Спочатку про церемонію закриття. Через ковідні обмеження її скоротили, й художні сцени були недовгими. Але все ж дещо довшими, ніж під час церемонії відкриття, й людей на сцені було помітно більше, а стояли вони подеколи значно щільніше. Воно й зрозуміло: змагання завершилися, й можна було дещо попустити суворий режим. Художні сцени були вишуканими й зробленими з фантазією, й так само наші коментатори Дмитро Лазуткін та Віталій Волочай не зловживали протягом них розмовним жанром.

Були деякі фрагменти, які можна було би краще обіграти. Нагороджували переможців у лижних марафонах — жіночому й чоловічому. У чоловічому золото та срібло здобули представники Російського олімпійського комітету. Замість гімну Росії пролунала музика Чайковського. Отут би детально розповісти всю історію, наголосивши на дискваліфікації Росії — не за допінг, а за державну політику підтримки допінгу. Ні, коментатори просто констатували те, що відбувалося.   Зате назвали Чайковського українським композитором, розповівши, що його прадід був козаком на прізвище Чайка, а дід закінчив Могилянку. Варто було б сказати, що тим, хто закінчував Могилянку, надавали право додати до прізвища прикінцеве «сякий», еквівалентне за значенням французькому de та німецькому von перед прізвищем — отак Чайки й стали Чайковськими. Але не сказали. Ну, а Чайковського, попри українських предків, навряд чи можна називати українським композитором.

Взагалі, загальною вадою й цих, й інших коментаторів було розповідати про щось мало не натяками. Під час церемонії закриття: «Ви всі пам'ятаєте, яка неприємність сталася (з французькою парою фігуристів Габріелла Пападакі — Гійом Сізерон, — ДМ) чотири роки тому». От уявіть собі, далеко-далеко не всі, а чимало хто взагалі про це ніколи не чув. Тож варто було або не згадувати про це, або вже сказати, що в партнерки під час виступу розстібнулася бюстгалтерна частина костюму.

Бо є загальне правило: коментатор, як і викладач, не може розраховувати, що глядачі знають усе, що знає він. Бо навіщо ж тоді він узагалі коментує, якщо всі й так усе знають? Так само коментатори не мусять розраховувати, що глядачі дивилися всі попередні репортажі, тим паче минулих подій. А відсилання до репортажів попередніх днів замість роз'яснення було загальною звичкою коментаторів цих ігор.

Під час церемонії закриття на екрані опинялися різні спортсмени. Коментатори впізнавали їх, розповідали якісь прикметні історії — от тільки не називали ані спортсмена, ані країни, ані виду спорту. Знову ж, панове коментатори: ви розповідаєте для людей, які не знають того, що знаєте ви!

Протягом двох тижнів коментатори не один раз розповідали, що на лижній локації температура —20. Але ж за температури —20 і нижче всі змагання просто неба мають бути припинені, є таке правило! Власне, саме тому Росія проводила зимову Олімпіаду в Сочі, бо в ній немає іншого місця, де неподалік були б гори, а температура в лютому гарантовано не опускалася б до —20.

Не пояснили коментатори, чому господарями наступної Олімпіади будуть два міста — Мілан та Кортіна-д'Ампеццо, коли досі господарем ігор завжди було одне місто, хай навіть змагання просто неба, й особливо гірські, відбувалися зовсім в інших. А це МОК дозволив, зокрема враховуючи, що організація Олімпіад є надто дорогою для одного міста.

І безсумнівний плюс: цього разу в коментаторів майже не було агресивної лексики на кшталт «ми їх порвемо» тощо. Під час трансляції церемонії відкриття про іноземного спортсмена пролунало: «Він змагатиметься разом із нашими», тут же «виправилися»: «проти наших». Це був єдиний раз. А під час церемонії закриття в коментаторів кілька разів звучало, що «Олімпіада — це всесвітній фестиваль». Тож від російського уявлення про змагання як про війну та ворожнечу наше телебачення відійшло, на щастя.  

Під час коментування церемонії відкриття коментатори не представилися, лише в самому кінці трансляції, а всі кілька годин коментували в ранзі анонімів. Під час церемонії закриття теж не помітив представлення на початку трансляції. А от перед трансляціями всіх змагань коментаторів представляли окремо — точніше, вони представляли самі себе.

Неприємним сюрпризом цьогорічної Олімпіади було те, що звичайні програми «UA: Першого» на день на його сайті не містили зазначень, які саме види спорту коли транслюватимуть — просто «Олімпійські ігри». Чесно: шукав через гугл, і подеколи натрапляв на те саме лаконічне «Олімпійські ігри. Пекін», тільки в іншому дизайні. А отак одразу розберіться з цими «трансляціями №», коли час різних видів спорту в різних «номерах» збігався? Судячи з усього, розраховано було на тих, хто або тупо вболіває «за наших», і байдуже, в якому виді спорту, або просто дивиться все з ранку до вечора кожного дня. Виручав «Детектор медіа».

Додайте до цього, що в разі, коли одна трансляція переривалася включенням іншої, причому планово, деякі коментатори не повідомляли, коли буде продовження; також не повідомляли, коли буде наступне змагання з цього ж виду спорту. А початок трансляцій однаково не збігався, а подеколи дуже не збігався з оголошеним часом.

Церемонію нагородження фристайліста Олександра Абраменка та інтерв'ю з ним показали, перервавши трансляцію змагань зовсім з іншого виду спорту. Результат: шанувальники цього виду спорту скреготіли зубами, бо не побачили частини змагань, а шанувальники Абраменка просто не знали, що церемонію його нагородження покажуть — і не увімкнули телевізори. Всім погано. 

Рівні коментування в різних коментаторів були різними. Браво Дмитрові Лазуткіну: коментуючи керлінг, він пояснював усі правила й тонкощі цього виду спорту. Щоправда, він так і не дійшов згоди сам із собою, як називати цей вид спорту: під час трансляцій змагань та церемонії закриття це був керлінг, тоді як під час церемонії відкриття — кьорлінг.

Ігор Астапенко, коментуючи шорт-трек, вичавлював із себе по краплі кожне слово. Виходив якийсь божевільний гіпноз із геть неприродними інтонаціями. Розбирати якість інформації неможливо, бо вона, інформація, не сприймалася ніяк.

Ігнобелівська премія за правом належить Галині Вініченко за коментування фігурного катання. Вона коментувала на пару з Анною Савчик. Так на пару, що нерідко вони коментували водночас, і було не зрозуміти ані ту, ані ту. Савчик чудово володіє матеріалом: називала всі технічні елементи, де хто помилився, пам'ятає не лише, хто яке місце взяв, а й хто в якому костюмі був та під яку музику виступав багато років тому на різних змаганнях. Вивчити це неможливо — треба просто знати, тобто бути компетентним. А от Вініченко запам'яталася тим, що коли розповідала про представників РОК або етнічних росіян, що представляли інші країни, тон одразу ставав натхненним, мало не з придиханням. Називала вона їх виключно зменшувальними іменами: приміром, коли мова йшла про дві партнерок із пар-конкуренток, одну з Комітету, іншу з Франції, то росіянка була Вікою, а француженка — француженкою. Тональність підхоплювала Савчик, і розповіді про історію російських спортсменів виходили помітно детальнішими й теплішими — й про колишніх тренерів, і про родичів, і про всяку всячину. Манера розповіді так і підштовхувала до думки: «Це ж наші!»

Прізвища росіян звучали так: Сімінєнка, Кацалапаф. Латвійський спорстмен Денісс Васільєвс був Дінісом. Так без жодного винятку. Іноді російське вимовляння імен, та й не лише їх, поширювалося на неросіян: Мінєрва, «Імєджин» Джона Лєнана. Український фігурист Іван Шмуратко був неодмінно Ванею.

Коментаторки не називали, яке місце посідає кожен фігурист після попередньої програми, а дуже часто й країну, яку він представляє. Натомість повсякчас відсилалм до того, що “як ви знаєте з нашого попереднього репортажу”. А якщо “ми” його не дивилися?

Ну, й безкінечне: «Він представляв ОКР на чемпіонаті світу» (олімпійський комітет на чемпіонаті світу?), «Вона тренується в ОКР», «Вони живуть в ОКР» (отак у комітеті й живуть — у штаб-квартирі, мабуть?). Коментатори Суспільного телебачення знівелювали, заретушували факт дискваліфікації Росії, натомість зробивши вигляд, що вся річ у тому, що вимовляти слово “Росія” - табу, як у первісснообщинних племен. Як у Путіна, який ніколи не називає імен Зеленського та Навального.

Й отут є принциповий момент. Росію відсторонили від Олімпійських ігор за державну підтримку вживання спортсменами допінгу. Росії на Олімпіаді не було, були «чисті» спортсмени, які представляли олімпійський комітет. Представників російської влади на іграх не було. Й Путіна, який солодко проспав на трибуні церемонію відкриття, там не повинно було бути — його присутність була всупереч волі Міжнародного олімпійського комітету. І Путін про це знав, але нахабно поперся, черговий раз демонструючи, що міжнародне право йому не указ, він вищий за увесь світ. І Сі Цзіньпін знав, але запросив Путіна на трибуни (а чи не наважився відмовити). А може, це голова МОК Томас Бах дозволив?

Дуже дивно, але я не зустрічав, щоби наші ЗМІ звернули увагу от саме на цю обставину. З того, що він спав на трибуні, побіжно кепкували, але не помітили, що його там узагалі не мало бути.

Так от, в англомовних джерелах, зокрема олімпійських, проти імен російських спортсменів стояла позначка ROC, тобто Russian Olympic Committee. В українських ЗМІ натомість була позначка ОКР, тобто Олімпійський комітет Росії. Яка різниця? В першому разі наголошеним словом, яке й залишається у свідомості, є слово “committee”, а “Russian” — це лише уточнювальне визначення. У другому разі наголошеним словом є «Росія». У першому разі спортсмени представляли комітет, у другому — Росію. Може, особливості різних мов? Аж ніяк: англійською теж можна чудово сказати Olympic committee of Russia. Але формулювання було затверджене не таким. То що ж, виходить, що українські ЗМІ по-своєму солідаризувалися з Росією? А от виходить — лінгвісти та люди, що відчувають мову, не дадуть збрехати.

Фото: сайт noc-ukr.org