знали і про них, при цьому постійно посилаючись на те, що повні програми можна знайти на сайті ЦВК.

«UA: Дніпро» продовжуватиме робити все, щоб бути ближче до людей, зважати на їхні думки та вподобання. Робити те, що бояться робити інші канали. Експериментувати, створювати та завойовувати глядачів, дотримуючись стандартів журналістики.

А от як ми це робимо, з нашою старою технікою, обладнанням і невеликими зарплатами, – то вже інша історія.