– За офіційною інформаією, ви почали працювати з оркестром у 2005 році. Але ж це неправда, ви почали працювати раніше.

– Офіційно я почав працювати на посаді головного диригента і художнього керівника з серпня 2005 року. Але дійсно перед тим були проєкти, були концерти. До речі, в день одного з концертів я отримав своє перше звання – заслужений діяч мистецтв, і прийшов на концерт з оркестром радіо, і вони мене перші привітали. Це був 2003 рік.

– Чи могли ви собі тоді уявити, що вже за півтора десятиліття зберете купу звань і нагород і зокрема станете лауреатом премії Шевченка?

– Я про це й не думав, чесно кажучи. Я працював, як завжди. Ти біжиш, усе нове-нове-нове, і немає часу думати про якісь регалії і брязкання медалями. Так сталося – і я дякую Богові і усій країні.

– Колись давно ви говорили, що вас запросили почасти як антикризового менеджера. Ту кризу, яка була тоді, мабуть, вже подолали. Але які виклики стоять перед вами як перед керівником зараз?

– Головний виклик, я вважаю, – це загальне якщо не падіння культури, то принаймні применшення її значущості, яке відбувається вже багато років, і нерозуміння значущості культури. Ми ж продукуємо мистецько-культурний продукт і розвиваємо суспільство, розвиваємо нове покоління. Це молодь, яка потім буде слухачами, це молодь, яка потім буде робити технології.

Найбільш високорозвинені країні спершу роблять вклад у культуру, а потім культура впливає на культуру виробництва, культуру стосунків, культуру усього. Це є виклик нашому суспільству.

Але в ці трагічні часи, як і будь-які часи історичних випробувань, є якесь повернення до основних цінностей. Це було після Першої та Другої світових, це є зараз у країнах, де є конфлікти, як у нас зараз, як у Сирії. І в ці часи митці видають справжні мистецькі твори.

– Ви багато гастролюєте. Якщо порівняти з іншими країнами, наскільки ми є конкурентними? Наскільки наша музика є цікавою для слухача у світі?

– У нас дуже міцна композиторська школа. Вона дуже технологічна, душевна, своєрідна. Але я скажу, що для мене, як дослідника, цікаві усі композиторські школи.

Музика – це завжди мова. Це мова, якою промовляє композитор, зашифрована мова, яка діє прямо на підсвідомість, якою він говорить до свого слухача, до народу. І ця мова є інтернаціональною. Якщо ти побачив задум композитора і розкрив його, а не просто граєш голосно-тихо, тоді це стає цікаво. 

– Як ви вважаєте, культура – це розважальний формат, чи це складова європейської людини?

– Культура – це проблема самої нації. Нація має вкладати в п’ять речей: в освіту, щоб діти були навчені; в духовність, щоб люди ідентифікували себе у духовному світі; в науку, в культуру та в медицину. І в усі ці речі нація має інвестувати, це не є комерційне питання. 

– Цьогоріч Симфонічний оркестр Українського радіо святкує 90-річчя від дня заснування.

– Це подія не тільки українська – це подія європейська. Оркестр Українського радіо – це третій за часом створення радіооркестрів. Першим був оркестр радіо Нідерландів, потім Дюссельдорф, і потім, у жовтні 1929 року, був заснований оркестр Українського радіо. І лише через рік було створено оркестри ВВС та Всесоюзний оркестр у Москві. Це означає, що в Україні була технологія, яка дозволяла грати на мікрофони. 

– А чому?

...Оркестр радіо був раніше створений, ніж в Москві. Це про щось говорить. Це означає, що на певній території має бути освідчене населення, яке повинно мати велику кількість навчальних людей, технологічно розвинених. Чому Сікорський був в Києві? Тут важко зі мною сперечатися, тому що Україна є найбільш технологічною державою, нація наша.  Принаймні із слов'янських.

– Зараз оркестр має можливість виступати у Будинку звукозапису Українського радіо, де записувалися багато історичних постатей. Ця сцена також є магічною? Ця магія відчувається вами?

– Вона відчувається. Я ще працював у театрі, але у мене був оркестр "Україна", і свій перший компакт-диск я записав на цій же сцені у 1993 році. Це був один з кращих майданчиків звукозапису в Східній Європі.

Це спеціально зведене приміщення, воно "вмонтоване" в гору, в схил гори. Під ним – озеро, а над тим озером – платформа з гуми, щоб не було якихось коливань. Будівля має два фундаменти, і центральна велика студія має окремий фундамент. Вона відділена від зовнішнього світу, щоб робити якісні записи. Це історичне місце, яке будували естонські будівельники та німецькі акустики для фірми "Мелодия".

– Де найближчим часом українці зможуть почути ваш оркестр?

– Приходьте до нас 1 листопада у Будинок звукозапису. Там відбудеться ювілейний концерт нашого оркестру, присвячений 90-му ювілею. Чекаємо всіх. Буде красива музика різних композиторів різних епох. Скажімо так: улюблена музика для друзів.

Звучатиме Рахманінов, Верді, Сібеліус, Дворжак, фрагменти з опер. Людмила Монастирська, Сергій Магера співатимуть. Богдана Півненко гратиме частини з концерту Петра Чайковського. Буде багато приємного і світлого.

– Хвилюєтеся зараз?

–  Я не знаю, як це розцінити. Я — зібраний. В мене завжди перед концертом немає нервового хвилювання. Є зібраність, я як пружина для того, щоб видати максимально, щоб люди пішли просвітленими з концерту, не зруйнованими, не ошелешеними, а просвітленими. 

Джерело: сайт ukr.radio

Фото: Олексій Темченко