Івано-Франківська філія Національної суспільної телерадіокомпанії України – це канал «UA: Карпати» та «Українське радіо. Карпати». Галина Держипільська була генеральним директором Івано-Франківської ОДТРК ще у 2015 році, за її керівництва компанія ввійшла до структури НСТУ, згодом її посаду скоротили. Галина Держипільська – єдина з усіх колишніх керівників, яка подалася на конкурс на посаду продюсера, щоб і надалі відповідати за контент.

Сьогодні перед філіями разом із Центральною дирекцією стоїть завдання вибудувати стратегію розвитку на 2020 рік: скільки в ефірі філій буде програм власного виробництва, скільки надасть Центральна дирекція, якою буде співпраця зі сторонніми продакшнами. Галина Держипільська поділилася з «Детектором медіа» своїми планами, наголосивши на особливостях Івано-Франківщини.

— Галино, чи надійшли до вас проєкти у рамках програми «Створюй із Суспільним»?

— Ми отримали туристично-культурологічний та кіно-літературний проєкти, які можуть стати цікавими як для Франківщини, так і для інших філій. У першому проєкті автори запропонували розповісти, яка цікава Франківщина у туристичній і культурній сферах. Другий – це цікава розмова з нашими письменниками на асоціативній локації. Крім того, передбачається у співпраці з нашими театрами інсценізація уривку твору того письменника, з яким вестиметься розмова.

— Працівники філій не могли подавати свої ідеї на цей пітчинг. Як ви ставитеся до того, що надали можливість лише стороннім продакшнам?

— У нас молоде телебачення – тільки п’ять років, радіо – 80 років. Люди, які працюють у штаті, доволі зайняті основною роботою. Якщо вони мають творчі ініціативи, можуть їх проявити на місці. На Івано-Франківщині є цікаві продакшни, вони могли би про себе заявити на нашому каналі, чому б ні.

— Чи місцеві продакшни готові брати на себе все виробництво проєкту?

— Наразі не готові. Було всього три тижні для заповнення документів на пітчинг. Я чула різні думки: одні кажуть, що нічого страшного немає, можна було це зробити, інші заявили, що подаватимуться наступного разу.

Я особисто спілкувалася, писала продакшнам, обдзвонювала. Люди насправді завантажені, не готові були швидко заповнити всі документи і повноцінно подати ідею та її реалізацію.

— І не факт, що проєкт би пройшов усі етапи відбору й отримав фінансування.

— Звичайно, це конкурс, гарантій немає. Я сподіваюся на те, що якщо ідея класно розписана, є добра її презентація, є розуміння того, що люди готові це робити, то є велика вірогідність, що проєкт пройде. Ми ще жодного разу не мали повного фінансування. Тепер є надія на це.

Ми ввійшли в 200 проєктів, які відібрали, та з яких згодом взялися реалізовувати 11. Франківщина більш мистецька, літературна, ми подали саме такі проєкти. Не було жодних журналістських розслідувань. Наші журналісти, які тяжіють до цього напряму, входять у творчу групу «Теми дня», вони добре працюють у прямих ефірах, досліджують різні теми, ведуть їх. На проєкт для пітчингу таких людей не було.

Ми подавали «Карту Прикарпаття», ця програма виходила раніше, користувалася успіхом. Керівник цього проєкту Юрій Присяжнюк поїхав до Львова, і так склалося, що ніхто інший у цей момент не зміг би взятися за його реалізацію. Тож, самі відмовилися від нього. Думаю, він би пройшов. Зрештою, маю надію, у нас буде можливість відновити проєкт, можливо, на аутсорсі. Ми можемо подати свою ідею і під неї шукати продакшн. Це не так просто, але думаю, не є неможливим.

Наразі Франківщина добре відображена в наших програмах. «Тема дня» дуже добре відгукується на ті проблеми, які виникають щодня.

— Як у вас складаються відносини з представниками влади? Чи приходять на ефір?

— Представники обласної ради охочіше йдуть на ефір, стали більш відкритими. Можливо, це пов’язано з тим, що змінився голова ОДА, він позиціонує себе як більш відкритий. Він був у нас на ефірі, дав команду, щоб чиновники теж давали нам коментарі, сказав, що коли людина прийшла на керівну посаду, мусить вміти відповідати на незручні питання. У нас добре йде щомісячний проєкт «Звіти наживо». Чиновники спочатку боялися, придумували відрядження, лікарняні, кидали трубку, не давали коментарів, хотіли офіційні запити. Тепер почалася продуктивна співпраця.

— Що би вам хотілося покращити у виробництві власного контенту?

— Наразі ми виробляємо цікавіші програми, ніж ті, що були до реформування. Тоді вони не завжди були регулярними, виходили у записах. Ми мали проблему з операторами, не було кому виїхати і зняти, у зв’язку з цим зривалися програми. Організаційні нюанси ставили під загрозу все виробництво. Наразі є налагоджений ритм, є прямоефірні програми. Успішно працює віжнрадіо (vision radio – радіостудія в телевізійному ефірі), яке покриває теми, які, можливо, не потрапляють на телеканал, радійники дуже добре з ними справляються. Основа закладена.

Далі хотілося б покращувати якість, змістовність, більше творчих робіт, хотілося б поглиблювати роботу. Зараз у Києві відбувається зібрання продюсерів і менеджерів, на якому обговорюватимемо плани і напрям на 2020 рік.

— Чи на таких зустрічах прислухаються до продюсерів?

— Останній наш приїзд показав, що дослухаються, тому що в нас було дуже багато питань, які зависли в повітрі. Генпродюсерка регіонального мовлення Марія Фрей сказала, що це буде домашнє завдання: кожен із нас повернеться у філію і подумає, якою бачить сітку наступного року, що саме цікавить область, проаналізує статистичні дані, все зважить і надішле пропозиції. Я сподіваюся, що нас почують.

Наразі все централізовано. Але на те є причини, ми справді маємо уніфікуватися, ми маємо бути одним цілим, адже ми зшиваємо країну – це одне із завдань Суспільного. Для цього ми маємо краще комунікувати між регіонами.

— Експерти Європейської телерадіомовної спілки і Ради Європи не раз озвучували свої пропозиції, що в Суспільного мовника якраз регіональне мовлення має бути сильним, бо воно найближче до людей.

— Днями ми мали ефір про блокування перевезень закордонних фур, які стоять під кордоном, їм не виписували дозволи. До ефіру, на який був запрошений франківський перевізник, залучили сюжет зі Львова та офіційний коментар керівника відповідної служби, який записав для нас Київ. Вийшов зріз на всеукраїнську проблему, яка є в Івано-Франківську. Справа зрушилася. Хто б інший таку програму записав тут на місці? Цього ніхто не зробить, крім нас. Регіональний суспільний мовник – це насправді голос народу.

— Як часто ви надаєте новини чи сюжети для загальнонаціональних каналів Суспільного чи інших філій?

— Київ доволі активно бере новини «UA: Карпат». Якщо є запити колег, то відповідаємо. Найболючішою проблемою залишається те, що у зв’язку з технічним недооснащенням ми не можемо робити телемости, не маємо телевізійного пульта, у студії є виходи тільки на три камери. Наш головний інженер поїхав працювати закордон. Через брак кадрів і техніки змушена відмовляти пропозиціям щодо телемостів.

— На сайті «UA: Карпат» прочитала новину про запуск двох проєктів «По азимуту» та «Абетка». Виявилося, що це у всіх філіях запустили. У жовтні у філіях буде ще більше програм, які надає Центральна дирекція. Чи таке влиття програм на руку філії, чи навпаки хотілося б власного контенту?

— Хотілося б власного контенту, але, зважаючи на штат і кількість техніки, це складно. У нас усього чотири камери. Коли я розказую про це іншим, то думають, що це студійне обладнання. Камери зранку працюють у студії на «Карпатському ранку», після 09:00 розходяться знімати сюжети для новин, «Теми дня». Бувають ситуації, коли треба зняти інтерв’ю, а всі камери зайняті.

Думаю, що проєкти зовнішніх продакшнів можуть нам допомогти. Хотілося б мати журналістські розслідування.

— На вашу думку, чи достатньо на Івано-Франківщині тем для журналістських розслідувань?

— Творча група «Теми дня» веде декілька потужних тем, вартих розслідування. Є багато підвислих справ, де нічого не вирішується. Треба, напевне, щоб журналіст допоміг у цьому. Наприклад, у справі підпалу будинку десь губляться заяви в поліції. Питаємо в керівника поліції, чи може таке бути, що заява десь загубилася. Відповідає, що такого не може бути, обов’язково перевірить. Є такі проблеми, що ми можемо одним питанням підштовхнути до дії. Зараз ми це робимо в «Темі дня».

— Журналісти «Теми дня» виросли у вашому колективі чи прийшли з інших медіа?

— «Тему дня» ведуть троє журналісток Христина Дичаковська (перейшла з новинної служби), Інна Сендецька-Монюк (досвідчена журналістка, займалася розслідуваннями) та керівник групи Олена Нечвідова (одразу цікавилася серйозними темами, починала на радіо, коли телебачення у нас ще не було, а вже на ТБ вела програму «По суті»).

Знаю, що в колег з інших філій є проблеми з «Темою дня». У нас ця програма показує добрий результат. Дівчата професійно проявили себе у «Виборчому окрузі. Співбесіда». Це був успішний проєкт, з якісним фідбеком. Ніхто такого в області не робив. Після кожної програми найцікавіші моменти ми оприлюднювали на сайті і Facebook-сторінці. Таким чином, ми не тільки показували, хто йде в народні депутати, а й промотували себе.

— У квітні 2019 року ви відсвяткували рік «Карпатського ранку». Який відсоток у програмі займає інформація про Івано-Франківщину?

— Левову частку. Ми єдині з місцевих каналів, хто виробляє програму в ранковому ефірі. Дві години «Карпатського ранку» розділяються трьома випусками новин, між ними є різні гості зі всієї області. Ось недавно були з Верховини.

На жаль, «UA: Карпати» покривають цифровим телебаченням не більше 30 % області. Це пов’язано з тим, що в нас гірська місцевість, крім того недостатня кількість передавачів. Ми є в кабельній мережі, але теж не всюди. Наприклад, у Косівському районі є кабельне телебачення, яке через технічні причини не може нас увімкнути. Всі гірські села дивляться телевізор через супутникові антени, можливо, дехто на кабелі, але нас ні там, ні там немає.

Для себе я вирішила, що треба робити акцент на діджиталі, щоб люди звикали дивитися нас по інтернету. Наразі ми працюємо зі шведським проєктом, дуже задовлені. Вони справді нас навчають працювати системно.

Основу діджитал-стратегії шведські колеги напрацьовували у філії «UA: Рівне». Ми, взявши напрацювання, досліджували, яким чином вимірювати успішність та ефективність діджитал-стратегії. Ми маємо мале телевізійне та радійне покриття (нас чути по дротовому радіо, яке вмирає, і на частоті 71,02 МГц, якої немає ні в машинах, ні на смартфоні, лише на спеціальних радіоприймачах). Тож нам важливо поширювати контент на діджитал-платформах.

У Facebook ми повністю стрімили «Карпатський ранок» і «Тему дня». Шведські колеги зауважили, що Facebook не працює як TV-плеєр, вони не радили нам такого робити. Ми маємо працювати не тільки над тим, щоб нашу сторінку знали і заходили на неї, щоб росла кількість підписників, було багато цитованості і поширень, – усе це є. Треба працювати над глибиною переглядів, щоб не менше 75 % передивилися відео від початку до кінця, і це означатиме, що наша робота недаремна, що ми зробили програму, яку почули і побачили. Тож наприкінці вересня ми вирішили розвивати наш канал на YouTube, щоб там зростала кількість підписників. Перенесли туди трансляції наживо програм, а на Facebook подаємо анонс, коротку цитату з теми і посилання на YouTube.

Також шведські колеги запропонували нам попрацювати над марафоном. Це коли упродовж 36 годин на всіх платформах будемо вести одну тему, розглядатимемо її зі всіх сторін. Розпочнемо в жовтні з теми освіти у Франківську та області: наскільки вона якісна, від чого залежить, що хотіли зробити і не зробили, або навпаки – запланували і зробили, завдяки чому. Будемо надалі практикувати такі марафони. (На момент публікації тему марафону з освітньої змінили на «Формула Штайнмаєра: погляд з Івано-Франківська» у відповідь на події в Україні і запит обласної спільноти.)

— Яке саме обладнання мають надати шведи наприкінці цього проєкту?

— У проєкті беруть участь чотири філії: Рівне, Івано-Франківськ, Львів і Харків. Ішлося про те, що буде пакет обладнання, який розподілятиметься між нами. Говорили про ноутбуки, стрім-набори і монтажні комп’ютери. Нам би все згодилося. Я спілкувалася з продюсеркою «UA: Харкова» Ганною Силаєвою, яка розповіла, що в них є одна цифрова камера на філію, всі решта на плівках. У нас чотири цифрові камери. Очевидно, розподіл буде відповідним до ресурсів кожної з філій. Обладнання – це класно, але шведи справді передають нам досвід, який є безцінним.

— Ваші колеги також мають їхати у Швецію переймати досвід?

— Є фокус теми – діджитал. Тож у першу чергу мають поїхати ті люди, які тісно працюють у цьому напрямі, також шефредактор новин. Нам дуже цікавий їхній досвід і система, в якій вони працюють. Наскільки я знаю, у шведів немає регіональних телерадіокомпаній, їхні філії мають тільки новинні служби. Шведське радіо має 24 регіональних підрозділи, телебачення – 21, телебачення й радіо працюють окремо. Вони з цікавістю слухали, що ми робимо. І їм аж ніяк не видалося, що в нас роздутий штат.

— Чи співробітники філії співпрацюють з Тетяною Кисельчук, яка відповідає за цифрові платформи?

— Ми разом були в Рівному на воркшопі по шведському проєкту. Добре, що вона там була й почула багато ініціатив. Вона збирає ініціативи, працює з ідеями. Єдине, що можу сказати, Тетяна швидко реагує на всі запитання, одразу надсилає відповідь чи вирішення, що стосується сайту. Наразі в нас немає спеціалізованого підрозділу, який займається виключно діджитал-платформами.

— Повернемося до ранкової програми. Ви багато висвітлюєте культурних подій, популяризуєте театр. Це якось пов’язано з тим, що ви з театральної родини?

— Театрали – благодатні співрозмовники. З художниками гірше, важко знайти художника, який добре говорить. У театрі пресконференції бувають 2-3 рази на місяць, а події, які там відбуваються, набувають широкого розголосу. Станіславський феномен починався з літератури і образотворчого мистецтва, а нині цей феномен на себе перетягнув театр. Візьмемо «Гуцулку Ксеню», це доволі посередній драматургічний матеріал, а як вибухнув. Приїхав режисер з Парижа, щоб тут попрацювати. Ми не можемо оминути багате на події театральне життя.

Окрім того, один із ведучих ранкової програми Сергій Лазановський – актор, грав головну роль у мюзиклі «Гуцулка Ксеня». Працює у нас на півставки, жвавий, хоче спробувати себе в різних сферах.

— Чому ви вирішили, щоб ранкова програма транслювалася одночасно на телебаченні й радіо?

— Це пояснюється покриттям. На ранкову програму йде величезний ресурс, це затратно. Людей треба викликати на ранок і везти на таксі на телебачення. Ми не маємо високої радіочастоти ні у Франківську, ні в області, тож вирішили оптимізувати. Я розумію, що це не дуже вдалий вихід. Я сама вийшла з радіо й розумію, що радіоформат інший. Раніше одна з пар ведучих ранкової програми була з радіо. Потім посилилися вимоги до радіо, і вони тепер займаються віжнрадіо. Згодом, якщо будемо мати ФМ-частоту, робитимемо ранок на телебаченні й радіо окремо.

— Як радіо змінилося за цей рік? Може отримуєте більше дзвінків у студію?

— У нас була проблема із дзвінками через технічні питання. Коли їх вирішили, маємо і дзвінки, і коментарі в соцмережах. Тепер активно працюємо в інтернет-мережі Facebook. Сподіваюся, що аудиторія зросла, але це важко виміряти. Знаю точно, що тепер гості приходять до нас охоче.

Наразі правління Суспільного працює над тим, щоб в Івано-Франківську «Українське радіо» отримало частоту на потужному передавачі. «UA: Радіо Промінь» планує розширити ФМ-покриття. Наразі в Івано-Франківську в машинах можна почути лише «UA: Радіо Культура», яке мовить на малопотужному передавачі.

— Чи є у вас відрізки на «UA: Радіо Культура»?

— Нам кажуть, що «UA: Радіо Культура» і «UA: Радіо Промінь» не потребують регіональних відрізків, хоча я пропонувала. Специфіка нашого регіону дозволила би якісно наповнювати ефір «UA: Радіо Культура» і «UA: Радіо Промінь», стільки культурних, історичних, наукових подій відбувається. Можливо, не в кожному регіоні треба давати відрізки на ці радіохвилі, та нам є що сказати, і це було б цікаво для наших слухачів.

Я на тій позиції, що регіональне мовлення – це сильний бік Суспільного, і він має відповідно підсилюватися, а не навпаки послаблюватися. Ціль – зшивати Україну саме завдяки регіональним філіям – нікуди не поділася. Потрібно покращувати якість, підсилювати, виховувати кадри, втримувати їх. Регіони мусять мати свій голос.

— Ви керували компанією, коли вона була ОДТРК, таке собі окреме князівство. У ході реформи ви єдина з колишніх керівників подалися на продюсера, виграли конкурс і відповідаєте за контент. Чи ви бачите недоліки реформи, які потрібно вирішити? Один з них ми вже зачепили, це відсутність згоди на регіональний відрізок на «UA: Радіо Культура».

— Раніше, коли на радіо ми робили програми в записі, могли до них добре підготуватися і відшліфувати, ці програми – витвір мистецтва. Сьогодні йде 80 % прямих ефірів. Нас дуже багато моніторять. Колегам на радіо вони не дуже подобаються. І я теж вважаю, що ці моніторинги доволі суб’єктивні. Розумію, що вони покликані виховати, навчити, але водночас вони обмежують журналістів.

До цього люди працювали за кадром, тепер у віжнстудії їх усі бачать. На даному етапі радійники відчули кайф від прямого ефіру, цей позитив є доказом, що реформа в русі та діє, це помічають і наші співрозмовники.

Як на мене, якщо під час моніторингів виявили порушення, то варто проводити більше навчання у тренінговій атмосфері.

У процесі централізації компанії не було, на жаль, достатньо враховано людські та технічні нюанси. На радіо зникли живі репортажі. Люди не мають часу поїхати на місце події, зібрати та опрацювати інформацію. Нон-стоп прямі ефіри. Величезна проблема з комп’ютерами, на радійну службу є три комп’ютера, всі решта ходять зі своїми.

До філій висувають доволі високі вимоги, забуваючи, що у всіх різні ресурси. На жаль, не все працює, як хочеться.

— Останнім часом у колективі компанії, зокрема у філіях, виникали невдоволення тим, що виплачено 6-7 млн грн премій, але до журналістів у регіонах ці гроші не дійшли. Чи у вашому колективі були обговорення цієї ситуації?

— Це один із «плюсів», що ми перестали бути відокремленими компаніями. Коли були ОДТРК, ми майже не спілкувалися. Нині по всіх платформах зі всіма регіонами є активне спілкування, журналісти, продюсери, менеджери у всій структурі мають свої чати. Якщо є питання, відразу обговорюємо. Настрої спільні для всіх. Звичайно, що фінансова сторона компанії – болюча тема, та не зовсім правильно зациклюватися на негативі і порівнювати свої зарплати із зарплатами і преміями топменеджементу, це різний рівень відповідальності. Я завжди притримуюся думки – ніколи не заглядай у чужу кишеню, є топменеджмент, столиця, це зовсім інші правила.

Для Франківщини наші зарплати – конкурентні. Нам анонсували в середньому 12 500 грн у 2020 році. Приватники і так жаліються, щоб ми не піднімали зарплати і не переманювали людей. У нас була одна з найвищих зарплат у місті, і приватники мусили піднімати зарплати.

— Центральні та східні області, навпаки, жалілися, що в їхніх регіонах вищі зарплати на комерційних мовниках.

— Треба піднімати однозначно. Не знаю, коли ми доростемо до відповідних зарплат. У нас кордон близько, оператори за день на весіллях заробляють більше, ніж місячна зарплата.

На щастя, ми маємо фонд економії завдяки тому, що є відкриті вакансії. Без цих людей справляємося, покриваємо ефіри, є взаємозамінність під час відпусток і лікарняних, і при тому можемо мотивувати ініціативи. Реклами у нас дуже мало, дохід від неї не дасть можливості преміювати, мотивувати.

Можу сказати, що реформа відбувається, змін є багато і всюди, через це є проколи, та ми хочемо бути затребуваними і корисними суспільству. І цей рух є, його не можна не помітити.

Фото: з архіву Галини Держипільської