«Зворотний відлік», випуск п’ятий: шоу самотнього Гриценка

Гостем п’ятого випуску ток-шоу «Зворотний відлік» став Анатолій Гриценко. Його партнерами мали стати Юрій Бойко та Олег Ляшко, але вони відмовилися від участі. Пояснили це вони своїми зустрічами з виборцями. Мирослава Барчук зауважила: «Вам судити про реальні мотиви відмов».

Тож замість двох учасників у студії стояли манекени – цього разу, втім, без імен політиків на них. На якість спілкування з аудиторією Гриценка це не вплинуло, адже учасники не дискутують одне з одним (саме тому в усіх оглядах ваш автор уникає слова «дебати»). Але дало більше часу для спілкування з Гриценком експертів.

Наступного дня Ляшко та прес-служба Бойка дали зневажливі для «UA: Першого» пояснення. І ними чергового разу проілюстрували сумний тренд, що склався в інформаційному просторі: можна звинувачувати кого завгодно в чому завгодно, зовсім не обтяжуючи себе доведенням цих звинувачень. І це стає зайвим тривожним дзвіночком: деякі з тих кандидатів, що не вийдуть до другого туру (тим паче якщо до нього вийде Порошенко), можуть розгорнути гучну кампанію зі звинувачення влади в масштабних фальсифікаціях. Так само не обтяжуючи себе фактами й доказами. Власне, й фейки російської пропаганди тому так легко сприймаються й завдають такої шкоди, що українське інформаційне середовище є сприятливим до гучних бездоказових звинувачень.

Утім, відповіді у стилі «сам дурак» давно вже характерні й для Ляшка, й для Бойка. Як на мене, неучасть кандидатів, тим паче досить рейтингових, у «Зворотному відліку» ставить чітку мітку: хто з кандидатів нещирий, хто у своїй комунікації спирається лише на виборчі технології й боїться живого спілкування. Так, саме боїться, бо «Зворотний відлік» – це єдина на сьогодні програма, у якій кандидати в президенти виступають не в режимі найбільшого сприяння, а з реальним опонуванням. Чомусь не з’являються саме ті кандидати, які у своїй агітації найчастіше вживають слово «народ», захисниками якого себе й позиціонуючи. Прикметно: обидва кандидати «за мир і дружбу», Вілкул та Бойко, на «Зворотний відлік» не прийшли.

Що ж до Гриценка, то враження від його слів, як і дуже часто, залишилося парадоксальне. Таке, що ніяк не зводилося до якоїсь цілісної картини. У деяких репліках він був дуже предметним і детальним, в інших вочевидь проглядав популізм. З одних його слів перед нами поставав переконаний і послідовний демократ, з інших – жорстко авторитарний політик. Іноді він був виваженим, розсудливим і послідовним – іноді емоційним та імпульсивним. Подеколи Гриценко був чемним і поважливим до опонентів – подеколи чиясь незгода з його позицією або критичні зауваження викликали в нього помітну агресивність. Можливо, це й є однією з причин того, що за всіх своїх численних чеснот Анатолій Гриценко кожного разу зазнає невдачі на виборах, – його іміджева невизначеність. «На всі запитання проти шерсті буду відповідати», – пообіцяв кандидат. У даному разі це подеколи було надто роздратовано. І – самовпевненість!

Скажімо, казав він, що Крим можна повернути за п’ять років – «дипломатичним, воєнним, санкційним шляхом». Але так і не сказав, як саме: його перепитали, а він так і не сказав. Видав за достатнє пояснення, яке достатнім не є. І, до речі, воєнним шляхом – це як?

«Ми визнаємо (результати виборів. – Б.Б.), окрім того кандидата, якого просуває Банкова». Тобто Гриценко апріорі звинуватив Порошенка у фальсифікаціях ще за чотири дні до виборів. Що робити, якщо результатів виборів не визнає Росія? Дуже просто: «Росія не визнає. Ми повинні вийти сильнішими». А якщо Росія не визнає ймовірну перемогу кандидата «від Банкової», то ми вже не повинні вийти сильнішими?

Інформацію про виробництво й закупівлю зброї для ВС, за словами Гриценка, «не від Путіна ховають – від вас ховають, щоб завищити ціни на користь президентських і прем’єрських фірм». І знову: оцініть рівень доказовості.

Гриценко пообіцяв чинити тиск на голову Нацбанку, щоби пішов у відставку. А як усе ж таки не піде? Та й тиск – чи дозволений це метод керування демократичною державою? Гриценко: «Або ув’язнення, або відставка». То він сам його судитиме? І, цікаво, за що, за якою статтею? Бездарна політика (навіть якщо вона така) – це всього лише бездарна політика, але не злочин, судити за неї – чистої води політичне переслідування. Узагалі, зі слів Гриценка складалося враження, що все в нього вийде легко й безпроблемно, просто тобі на ать-два. Даруйте за різкість, але зізнаюся: для себе я не виключаю ймовірності, що в першому турі проголосую за Гриценка. Але в даному разі мова про конкретні слова в конкретному ток-шоу.

Траплялися у словах Гриценка пасажі, нижчі від усякої критики. «Бездипломний балаболка» – це про Юрія Луценка, не назвавши його прізвища. Що це, як не публічне приниження опонента, не публічна образа – хай це тисячу разів правда? «Якщо в парламенті ті, хто беруть хабарі – всілякі розенблати…». То чи суд уже довів винність Розенблата, назвав його злочинцем? «Оті всі свинарчуки тільки заробляють на завищених цінах». Станом на зараз проти Свинарчука лише висунуть підозри. То чи в разі, коли стане президентом, Гриценко сам вирішуватиме, хто злочинець, і виправдатися буде неможливо? Ну, так можна дуже далеко заїхати.

Відповідь на запитання про гендерну рівність Гриценко розпочав словами: «Всі ми любимо жінок». Тобто є «ми», суб’єкти, й є жінки, об’єкти? Далі він повів про гендерну рівність. Глибинна суперечливість в одному пасажі.

У відповідь на одне із зауважень VoxCheck: «Я покажу вам розрахунки». То як ми, аудиторія, дізнаємося, чи справді показав, і чи підтверджують вони його слова, чи правильні вони? Оце – заборонений прийом: «я знаю», «я покажу», «я розповім». Або покажіть їх тут, в ефірі – або не згадуйте.

У відповідь на запитання про його найслабшу рису: «Мені важко контактувати з людьми, яких я вважаю деструктивними». А якщо помилково вважає?

У фіналі Мирослава Барчук нагадала: «VoxCheckперевіряє сказане на маніпуляції, популізм та неправду». До Гриценка претензій практично не було.

І – про загальну річ у всіх випусках «Зворотного відліку», яка особисто мені здається марним витрачанням ефірного часу. Йдеться про «запитання з регіонів». Павло Казарін щоразу нагадує: редакція зібрала більше ста запитань з регіонів. Кожен кандидат-учасник обирає один регіон, і з нього лунає одне запитання. У Гриценка їх було три – через запас ефірного часу.

Найчастіше ці запитання або не стосуються повноважень президента, або про «як у нас усе погано, треба зробити все добре», або про суто місцеві проблеми – до ремонту під’їздів, на щастя, ще не доходило. «Отак люди з регіонів уявляють повноваження президента», – якось зауважив Казарін. Цього разу запитання з Одеси стосувалося організації Збройних сил – того, про що Гриценко вів мову рівно за хвилину до того. У минулому випуску запитання з Миколаєва було про суднобудування.

Як на мою думку, «запитань від регіонів» не може існувати в принципі – суб’єктами Української держави є громадяни, а не регіони. Це – наслідування чи то ідеології Партії регіонів, чи то російської концепції «суб’єктів федерації». А ще це мимоволі зображує жителів різних міст і сіл як недалеких, зацікавлених лише своїми місцевими проблемами. Зрештою, обиратимуть президента громадяни, а не регіони.

comments powered by Disqus