Гостями третього ефіру «Зворотного відліку» стали Ольга Богомолець та Руслан Кошулинський. Третім мав бути Сергій Тарута, але він зняв свою кандидатуру з виборів.

Цього разу Мирослава Барчук нерідко дотискала запитання, розпитуючи й розпитуючи — аж поки від кандидата не лунала чітка відповідь (а чи ставало зрозумілим, що чіткої відповіді не буде). Те саме робив і Павло Казарін; до того ж він нерідко коментував виступи й навіть сперечався з гостями студії за змістом їхніх слів. Зміст озвучених кандидатами тез коментували й експерти. Це не було аж таке непорушне правило, але й не виняток.

Виразнішим став і ще один момент: після кожного виступу кандидати могли поставити запитання одне одному.

Попри різницю в ідеології, гості студії поводилися чемно: це було винятково коректне ток-шоу. Що аж ніяк не позбавляло його цікавості: все ж таки змістовність набагато цікавіша за сварки й скандали.

Гості студії, хоча й меншою мірою, демонстрували ту саму хибу, що й учасники попереднього ефіру: озвучені ними тези були вузькосекторальними й далеко не розкривали повної картини, як буде діяти кандидат у разі обрання президентом; Богомолець та Кошулинський концентрувалися кожен на невеликому переліку аспектів президентської діяльності.

Було у сказаному кандидатами кілька дуже сумнівних тез. Богомолець кілька разів заявляла: «Весь дипломатичний корпус має працювати на пошуки нових ринків збуту!» Але ж посольства — не торговельні представництва, та й торгівля не є державною, це лише в авторитарних державах питання «хто кому що продає» вирішується на урядовому рівні.

А ще Богомолець заявила, що вона проти гендерної рівності. Чим викликала чималий подив експертів. Утім, незабаром вона роз'яснила своє розуміння термінології: «Гендер — це невизначеність статі, одностатеві шлюби». Поміж іншим, термін gender існує навіть у лінгвістиці — саме так зветься граматичний рід: чоловічий, жіночий та середній.

Шлях до закінчення війни, на її думку, — Будапештський меморандум, де ядерні держави нібито зобов'язалися захищати територіальну цілісність України. Як це було б на практиці? «Дотискати Росію дипломатично, економічно, морально». От візьме Росія й одразу дотиснеться. А ще, за її багаторазово повторюваними словами, «не було вчасно оголошено війну, воєнний стан». Це ж, здавалося б, очевидно: якби Україна оголосила війну, тоді як Росія твердила би, що «іхтамнєт», було б абсолютно неможливо ЮРИДИЧНО визнати війну російською агресією. А якби одразу після захоплення Криму оголосили воєнний стан, ані президентські, ані парламентські вибори 2015 року не відбулися б, і в Україні так і була би влада, ніким не обрана. Чудово б тоді виглядала Україна у світі, чи не правда? Росія твердила би, що в нас — переворот та хунта, а Україна давала б цьому наочне підтвердження.

Вона — в опозиції до влади, — кілька разів підкреслювала кандидатка, й із цим нібито пов'язані акти насильства проти неї. Чи доведено це? Сама Богомолець ніяких доказів не навела. Й досі перебуває у фракції БПП, на що Казарін зрештою і вказав.

«Національна безпека — це коли немає трудової міграції, немає корупції». От коли б люди були безробітними в Україні, але за кордоном роботи не шукали б — оце, виходить, і є найвища нацбезпека? В Україні, за словами Богомолець, найнижча у Європі середня тривалість життя. VoxCheck цього не помітив, але, за даними ЦРУ США, у Молдові вона нижча, а в Росії — ще нижча.

Що ж до медичної реформи, палким супротивником якої є Ольга Богомолець, то виявилося, що її незгода з Уляною Супрун полягає в деталях — хай досить суттєвих, але лише деталях.

Руслан Кошулинський, на перший погляд, був украй поміркований, нічого аж надто радикального не виголошував, і було важко повірити, що він є однопартійцем, наприклад, Ірини Фаріон. Втім, казав він і про «єдність нації та президента», яка буцімто потрібна. Не пояснив тільки, як це — як у Путіна?

Кандидат обстоював можливість для виборців відкликати депутатів, а разом із цим — новий виборчий закон. Подробиць він не уточнював (а ніхто не розпитав), але, судячи із загального тренду, навряд чи мав на увазі мажоритарку. Відкликання депутатів громадянами (не партіями) за умов пропорційної системи — як це взагалі може бути?

Ринку землі, на думку Кошулинського, бути не може — лише довічне спадкове володіння; земля має належати народові. Але ж земля вже є приватною власністю селян — то що ж, конфіскувати її?

Наводячи приклади для наслідування, Кошулинський, зокрема, називав і Сінгапур. Із легкої руки Юлії Тимошенко чимало кандидатів у президенти у своїх публічних виступах посилаються на Сінгапур як на взірець для України. Це вже стало модою, трендом нинішніх виборів.

Тож перше. Лі Куан Ю був прем'єр-міністром (не президентом!) Сінгапуру від 1959 по 1990 роки, тридцять один рік. Нині цю посаду обіймає його син — щоправда, від 2004 року, тобто безпосереднього передання влади від батька до сина, все ж таки, не було. У політичному житті країни домінує одна партія — аж до того, що опоненти нерідко звуть державну систему однопартійною. Країна посідає дуже низькі місця в рейтингах свободи.

А Україна ж прагне не просто економічного дива, а ще й демократії європейського взірця, хіба ж не так? Так, є приклади успішних недемократичних країн — але це вже лотерея, якій країні як пощастить. Приладів Венесуели в історії набагато більше, ніж прикладів Сінгапуру. Принаймні, важко назвати бодай одну європейську країну, яка стала б успішною в недемократичний спосіб.

Друге. Річ у тім, що площа території Сінгапуру становить 719 квадратних кілометрів — це менше, ніж територія, підпорядкована Київській міськраді. Мешкають на цій території 6 мільйонів осіб. Посилатися на досвід Сінгапуру — це просто несерйозно.

Не будемо вже казати, що менталітет і традиції китайців та малайців, що становлять кістяк населення Сінгапуру, — зокрема традиції відносин суспільства та влади — дуже сильно відрізняються від менталітету й традицій українців. Не будемо казати про те, що етнічні китайці дуже тісно пов'язані з Китаєм, зокрема й економічно. Усе це робить Україну та Сінгапур непорівнюваними. Цікаво вже: хто перший почне ставити у приклад Ватикан — як взірець для наслідування?

Ведучий намагався навести контраргументи. Кошулинський відповідав: так було у Степана Бандери, так було у програмі ОУН. Це відомий ще з античних часів маніпулятивний прийом: посилання на авторитети замість аргументації. Так було в СРСР: «Владімір Ільїч Лєнін сказав» — і ніякі заперечення неможливі.

А у студії стався кумедний епізод. Павло Казарін зачитував пункти, що треба робити. Кошулинський на кожен із них відповідав ствердно. Аж тут Казарін сказав, що зачитував програму Петра Симоненка на попередніх виборах. Кошулинський не розгубився: «З нашої програми стільки списували!» Мало не сотні політиків. Комуністи тупо здерли програму націоналістів — он воно що.

Потужні збройні сили, відсторонення олігархів, національна ідея, можливість заробляти в Україні — як досягти бодай чогось із цього переліку, Кошулинський не пояснив. Про необхідність деолігархізації вела мову й Богомолець — і теж ані словом не сказала, як цього досягнути. Це до великої міри були виступи двох публіцистів, а не кандидатів у президенти. Казарін пожартував: «Я — не політик, і мені не треба доводити, що я ніколи не помиляюсь».

Кошулинський окреслив способи зробити Україну багатою: «Повернення вивезених коштів. Податок на оборону. Наповнити скарбницю держави». Про економічний розвиток та його шляхи не йшлося. Звідки взяти кошти на розв'язання соціальних проблем, спитав Казарін у Богомолець. Відповідь була: «У нас дуже багата країна. Якщо олігархи припинять красти — нас вистачить». Отже, експропріюємо експропріаторів — і заживемо щасливо віднині й навічно. Типовий, на жаль, погляд: революція — все, еволюції й буденної копіткої праці не існує.

Серед бліц-запитань до Кошулинського було таке: чи призначив би він Ольгу Богомолець міністром охорони здоров'я? Кошулинський сказав, що призначив би. Але ж президент не призначає міністрів охорони здоров'я!

Насамкінець кандидат від ВО «Свобода» висловив Казаріну докір, що той подеколи помиляється в наголосах та вимові. Мирослава Барчук розповіла, що це був лише третій ефір Павла Казаріна українською мовою. Дуже й дуже хорошою є його українська, абсолютно вільною.