12 травня для студентів Школи журналістики та комунікацій Українського католицького університету (УКУ) у Львові голова наглядової ради Суспільного Світлана Остапа та секретар наглядової ради Суспільного, програмний директор «Детектора медіа» Вадим Міський провели відкриту лекцію. Вони розповіли, як в Україні десятиліттями хотіли будували незалежне Суспільне мовлення, чому журналістика не може існувати без критичного мислення та чому довіра аудиторії важливіша за телевізійні рейтинги.
На початку лекції організатори провели опитування студентів. Майбутні журналісти поділилися своїми думками, що для них означає незалежна журналістика та які цінності мають бути основними для сучасних медіа. Результати цього опитування стали відправною точкою для подальшої дискусії між учасниками та спікерами.
Лектори поділилися власним досвідом, розповіли про виклики сучасної журналістики та розвиток Суспільного мовлення в Україні. Студенти дізналися, як створювалися суспільні мовники та в яких країнах їх немає, чому важливо критично оцінювати медійний контент і які механізми допомагають забезпечувати незалежність редакційної політики.
Студенти Школи журналістики та комунікацій Українського католицького університету під час лекції
Вадим Міський запропонував студентській аудиторії пригадати, які суспільні мовники існують у світі. Після згадок про BBC, європейські й американські приклади він пояснив, що Суспільне мовлення – це не просто бренд чи державний телеканал із новою вивіскою.
«Суспільні мовники зазвичай виросли з державних телерадіокомпаній. Але їхня принципова відмінність — незалежність редакційної політики. Це медіа, яке може дозволити собі критикувати владу, навіть якщо фінансується коштом платників податків. Саме таку модель уперше продемонструвало BBC під час Другої світової війни. Це був момент, коли весь світ побачив: мовник, створений державою, може працювати не для уряду, а для суспільства», — пояснив Вадим Міський.
Вадим Міський
Він розповів про суспільне мовлення у світі: від австрійського ORF і німецького ARD до японського NHK, американських NPR і PBS й австралійського ABC. Особливу увагу він звернув на країни, де суспільного мовлення не існує або воно так і не стало незалежним.
«У Росії була спроба створити щось схоже — канал ОРТ. Але суспільним він залишився лише в назві. Якщо редакційна політика контролюється державою, це вже не суспільне мовлення, а державна пропаганда. І це принципова різниця», — сказав він.
За його словами, українська модель Суспільного мовлення — це спроба остаточно порвати з радянською традицією державного телебачення.
Пояснюючи механізм власності Суспільного, Вадим Міський жартома звернувся до студентів: «На відміну від комерційних медіа, де є конкретний власник чи акціонери, Суспільне належить усім громадянам України. Вам не потрібно купувати акції. Ви вже співвласники. Кожен із вас — медіамагнат».
Також він детально пояснив принцип роботи наглядової ради, яка складається з представників громадянського суспільства та делегатів парламентських фракцій і депутатських груп. «Це зроблено для того, щоб жодна політична сила не могла одноосібно контролювати мовника. Це модель громадського контролю, коли суспільство реально впливає на розвиток медіа», — пояснив Вадим Міський.
Також він розповів, що Суспільне працює не для наймасовішої аудиторії, а для всіх груп, які часто залишаються поза фокусом комерційних каналів. «Діти, національні спільноти, люди старшого віку, любителі класичної музики — це аудиторії, які не принесуть великих рекламних прибутків. Але вони мають право на якісний контент. І саме для цього існує Суспільний мовник», — сказав він.
Світлана Остапа у своєму виступі пригадала події Помаранчевої революції та Революції гідності — моменти, коли державний телеканал замовчував ключові події країни.
Світлана Остапа
«Під час Помаранчевої революції на Майдані творилася історія, а державний Перший національний канал жив у паралельній реальності. Новини були про що завгодно, тільки не про революцію. Я дивилася на це як журналістка й думала: як так можна? Коли під час Революції гідності всі світові медіа показували побиття протестувальників і те, що відбувалося в центрі Києва, державний канал знову мовчав. Тоді я дала собі слово зробити все можливе, щоб цю систему зруйнувати. І саме після Майдану з’явився шанс створити справжнє Суспільне мовлення», — розповіла Світлана Остапа.
Вона нагадала, що вперше про необхідність такого мовника в Україні заговорили ще 1997 року, але реалізувати реформу вдалося лише після 2014-го. «Майже двадцять років президенти обіцяли створити Суспільне мовлення. Але тільки після Революції гідності стало зрозуміло: далі жити з державним телебаченням неможливо», — сказала Світлана Остапа.
Говорячи про фінансування, вона пояснила, що головний показник ефективності для Суспільного — не перегляди.
«Для комерційних каналів основне — рейтинг, бо від нього залежить реклама. Для нас головний показник — довіра. За останніми дослідженнями, 79% нашої аудиторії довіряють новинам Суспільного. Це більше, ніж у будь-якого іншого українського мовника. І саме це для нас критерій успіху», — сказала голова наглядової ради Суспільного.
Також вона розповіла, що незалежність доводиться відстоювати щодня.
«Політичний тиск нікуди не зник. Найчастіше це спроби фінансового шантажу: мовляв, ми даємо вам гроші з бюджету, чому ви нас критикуєте? Ми завжди відповідаємо: це не ваші особисті гроші, це гроші платників податків. І наше завдання — працювати для них, а не лише для влади», — прокоментувала Світлана Остапа.
Студенти Школи журналістики та комунікацій Українського католицького університету під час лекції
Окремо вона зупинилася на роботі Суспільного під час повномасштабної війни. За її словами, низка філій мовника зазнала пошкоджень від російських обстрілів. Дніпровська філія вигоріла майже повністю, серйозних руйнувань зазнали редакції у Запоріжжі та Херсоні. Четверо працівників Суспільного загинули на війні, один журналіст уже чотири роки перебуває в полоні.
«Ми не просто зберегли мовлення — ми суттєво посилили журналістику. Коли створювалося Суспільне, у нас майже не було воєнних кореспондентів. Сьогодні це одна з найсильніших команд у країні», — сказала Світлана Остапа.
Директор школи журналістики та комунікацій УКУ, заступник декана факультету суспільних наук УКУ отець Андрій Шестак подякував спікерам за цю розмову зі студентами, сказавши, що для них важливо «взаємодіяти з людьми, які займаються якісною журналістикою, дотримуючись цінностей і принципів, але разом із тим і з людьми, які адмініструють структуру, на яку завжди є великі надії і дуже пильний погляд щодо рішень, щодо розподілу коштів, щодо самих стандартів журналістики».
Директор школи журналістики та комунікацій УКУ, заступник декана факультету суспільних наук УКУ о. Андрій Шестак
«На перший погляд, тема дев’яти років функціонування Суспільного може здатися не дуже захопливою. Але насправді це розмова про фундамент демократії. Для студентів важливо чути людей, які не лише говорять про якісну журналістику, а щодня її виборюють — і в редакціях, і в управлінських рішеннях», — поділився враженнями від заходу о. Андрій Шестак.
Наприкінці лекції студенти ставили запитання про роботу редакцій, фінансування, майбутнє професії та можливості стажування. І це був найкращий доказ того, що розмова про незалежну журналістику для майбутніх медійників — не формальність, а питання професійного вибору.
Фото: Анастасія Ординець, комунікаційна менеджерка Школи журналістики та комунікацій УКУ; Оксана Наумова
Матеріал створено за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР «Єднання» в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО «Детектор медіа» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР «Єднання».