Закарпатська філія Національної суспільної телерадіокомпанії до кінця 2017 року має планів на мільйон: завершити нещодавно розпочаті ремонти, облаштувати велику творчу зону, подати заявку на грант на вироблення документальних туристичних фільмів, не перервати зв’язки з європейськими колегами, освоїти техніку, яку нещодавно привезли як матеріальну допомогу з Угорщини. І все це директор виконавчий Закарпатської філії, до якої входять телеканал «Тиса-1» і радіостанція «Тиса ФМ», Віталій Мещеряков хоче встигнути зробити до кінця грудня, бо після того керівництво філії може змінитися. Сам пан Мещеряков теж балотується на посаду менеджера філії, відповідний конкурс триває до 5 грудня включно. Про те, хто ще балотується на цю посаду та в чому, на думку пана Мещерякова, можуть бути переваги «нового старого» керівника — в інтерв’ю сайту «Суспільне мовлення».

Єдина надія на розвиток Закарпатської філії — допомога з ЄС і благодійники

— Пане Віталію, днями ви отримали технічну допомогу, про яку написали на своїй фейсбук-сторінці. Що це за допомога і від кого саме вона надійшла?

— Це обладнання з Угорщини. У Будапешті є аналог нашого «Зеонбуду» — «Антена. Будапешт». Компанія списала техніку й ми через угорське консульство, точніше — благодійний фонд, її отримали. Це чотири камери, які радше за все працюватимуть у новій студії, їх також можна використовувати на ПТС, відеопульт, звуковий пульт, двадцять майже нових ноутбуків. Ми плануємо їх надати у велику творчу зону, де працюватиме ньюзрум. Наразі там завершується ремонт. Триває процес документального оформлення техніки.

— Чи можуть інші телерадіокомпанії співпрацювати з Угорщиною? Чи це прерогатива Закарпатської філії Суспільного?

— Чому б і ні? Треба всім пробувати налагоджувати контакти. І не лише з Угорщиною, але й із багатьма іншими європейськими країнами. Як кажуть: відчиняються двері тому, хто стукає. Але треба розуміти, що це кропітка робота, яка не дає миттєвого результату. Іноді підготовча робота може тривати й півроку, подекуди — кілька років. Починати, як на мене, слід із малих проектів. Адже для європейців важливим чинником є історія стосунків. І чим триваліша вона, тим більше шансів на успіх.

Окрім кількох успішних грантових проектів наша телерадіокомпанія за допомогою європейських партнерів проводила щорічний фестиваль теле- й радіопрограм для національних меншин «Мій рідний край», відправляла на навчання працівників до Угорщини, Словаччини, Румунії, Німеччини. Тож готові ділитися досвідом.

— На одній із зустрічей із колегами філій член правління НСТУ, відповідальний за роботу з філіями, Микола Чернотицький сказав, що хотів би, аби всі компанії працювали на уніфікованій техніці, що це покращить процес виробництва. Як ви ставитеся до цієї ідеї і що тоді будете робити з технікою з Угорщини?

— Це була б ідеальна ситуація. Наразі ми знаємо, що з фінансуванням у нас небагато перспектив у наступному році. Без сторонньої допомоги філії буде важко працювати. Ні для кого не секрет, у якому плачевному стані перебувають колишні державні ТРК. Уніфікована техніка, як на мене, можлива в далекій перспективі. А нам необхідно працювати щодня, ресурс вичерпується, маємо приймати рішення вже сьогодні. Тому ми раді будь-якій допомозі. Техніка, яка прийшла з Угорщини, як мінімум не гірша за ту, на якій працюємо.

— Коли востаннє на філію закуповували техніку з бюджету?

— Я п’ять років керую ТРК, і за моєї історії такого не було жодного разу. Єдине, що після «Євробачення-2017» нам передали один ноутбук. На цьому можна поставити крапку. Чотири роки тому ми виграли грант у розмірі 80 тис. євро, який був спрямований на техніку. Було кілька допомог від благодійних організацій. Нещодавно ми подали заявку на ще один грант, спільний з угорцями і словаками. 30 листопада подали ще одну заявку на створення документальних фільмів туристичного спрямування, які робитимемо з угорськими, словацькими та румунськими колегами.

Меценати, які не чекають вигоди, ще не перевелися

— Упродовж листопада ви не раз оприлюднювали в соцмережі фото ремонтів у компанії. Що саме ремонтуєте й чиїм коштом?

— Ми працюємо за планом. Спершу зробили вхід у компанію, гримерку, музей, провели опалення у студії, відремонтували коридори, де облаштували так звану Алею зірок (емоційні фото журналістів телерадіокомпанії. — Ред.), актовий зал, оновили ньюзрум. Тепер перейшли на другий поверх, де вже привели до ладу монтажну та робочу зону для студії «Експеримент». Ми розуміємо, що будуть скорочення, доведеться людей згуртовувати, тому хочемо максимально зосередити весь творчий потенціал в одній будівлі. Якщо залучимо грант, то нам у Будівлі радіо потрібно буде знімати дах, штукатурку, замінювати внутрішні та зовнішні комунікації та проводити чимало інших будівельних робіт. У цей період людям буде складно працювати у приміщенні, де триватиме ремонт. Тож уже зараз готуємо альтернативні приміщення. Після ремонту частину площі можемо здавати в оренду. Ми могли б і сьогодні здавати певну площу. Коли до нас приїжджав Зураб Аласанія (голова правління НСТУ), порушувалося питання про здачу в оренду частини приміщень, які ми не використовуємо. На жаль, договір не вдалося укласти, хоча люди готові були заплатити навіть більше за ринкову ціну. Щороку прогнозованих орендних платежів лише від цієї угоди виходило майже 2 млн грн., що є величезними коштами для нашої телерадіокомпанії. Угода «зависла», але вільні приміщення вже є, й це один із варіантів, як можна заробити.

Наразі триває конкурс на менеджерів і продюсерів, ми не знаємо, чи все буде так, як сьогодні. Я планую завершити лише ті проекти, які ми проводимо у 2017 році. До кінця грудня ми зробимо велику творчу зону, в якій працюватимуть новини та інформаційно-аналітична редакції. Там уже облаштовані зона для начитки новин та приміщення під монтажну, повністю замінені тепломережі. Від меценатів ми отримали два кондиціонери, ковролін, тривають перемовини щодо меблів. Наразі у творчій зоні ставлять гіпсокартонні перекриття, монтують стелю та освітлення, замінюють електропроводку.

— Ви робите ремонт меценатським коштом?

— Будівельні роботи виконуються за кошти, зароблені нашою компанією. Меценати допомагають із тим, чого ми не можемо собі дозволити: це кондиціонер і ковролін, інше оздоблення. У нас практично вся телерадіокомпанія тримається на меценатстві. Багато що було зроблено коштом благодійників — починаючи із заміни вікон, придбання телевізорів, меблів. Люди допомагають, це правда.

— Який їхній інтерес? Просто так грошима не діляться.

— Чому? Меблі, до прикладу, надав один із меблевих салонів. Є компанії, які одягають наших ведучих програм. Тоді ми титруємо, хто є спонсором програми. Цього їм достатньо. Чимало небайдужих людей є серед колишніх працівників «Тиси». Ці люди нічого навзаєм не вимагають. Таких меценатів усе менше й менше, та повірте, вони ще є. А «джинси вдячності» на каналі немає. У цьому легко можна переконатися.

— Днями ви перенесли столярний цех у приміщення в телецентрі. Раніше він був розташований у будинку поруч в орендованому приміщенні. Що робите в цеху й чи маєте людей у штаті, які там працюють?

— Столярний цех був у житловому будинку поруч, у регулярно затоплюваному підвалі. Там ми орендували частину приміщень. Міська влада вирішила продати цей об’єкт, нас попросили піти. Тож довелося створити умови для цеху. Я розумію, що для сучасної ТРК цех є зайвим. Зручніше звернутися до фірми, яка виконувала би певні завдання за винагороду. На жаль, при нашому фінансуванні це проблематично, оскільки більшість речей, починаючи від декорацій у студію і закінчуючи будь-якими дверима, панелями, диванами, потрібно постійно ремонтувати. Наразі цех дуже виручає. У ньому працюють спеціалісти старшого віку. Якщо хтось із них звільниться, замінити таку людину за ті гроші, які ми пропонуємо, буде проблематично.

«Значну частину негативу з ефіру вже прибрали»

— Ви подавалися на конкурс? Хочете бути й надалі менеджером?

— Так.

— Згідно з даними, оприлюдненими НСТУ, маєте конкурентів. Чи знаєте, хто ще подавався: з компанії чи сторонні?

— Знаю, хто подавав документи на продюсера, а хто хоче бути менеджером — ще не знаю. Мені не соромно за те, що я зробив, і не соромно буде передати справи, якщо так складеться. Як на мене, триває умовний конкурс. Адже конкурс — це змагання ідей. Насправді є загальна програма Зураба Аласанії, обраного на п’ять років керівником НСТУ. Він підбирає собі людей, із якими буде працювати. Захоче, щоб я з ним працював — я готовий. Не захоче — буду шукати іншу роботу. Не робитиму з цього трагедії. Хто не прийшов би, головне — щоби компанія розвивалася.

У мене був складний вибір. Мав намір подаватися й на продюсера, адже більшість життя працював журналістом. Останні п’ять років обіймаю менеджерську посаду. Але віддав перевагу конкурсу на посаду менеджера, тому що вважаю, що на продюсера має прийти молода людина, яка своєю енергією, проектами, баченням запалить весь колектив, і ТРК розвиватиметься далі, засяє новими програмами.

Значну частину негативу нам уже вдалося прибрати: ми відмовилися від джинси, замовних матеріалів, залежності від влади.

— Ви ж знаєте, хто подав документи на продюсерів. Серед них є молоді та енергійні?

— Є молоді й не дуже. Хотів би, щоби правління НСТУ звернуло увагу на молоде покоління, яким 25–35 років. Якщо ми станемо командою, завжди готовий свій досвід, знання, знайомства використати на благо компанії.

Не хочеться відкату назад, щоби компанія повернулася до залежності від влади і паркетних зйомок.

— Як змінився склад команди? Один із найкращих ведучих написав заяву й хоче їхати за кордон. Чи часто ваші співробітники шукають більш оплачувану роботу?

— Не буду приховувати, що журналісти виїжджають за кордон, бо ті зарплати, на які працюють, мізерні. З іншого боку, на Закарпатті дуже активно розвиваються комерційні канали, які набирають людей. Я щасливий із того, що в нашому колективі працює 60 % молоді й цього року лише одна людина перейшла на комерційний канал, де заробітна плата удвічі вища. Є відчуття колективу і свободи — у нас немає залежності від влади, замовника, спонсорів, творчі працівники можуть робити те, що хочуть, правда, в межах редакційної політики й законів. Вони мають повний спектр свободи, чого бракує на комерційних каналах.

У нас є інформаційно-аналітична програма «Про головне», яка виходить чотири роки. Весь цей час її вів Олександр Мерявчик. Такого аналогу на комерційних майданчиках на Закарпатті немає. Це був єдиний проект, де сходилися представники різних поглядів. Тепер він втрачається, Саша написав заяву й хоче виїхати за кордон. Поки що гідної кандидатури, хто міг би його замінити, ми не маємо.

Попри те, програма «Про головне» не припинила виходу. Саша працює до першого грудня, далі його замінятиме Михайло Данканич, автор програми «Акценти». Знаю, що Михайло подав свою кандидатуру на продюсера. Можливо, він очолить весь інформаційний спектр каналу. Думаю, що в разі перемоги він зможе залишитися ведучим. У нас же ж Майкл Щур (творчий образ Романа Вітоніва — члена правління НСТУ. — Ред.) веде програму. Вважаю, що за такими молодими людьми майбутнє.

«На Закарпатській філії найслабшим є культурологічний блок, де мало молодих»

— Чи змінився ефір телеканалу «Тиса-1» та радіо «Тиса FM» за останній час?

— Не буду заглиблюватися в те, чого це вартувало, але за останні півроку ми повністю відійшли від впливу влади. Дійшло до іншої крайності. Чиновники з обласної державної адміністрації нашим журналістам відмовляють в інтерв’ю, а іншим дають. Доводиться хитрувати: записувати чи по телефону, чи зі включеною камерою. Це все згодом утрясеться. З часом вони зрозуміють, що ми — не кишенькове телебачення. У нас давно немає в ефірі заготовлених питань, помпезності й перерізання стрічок тощо. Вони досі думають, що повернуться старі часи. Судячи з настрою Зураба Аласанії, я бачу, що цей Рубікон уже перейдено й на каналах Суспільного не буде замовних матеріалів.

Ми маємо спільне ранкове шоу зі Львовом, де два регіони обговорюють запропоновану тему, роблять включення зі Львова та Ужгорода.

Цікавішими зробили програми нові технічні можливості, які дозволяють зв’язуватися з експертами по скайпу чи телефоном і виходити відразу у прямий ефір.

На Закарпатській філії найслабшим є культурологічний блок. Не хочеться нікого ображати, та культурно-мистецькі програми наразі виробляють журналісти, серед яких мало молоді. Вони важко переходять на новий формат мовлення, не готові змінюватися. Новий продюсер мав би першочергово внести туди зміни. Звісно, якщо ці програми не закриють і не купуватимуть їх зі сторони.

— У правління НСТУ є план, щоби філії виробляли 3,5 години власного мовлення. Як ви до цього ставитеся?

— Це абсолютно нормальний показник. Краще зробити менше, але якісно.

На замітку майбутньому продюсеру:

мовлення нацменшин титрувати і зробити якіснішим

— Чи є у планах філії титрувати програми мовами національних меншин? Не всі розуміють, чим живе словацька чи угорська спільноти.

— Два роки тому ми все мовлення титрували. Ще до прийняття законів про квоти. На телерадіокомпанії сталася крадіжка і за дивним збігом обставин вкрали один із найкращих комп’ютерів, на якому робили все титрування. Знову маємо купувати техніку й набирати спеціалістів. Це має бути потужний монтажний комп’ютер, куди зможемо завантажувати відео. Своїми силами, на жаль, ми не можемо купити таку техніку. Ті ноутбуки, які нам передали, звичайні текстові, вони не годяться для дубляжу.

Наразі ж готуємо уніфіковану для українського глядача тижневу підсумкову програму з життя національних меншин «Від суботи до суботи». Вона виходить українською мовою й охоплює весь спектр найважливіших подій, відзнятих редакціями національних меншин.

— На що ви хотіли би звернути увагу правління НСТУ й наглядової ради Суспільного у період, коли відбуваються зміни на філіях? Адже Закарпатська філія працює на регіон, де багато нацменшин і, мабуть, варто робити винятки під час уніфікованих змін для всіх філій НСТУ?

— Наші журналісти з редакцій нацменшин їздять за кордон стажуватися, мають зв’язки з обміну програмами, завдяки їхній комунікації маємо спільні грантові проекти. Більше десяти років Закарпаття працює з країнами ЄС. Варто подумати, чи треба взагалі урізати такі контакти. Закарпатська філія НСТУ, як і Україна загалом, має міждержавні угоди. У Словаччині, Румунії, Угорщині, Сербії транслюють україномовні програми. Скорочення іномовлення на «Тисі-1» може мати дзеркальне відображення за кордоном. На це потрібно зважати.

Тому вважаю, що основну увагу треба приділити підвищенню якості мовлення. У нас, наприклад, угорські, німецькі програми дуже високої якості, у словацької, румунської чи ромської редакцій — дещо слабші. Звісно, на це є певні об’єктивні причини. Ми маємо три автомобілі. І коли йдеться про те, щоб відправити машину за 160 км, щоби зняти програму румунською в Солотвино (місце компактного проживання румун. — Ред.), і залишити без транспорту новини, які щодня виходять, то переді мною постає складний вибір. Є й інші проблеми — зокрема, кадрові. Тож варто дивитися на все це комплексно. І не забувати, що програми мовами нацменшин — родзинка телерадіокомпанії, більше жодна компанія не мовить вісьмома мовами.

Фото з Фейсбук-сторінки Віталія Мещерякова та Закарпатської філії