«Зворотний відлік», випуск перший: випещені Шустером

На «UA: Першому» розпочалося розраховане на два тижні ток-шоу «Зворотний відлік». Кожного випуску до студії запрошують трьох кандидатів у президенти — за словами ведучих, кожного разу у студії перебуватимуть ті кандидати, чиї рейтинги, судячи з даних соціологічних досліджень, є близькими. Тож ситуації «велетень проти мурах» виключено; виключено традиційні для подібних ток-шоу ситуації, коли дехто, а то й усі, крім одного, кандидатів є лише масовкою на тлі одного, значущого.

Водночас самі кандидати між собою практично не дебатують. Натомість у залі присутні низка експертів — політологів та економістів, а також експерти VoxCheck, які перевіряють викладені кандидатами факти. Тобто все сказане кандидатами перебуває під контролем, експерти «прискіпуються» й до опублікованих передвиборних програм кандидатів.

Ведучі ток-шоу — Мирослава Барчук та Павло Казарін. Учасниками першого випуску були двоє кандидатів — Інна Богословська та Олександр Мороз. Мав бути ще й третій — Сергій Каплін, Павло Казарін навіть показував заздалегідь надіслане ним підтвердження участі, але за кілька годин до ефіру кандидат відмовився від участі в шоу. Тож замість нього у студію внесли чорний манекен із написом на грудях «Сергій Каплін». Дотепний прийом — немов чорна мітка. От би ще в останньому випуску ток-шоу у студії з’явилися чорні манекени всіх кандидатів, які відмовилися публічно пояснювати й відстоювати свою позицію!

І Богословська, й Мороз — дуже давно у вищому ешелоні української політики, за цей час вони дуже багато разів були гостями найрізноманітніших ток-шоу. І за їхньою поведінкою у студії було дуже помітно: вони настільки звикли до ток-шоу у форматі, започаткованому далекого 2005 року Савіком Шустером, що просто не очікували, що до інакшого формату будуть геть не готові. Було чітко помітно: формат «Зворотного відліку» їх дратував. Вони звикли, що політичне ток-шоу — це нескінченні монологи політиків і суто рудиментарна, декоративна роль експертів, коли політики можуть казати що завгодно і як завгодно, не ризикуючи, що їх зловлять на перекрученнях, а регламенту не існує. І Мороз, і Богословська дуже обурювалися, коли від них вимагали дотримуватися чіткого і стислого регламенту.

Втім, варто кинути камінець і в інший бік: у частині відповідей на запитання й зауваження експертів цей регламент подеколи видавався дуже стислим, і на деякі репліки експертів за відведений час відповісти предметно й доказово, а не тезово й гаслово, було просто неможливо. Тобто із хронометражем на відповіді точно треба щось змінювати.

Хоча ані Мороз, ані Богословська жодного разу не намагалися заперечити слова експертів предметно і спокійно, як і зауваження VoxCheck. Натомість лунали звинувачення — й на адресу експертів, і на адресу ведучих. В останньому особливих успіхів домоглася Богословська, кілька разів уживши своє давнє коронне «не брешіть!», звинувативши авторів програми та ведучих в упередженості й мало не купленості та заявивши, що в Україні взагалі немає свободи слова, а всі соціологічні дослідження щодо шансів кандидатів на перемогу — сфальсифіковані. Наприкінці ефіру вона вигукувала мало не прокльони на адресу «Зворотного відліку». Це була класична поведінка на ток-шоу звичного формату, де головним засобом привернути до себе увагу є скандал. Утім, може, це наше телебачення привчило політиків до таких правил, а тому не можна звинувачувати в цьому лише їх?

Аналізувати виступи Богословської та Мороза за змістом практично неможливо. Так само, як неможливо було б аналізувати виступ когось, хто доводив би, що земля — пласка. Надто високою була концентрація нісенітниць. При цьому, відповідаючи на запитання експертів, обидва кандидати з легкістю неймовірною відмовлялися від щойно ними ж сказаного, від чорним по білому написаного в їхніх же офіційних виборчих програмах. Викручувалися й вихляли, як хотіли. Ловити їх на цьому щоразу — вони б тоді, бідолашні, рота розтулити не встигали. А ще й Мороз, і Богословська заперечували факти зі свого нещодавнього політичного минулого, немов ані в кого в Україні немає пам’яті. Важлива, щоправда, деталь: Мороз був істотно спокійнішим.

Втім, кілька цитат із кожного кандидата спробую навести. Мороз: «Система охорони здоров’я (нинішня. — Б.Б.) має одне завдання — щоб зменшилася кількість населення України». Богословська: «Ніякої сильної політики бути не може, якщо президент залежний від сильніших гравців», — це про «зовнішнє управління». Оцініть, як то кажуть, красу гри — тобто в даному разі рівень мовленого.

А ще Мороз неодноразово казав, ніби вже 28 років в Україні триває голодомор. Як на мою думку, спекулювати цією трагічною сторінкою історії — це вже поза всякими межами.

Ще Богословська: «Хай не брешуть, що Україна буде членом НАТО та ЄС», — у тому розумінні, що її туди ніколи-ніколи не приймуть, лише обіцяють, кляті. Вона ж наполягала, що от якби Севастополь був українсько-російським кондомініумом! Наводила як взірець американські військові бази в Німеччині. На жаль, ніхто не вказав ані їй, ані глядачам: військові бази — це ніякий не кондомініум, кондомініум — це територія, що перебуває під одночасним спільним управлінням двох країн. Як англо-єгипетський Судан першої половини ХХ століття. Або Нові Гебриди (нині Вануату), які були спільною британсько-французькою колонією аж до 1980-х років. Як то кажуть, це зовсім інша пара шуз, ніж іноземні військові бази. Власне, Росія нині й пропонує, щоби Донбас став де-факто кондомініумом України та Росії.

Двоє кандидатів розвели у студії такий гвалт, що експерти не завжди встигали вловити їхні висловлювання. Скажімо, коли Богословська стверджувала, ніби Румунія офіційно (саме офіційно) висловлювала прагнення повернути собі Буковину та Бесарабію, ніхто вже не зміг спитати: коли це було? Втім, неодноразово складалося враження: обидва кандидати повторюють улюблені тези російської пропаганди (в даному разі про те, що буцімто головна небезпека Україні виходить від західних сусідів). А ще складалося стійке враження, що під прикриттям загальних проєвропейських фраз обидва кандидати надсилають аудиторії антиєвропейські меседжі на рівні конкретних, предметних питань.

Ще цитати. Мороз: «Мінські угоди писалися у Кремлі». Коли Богословську спитали про вплив неформальних бізнес-угруповань, вона відповіла про «Національний корпус» та «С-14». А ще ми дізналися про присутніх у студії експертів:  від Мороза, що буцімто Олексій Гарань давно любить Тимошенко, а від Богословської — що Сергій Фурса буцімто обслуговує інтереси Порошенка. Це (й далеко не єдиного разу) пролунало у відповідь на заперечення експертів, на які кандидати вже ніяк не могли викрутитися. Не маєш аргументів заперечити — бий по пиці, одне слово.

Мороз: «Усі нинішні реформи — антиконституційні». Він же: нинішня влада «під зовнішнім керівництвом веде Україну до катастрофи». Коли VoxCheck чергового разу зловив Богословську на перекручуванні фактів, вона обурилася: «Це не фактаж, це коментар». І Мороз, і Богословська дотримувалися старого, багато разів перевіреного на «класичних» ток-шоу методу: що нищівнішою, а то й скандальнішою є риторика, то краще — аргументи вже не потрібні. Втім, а хіба ж чимало ЗМІ не дотримуються саме такої методики?

І — про формат цього ток-шоу. Його було розділено на три блоки, в кожному — короткі виступи всіх кандидатів і запитання кандидатів до одне одного. Потім — запитання та коментарі експертів, потім — резюме представників VoxCheck щодо того, чи відповідає сказане кандидатами реальним фактам, чи є правдивим. Потім — по п’ять бліц-запитань кожному кандидатові й заключне слово кожного з них.

Вада полягала от у чому. VoxCheck перевіряв висловлене кандидатами на правдивість, експерти — на відповідність законодавству та їхнім же оприлюдненим виборчим програмам. Сперечатися за змістом, за висловленими ідеями — хоч би якими екстравагантними вони були — в цьому форматі не було кому. Не було передбачено. Ловити кандидатів не на фактологічному, а на логічному маніпулюванні — так само. Так, Павло Казарін вів ток-шоу не без публіцистичних ремарок. Так, на занадто вже хибні, занадто невідповідні економічним законам або принципам демократії ідеї кандидатів подеколи вказували експерти. Але надто вже фрагментарним і несистематичним це було. До того ж той самий регламент: скажімо, Сергій Фурса, заперечуючи Богословській, озвучив вихідну ідею та висновок, а всю аргументацію скоротив. І пролунало так, ніби от саме цього Богословська й не казала, ніби він домислив.

Власне, це робить формат «Зворотного відліку» новаторським лише наполовину: кандидати у президенти, так, перебувають під ретельним контролем щодо фактажу, але змістовно заперечити їм немає кому, вони — як і раніше, понад суперечкою, їхні ідеї — поза критикою. Тож сподіваємося, що автори матимуть нагоду ще формат допрацювати.

Фото: скріншот, прес-служби НСТУ

comments powered by Disqus