Народний депутат Микола Томенко — голова Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації, який працював над ухваленим законом «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України» — раптово виявився одним із найзавзятіших критиків юридичної процедури, за якою нині відбувається перетворення державних мовників на єдиного суспільного. Тож сайт «Суспільне мовлення» вирішив прояснити його позицію.

Микола Томенко вважає, що новий парламент повинен дати можливість на обласному рівні перетворити державного мовника на регіональне суспільне мовлення (фактично — громадське), внісши відповідні зміни до закону про суспільне телебачення і радіомовлення. Також, на його думку, система іномовлення мусить бути окремою від суспільного телебачення, що також потребує внесення змін до чинного закону.

Стосовно організаційно-правової форми майбутньої Національної суспільної телерадіокомпанії України, то голова Комітету вважає, що вона має бути в першу чергу такою, яка б захищала НСТУ від приватизації і рейдерського захоплення. «Саме тому Верховна Рада заклала формулу державного підприємства. Якщо будуть наведені переконливі аргументи стосовно іншої організаційно-правової форми, думаю, парламент її підтримає. Але зміна організаційно-правової форми НСТУ — це точно повноваження вже Верховної Ради, а не уряду», — каже пан Томенко.

— Пане Миколо, 15 листопада минуло півроку, як вступив у силу Закон України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України». Окрім закону, Кабмін ухвалив рішення про створення НСТУ в формі публічного акціонерного товариства (ПАТ). На вашу думку, чи можна створити ПАТ без внесення змін до закону? За яку організаційно-правову форму НСТУ виступаєте особисто ви: ПАТ чи держустанова? Чому парламент не закріпив правовою нормою форму НСТУ?

— Логіка ініціаторів даного Закону полягала в тому, щоб дати нарешті офіційний старт початку створення суспільного мовлення в Україні, а також визначити загальні принципи, на яких воно будується. Ми були свідомі того, що в процесі створення суспільного мовлення виникне багато питань, які потрібно буде законодавчо узгодити. Недаремно в Законі чітко передбачено, що протягом шестимісячного строку після його ухвалення Кабінет Міністрів мусив підготувати і внести на розгляд Верховної Ради пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із цим Законом. Водночас, ці зміни повинні бути підтримані не лише урядовцями, керівництвом Національної телекомпанії чи депутатами Верховної Ради, вони повинні бути обговорені експертним середовищем і, насамперед, тими організаціями, що складуть майбутню основу суспільного телебачення і радіомовлення в Україні.

Якщо самі ініціатори рішення про створення ПАТ не можуть чітко пояснити, що таке публічне акціонерне товариство, як воно буде діяти, яке співвідношення між власністю держави і акціями (в тому числі іменними акціями), це означає, що така формула — недосконала. Ми мусимо обрати такий варіант організаційно-правової форми НСТУ, яка 100%-во нас захистить від подальшої приватизації, перш за все, національної спадщини України (як-от, наприклад, архівний фонд записів НРКУ) або від можливого рейдерського захоплення землі чи приміщень, що ми вже проходили не з однією державною організацією. Саме тому Верховна Рада заклала формулу державного підприємства. Якщо буде наведено переконливі аргументи стосовно іншої організаційно-правової форми, думаю, парламент її підтримає. Але зміна організаційно-правової форми НСТУ — це точно повноваження вже Верховної Ради, а не уряду.

— Згідно із законом, НСТУ має бути створено «на базі Національної телекомпанії України, Національної радіокомпанії України, Державної телерадіокомпанії "Всесвітня служба "Українське телебачення і радіомовлення", Державної телерадіокомпанії "Культура", обласних державних телерадіокомпаній, Державної телерадіокомпанії "Крим", Київської державної телерадіокомпанії, Севастопольської державної телерадіокомпанії, Української студії телевізійних фільмів "Укртелефільм", що реорганізовуються, утворює юридичну особу публічного права "Національна суспільна телерадіокомпанія України" (далі — НСТУ)». Зараз частина ОДТРК виступає проти своєї ліквідації. Як ви вважаєте, чи повинно в Україні залишатися державне мовлення? Чи Україна нарешті виконає зобов’язання перед Радою Європи, взяті ще 2005 року, і перетворить державні ТРК на суспільні?

— Якщо ми виступаємо за посилення ролі місцевого самоврядування, то ми повинні дати можливість органам місцевого самоврядування (в даному випадку обласним чи міським радам) на базі обласних ТРК створити суспільне регіональне мовлення за тією аналогією і процедурою, як створюється загальнонаціональне суспільне телебачення і радіомовлення. Тобто, за умови створення громадської наглядової ради, яка буде здійснювати програмно-редакційну політику незалежно від місцевої влади. В нас у деяких областях України практично відсутнє телебачення як таке, або, скажімо, існує один канал якогось фінансово-політичного угрупування, для якого суспільні цінності (розвиток освіти, культури, дитячі, соціально важливі програми) не були й ніколи не будуть пріоритетними. Таким чином, добровільно ліквідувати потенційний сегмент суспільного мовлення в областях без згоди місцевої громади було би неправильним. Ми повинні дати можливість на обласному рівні перетворити державного мовника на регіональне суспільне телебачення. Тому новий парламент зобов’язаний внести відповідні зміни до Закону про суспільне телебачення і радіомовлення, бо уряд цього досі не зробив.

— Яких змін у першу чергу потребує чинний закон про СМ? Чи зможе новий парламент ухвалити зміни до Нового року?

— Треба прагнути внести ці зміни до Нового року, тим більше що є маса очевидних речей, які вже обговорюються.

— Раніше пропонувалося вилучити із закону про СМ державну ТРК «Всесвітня служба УТР», щоб об’єднати її з «Банківським телебаченням» (БТБ) і створити потужний державний канал іномовлення. Чи не вважаєте ви, що краще прописати в законі, що СМ має бути створене більш ніж на двох телеканалах, і створити іномовлення в структурі НСТУ?

— Дискусійне питання, бо природа іномовлення є іншою, аніж природа суспільного телебачення. Іномовлення виконує функцію пропагування держави та її міжнародної політики. Тому за духом, характером і логікою це, радше, інша інституційна основа, аніж складова суспільного телебачення. Тому моя позиція — система іномовлення мусить бути окремою від суспільного телебачення.

— Зараз триває процес подання заяв від ВГО на участь у конференціях для обрання членів наглядової ради. Але він дуже млявий, бо наразі подали документи близько 40 організацій. Як ви вважаєте, можливо варто змінити норму в законі про всеукраїнський статус громадських організацій і допустити до участі й просто ГО?

— Думаю, нам треба розширити цю норму закону, оскільки виявилося, що низка сегментів громадянського суспільства на рівні зареєстрованих всеукраїнських громадських організацій — практично поза процесом утворення наглядової ради. Маємо на сьогодні дві крайнощі: з одного боку, норма про всеукраїнські громадські організації звузила учасників конкурсу, з іншого — розширивши це коло до громадських організацій, треба буде знайти формулу, щоб уникнути так званих мертвих чи штучних, натомість забезпечивши участь дієвих громадських організацій.

Світлана Остапа, «Суспільне мовлення»