У грудні 2017 року в кількох філіях Національної суспільної телерадіокомпанії України не вдалося обрати менеджера і продюсера. Тернопільська філія залишилася обділеною двома головними керівниками. Тоді правління НСТУ відправило в Тернопіль тимчасово виконувати обов’язки менеджера і продюсераТетяну Колісніченко — директорку департаменту зі взаємодії з філіями Суспільного, колишню директорку виконавчу Хмельницької філії «Поділля-центр». З її приходом на обласному радіо й телеканалі ТТБ почалися суттєві зміни. Уже в січні 2018 року продюсерка відділу програм філії НСТУ «Тернопільська регіональна дирекція» Ірина Моргун-Ситай розповіла сайту «Суспільне. Детектор медіа», як ожила філія та почала відповідати назві — регіональне суспільне.

Зважаючи на те, що Тернопільська філія все частіше тішить телеглядачів і слухачів новими спецпроектами, програмами та працює відкрито і чесно, це означає, що нові люди на своїх місцях. Серед них — Зоряна Биндас — продюсерка Тернопільської філії НСТУ з лютого 2018 року. Прес-служба компанії подала про керівницю творчого напрямку таку довідку: «Зоряна Биндас має 15-річний досвід журналістської роботи у пресі і на радіо в ролі кореспондентки, ведучої, журналістки, головної редакторки. У 2014–1016 роках була медіатренеркою міжнародного проекту “Нові медіа”. З грудня 2017 року працювала головною редакторкою ТО “Бюро новин” у Тернопільській регіональній дирекції Суспільного». Видання «Тернопільські експрес-новини» описало її з іншої сторони: «… акторка, вегетаріанка, обожнювачка тварин та любителька високих гір». Зоряна Биндас працювала головною редакторкою «Ух-радіо», керівницею інтернет-газети «Доба», та в її резюме донедавна не було жодного телевізійного досвіду.

Як Зоряна Биндас потрапила на ТТБ, чому вирішила подати документи на продюсерку філії, на що йде левова частка часу під час виконання обов’язків, які проекти хоче реалізувати та чому в Тернополі немає пікетів проти Суспільного і за повернення до державного телебачення, як були у Львові, керівниця творчого напрямку Тернопільської філії розповіла сайту «Суспільне. Детектор медіа».

«Я слабо вірю в те, що приватні ЗМІ можуть бути повністю об’єктивними»

— Зоряно, у вас є досвід роботи в різних медіаресурсах. Останнє місце роботи, наскільки відомо з інформації, розісланої прес-службою НСТУ, Тернопільська філія НСТУ, де ви працювали в «Бюро новин». Коли прийшли на філію?

— Коли оголосили перший конкурс на посаду менеджерів і продюсерів філій НСТУ, чимало колег пересилали мені цю інформацію з пропозицію подавати документи. Спершу я категорично відкидала думку подаватися на продюсера, тому що в мене не було телевізійного досвіду, окрім кількох проектів. Це не дозволяло мені уявляти себе на керівній посаді на телеканалі. З кожним наступним повідомленням із пропозицією податися на продюсера я задумувалася, що, може, й варто спробувати, та конкурс завершився. У грудні мене запросили в Тернопільську філію попрацювати шеф-редакторкою «Бюро новин». Я не була впевнена, чи зможу справлятися з обов’язками, та генеральний продюсер інформаційного мовлення Владислав Грузинський наполіг, щоб я виконала тестові завдання.

Коли я почала працювати у «Бюро новин», то зрозуміла, що не все так складно, як здавалося на початку. Я все життя так чи інакше була причетна до новин, наскільки я люблю новини, настільки мені вже було забагато їх у житті. Хотілося працювати ширше й більш творчо, тож коли оголосили повторний конкурс, я подала документи на продюсерку філії. Для мене не було принципово очолити творчий напрямок філії, я хотіла, щоб на Суспільне в Тернополі прийшли достойні люди, які були би зацікавленні, щоб обласне радіо і телебачення розвивалися. Ми не можемо собі дозволити проґавити можливість побудувати перший незалежний мовник в Україні. Я слабо вірю в те, що приватні ЗМІ можуть бути повністю об’єктивними. Часто їхні власники вирішують заробляти на джинсі або не можуть вирішити фінансові питання і змушені давати не той контент, який хотіли би.

— Чому вирішили подаватися на продюсерку, а не на менеджерку, наприклад?

— Я маю багато ідей стосовно контенту і надіюся їх втілити. У приватній сфері мені було комфортно працювати. Та коли я зрозуміла, що мої цінності збігаються з цінностями Суспільного, то однозначно зробила висновок, що нам по дорозі.

— Разом із вами подавали документи вісім осіб. Чи знаєте, хто саме? Чи були серед них кандидати, які тепер працюють на філії? Якщо так, як у вас складається комунікація?

— Когось із кандидатів знаю, когось — не дуже добре. Були серед них і мої колеги, з якими я нині працюю. У нас залишилися здорові стосунки. Один із кандидатів — мій колега Ігор Бенцал, який нині є редактором новин. Наша робота пов’язана, комунікація конструктивна, робочі стосунки складаються прекрасно. Дехто не пройшов конкурс і вже не працює на філії, попри те, ми залишилися в добрих стосунках.

— Ігор Бенцал входить від Тернопільської філії у редакційну раду, яка має контролювати якість контенту. Чи не спостерігається з боку редакційної ради прискіпливого стеження за вашою роботою?

— Якщо у когось із моїх колег є зауваження або якесь питання, ми сідаємо і все проговорюємо, вирішуємо спільно, яким чином покращити ситуацію, і пізніше це втілюємо. Наші зустрічі більше стосуються організації роботи, аніж критики. Наприклад, ми спільно вирішуємо, як залучити новинарів у якийсь проект, коли в кого з них буде вільний від новин час.

— Чи спостерігається в Тернополі подібна ситуація, як була у Львові із громадськими активістами та колишніми працівниками, які влаштовували пікети проти реформи. Якщо ні, то з чим це пов’язано, на вашу думку?

— Нам пощастило, в Тернополі все спокійніше. Наші громадські активісти, чиновники та інші тернополяни якимось чином працювали з телебаченням чи радіо до реорганізації. Останнім часом вони приходять до мене в кабінет і розповідають, як співпрацювали й чому далі так не можна продовжувати. Намагаюся їм пояснити, які в нас стандарти, що не можна повернути все назад, процес пішов. Комусь це може не подобатися, та зрештою всі ставляться до цього з розумінням, вони можуть навчитися працювати в тих реаліях, які нині є, тобто пропонувати теми. Якщо це зацікавить журналістів, вони зроблять про це матеріал, якщо ні — то не потрібно щодня ходити на філію і наполягати на своєму. Це вже не працює.

— Чи всі в колективі розуміють місію Суспільного і готові працювати відповідно до неї? Чи все-таки є ті, в кого ностальгія за державним телерадіомовленням?

— Більшість у філії добре сприймають зміни, є двигунчиками реформи, тягнуть всі процеси вперед. Якщо поодиноким людям це не зовсім подобається, не залишається нічого іншого, як теж іти разом із ними вперед.

— Чи має значення вік колег, які сприймають реформу?

— Радше має значення сприйняття роботи і життя загалом.

— Які проекти подавали на пітчинг? Які пройшли в другий етап?

— Документи на пітчинг ми подавали кілька днів після того, як я приступила до роботи. Ми подали чотири проекти, якби мали більше часу, запропонували би більше ідей. Серед них був один мій проект, який я задумала, ще не знаючи, чи стану продюсеркою. Він прийшов перший етап відбору і наразі ми плануємо його запускати. Це буде програма «Люди» — портретні історії про людей, які пережили переломний момент, стали сильнішими за обставини, не здалися і зробили життєві уроки. Глядач побачить у кадрі лише одну людину, без ведучого. Складність для журналіста в тому, щоб розкрити людину повністю і зняти відеопортрет.

— Коли задумували цей проект і подавали його, ви себе бачили журналісткою цього проекту?

— Коли подавали проект, я себе бачила задіяною у проекті як продюсерка і журналістка.

— Вас переконали віддати проект колегам уже під час захисту на пітчингу?

— Я трішечки фанатична в роботі й думаю, що зможу все, адже в мене є ночі, є вихідні. Під час захисту мені порадили подумати над тим, щоб зосередитися на продюсуванні. У філії є колеги, які хочуть займатися цим проектом і будуть його втілювати.

— Окрім «Людей» ще які проекти подавали?

— «Армія нескорених» у процесі. Це історії про атовців, ветеранів і волонтерів. Наразі допрацьовуємо формат і маємо надію, що він теж пройде. Один проект відпав у процесі, до четвертого черга не дійшла.

— Чи плануєте над цими проектами працювати, наприклад, шукати меценатів у випадку, якщо НСТУ не знайде ні фінансів для них, ні донорів?

— Якщо проект ідейно підійде Раді генпродюсерів, то ми можемо справді самі шукати гранти й таким чином його реалізувати.

«Дуже багато часу забирають розмови з відвідувачами»

— Ви працювали з Тетяною Колісніченко, яка деякий час була т. в. о. менеджера і продюсера. Чи передала вона вам свій досвід? Що ви від неї запозичили щодо управління?

— Тетяна Колісніченко мені дуже імпонує як людина та як управлінець через те, що я бачу свою схожість із нею. Я не працювала у філії до її приходу і не маю з чим порівняти її роботу. Те, що я побачила, мені дуже сподобалося. Можливо, в чомусь вона була безкомпромісна, рішуча, не боялася йти на ризиковані кроки, та це все було виправдано, бо ми мусимо рухатися пришвидшеними темпами, не маємо іншого вибору, як реалізувати реформу. Пізніше, коли члени правління НСТУ на конкурсі обрали менеджера Юрія Кійка, уже найважчі рішення реорганізації були прийняті, тож нам тепер легше.

— Чи ви теж є безкомпромісними і рішучими, як Тетяна Колісніченко?

— Ми прийшли ближче до завершення процесу реорганізації. Я чула, що в інших філіях можуть бути непорозуміння між менеджером і продюсером, то в нас усе злагоджено, від лютого в нас не виникало жодних суперечок. Ми обидві націлені на результат, ставимося до цього трішки більше, ніж до роботи.

— Поза тим, що ви працюєте за уніфікованою сіткою, знімаєте спецпроекти, як-от до Дня вишиванки. Які ще проекти готуєте? Коли їх запускаєте в ефір?

— Ми намагаємося до важливих дат робити хоча би щось мінімальне. Ми не можемо виробляти програми, бо це займає дуже багато часу. Коли я стала продюсеркою, рвалася знімати багато проектів, а не було куди ставити, оскільки сітка уніфікована. Тож ми знімаємо ролики і даємо їх в ефір як міжпрограмки, завантажуємо в соцмережі. Часом ми робимо ролики для Києва: знімали історії родичів загиблих майданівців, до Дня примирення — ветеранів УПА та їхні історії.

— Що ви б хотіли покращити у своїй роботі? Що відволікає від продюсування?

— Мені особисто хотілося б у першу чергу працювати над контентом. Дуже багато часу забирають розмови з відвідувачами. Були такі дні, що біля мого кабінету стояла черга із громадських активістів та чиновників, які приходили познайомитися, запропонувати співпрацю, запросити на подію. Я звикла працювати в іншому режимі: багато питань вирішувати за допомогою телефонних розмов, листування. Та в тернополян є звичка приходити і запрошувати знімальну групу на якусь подію, чиновники переконують нас, що ми маємо запросити на ефір їхнього керівника чи депутата. Дуже багато часу йде на це. Ми говоримо зі всіма, оскільки наша позиція — відкритість. Тож можна планувати що завгодно, та люди вносять свої корективи.

— Як ви спілкуйтеся з чиновниками? З одного боку, Суспільне — незалежний мовник, з іншого боку — його фінансова доля в руках народних депутатів, які голосують за бюджет, де є стаття про фінансування НСТУ.

— Єдине, що ми можемо зробити, — це бути чесними з ними й пояснювати, що таке Суспільне, як ми працюємо, яке в нас бачення, вимоги. Хтось досі переконаний, що ми зобов’язані надавати ефір чиновникам, тоді я раджу відкрити закон або ж цитую певні пункти. Найкраще працює людська розмова. Якщо чиновник, громадський активіст чи хтось інший пропонує цікаву тему, ми за неї візьмемося, але вона має бути пов’язана з конкретними людьми, а не лише представниками влади. Ніхто не ображений, не влаштовує акцій протесту.

«У філії старі камери, пульти, навушники, ми працюємо без суфлера»

— З якими проблемами ви як продюсерка стикаєтеся через недофінансування НСТУ?

— Наш біль — це матеріально-технічна база. У нас старі камери, пульти, навушники, це все на ладан дихає. Ми працюємо без суфлера, ведучі вивчають тексти й напам’ять говорять під час ефіру. Нам потрібно оновити студії. Я дуже вдячна колегам, які ставляться до цього з розумінням і допомагають філії: журналісти приходять зі своїми ноутбуками, оператори знімають на свої камери, позичаємо в друзів дрони, із подій виходимо в ефір за допомогою смартфона.

— Із 16 квітня філії НСТУ показують документальні фільми, які раніше йшли на «UA: Першому» або ж досі транслюються. Як ваш телеглядач оцінює ці зміни? Адже тепер два канали — загальноукраїнський і регіональний показують частину однакових проектів?

— Поки що ніяких відгуків щодо контенту не надходило. Інколи слухачі чи глядачі телефонують і висловлюють свої зауваження та пропозиції, як-от було після того, як ми поміняли графіку. Ми за них вдячні, часто дослухалися й міняли, тому що не враховували, що в когось може бути поганий зір тощо.

У контенті ми вийшли на інший рівень. Мені би хотілося більше регіональної складової. Я думаю, що коли в нас будуть ресурси, ми зможемо виготовляти якісний контент тут на місці. Наразі я розумію, що уніфікована сітка є оптимальним варіантом. Ми наразі не можемо дозволити собі розгорнути в Тернополі широкомасштабне виробництво.

— На сайті ТТБ у розділі керівництво досі вказано директорка виконавчого Романа Зайця. Чи плануєте оновлення розділів?

— Сайт — це наше слабке місце. Колись давно один із працівників, який уже багато років на телеканалі не працює, створив цей сайт. Він зробив це з власної ініціативи. Внести зміни про нове керівництво та іншу інформацію не було технічної можливості. Коли НСТУ запустить централізований сайт, де всі філії матимуть сторінки, старий ми закриємо. Наразі ми його не закрили лише з тієї причини, що через нього відбуваються прямі трансляції. Тож ми збираємо інформацію для нового сайту і чекаємо, що невдовзі він у нас буде. Немає сенсу запускати власний сайт на один місяць.

«До нас дуже багато приходить людей із пропозиціями, хочуть працювати у філії»

— Донедавна у філіях був тихий бунт через малі заробітні плати, люди готові були звільнятися. Тернопіль не був винятком. Як вам вдавалося мотивувати колег, щоби працювали якісно?

— Якщо говорити про заробітні плати та їхній розмір, мусимо розуміти, про яке місто йдеться. Коли йдеться про Тернопіль і ті оклади, які були у працівників до підняття заробітної плати, не є малими, як може здатися. Для Києва — так, дуже мало. У Тернополі середньостатистичні заробітні плати у ЗМІ не є більшими. Коли людям дещо урізали зарплати (були надбавки, преміювання, вислуга років, когось перевели на нижчу посаду), звісно, це стало відчутно, ніхто не був у захваті. Дехто ходив на співбесіди в інші ЗМІ, шукав іншу роботу та швидко зрозуміли, що більшої оплати на ринку не пропонують.

— Після підвищення оплати Тернопільська філія стане однією з найпрестижніших компаній, де журналісти захочуть працювати?

— Насправді так і є. До нас приходить дуже багато людей із пропозиціями, хочуть працювати у філії. Ми доукомплектували штат, було трішечки вакансій. На сьогодні всі вакансії закриті. Катастрофічно не вистачало людей у ранкову програму на телеканалі, яку ми запустили в лютому. Її вели незмінно двоє ведучих, які працювали з 06:30 і до пізнього вечора. Ми добрали ще двох ведучих і розвантажили двох фанатів Юрія Матевощука й Ірину Прокопишин. На радіо теж з’явилися нові люди, які прийшли з приватного сектору. Вони мають нові підходи до роботи, звикли працювати понаднормово, до них тягнуться інші.

— Запитання більше до менеджера Юрія Кійка, проте, можливо, ви знаєте відповідь. У Тернополі звільнили 1375 кв.м приміщення, яке можна здавати в оренду. Де воно розташоване й чи є охочі орендувати?

— Частину приміщень на другому поверсі вже здали в оренду під офіси, іншу частину на третьому поверсі готують до здачі, поки що роблять ремонти. На першому поверсі також є приміщення, які здамо в оренду.

— На телеканалі й радіо є прямі ефіри, тож має працювати пропускна система. Як ви вирішили це питання?

— У нас немає пропускної системи, на вході є адміністратор філії, яка зустрічає гостей.

— Які у вас плани щодо нових проектів, як ви бачите регіональне наповнення мовлення радіо і телебачення через рік?

— Якщо говорити про радіо, то там уже більш-менш є те, що хочеться чути. Наразі ми працюємо над покращенням якості, гнучкістю людей в ефірах. До того це були записи, тепер радіо стало інтерактивним, живим, люди телефонують у студію. Хочеться покращувати звучання, це би мала бути робота саундпродюсера, але такої посади поки немає у штатному розписі. Звукорежисери трішечки по-іншому працюють. Із власної ініціативи люди почали експериментувати, щось робити, сподіваюся, згодом радіо зазвучить інакше.

На телебаченні теж хочеться трішки більше інтерактиву. Наприклад, ми транслюємо якийсь контент і не знаємо, що про це думають люди, як вони на нього реагують. Мені хочеться попрацювати над комунікацією громади області й Суспільного мовника. Ми маємо низку ідей: хочемо організовувати зустрічі у філії, проводити майстер-класи радійників, операторів, новинарів, звукорежисерів, екскурсії, аби люди до нас прийшли й долучилися до створення Суспільного. Ми мали вже пробні екскурсії. Будемо створювати афіші, банери, просувати події в соцмережах.

— Що можете назвати своїм досягненням за ці кілька місяців на посаді продюсера?

— Це досягнення команди, а не мої особисті. У лютому ми запустили ранкове шоу, на радіо додали прямих ефірів, оновили й покращили студії власними силами, вчимося на радіо працювати за пультами, перемалювали графіку, змінили заставки, робимо спецпроекти, запустили екскурсії. Відбувається не так і мало, як інколи може здатися, бо хочеться більше. Чи це досягнення? Думаю, що це поточна робота. Підбивати підсумки можна буде трішечки пізніше. Тернопіль має звикнути до того, що таке Суспільне, тоді ми зможемо більше часу присвятити контенту, а не зустрічам із чиновниками та активістами. Також нам потрібно зайнятися піаром, наразі нам допомагає колега з Чернівців.

Фото: з архіву Зоряни Биндас