Мирослава Барчук: «Зворотний відлік» оздоровлює інформаційне поле України

Політичне токшоу «Зворотний відлік» на Суспільному стартувало навесні 2019 року та давало відповіді на запитання, хто є хто у передвиборних президентській та парламентській кампаніях. Суспільне на цьому не зупинилося, й уже з 29 липня щопонеділка о 21:30 «Зворотний відлік» виходить у прямому ефірі на «UA: Першому», «UA: Криму» (із сурдоперекладом), цифровій платформі проекту discuss.suspilne.media та у фейсбуку. Ведучими токшоу від початку були Мирослава Барчук та Павло Казарін. Згідно з моніторингом, який проводила коаліція громадських організацій «Комісія журналістської етики», «Платформа прав людини», «Український інститут медіа та комунікації» та StopFake за підтримки проектів Ради Європи, «Зворотний відлік» — найбільш збалансоване токшоу серед проєктів такого формату на десяти національних каналах.

Ведучі мають насичене життя і крім Суспільного, працюють на інших каналах, зокрема Павло Казарін — ведучий ICTV, 24 каналу, оглядач «Криму. Реалій», а Мирослава Барчук — ведуча «Еспресо». «Детектор медіа» поговорив про найбільш стресові й найрейтинговіші випуски «Зворотного відліку» із леді проекту Мирославою Барчук.

— Мирославо, ви з 2016 року ведете авторську програму на «Еспресо», фактично є обличчям цього телеканалу. Що вас мотивувало погодитися на пропозицію вести «Зворотний відлік» на Суспільному?

— Насправді, для мене «Еспресо» й Суспільне ціннісно близькі. Філософія «Еспресо» — це український погляд на світ. Це погляд із позиції України, в українській парадигмі. Тому для мене важливі і близькі й «Еспресо», й Суспільне.

Я завжди дуже підтримувала й підтримую Суспільне. Я дуже високо ціную, що вдалося — попри все — зробити на Суспільному Зурабу Аласанії (голова правління Національної суспільної телерадіокомпанії України. — Ред.) і його команді. Мій друг Юрій Макаров (член правління НСТУ. — Ред.) запросив мене працювати у проєкт «Зворотний відлік». По-перше, я довіряю Юрію, знаю його 20 років і працювала з ним ще на «1+1» часів Роднянського, по-друге, мені був професійно цікавий такий формат, і врешті я розуміла, що це буде незалежний проєкт.

Ми зустрілися вчотирьох я, Юра Макаров, Зураб Аласанія й Тетяна Кисельчук (продюсерка проєкту «Зворотний відлік» під час президентської кампанії. — Ред.). Саме тоді я вперше зустрілася з Танею. Юрій мені сказав, що Таня «дуже класна», Таня дійсно крута. Її енергія та нерв були дуже важливі у цьому проєкті.

— Ви брали участь у розробці формату? Чи мали власні пропозиції для розвитку токшоу?

— Ми з Павлом Казаріним прийшли на Суспільне в січні 2019-го на етапі розробки формату. Робили все разом: Павло Казарін, я, Тетяна Кисельчук, Катерина Феленюк (виконавча продюсерка після переведення Тетяни Кисельчук на іншу посаду), Олександра Очман (керівниця проєкту після переведення Тетяни Кисельчук на іншу посаду та продюсерка суспільно-політичного напряму мовлення – Ред.), шеф-редактор Олексій Шевченко та аналітик, редактор Максим Волобоєв. Я хотіла бачити справжній хардток, якого в Україні немає. Все, що називають хардтоком, — це часто м’які, компліментарні розмови, часом із сервільними запитаннями, з бажанням зберегти стосунки з політиком.

«Зворотний відлік» не був дебатами у класичному розумінні. Це було дебатне токшоу, яке дало унікальну можливість хронометрувати час. Це можливість присутнім експертам і журналістам поставити багато гострих запитань, влаштувати політикам інтенсивний допит у хорошому розумінні цього слова, іспит.

Я засікала, що в деяких розмовних токшоу політики мають 20-хвилинні монологи. Дуже часто це «вода», або реклама, або озвучення заздалегідь прописаних штабних тез. Тоді журналіст виконує функцію мікрофона, майданчика чи пресслужби офісу. Якось журналісти запитали Олега Ляшка, який його улюблений ведучий, він відповів, що такий-то, «тому що він ніколи не перебиває». Політики, міністри, народні депутати звикли до «теплих ванн» в Україні. Коли вони потрапляють на західні канали, відповідають на дуже гострі запитання, терплять, коли їх перебивають. Зверніть увагу на інтерв’ю Михеїла Саакашвілі з Тімом Себастіаном, журналістом Deutsche Welle. Вони дозволяють стандарт справжнього харду західним журналістам. Але якщо українські ведучі ставлять політикам подібні запитання, навіть не такі гострі, як Тім Себастіян або, скажімо, Стівен Сакур із ВВС, а просто не дають відхилятися від теми чи уникати відповідей, то українські політики звинувачують журналіста у хамстві, продажності й так далі.

— Чому так?

— Є кілька причин, які призвели до цього, як мені здається.

По-перше, журналісти самі привчили політиків до комфорту (через незрілість, некомпетентність, страх, темники, купу причин), це тривало десятиліттями, вийти за межі комфорту тепер нікому не хочеться.

По-друге, самоцензура. Олігархічні медіа не є бізнесом, а отже не працюють врозріз із інтересами власника. Журналісти, ведучі так чи інакше мусять брати це до уваги, розуміти певні рамки й червоні лінії, за замовчуванням, так би мовити.

По-третє, нерозрізнення добра і зла. Це постгеноцидна штука, коли в кількох поколіннях цінність виживання, моральні компроміси були значно вищими аніж цінність справедливості, честі, наприклад. Це глибока проблема, проблема всього суспільства. Не лише медіасередовища. Але саме в нашій професії ось це нерозрізнення сильно підірвало репутацію журналістів взагалі.

І нарешті по-четверте, це те, що я називаю «магією влади», журналісти — люди, вони часто підпадають під дію цієї магії, зачаровуються нею.

— І через це політики називають журналістів продажними або кажуть, що можуть без них обійтися?

— Коли голова Офісу президента Андрій Богдан каже, що не потребує журналістів як комунікаторів, він абсолютно щиро помиляється, плутаючи функції контролерів влади з ретрансляторами, мікрофонами. І на це ті причини, про які я говорила.

— Чи можна змінити ситуацію?

— Ось саме тому хардове токшоу на Суспільному таке важливе, бо ми можемо дозволити собі бути справді незалежними, жорсткими, ставити питання, які дуже хоче поставити політикам суспільство, але не має можливості.

— Ви не боїтеся, що після якогось ефіру політик відмовиться приходити на Суспільне, чи до вас на «Еспресо»?

— У нас таке траплялось під час президентських дискусій. На «Зворотний відлік» на кілька хвилин прийшла Юлія Тимошенко, яка хотіла нібито дебатувати з двома іншими кандидатами — Петром Порошенком і Володимиром Зеленським. Потім вона пішла на якийсь олігархічний канал. Озвучивши заготовку, що «тут нема кого дебати».

Багато проєвропейських політиків, депутатів, приходили під час парламентських виборів і казали, що потрібна деолігархізація медіа, в той же час їхній лідер був на олігархічних каналах, а не на Суспільному. Великі молодці ті, хто приходить на Суспільне. Перш за все цим вони підтримують ідею Суспільного, мовника, незалежного від фінансово-промислових груп. По-друге, мати свою позицію, захищати її, маючи на відповідь одну хвилину (саме стільки надається регламентом на відповідь для спікера. — Ред.), не боятися перехресного допиту багатьох зубастих журналістів та експертів — це круто. Я нещодавно сказала, що слабаки не ходять на «Зворотний відлік».

— Чи часто буває у вас так, що два вечірні ефіри на «Еспресо» й Суспільному припадали на один день, як, наприклад, 5 серпня?

— Раз або двічі на місяць таке трапляється.

— Як вам вдається поєднати в такі дні дві роботи? Чи не виникало бажання помінятися з колегами на «Еспресо», щоби хтось інший вів вечірню програму?

— Якийсь час після прямого ефіру я маю дуже багато енергії. Цей адреналін тримає, почуваюся дуже бадьоро. Ближче до півночі, вже після ефіру, кулька здувається й ти вже перестаєш функціонувати. Працюю у прямому ефірі вже 15 років. Іноді доводиться працювати по 5-6 годин у прямому ефірі. Це справа звички.

— Починаючи співпрацю із Суспільним, ви одразу домовлялися на продовження, що це не завершиться президентськими виборами і що ви надалі будете в парі з Павлом Казаріним?

— Ми не знали, наскільки цей проєкт буде успішним. Зібралися зовсім різні люди, нова команда. Ми з Павлом були знайомі до цього, але не знали, як нам буде працюватися, як ми спрацюємося із колективом. Спочатку йшлося тільки про президентські, потім про парламентські.

— Перед стартом проєкту Зураб Аласанія в інтерв’ю «Детектору медіа» казав, що токшоу буде продовжуватися, тоді ще про парламентські вибори не йшлося. Вам пропонували бути ведучою надалі?

— Так, ми говорили про це. Я вже тоді бачила, що мені комфортно працювати з командою. Ми маємо спільне бачення, коли плануємо програми, гостей, опитування. Всі рішення приймаються консенсусом.

— Ви продовжуєте щоразу разом готуватися?

— Напередодні виходу шоу ми збираємося разом і все проговорюємо: голосувалку, гостей, спікерів, експертів, які питання для vox populi будуть у регіонах. Якщо шоу виходить у понеділок, ми збираємося в четвер або п’ятницю. Є відчуття, що треба ще пізніше, адже тепер це шоу, яке стосується оперативних новин. Але треба дати час гостьовим редакторам, щоб вони видзвонили людей, у нас багато експертів.

— Хто готує запитання, які ставлять ведучі?

— Частину готуємо спільно, багато питань, тез і поворотів до розмови від Олексія Шевченка й Максима Волобаєва, щоразу допомагає з інформацією Максим Скубенко, (редактор Vox Check). З іншого боку велика частина запитань — це імпровізація під час ефіру. Але напрями розмов разом продумуємо під час підготовки.

— Ви згадали Тетяну Кисельчук, яка наразі відійшла від «Зворотного відліку», тепер обіймає посаду генпродюсерки цифрових платформ. Наскільки змінилася команда «Зворотного відліку» від тієї, що була на старті?

— Команда практично не змінилася. Тетяна не зовсім відійшла, приходить до нас, підтримує. Нам її дуже бракує.

— Тетяна Кисельчук писала у фейсбуку про емоційне виснаження в цьому проєкті і що рятується заспокійливим. Чи було у вас емоційне виснаження? Якщо так, то чим ви рятувалися?

— Тетянине хвилювання давало мені прекрасне, фантастичне відчуття, що хтось за тебе страшенно переживає, й це додавало енергії всій програмі, от якось так це працювало. Думаю, це проблема їхнього покоління — оця гіпервідповідальність, спалювання себе на роботі. Моя подруга — психолог і психотерапевт — каже, що в неї більшість пацієнтів — це люди від 25 до 35 років, які переживають вигорання. Я маю сина і спостерігаю таке саме в нього, це серйозна проблема. Але, з іншого боку, з такими людьми працювати — насолода.

— В інтерв’ю, яке опубліковала пресслужба Суспільного, ви сказали: «Я ніколи не працювала в настільки вмотивованій і гіпервідповідальній команді молодих прекрасних людей, як зараз». Ви працювали на 5 каналі, ТВі, зараз на «Еспресо». На цих каналах теж вмотивовані команди?

— На «Еспресо» в мене невелика команда, я працюю з однією редакторкою, й вона прекрасна, Іра Узлова, одна з найкращих і найефективніших редакторів, яких я зустрічала у професії. Бо фаховий редактор на телебаченні — це величезна знахідка й рідкість, телевізійники знають про це. Я вже казала про цінності. На «Еспресо» колектив однодумців, і це щастя. На жаль, у країні всього кілька проукраїнських, продержавних каналів. «Еспресо» один із них, і в нас працюють люди з відповідною позицією, для мене це важливо.

— Також ви сказали, що «Суспільне — це повна й гарантована свобода». Чи ви стикалися з цензурою на комерційних каналах?

— За всі роки на «Еспресо» мені ніколи ніхто не сказав, що і як робити. Я з редакторкою Іриною Узловою самі вирішуємо, які теми беремо, яких гостей запрошуємо, які питання ставимо, які сюжети робимо. Жодних впливів. На інших каналах був різний досвід. Наприклад, на 5 каналі перед президентськими виборами у 2010 році, коли канал фактично працював на Юлію Тимошенко. Це була одна з причин, чому в нас із керівництвом каналу зіпсувалися стосунки.

— НСТУ заявляла про великі показники охоплення аудиторії «Зворотним відліком» (12 млн глядачів). На вашу думку, чи мало токшоу вплив на вибір українців під час президентських і парламентських виборів?

— Сподіваюся, що «Зворотний відлік» вплинув. Вважаю, що це дуже корисне токшоу. Ми поступово привчатимемо глядача до часу виходу, формату тощо. Своя аудиторія напрацьовується дуже довго. Ми цілковито чітко розуміємо наш формат, нашу нішу, яку ми займаємо серед лінійки політичних токшоу, які роблять інші канали.

Те, що нас подивилося 12 млн, непогано, ми ж почали з нуля. Я переконана, що це має стати справді чесною розмовою громадянське суспільство — політики. Це найбільш незалежна, найбільш збалансована програма, унікальний формат. Сильний пул незалежних експертів і журналістів. Ми стараємося відслідковувати, щоб не запрошувати експертів, які отримують у штабах платню.

— Як бути із глядачем? Один із випусків токшоу я дивилася зі своїм татом, який звик до «1+1», «Інтера», НТН. І його страшно роздратувало ваше зауваження про те, що «більшість часто помиляється». Він відносить себе до більшості.

— Я вважаю, що це прекрасно, що одним якісь наші ремарки подобаються, інших дратують, бісять, бо це не означає, що вони будуть перемикатися.

Десь на початку 2000-х російські ведучі, які зайшли на наш телевізійний ринок, підмінили політичні розмови «собачими боями», привчили глядачів, що можуть запрошувати маргіналів, негідників, клоунів, які роблять усю розмову цирком. Тож усіх інших людей, які хотіли би донести серйозні позиції, теж роблять клоунами. Ти не можеш із клоуном говорити про політику й серйозні речі. У нас програма не нудна, вона дуже динамічна, хоч часом і контраверсійна, це факт, це наш стандарт, до якого ми будемо привчати глядача. Я мрію, щоби «Зворотний відлік» став програмою з історією, мав свого глядача.

Я до цього проєкту, як і до ідеї та місії Суспільного, ставлюся з великою надією і трепетом. Це потрібно робити, це оздоровлює інформаційне поле України. У нас немає хейтерства, ми не розколюємо країну, не отруюємо свідомість людей, не нагнітаємо ненависть в інформаційному полі, але, з іншого боку, й не даємо використовувати наш майданчик у власних політичних інтересах.

— «Зворотний відлік» від початку анонсувався як головна дискусія країни. Що потрібно для програми, щоб відбулася саме дискусія? І щоб вона не перетворилася на «говорильню»?

— Ми маємо прекрасних експертів, і з Павлом ставимо чіткі й чесні запитання, хронометруємо час, не запрошуємо людей в ефіри, які підривають державні інститути і саму державність. Такі політики є в Україні, і ми стараємося цього не робити.

У листопаді 2014 року я вела токшоу «Ціна свободи» на ТВі, у рамках якого робила програму про відповідальність журналістики за катастрофу в країні.

Ми довгі роки підміняли баланс брехнею, ми вдавали, що антидержавна точка зору може бути просто альтернативною точкою зору. Іншими словами це так: якщо ти говориш про рак і запрошуєш з одного боку професійного онколога, а з іншого — шахрая, який каже, що вам допоможуть кристали, які будете прикладати до пухлини, то ти легалізуєш цього шахрая. Якщо ти запрошуєш шахрая постійно, то його точка зору стає рівноцінною точці зору професійного лікаря. І тоді смерть пацієнта — це твоя відповідальність. Унікальність «Зворотного відліку» в тому, що ми цього не робимо.

— У зв’язку з цим у студію «Зворотного відліку» ніхто не приходив від «Опозиційної платформи — За життя»?

— Ми їх запрошували під час парламентської кампанії, вони не приходили. Можливо, вони кілька разів не знайшли можливості. Ми їх запрошували через те, що законом перед парламентськими виборами вони мали право прийти на дискусію й висловити свою позицію. Зараз, якщо будемо когось із них запрошувати, це будуть обрані депутати парламенту. Вони будуть дуже серйозно збалансовані кількома іншими позиціями експертів.

— Тобто політиків, які мають не завжди продержавницькі погляди, будете запрошувати?

— Британський журналіст і письменник Пітер Померанцев якось розповідав чудову історію про дискусії на ВВС щодо плюралізму в часи холодної війни. Баррі Холанд, тодішній голова Російської редакції ВВС, казав: «Якщо до мене прийдуть диявол і сатана, я дам кожному по 5 хвилин ефіру, але Ісусу дам останнє слово».

Коли працювала на 5 каналі, і ще раніше, коли працювала на «1+1», де ми вели вечірнє шоу «Проти ночі», ми запрошували різних людей. Скажімо, в мене в ефірах були Володимир Корнілов, Чаленко, Іщенко, комуністи, весь цей кремлівський обслуговуючий персонал, ми включали з Москви різних затуліних, жиріновських, рогозіних і думали, що глядач все розуміє й робить правильні висновки щодо того, хто ці люди і які їхні завдання щодо нашої країні. Але це помилка. Глядач не розуміє, більшість не розуміє, багато цих з глядачів, наслухавшись таких альтернативних точок зору в українських ефірах, пішов на псевдорефендуми і кликав Путіна.

Я не буду робити вигляд, що люди, яких ми включали з Москви в наші ефіри у 2009–2011 роках, це була альтернативна точка зору. Ні, це була п’ята колона, яка доклалася до катастрофи в нашій країні, і ми, журналісти, ведучі, несемо за це відповідальність.

— Найрейтинговішими випусками «Зворотного відліку» стали ефіри з Олегом Ляшком Анатолієм Гриценком, Ігорем Смешком, Юрієм Сиротюком. Як ви думаєте, з чим це пов’язано? У цих політиків є велике коло шанувальників, чи справді були особливі ефіри?

— Рейтинги — це для мене химерна історія. Все, що мені подобається на телебаченні, не дуже рейтингове. Все, що мені не так сильно подобається, страшенно рейтингове. Іноді мої програми мені дуже не подобаються, а вони рейтингові, а іноді я вважаю, що це була суперрозмова, а рейтинг не дуже.

Я думаю, що Олег Ляшко вміє працювати з публікою, це помітно. Він — харизмат. Був один момент, який мене вразив на ефірі, де він був спікером. Коли зайшла розмова про землю, хтось надав аргументи про ринок землі, що жодна європейська успішна країна не заборонила продаж землі. Ляшко, почувши цей аргумент і зрозумівши, що він програє, повернувся до камери, яка була поблизу нього, й почав паралельно говорити драматичний монолог про корів, просто в камеру, на крупному плані, як професійний актор. Це блискучий талановитий шоумен.

— Недавно Костянтин Дорошенко спілкувався з генпродюсером телебачення Ярославом Лодигіним у подкасті «Культура всего» і запропонував йому взяти Ляшка ведучим на Суспільне, тоді точно будуть рейтинги.

— Ми сміялися, що треба буде Ляшка після виборів запросити у токшоу, щоб він був голосом народу, посадити його окремо, хай коментує.

Я зрозуміла, що програма з ним буде мати високий рейтинг, коли після ефіру до нього збіглися люди, тиснули йому руки, робили селфі, він усіх обіймав, закохав у себе одразу всіх. Він геній комунікації.

— Знаю, що кожен охочий може зареєструватися й потрапити на токшоу. Аудиторії «Зворотного відліку» не платять. Глядачі час від часу аплодують спікеру чи експерту. Їхніми аплодисментами керують, як і на комерційних каналах?

— Під час ефіру не бачу, щоб наші редактори якось на це впливали. Ми про це не говоримо на наших зустрічах. Вони аплодують, коли хочуть. Може хтось перший починає, можливо, це наші редактори, але я не бачу цього, тому що зосереджена на іншому в цей час. Через те, що аудиторія залучена, буває по-різному. Є випадки, коли аудиторія обурюється, кричить політикам у відповідь. Без мікрофона це не чути в ефірі, але таке трапляється.

— Чи редактори проговорюють із гостями, які вони приготували запитання? Адже це прямий ефір, при тому завжди звучать запитання по темі.

— Може, це стається тому, що люди свідомо приходять. Дівчата, які займаються аудиторією, не запрошують фриків, у нас дуже багато студентів. Є постійні гості. Талісмани. Ось Антон Стрембовський з Ізраїлю був майже на всіх наших ефірах, чогось йому цікаво бути присутнім.

Іноді питання аудиторії збивають ритм. Іноді навпаки, бувають дуже-дуже вдалі й доречні запитання. Інколи буває так, що йде палка дискусія й ми не встигаємо давати запитання з аудиторії й люди ображаються, тоді ми вибачаємося прямо в ефірі. Але пріоритет мають експерти.

— Коли токшоу стартувало, його підтримували донори. Зураб Аласанія казав «Детектору медіа», що надалі НСТУ буде власними коштами виробляти проєкт. Чи відомо вам про джерело фінансування?

— Я так розумію, що далі проєкт виходитиме у співпраці з донорами.

— Чи змінилася оплата роботи команди й ведучих? Чи ви мотивовані фінансово?

— На старті проєкту говорили з Павлом Казаріним, що ми би працювали навіть безкоштовно. Можливо, так довго не змогли би безкоштовно працювати. Але тоді, в січні, коли прийшли, ми би погодилися вести токшоу безкоштовно, тому що так хотіли підтримати Зураба Аласанію, Юрія Макарова та всіх прекрасних молодих людей, які роблять успішні проєкти. Я це дуже ціную й розумію, як складно їм все дається, які це колосальні зусилля.

— Під час президентської кампанії для багатьох журналістів ви та Павло Казарін стали взірцем професійності, особливо після ефіру, на який була запрошена Інна Богословська, яка намагалася розпалити емоції. Чи маєте поради, як ведучим прямих ефірів виробити стресостійкість і не вестися на провокації?

— Стресостійкість — це досвід. Щодо провокацій складніше. Мене складно спровокувати, іноді я можу розізлитися, коли мені у відповідь на гостре запитання кажуть, що я проплачена й заангажована. Але важливо пам’ятати: чим ти будеш спокійніший, тим глядач краще побачить і суть конфлікту, і тебе, і твого гостя.

— Ви готувалися до таких провокацій?

— З Інною Богословською як із гостем і політиком знайома з 2006 року, знаю її 13 років. У ній є дві особи: одна — інтелігентна, інша — яку ми побачили під час провокації. Це ще в нас не було Капліна, який був запрошений разом із нею на дискусію.

— До речі, кандидат на пост президента Сергій Каплін заявляв, що планує подати позов до суду на Національну суспільну телерадіокомпанію України через те, що за його відсутності у студію політичного токшоу «Зворотний відлік» винесли манекен із його ім'ям та прізвищем. Він справді подав до суду? Чи ще хтось ображався на манекенів?

— Не думаю, що Каплін це зробив. Манекен був хорошим пряником і батогом, нікому не хотічеться, щоб на манекені було написано твоє прізвище. Можливо, когось і це змотивувало. Манекен класно виглядав.

Забула, чи був манекен замість Ляшка перед президентськими виборами. Він тоді написав, щоби ставили свої манекени, що він «не боягуз, як інші політики», але не прийде на Суспільне, тому що матиме інші важливі справи.

— Який для вас ефір став найбільш стресовим? Через кого, чи через що?

— Коли до мене після стадіону прийшов Петро Порошенко. Це був найтяжчий ефір у моєму житті. Наш ефір повинен був розпочатися о 21:00 згідно із законодавством. Це мали бути ті справжні дебати, які визначені і прописані ЦВК та Законом про вибори президента. І ось 21:00, виходжу в прямий ефір, мені у вухо каже Таня Кисельчук: «Порошенко уже тут, тягни час». Я тягла час 7–10 хв., хто вів прямий ефір, розуміє, що таке говорити ні про що 10 хвилин. Спочатку Порошенка гримували, тоді підійшли до нього журналісти й затримали десь між поверхами. Я тричі розказувала, що таке дебати, які є закони, чому Порошенко буде один, що ми запрошували обох кандидатів, тричі розповідала, що не можна після дебатів аплодувати. І ось нарешті у студію заходить Петро Порошенко, смертельно втомлена людина. Після так званих дебатів на стадіоні. Знаю його з 5 каналу. Те, що він смертельно втомлений, дуже сильно відчувалося енергетично. Коли ми закінчили дебати, потиснули одне одному руки й Порошенко вийшов у повній тиші. І це було жахливо. Я не могла в цій тиші сказати, що ми не можемо аплодувати за законом, бо тричі вже озвучувала до цього. Але те, що він вийшов у повній мовчанці напередодні виборів, виглядало дуже брутально. Він і так втомлений, а йому ще й не аплодували. Потім я з Павлом ще півтори години вела ефір з експертами, політиками, але була страшенно спустошена.

— Чи були готові до візиту Тимошенко на кілька хвилин?

— У нас були прописані всі варіанти: якщо хтось прийде чи ніхто не прийде. Але вона прийшла на 5 хв., переконана, що це був показовий запланований виступ. Кажуть, за хвилин 15 з’явилася її прессекретарка, очевидно, щоби переконатися, що нікого з опонентів не буде. Юлія Володимирівна прийшла, як написав пізніше Павло Казарін, «вигуляти біле пальто». Не знаю, як цей прихід був сприйнятий її прихильниками, але я вважаю, що це була перемога журналістів, експертів і представників громадянського суспільства. Наталя Соколенко й Данило Мокрик не дали їй тріумфально зайти й переможно покинути студію. Вони почали ставити їй запитання за запитанням, і Тимошенко довелося фактично тікати, щоб не відповідати. Все було зрозуміло. І ось мені здається, що якби вона залишилася й витримала бій, а вона би могла витримати його блискуче, так як вона вміє, їй би додалося кілька відсотків під час виборів. Говорила з деякими людьми з її штабу й вони казали, що у штабі цей прихід було сприйнято як її поразку.

— Чи подобається вам українська мова Павла Казаріна, адже до цього токшоу він публічно виступав здебільшого російською?

— Подобається. Я дякую, люблю і пригортаю всіх людей, які переходять на українську, настільки мене це все зворушує.

— Під час першого ефіру ви навіть публічно подякували Павлові за українську.

— Це було після ефіру з Русланом Кошулинським, який двічі виправляв Павлову вимову. Це виглядало погано, публічно принижувати людину, яка вивчила українську і старається говорити українською. Тоді я подякувала Павлові, і вся аудиторія почала аплодувати йому.

— Під час кожного ефіру фішкою Павла Казаріна є футболки. Що ви вважаєте своєю родзинкою?

— З нами працював один продюсер ВВС, який нас поділив на ролі. Ми мали бути такою парою — леді і бродяга. Я — училка, на каблуках, у костюмі. Павло завжди у спортивному взутті, у кежуал стилі. Футболки — це часто придумка всієї редакції, ми їх разом придумуємо, але вирішує Павло. Наша стилістка Діна Голубєва роздруковує перед кожним ефіром. Зображення чи напис на футболці — це дуже тонкий натяк до ефіру.

— Чи можете наперед планувати теми, чи визначаєте вже на зустрічі перед ефіром?

— Є ряд актуальних тем, із якими ми працюємо. Стараємося реагувати на події, які трапилися за вихідні чи в понеділок уранці. Тоді ми думаємо, як бути з гостями, чи зможуть прокоментувати, яких експертів додати. Я звикла до цього на «Еспресо», моя програма новинна, ми відразу обговорюємо те, що з’являється в новинній стрічці.

— На Суспільному ведучим доводиться весь ефір стояти. Мені особисто вас дуже шкода, на підборах це не так просто.

— Моя мама все життя працювала актрисою. Одного разу перед концертом мама нагріла на газу ложку з варенням, потім забула, що ложка розпечена, і взяла її в рот, шкіра язика лишилася на ложці. Мама не могла не лише говорити, але й пити воду. А ввечері в мами був концерт. І ось коли вона вийшла на сцену, то раптово перестала відчувати біль, зовсім забула, що в неї спалений язик. Так само я з моїми високими каблуками. Сцена, прямий ефір — вони такі. Коли я стою у студії, я не думаю про це. Коли програма закінчується, тоді відчуваю втому.

— На токшоу ви щоразу вдягнуті у красиві сукні чи костюми, маєте гарні сережки. Ви використовуєте особистий гардероб чи на токшоу на це є бюджет? Як обираєте одяг?

— Це наша стилістка Діна Голубєва. Перед кожним ефіром вона має для мене до п’яти варіантів одягу. Як це відбувається, не знаю, але я дуже багато купила того, що Діна мені приносить. Мені все подобається. Діна каже, що це найбільше визнання для стиліста.

— Які плани у творців токшоу «Зворотний відлік»? Проект виходитиме до кінця року?

— Моя, Мирослави Барчук, ідея, щоб Суспільне міцнішало, розвивалося, і щоб цей проєкт існував довгі роки у такій чи інакшій формі, з нами чи іншими ведучими. Вважаю, що це надзвичайно оздоровлюючий, корисний, унікальний проєкт, розмова громадського суспільства з політиком. Це повинно існувати довгі роки.

— Наскільки у вас укладений контракт чи домовленість?

— Поки що ми працюємо до кінця вересня. Тоді будемо щось змінювати, додавати, і в жовтні або листопаді плануємо оновлений формат. Ми йдемо по резонансних подіях тижня та обговорюємо їх із ньюзмейкерами в тому самому форматі, хронометражі, з тими самими експертами та журналістами.

— Чи не було у вас бажання повністю перейти працювати на Суспільне? Чи робило керівництво компанії такі пропозиції?

— Для мене про це не йдеться. Люблю «Еспресо», формат, де я працюю сама. Тут для душі роблю одне, там — інше. Ще хочу вести програму з інтелектуалами на «Еспресо» чи Суспільному. Я колись вела улюблену програму Homo Sapiens на ТВі. Це довгі, годинні розмови з розумними людьми, мислителями: письменниками, акторами, політиками. Ті формати, в яких працюю, тяжкі для того, щоб запрошувати таких масштабних людей. Зараз мені чудово складається працювати на Суспільному та «Еспресо». І зараз маю сили й бажання робити ще одну програму.

Фото: Олексія Чумаченка і UA: Суспільне мовлення

comments powered by Disqus