5 липня програма «РадіоДень», що виходить на кількох ресурсах Суспільного мовлення —  «Українському радіо», «UA: Першому», «UA: Криму», Центральному каналі (Київська філія Суспільного) та «UA: Культурі», була присвячена четвертій річниці визволення міст Красний Лиман (нині Лиман), Слов'янськ і Краматорськ від так званих сепаратистів. Чому так званих? Тому що й гість програми, редактор інформаційних продуктів руху «Сильні громади» Павло Островський, і ветеран АТО Віталій Овчаренко, уродженець міста Лиману, що його під час потужного «українського літа» звільнили ЗСУ, в своїх спогадах про окупацію й визволення від неї північної частини Донецької та Луганської областей наголошували: Донбас окуповували саме російські вояки. Так само, як вони перед цим зробили в Криму.

Віталій Овчаренко згадує, як говірка так званої самооборони Донбасу, члени якої захоплювали адмінбудівлі у стратегічних містах Донбасу, видавала їх суто російське походження.

Отож, каже ветеран АТО, ЗСУ за кілька місяців після оголошення Антитерористичної операції звільняли українські міста не від якихось місцевих сепаратистів, а від передових загонів російських збройних сил.

І серпень 2014-го, коли Росія застосувала проти ЗСУ потужну артилерію і бронетехніку, можна вважати хіба що новою стадією війни проти України, внаслідок якої Путіну вдалося зупинити переможний марш ЗСУ.

Інтерактив, тобто дзвінки у студію програми «Українського радіо» «Сьогодні вдень» та «РадіоДень», який іде в прямому ефірі на всіх каналах і ресурсах Суспільного, — обов'язкова умова програми.

Але ці дзвінки не завжди комфортні для ведучих «РадіоДня».

5 липня пролунали дуже провокативні запитання слухачів / глядачів.

Перший із тих, хто дзвонив, такий собі вінничан, почав говорити про роль особистості в історії. На його думку, в українській історії цю роль відіграв Олександр Турчинов. Вінничанин звинуватив тодішнього в. о. Президента України в тому, що саме він 12 квітня 2014 року розв'язав війну.

На ці слова Роман Коляда, треба віддати йому належне, зреагував єдино можливими в цій ситуації словами: «Стоп! Зупиніться! Війну проти України почала Росія!».

Але другий дзвінок у студію програми «РадіоДень» показав, що російська пропаганда миру за будь-яку ціну серед українців, у тому числі й за рахунок капітуляції перед ворогом, дала свої плоди. Адже автор наступного дзвінка прямо звинуватив у тому, що війна досі триває, Президента Порошенка, який обіцяв завершити війну за три дні, а сам насправді її продовжив. Вочевидь, якби Роман Коляда не зупинив автора цього дзвінка, ми би почули все, що останні три роки просуває на деяких нібито українських телеканалах російська пропаганда. Приміром, що російсько-українська війна — це внутрішній український конфлікт. І що російських вояків ані в Криму, ані на Донбасі не було й немає.

А в усьому винен головний олігарх, він же Президент України Порошенко, якому ця війна вигідна, бо він на ній заробляє. У тому числі й не закривши свою Липецьку фабрику.

Роман Коляда, щойно почувши від слухача тези російської пропаганди, обірвав його словами: «Не маніпулюйте, будь ласка! Шановні громадяни України, якщо ви берете участь в інформаційній війні (проти України. — Авт.), тоді не дивуйтеся її наслідкам!».

Ведучий цими дзвінками, автори яких явно говорили щиро, виявився заскоченим.

Інтерактив — родзинка програми «РадіоДень». Дзвінки, які виводять в ефір, вочевидь, ніхто не фільтрує. Саме тому маємо ситуації, подібні описаній вище. Але є й інші приклади реакції на дзвінки у прямому ефірі.

У програмі від 18 липня, яку вів журналіст Віталій Науменко, обговорюючи із кандидатом політичних наук Петром Олещуком боротьбу НАБУ й САП не так із корупцією, як між собою, теж пролунав телефонний дзвінок у студії. Слухач чистісінькою російською мовою поцікавився, чому Україна не виконує Мінських домовленостей.

Цього разу ведучий не став звинувачувати додзвонювача у ретрансляції тез кремлівської пропаганди, зробивши ремарку, що він має право так думати й це його суб'єктивна точка зору, й надав слово для відповіді «пану професору». Саме так назвав кандидата політичних наук Петра Олещука слухач.

Віталій Науменко, коментуючи слова Петра Олещука про те, що під час саміту Трампа й Путіна останній просив натиснути на Україну, щоб та виконувала Мінські домовленості, не втримався від репліки, мовляв, той, хто додзвонився, говорив наче від імені Путіна.

Петро Олещук, відповідаючи на запитання, сказав, що формально Мінські домовленості передбачають ухвалення чотирьох законів — про зміни в Конституцію України, про особливий статус ОРДЛО, амністії для бойовиків та проведення місцевих виборів.

Головна проблема, підкреслив гість Віталія Науменка, в тім, що РФ формально виступає не підписантом Мінських домовленостей, а гарантом їх виконанням. Тобто, як пояснив на пальцях Петро Олещук, ідеться про так званий «план Штаймайєра», який є евфемізмом до плану Медведчука щодо так званої федералізації України й передбачає розшматування держави. За таких умов формальне виконання Мінських домовленостей для України неможливе.

У цьому випадку інтерактив виявився корисним приводом поговорити про реальну суть побажань Путіна щодо України. Віталій Науменко, на відміну від емоційного Романа Коляди, якого я особисто чудово розумію, не став таврувати автора запитання ретранслятором антиукраїнської пропаганди. Натомість, висловивши своє ставлення до позиції додзвонювача, ведучий знайшов можливість спростувати тези кремлівської пропаганди, надавши слово для відповіді своєму гостеві.

У ще однієї ведучої програми «РадіоДень», акторки та продюсерки Галини Бабій, яка наприкінці тижня, в п'ятницю, завжди запрошує до студії діячів культури, інтерактив відповідний. Тобто її слухачам / глядачам ідеться про те, де й коли можна купити презентовану в студії книжку, переглянути концерт чи виставу, які обговорюють у студії, або ж дізнатися більше про її гостей. Здавалося б, ці теми настільки безневинні, що очікувати якоїсь агресії на адресу учасників програми не випадає.

Але й у цьому випадку прямий ефір без премодерації подеколи виявляється ще тим екстримом. Бо й тут трапляються дзвінки, які доброзичливими не назвеш.

Приміром, у п'ятницю, 13 липня, Галина Бабій запросила до розмови кандидата мистецтвознавства Галину Скляренко. Приводом стало видання першого тому її мистецтвознавчої праці про українських художників 60–70-х років минулого століття.

Галина Скляренко розповідала, як важливо створити вичерпну історію українського мистецтва, не оминаючи, зокрема, й так звану епоху соцреалізму. Адже навіть під час суцільного панування цього «єдино правильного творчого методу» багато українських митців пробивали ідеологічний гніт. Вони, попри «залізну завісу», контактували зі світом і були, кажучи сучасною мовою, в курсі всіх світових трендів.

І тут Галина Бабій поцікавилася в гості, як спонукати читати наукові тексти. На що Галина Скляренко відповіла, що, по-перше, вона намагається писати свої тексти зрозумілою для всіх мовою. А по-друге, на її думку, кожна людина раз на віку має прочитати «Війну і мир» чи «Ідіота».

Дзвінок у студію не забарився. Слухачка / глядачка досить агресивно поцікавилася, чому пані мистецтвознавиця навела як приклад твори російських, а не українських письменників.

Галина Скляренко відповіла, що в цьому випадку мала на увазі звичку до читання як роботи над великим обсягом книги. Бо в її розумінні всі українські класики, тобто Шевченко, Франко та Леся Українка, яких, безумовно, треба читати, писали виключно короткі тексти.

Якби Галина Бабій мала настрій, вона могла би виправити свою візаві. Бодай нагадавши, що українська літературна класика багата на грубі романи (варто згадати лише Панаса Мирного з його «Повією» чи Пантелеймона Куліша з «Чорною радою»). Але полеміка з гостями — це останнє, чого прагне Галина Бабій у своїх програмах. При цьому, втім, ведуча дає їм можливість відповісти на запитання слухачів / глядачів так, як вони вважають за потрібне. Не оцінюючи позиції додзвонювачів.

«РадіоДень» — це щоденна програма, ведучі й гості якої намагаються адекватно реагувати на всі актуальні події. Інтерактивний зв'язок у цьому випадку мав би допомогти редакторам і ведучим упіймати нерв і настрій тих, кому ці програми адресовано. І мати хист, досвід і наснагу дати спокійну та переконливу відповідь. Над цим треба ще працювати, але позитивні приклади тішать.