«Виборчий округ» — це двадцятихвилинна розмовна програма філій Суспільного телебачення, героями якої стають народні депутати-мажоритарники. В усіх регіонах програма створюється за єдиною концепцією. Ми вже проаналізували запорізький, чернігівський і полтавський. Тепер — волинський.

Уже з перших хвилин випуску народний депутат України Ігор Лапін отримує нагоду похвалитися своєю політичною далекоглядністю. Розмова розпочинається з гарячої теми: запровадження воєнного стану в Україні (програма записувалася невдовзі після цієї події).

Запитання ведучої звучить так: «У 2015 році ви подавали законопроект про денонсацію договору між Україною та РФ про спільне використання Чорного моря та Керченської протоки. “Ви передбачили таку ситуацію чи що мали тоді на увазі?”»

Як же після такого формулювання втриматися, щоб не похвалитися? «Так склалося історично, що все, що я подаю, за два роки відбувається, на жаль», — відказує на це Ігор Лапін, обраний до Верховної Ради 2014 року.

Наступне запитання ведучої дозволяє депутату поринути в абстракції. Вона просить, щоби той сам оцінив, як виконав передвиборчі обіцянки. Лапін хоч спершу й зауважує, що судити людям, та загалом не проти порозмірковувати. Навівши дані мережі «Опора», які свідчать, що він упорався із 80 % обіцянок, депутат береться до узагальнень. Мовляв, люди часто думають, що депутат Верховної Ради має з’ясувати, чому в них прорвало трубу. Гість починає відповідати не по суті, але ведуча не повертає його до теми розмови.

Блок із запитаннями від виборців важко назвати інформативним. У ньому не звучить жодного конкретного запитання до депутата. Спершу журналістка запитує перехожих, чи знають вони, хто такий Ігор Лапін. Ні, не знають. Потім одна жінка заявляє: «Нікому не вірю. До чого країна дійшла, це все вони [депутати] винні. Вони нас просто придавили…». Ще одна опитана каже, що не змогла потрапити на прийом до народного депутата, коли перенесла операцію і сподівалася на якісь гроші.

Складається враження, начебто цю частинку записали поспіхом та абияк, не надто переймаючись, щоби прозвучало адекватне запитання від виборця. Тож Лапін знову дістає нагоду повторити, що його обрали «дбати за Україну, а не за каналізаційні люки».

Лапін — співрозмовник експресивний, уміє переводити тему, любить пишномовні звороти. Ведуча ж не намагається спрямувати розмову в конструктивне русло, не перебиває, коли той вдається до абстрактних розмірковувань. Гість маніпулює, й журналістка дала йому на те вдосталь простору.

Загалом із програми складається вичерпне уявлення про те, що робив депутат на окрузі. Але випуску не вистачає власне діалогу — як із ведучою, так і з виборцями, від яких журналісти не дістали посутніх запитань. Значною мірою депутат використовує ефір як нагоду пропіарити себе, а ведуча, яка могла б апелювати цифрами та фактами, уточнювати, повертати до теми розмови, цього не робить. Ставлячи запитання на зразок «ви вважаєте, що рівень життя зростає?», вона тільки заохочує депутата до абстрактних висновків. У розмові згадується навіть про судову систему Франції, хоча належало б обговорювати передусім місцеві справи.

Випуск із Іриною Констанкевич теж затишнийдля запрошеної депутатки, адже їй практично не ставлять гострих запитань. Ось ведуча зачитує, скільки пропусків у депутатки було на пленарних засіданнях (насправді небагато — 11, це понад 90 % відвідуваності), утім тональність цього запитання прогнозує й подальший хід розмови. «Чому все-так інколи доводиться пропускати?» — м’яко запитує ведуча.

Як і в першому випуску, не завжди зрозумілий адресат запитання. Далі журналістка запитує в самої Констанкевич, чи знають її виборці про обов’язки депутатки й чи цікавляться її законодавчими ініціативами (чому б не спитати про це в самих виборців?). На це депутатка починає пояснювати, що її виборці — переважно селяни, які все життя пропрацювали на землі, не завжди розуміються на політиці, тож вона мусить пояснювати не тільки власну роботу, а й урядову політику.

Звучить запитання з округу. Убогий інтер’єр сільського фельдшерсько-акушерського пункту в Камінь-Каширському районі. Жінка розпалює грубку й нарікає, що заклад старий, і вікна треба замінити, і стеля протікає. «Хто ж має відбудувати ФАП?» — звучить запитання ведучої.

Депутатка відповідає: в державному бюджеті 2018 року передбачалося 5 мільярдів гривень на сільську медицину, проте поки що цих коштів не виділили. Тож вона як мажоритарниця, вдається до «традиційних шляхів залучення коштів, які використовували і в попередні роки». Так, це було 47 мільйонів гривень за два роки. Що це за шляхи? Скільки й на що витратили грошей? Ведуча про це не запитує.

Тим часом рух «Чесно» зафіксував, що в інформаційному бюлетені «Укропу», представницею якого є депутатка, залучення бюджетних коштів на округ подається як заслуга партійного благодійного фонду.

Потім ведуча береться аналізувати депутатські запити Ірини Констанкевич. Це відбувається так: ведуча просить пояснити, чому, на думку депутатки, важлива та чи інша тема. За час програми депутатка дістає не одну нагоду показати себе  вигідному світлі, її не провокують жодним незручним питанням. Короткі запитання ведучої чергуються з розлогими пасажами гості.

Випуск із Іваном Крульком був найцікавішим із тих, що наразі вийшли в ефір, — саме тому, що тут ведуча нарешті береться розмовляти на рівних із народним депутатом. У цьому інтерв’ю з’являються проблиски дискусії, хоча загалом ведучій не вистачає впевненості опонувати співрозмовнику там, де це було би доречним.

Розпочинається все доволі прісно: ведуча просить Крулька проаналізувати, якою є різниця між депутатом, обраним по мажоритарному округу та за списком партії (саме так обраний Крулько — за списком «Батьківщини»). Депутат відповідає загальними фразами, не загострюючи уваги на власному прикладі (власне, запитання ведучої пролунало так само абстрактно). Згодом вона уточнює: «Чи виїжджаєте в райони? Адже Луцьк — обласний центр, ви приїздите сюди з політичним інтересом».  Це перше запитання, покликане бодай якось вивести співрозмовника із зони комфорту.

Як і в попередніх випусках, найслабшим місцем програми є блок із запитаннями від виборців. Він записується за такою ж схемою, як у випадку з Лапіним: журналістка розпитує в перехожих, чи знають вони депутата Івана Крулька, чи чули про його діяльність і про те, що він закріплений за Волинню. Зрештою, знаходиться чоловік, який таки знає, але запитання немає й від нього. Сам Крулько опісля не коментує цього відео. Не зрозуміло, навіщо взагалі це показувати.

Натомість змістовним є бекґраунд від обласного відділення Комітету виборців України — він дає глядачам об’єктивне уявлення про те, як проявив себе депутат, скільки законопроектів подав.

Нарешті зав’язується дискусія. Коли Крулько береться критикувати Уляну Супрун, зокрема каже про «знищення екстреної медичної допомоги», ведуча уточнює, що він має на увазі під словом «знищення». Так само коли він каже про провал реформи первинної ланки медицини, ведуча перепитує, чи, на думку народного депутата, ця реформа вже завершена.

Обговорюють законодавчу ініціативу Крулька — мораторій на підняття ціни на газ. Депутат дозволяє собі піар та популізм. Депутат аналізує, як, на переконання його партії, має обраховуватися ціна на газ. Ведуча ж додає, що в його обчислення варто додати індекс інфляції. Загалом вона сумнівається в його твердженнях: «Наскільки це реалістичний сценарій: 2800 гривень за тисячу кубометрів?»

Хоча депутат і не проти поміркувати про «девальвацію моральних цінностей у теперішній політиці», ведуча все ж змушує його більше відповідати по суті. Із-поміж проаналізованих цей випуск найбільше відповідає меті проекту й найбільше ознайомлює глядачів із роботою депутата. Від інших ефірів теж хочеться більшої конкретики, інформативності — щоби запрошений гість міг не просто звітувати про свої успіхи, а й відповідати на критику.