Сергій Мамаєв, екс-директор творчого об’єднання «Новини» телеканалу «UA: Перший»:

Для початку, якими мають бути регіональні новини? Умовно є два підходи. Перший — дуже оперативно, але коротко. За такою схемою працюють «чисті» інформаційні канали. Вони повідомляють «гарячі» новини, але не мають часу довго «вести» в ефірі тему. Тому, зазвичай, що саме стоїть за новинами, для них не важливо. Наприклад, у Франції є канал, головна ідея якого — оперативність за будь-яку ціну. Вони знімають з ефіру інформацію, якщо її повідомили канали-конкуренти. Таким чином, у них завжди найсвіжіші, але поверхові новини. І випуски в ефірі практично цілодобово. Другий — докладно про події. Такі інформаційні служби ставлять за мету не так швидко повідомити інформацію, як розібратися, що саме відбувається. Зазвичай у новині є «глибина»: хто саме прийняв те чи інше рішення; які були варіанти; чому саме зараз? І глядач отримує перевірену зрозумілу новину з коментарем, як це впливає безпосередньо на його життя. Як на мене, найвищий пілотаж — це так званий інфотейнмент, коли складні речі пояснюються на конкретних прикладах, де теми часто розкриваються через героїв і за кадром проходить величезна аналітична робота.

А тепер уявімо будь-який регіон України. Чи є там масив місцевих подій (бо місцевий мовник перемагає в конкуренції з потужними національними каналами, коли він поряд із глядачем, розповідає про події, умовно кажучи, в сусідньому дворі чи про людей, які живуть і працюють у тому самому місті)? Чи відбувається щось із самого ранку й до самого вечора? Звісно, ні! Якщо будувати регіональний інформаційний канал, він буде змушений показувати вчорашні новини до обіду або використовувати багато «київської» інфи й міжнародки, бо щось треба показувати.

Що хоче бачити глядач в ефірі місцевих мовників? У мене є результати кількох опитувань, які свідчать про одне й те саме: він хоче бачити місцеву інформацію. Розуміти, що відбувається. Хоче чути пояснення, як рішення, що приймаються у столиці, впливають на його життя, життя його родини, його міста, його області. Очевидно, виграшною стратегією буде саме інфотейнмент або щось наближене до нього.

Тепер спробуймо зрозуміти, що Суспільне намагається будувати в регіонах. Заявлено, що ось-ось з’являться короткі випуски ранкових новин, починаючи з 7-ї години. Ввечері має бути підсумковий випуск о 19:00 із повтором о 21-й. А колись і останній випуск буде виходити в прямому ефірі.

У тут виникають проблеми.

Перша — зранку в регіоні НІЧОГО показувати. Не вірите? Зайдіть на будь-який інформаційний ресурс. Там немає новин до 8-9-ї години ранку. Національні канали «забивають» ранок міжнародкою, благо за ніч за океаном щось стається. Тобто вже тепер можна спрогнозувати, що ранкові новини виробництва філій новинами, по суті, не будуть, а буде переказ того, що сталося до 19:00 учорашнього дня.

Друга — кадри. Ситуацію з наповненням можна змінити, якщо мати вечірню бригаду, яка готує новини до ночі. А потім ще ранкова група їх оновлює. Але таких ресурсів не пропонується. Випускових редакторів (які традиційно в українських ньюзрумах відповідають за наповнення) тепер не буде. У деяких філіях мені називали такі дані: загалом у ньюзрумі буде 16 творчих працівників. У тому числі четверо будуть виконувати і функцію редактора, й ведучого, й журналіста.

Я не знаю, кому саме спала на думку ця ідея. Навіщо Суспільне вигадує велосипед (точніше, калькує, бо є країни, де так традиційно працюють), коли є стала зрозуміла структура новинної редакції? Коли кваліфікація співробітників невисока (а в регіонах так і є, й інших співробітників не переманиш, бо їх просто немає на ринку, а кращі щорічно їдуть за щастям у Київ, і часто не заради грошей, а заради амбіцій), виходить що якісних місцевих новин не буде.

А ще є математика. Норма для одного журналіста — три сюжети на тиждень хронометражем по 3 хв. За такими нормами працював, наприклад, член правління НСТУ Роман Вінтонів у програмі «Один день» на К1, коли тільки переїхав до Києва. Маючи таке навантаження, журналіст робитиме якісні сюжети, думатиме «картинкою», намагатиметься розібратися в темі, бо в нього на це є час. Щоб виробляти 30 хв оригінального продукту, треба мінімум вісім сюжетів на день. Це 40 сюжетів на тиждень. Або 160 сюжетів на місяць. При навантаженні 12 сюжетів на місяць із журналіста в ньюзрумі їх має бути тринадцятеро. А ще випусковий, ведучий, бажано інформпродюсер та аналітик. І шість операторів. Я не кажу про режисерів та інших працівників.

І цього всього вистачить ЛИШЕ на вечір і без тижневика. Ранкова команда має працювати окремо. Бо не може людина приходити на роботу о 6-й, а йти о 20-й. Та й закон забороняє.

Як висновок. Те, що тепер намагаються впроваджувати у філіях, — безглуздо. Воно не запрацює, бо для нормальної якості в більшості регіонів немає ані достатніх ресурсів, ані підготовленого персоналу. Тим більше, що регіони залякали «токсичним» контентом і заборонами на піар влади, але не пояснили, що є новиною, а що є піаром, не дали якихось документів на кшталт біблії новин.

Владислав Грузинський, генеральний продюсер інформаційного мовлення НСТУ:

Оскільки текст, який шановне видання попросило прокоментувати, — це набір припущень та оцінок, то фахової дискусії не вийде. Автор допису явно «не в матеріалі»: згідно з новим штатним розписом, у «Новинах» кожної філії працює 25 осіб, чотирнадцять із яких — кореспонденти. Тоді як до реформи в багатьох філіях у «Новинах» працювали по 5–7 кореспондентів, яких ще постійно відволікали на якісь сторонні завдання. Це щодо «втрати професіоналів».

По-друге, пан Мамаєв суперечить сам собі: в одному абзаці пише, що має дослідження, які підтверджують запит аудиторії на місцеву інформацію, а в наступному — що зранку нічого повідомити. А як же вчорашні новини з додаванням синхронів Гройсмана, які автор робив кілька місяців, працюючи на НСТУ? Цей неоціненний досвід він наполегливо хоче передати. Але Суспільне керується іншими принципами: воно не обслуговує владу чи не будує чогось коштом політиків. А колектив консультують справжні експерти, які працюють на суспільних мовниках Данії, Німеччини, Швеції, Японії, Великобританії.

Зрозуміло, що інколи працівники й керівники припускаються помилок, адже велика кількість завдань є нетиповими, такими, яких раніше не було взагалі. Але команда Суспільного вміє визнавати й виправляти ці помилки й нікому не дозволяє заважати, хоча тих, хто знає «як треба», — хоч греблю гати. Фахівцям і щиро вмотивованим людям на НСТУ завжди раді! Переконатися в цьому можна, завітавши на suspilne.in.