Дезорієнтація в часі й просторі

Дезорієнтація в часі й просторі

19:57,
29 Лютого 2016
3471

Дезорієнтація в часі й просторі

19:57,
29 Лютого 2016
3471
Дезорієнтація в часі й просторі
Дезорієнтація в часі й просторі
Огляд програм «UA: Першого» за 15–25 лютого 2016 року

Телеканал, який ось уже півтора року ніяк не перетвориться на суспільного мовника (на те є причини, незалежні від менеджменту), подеколи заганяє в глухий кут навіть палких прихильників. Які елементарно пропускають важливі прем'єри, бо їх... немає в друкованій телепрограмі.

Позаминулого тижня так сталося з двома документальними фільмами — «Дебальцеве» та «20 лютого. Злам». Перший показували в річницю виходу ЗСУ з дебальцевського «недокотла» 17 січня, другий — 18 лютого, у другу річницю початку масових розстрілів на Майдані.

Проте і в середу, 17-го, і в четвер, 18-го, в усіх можливих телепрограмах у слоті 19.30–20.30 було вказано серіал «Мафіоза». Зрозуміло, що телепрограма верстається за два тижні до виходу друком, та невже не можна було передбачити, що трагічні річниці на каналі, який претендує бути суспільним, доведеться відзначати не серіалом «Мафіоза»?

Щоправда, на каналі за день до цього давали анонси, але, щоб їх побачити, треба було дивитися «UA: Перший» регулярно.

Відтак претензії залишаються. Як і запитання. Можливо, люди, відповідальні за верстку програми та її донесення до відповідних видань, вважали, що про Дебальцеве вистачить із глядача однієї програми — ток-шоу «Війна і мир» Юрія Макарова та Євгена Степаненка, що вийшло у вівторок, 16 лютого?

Адже гостем ведучих був начальник Генштабу Віктор Муженко, який розповів про операцію з планового виходу частин ЗСУ з-під Дебальцевого.

В будь-якому разі генерал і начальник Генштабу ЗСУ у фільмі від 17 лютого повторив свої тези, сказані в програмі «Війна і мир» напередодні тому ж таки Євгенові Степаненку, який є й режисером фільму «Дебальцеве».

А 19 лютого тут замість заявленого в телепрограмі проекту «Майдан. Викриття» показали програму про справу Надії Савченко. З синхронами самої Надії та її адвокатів, а також міжнародною реакцією на цей, без перебільшення, процес століття.

Така кричуща невідповідність реального показу на «UA: Першому» друкованим телепрограмам (приміром, «Теленеделя» чи регіональні видання на кшталт газети «Сміла» в однойменному місті на Черкащині) трапляються надто часто, щоби їх ігнорувати. І це дезорієнтує глядача, відштовхуючи від каналу, який щосили намагається переформатуватися на реального суспільного мовника. в тому числі — й через суспільно значущі документальні проекти.

Дещо в плані переформатування каналові все-таки вдається. Приміром, другу річницю Революції гідності тут почали відзначати ще 21 листопада запуском проекту «Майдан. Живий». Короткі щоденні міжпрограмки за допомогою прямої мови учасників подій відновлювали те, що відбувалося на Майдані день за днем. Вони справляли сильне враження насамперед тому, що це справді живі спогади від першої особи.

І несподівані. Приміром, один із активістів розповів, як урятував життя антимайданівцю, привівши того, голодного, холодного, з морозу до своєї київської квартири. І яке враження на цього нещасного «тітушку» справило засилля української символіки в цій оселі. Він же думав, що запропонував йому нічліг такий самий «браток».

«Майдан. Живий» — реальний літопис революції, який хоч трохи виправдовує проморолики «UA: Суспільне», що теж регулярно з'являються тут після 16.00. Адже саме під цим логотипом літопис Майдану й виходить. І має завдання — зберегти новітню історію для нащадків. Або принаймні нагадати її для тих, у кого закоротка пам'ять.

«UA: Перший» досить часто це робить — нагадує про історичні події та постаті.

19 лютого, приміром, тут показали мок'юментарі «Довженко в огні» — про душевні муки Олександра Довженка, його майже шизофренічний стан після того, як зрадив ідеали УНР, перейшовши на бік більшовиків.

У фільмі, що поєднує документальні кадри, старі фото й архівні документи з ігровими елементами, глядачеві, мало обізнаному з життям українського радянського режисера, відкриваються архівні документи НКВС про щільну агентурну розробку Олександра Довженка. Свідчення таємних агентів НКВС, серед яких були режисери, актори й художники, близькі до митця, демонструють метання Довженка між українською та комуністичною ідеями. З яких він так і не вийшов до кінця життя.

Вимушену кон'юнктурність його «Аерограда» й «Щорса» коментатори пояснюють тим, що режисер у такий спосіб дякував Сталіну за врятоване життя. Адже його нещадно цькували за фільм «Іван» колишні найближчі «соратники-боротьбисти», в тому числі й Микола Хвильовий.

Чому повторити цей фільм 2014 року на «UA: Перший» вирішили саме 19 лютого, загадка. Хіба що в редакторів саме того дня, в другу річницю кривавих подій, коли палали Майдан і прилеглі вулиці, виникла асоціація з назвою мок'юментарі «Довженко в огні» або ж із назвою його сценарію «Україна в огні».

Втім, Довженко настільки потужна й унікальна постать не лише в українській, але й у світовій культурі, що про нього варто нагадувати не лише «під дати».

«Довженко в огні» вийшов у слоті 16.00–17.00, бо це аж ніяк не прем'єрний показ — його створено 2014 року.

Те саме стосується й іншого документального фільму — «Вітрильник із запахом світла. Михайло Драгоманов, Леся Українка» (на жаль, у посиланні є лише німа версія кіно, бо оригінал видалили на вимогу правовласників. — Авт.). Його теж зняли 2014  року. І, до речі, та сама студія документальних фільмів під орудою Марка Греся, яка робила й кіно про Довженка.

І це вже, на відміну від «Довженка в огні», «данський» показ — 25 лютого, до «напівкруглої» 145-ї річниці від дня народження Лесі Українки. Але в тому самому слоті — 16.50–17.35, тобто геть не праймовому.

Зрозуміло, що «UA: Перший» — це аж ніяк не канал «Культура», який із його незначним покриттям може собі дозволити в праймі будь-що — від симфонічного концерту до розлогих інтерв'ю з митцями чи документальних фільмів про них.

Хоча трапляються й винятки, як-от концерт ТНМК у супроводі Молодіжного оркестру «Слобожанщина» чи «Наш Шевченко» сестер Тельнюк. Але це саме винятки, що підкреслюють правила. А в них, намагаючись спекулювати на заполітизованості пересічного глядача (з яким, до речі, на «UA: Першому», здається, так і не визначилися), у прайм-таймі віддали перевагу політичним ток-шоу, новинам чи серіалам іноземного виробництва.

Ну ще й трансляціям урочистих подій до урочистих чи жалобних дат.

Проте каналові, який претендує на звання суспільного мовника, дуже важко конкурувати з комерційними каналами. Де віддавна ніші політичних ток-шоу, розважальних програм та серіалів забито намертво.

Отож, варто подумати над тим, як зробити актуальними та цікавими бодай пізнавальні програми.

Коли «Детектор медіа» тільки розпочинав роботу, найпопулярніші українські медіа ще дослухалися до темників. Але завдяки спільній боротьбі журналістів та суспільства це змінилося. Найпоказовіше: Україна пройшла шлях від державного телебачення до Суспільного.

Тепер наша команда прагне розширювати аудиторію та впливовість Суспільного мовлення заради ідей та ідеалів, які воно продовжує ілюструвати.

Запрошуємо приєднатися до нас у цьому завданні, ставши частиною Спільноти «Детектора медіа».
Скріншот з ефіру «UA: Першого»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду