Зловити хвилю: Три історії про те, як робота на радіо «Промінь» змінює життя медійників

22 квітня радіо «Промінь» святкує день народження. У свій новий рік радіостанція, яка мовить із 1965 року, заходить під слоганом «Твоя радіоісторія». Ми попросили трьох її працівників розповісти свої радіоісторії — що для них означає працювати на «Промені». І виявилося: ця робота може докорінно змінити життя медійника.

Роман Києвицький, саундпродюсер радіо «Промінь»:

— На початку 1990-х студентами ми збиралися в гуртожитку. Засобами нашого об'єднання були магнітофони, а ще — радіоточка, яка транслювала «Промінь». Лише дві програми з усіх мені справді подобалися — «Гарячий компот» та «Година меломана» з Олексієм Коганом. Саме перша сформувала моє саркастичне почуття гумору. А з другої почалася велика любов до джазу, яка триває й досі.

Згодом життя прив’язало до радіо мене самого до радіо «Всесвіт» у Сумах. Пам'ятаю, як Сергій Шолох із радіо «Континент» привіз нам масу бобін із програмами Олексія Когана. Це був перший момент, коли я подумав: «Я вже це чув. На “Промені”».

А два роки тому коло замкнулося. Я прийшов на «Промінь» разом із новою командою. І тепер працюю над виробництвом програм у тому числі з Льошою Коганом, Олександром Рудяченком, Максимом Яковенком. Людьми, які багато років тому відкрили для мене саме радіо «Промінь».

Як і кожна людина, радіо має власний стиль. У «Променя» він формувався десятиліттями. Це найперша українська музична станція. Але разом із тим «Промінь» сучасний. «Одяг» радіостанції, виробництво та формування аудіостилістики програм — це те, чим я займаюся тепер. Але це краще слухати, ніж про це розповідати.

Моя радіоісторія — історія про те, що Земля — маленька. Кулька — маленька. Але й коло людей, які з тобою «на одній хвилі» в усіх сенсах цього вислову, теж не таке й велике. Нині радіо «Промінь» — це саме моє коло.

Лариса Клюєвська, музична редакторка радіо «Промінь»:

— Моя історія — повна протилежність тому, що розповів Роман. Адже раніше я взагалі не мала уявлення, що таке «Промінь». «Просто Радіо» та «MTV Україна», де я працювала, — це планети з інших галактик.

Але часом життя приносить сюрпризи: ти кажеш «окей» — і розвертаєшся в інший бік. На «Промінь» мене покликав виконавчий продюсер Максим Яковенко. І, не дивлячись на попередній творчий шлях, я би сказала, що «Промінь» мене приємно здивував.

Зіграли роль два моменти: 1) люди «Променя»; 2) українська музика, яку я відкрила для себе по-новому.

Наша команда це інтелігенція й воїни світла. На комерційних радіостанціях трохи інакше. А тут є профі, які працюють десятиліттями. Постійно вдосконалюються.

І, звичайно, музика. Я з MTV — я займалася тим, що за кордоном. А тепер я стежу за тим, як українські виконавці підкорюють світ: Onuka, Alyona Alyona... Недавно Rolling Stone написав про Latexfauna, Panivalkova, Fo Sho і т. д.

І саме тому, що «Промінь» некомерційна радіостанція, ми можемо дозволити собі трохи більше. Наприклад, Tvorchi, які були на «Євробаченні», я готова посперечатися, що першим їх заграв саме «Промінь». Cloudless точно серед перших. Або, скажімо, гурт «О». Не кажучи вже про «Один в каноє» чи «Вів'єн Морт», яких комерційні радіостанції рідко крутять. Це наш пласт. Ми можемо собі це дозволити.

Плюс у мене є свій виклик. Я російськомовна, але маю в планах зробити щось цікаве в етері українською. Тому почуємось!

Ольга Бабчук, ведуча ранкового шоу «РанокПро»:

Для мене «Промінь» — це в першу чергу колектив і друзі. Я прийшла на радіо невдовзі після закінчення університету. Це була моя школа життя і школа спілкування.

Саме той варіант, коли середовище тебе виховує й навчає. Деколи боляче б’є по ділу, але й підтримує. І це абсолютно неоціненна штука. На жодній іншій роботі мені такого не траплялося, тому завжди поверталася на «Промінь» і залишалася з ним.

У нас був молодий завзятий колектив. І»дружній. Саме тут я зустріла свою найкращу подругу Ярину Скуратівську. Це навіть більше, ніж дружба — ми вже спиною одна одну, здається, відчуваємо і розуміємо без слів.

Ясна річ, «Промінь» — це цікаві знайомства, важливі розмови і співрозмовники. Безперечно, цікава робота і проєкти, які залишилися в пам’яті і змінили мене. Ми завжди були каналом української музики. І у 2000-х, коли з нашою музикою в ФМ-діапазоні все було дуже сумно, я завжди відчувала особливу гордість за свій канал.

Правду кажуть, що радіо — це наркотик. І нічого з тим не зробиш. Це невиліковна річ. Бо залежність від такої роботи, звісно, є. Вона класна. І я не впевнена, що її треба лікувати. Хай буде!

Фото: Фейсбук-сторінки ведучих та прес-служби Суспільного мовлення

comments powered by Disqus