«Виборчий округ» — це двадцятихвилинна розмовна програма філій Суспільного телебачення, героями якої стають народні депутати-мажоритарники. В усіх регіонах програма створюється за єдиною концепцією. Ми вжепроаналізували запорізький, чернігівський, полтавський«Виборчий округ», тепер — івано-франківський.

Ведуча івано-франківського «Виборчого округу» Ольга Гриців розмову з депутатом починає з обов’язкового запитання, що з обіцяного вдалося й не вдалося зробити. Коли запитання сформульовано саме як подвійне, депутатові легко відповідати тільки на першу його частину. Другу — про невдачі — зручно проігнорувати. За цим блоком ведуча переходить до конкретнішого запитання, для прикладу, чому депутат не голосував за введення воєнного стану або чому голосував за «закон про євробляхи». Ці запитання не обов’язково стосуються саме парламентської діяльності депутата, але мають краще розкрити його діяльність. Відповіді героя тут будуть найцікавішими, адже до цих запитань він не мав змоги підготуватися. Ще один обов’язковий елемент кожного випуску — запитання чи скарги (переважно таки скарги, про них далі) від виборців з округу. Це найменш конструктивна, але й найколоритніша частина програми.

Кожна розмова з депутатом має запитання від експерта. Щоправда, він тут лише один — це Максим Лисюк, голова івано-франківської організації «Комітет виборців України». Також у кожному «Виборчому окрузі» подають аналітичну довідку від громадської мережі «Опора» про роботу депутата. Часто ця довідка не включена в наратив програми.

Серед даних «Опори» найбільш показовою без коментування є частка відсутності депутата в сесійній залі. Інші цифри, скажімо, скільки законопроектів подав, скільки разів голосував за і проти, небагато скажуть глядачам, якщо їх не розтлумачити. А так переважно й відбувається, тому блок із даними «Опори» виглядає ізольованим: після нього або подають опитування жителів округу, або взагалі ведуча дякує депутатові й завершує випуск. Так само пересічному глядачеві непросто зрозуміти, чим корисна для них інформація про тематику законопроектів, які подавали депутати. Адже без роз’яснень не завжди зрозумілими є традиційні формулювання про «галузевий розвиток» і які законопроекти міг подавати депутат у галузі «гуманітарної політики», «державного будівництва» тощо. Деколи експерт усе ж коментує ці дані й дізнаємося, наприклад, що лише один законопроект із поданих депутатом став законом, а «багато законопроектів у співавторстві свідчать, що він працював не на ефективність, а на кількість».

Із п’яти випусків програми (останній вийшов у січні) у двох довелося аналізувати депутатську діяльність заочно. Відмовився спілкуватися з «UA: Карпатами» депутат і кандидат у президенти Юрій Тимошенко, який має ідентичні з Юлією Тимошенко ініціали — Ю. В. Тимошенко. У телефонній розмові він переказав глядачам, що не має часу «глупостями займатися», а замість ефірів «їздить по округу, проводить зустрічі з виборцями і вивчає проблемні та болючі точки округу». Тому програма вийшла короткою — 15 хвилин.

Ще коротшим, 11-хвилинним, був випуск про Віктора Шевченка, брата депутата й кандидата у президенти Олександра Шевченка. Тут інфографіка займає половину випуску, решта часу — це коментарі жителів округу та 4-хвилинна розмова з експертом.

Спершу Максиму Лисюку доводиться відповідати на запитання журналістки, чому Шевченко не прийшов на програму: він припускає, що депутат «можливо, зайнятий». Журналістка запитує його також про якість роботи депутата в парламенті (подав багато законопроектів, із них прийнятих — три, і всі «пов'язані з відзначенням різних подій») та активність на окрузі (не надто спілкується з виборцями), а також чи був він помічений у кнопкодавстві (відповідь на це питання, на жаль, ствердна). Загалом варто було хоча би з експертом поговорити довше, скажімо, розпитати, які ж події пропонував відзначати депутат. Або знайти додаткових експертів (наприклад, у чернігівському виборчому окрузі запитання депутатові ставлять голови райцентрів, профспілок, громадських організацій).

Випуски, на які не прийшли депутати, рятують, окрім розмов із експертом, опитування виборців. «Кажуть, що він вікна вложив у 5-й школі, бо там його внук», — каже пенсіонерка з Коломиї про депутата Тимошенка. «Але він сі загордив. То вже не той депутат, що він обіцяв перед виборами», — інший коломиянин про того самого депутата. Молоді люди в таких опитуваннях — рідкісні гості, на жаль. Від старшого покоління найчастіше чуємо про те, що люди хочуть доріг і підвищення пенсії. «Хоть би до церкви дорогу зробили, отам ніц нема», — відповідає житель міста Калуша на запитання, чи задоволений роботою депутата Віктора Шевченка. «У нас міст будується в Тисмениці півроку. І так: один день є, а два-три дні нема робочих», — з черговою скаргою на дороги звертається чоловік з округу Михайла Довбенка.

Випуски, на які прийшли депутати, тривають майже півгодини. Тут одні намагаються бути міцним горішком і контролювати ситуацію, перебираючи ініціативу від ведучої. Інші звично виголошують монотонну промову про успіхи.

Приклад першого — випуск із депутатом Юрієм Солов’єм.

Журналістка ставить планове запитання «що не встигли зробити?», на що депутат відповідає: «Я б хотів говорити про те, що встиг». Але «Виборчий округ» — це програма, де депутат прийшов відповідати на запитання журналістки, а не говорити про те, що йому приємно. Після розповіді гостя про «нову якість інфраструктури регіону» ведуча згадує «закон про євробляхи». «Чому підтримали, якою є ваша позиція?» — запитує депутата. У відповідь той намагається атакувати журналістку, перевівши запитання на неї: «Чому ви тільки можете цікавитися моєю думкою, а забираєте в мене право цікавитися вашою думкою?». Зрештою, журналістка бере контроль над ситуацією й депутат таки відповідає на запитання, але над цим діалогом, мабуть, плакатимуть його піарники — депутат показав себе тут не з кращого боку.

Приклад останнього — випуск із депутатом Михайлом Довбенком.

На запитання, що вдалося зробити з обіцяного, депутат реагує вельми оригінально: «Дякую, цікаве питання». І далі впродовж двох хвилин монотонно говорить, як багато вдалося, що «з кожним роком з’являються нові побажання від людей, різні їхні ідеї, прохання». Журналістка, на щастя, його повертає до суті: «Конкретніше, коротко, щоб люди зрозуміли». Згадує одну з його обіцянок відновити собор: «Ви змінили свою позицію щодо собору й задовільнилися лише збереженням фундаменту древнього храму, провівши конкурс восени. Чому так трапилося?». Депутат пояснює, що це його стратегічна мета, якої досягти в короткі терміни не вдалося, тому наразі триває перший етап: відкриті архітектурні конкурси. Експерт доречно запитує депутата і про «зелений тариф»: «Один із ваших помічників має відношення до компаній, які на Прикарпатті мають сонячні електростанції. Як ви прокоментуєте таку інформацію від громадського руху “Чесно”?». Вивести депутата із зони комфорту не вдається, адже Довбенко розповідає, що не уявляв, який бізнес мав його помічник, і переходить на загальну розмову ні про що: «Я думаю, що нам у державі треба розвивати і зелену енергетику, і альтернативну енергетику…». Але принаймні спробували.

Неструктуровані монологи депутатів є найскладнішим для сприйняття елементом програми. Лідером за тривалістю монологу в івано-франківському «Виборчому окрузі» стає Юрій Дерев’янко, який займає майже півпрограми.

Він упродовж цілих дев’яти хвилин без перерви говорить про свої успіхи, після чого журналістка коментує: «Дякую за цей коротенький звіт». Глядач може швидко загубитися в цьому монолозі. Депутат довго говорив про успіхи з будівництвом школи, але так і не сказав, чи збудували її, чи ні: «Почав процес рухатись, ми маємо зараз уже певний прогрес». Далі заглиблюється у владно-кулуарні перипетії, а про школу ведуча й не уточнює. Натомість запитує Дерев’янка, чому він не голосував за закон про воєнний стан, на що Дерев’янко каже, що це була спроба Порошенка узурпувати владу. До слова, приводів поставити цікаві й гострі запитання не бракує. Приміром, на сайті «Чесно» можна побачити, що він, по-перше, входить до топ-десятка найгрошовитіших депутатів, по-друге, його ім’я фігурувало у двох фінансових розслідуваннях. Однак про це не поговорили.

Загалом було би значно простіше сприймати монологи депутатів, якби на екрані з’являлося не тільки запитання ведучої чи експерта до гостя, а й ключові пункти з їхніх відповідей —це дозволило би структурувати монологи і спростити їх слухання. Хотілося би бачити інших експертів, окрім одного лиш Максима Лисюка, а також інших зацікавлених жителів округу, які мають запитання до роботи депутата, окрім випадкових перехожих. І, нарешті, коментувати подані в інфографіці цифри також не буде зайвим.