«Зворотний відлік», випуск четвертий: свято каламуті

Перш ніж повести мову про четвертий випуск «Зворотного відліку», хотілося би сказати про скандал, влаштований Сергієм Капліним. Він стверджував, буцімто Зураб Аласанія цілковито серйозно пропонував йому «увірватися до студії» мало не з боєм. У це абсолютно не віриться, адже головною рисою «Зворотного відліку» є якраз нескандальність, принципова відсутність «жовтих» спецефектів. Не скандали й не видовищність за будь-яку ціну є стилем програми. Тож виглядає, що Каплін склав би цілком гідну компанію «випещеним Шустером» Інні Богословській та Олександру Морозу.

А тепер про четвертий випуск ток-шоу. Гостями студії були Аркадій Корнацький та Ігор Смешко. А от із тим, хто мав би бути, але його не було, вийшла певна плутанина. На табло для глядацького голосування третім був Олександр Вілкул. А Павло Казарін на самому початку сказав, що у студії мали би бути «ще два Олександри — Олександр Вілкул та Олександр Шевченко», але вони відмовилися. Як сказала Мирослава Барчук: «Навіть відмова для нас усіх є певним маркером».

Що ж до того, що у студії відбувалося... Якщо по-справжньому, то адекватно змалювати це неможливо — це треба було бачити. Або, може, краще не треба, бо такого потоку абсолютно беззмістовних слів не було ще в жодному випуску. «Тече вода, каламутна вода», — так можна схарактеризувати те, що відбувалося.

Аркадій Корнацький свої півтори хвилини для виступу в кожному тематичному блоці присвячував загальним, загальновідомим словам, які не лише не несли в собі ніякої інформації про нього як кандидата, але дуже часто взагалі не несли інформації, були просто набором слів та речень. Скажімо, у блоці, присвяченому національній безпеці, він півтори хвилини давав визначення, що таке національна безпека, причому з того визначення так і не стало зрозумілим, що ж воно таке. А ще констатація, що останніми роками з нацбезпекою в нас проблеми.

На запитання експертів, які прагнули бодай щось уточнити, він відповів, зокрема: «Не лише Росія, виклики для нацбезпеки несе й Європа... Загрози з боку Росії та Європи однакові за змістом, хоч і різні за методами... Хочуть, щоб Україна не була суб'єктом». Метод Європи, за його словами, — це «недолугі рекомендації». Коротше, Україна — обложена з усіх боків фортеця. «Крим та Донбас треба визволити», — сказав Корнацький у відповідь на запитання, як їх визволити. «Я є у фракції БПП дисидентом», — додав він.

У відповідь на запитання експертів він вихляв, причому навіть без жодного намагання бути переконливим. Це, зокрема, стосувалося його перебування в партії Лужкова, коли ще він був російським політиком та бізнесменом (до 2005 року).

На запитання про найперші накази Корнацький сказав, що їх буде два — першим «усю політичну еліту геть, владу народу», а другим він скасує всі закони та підзаконні акти, ухвалені за всі роки незалежності. На запитання про те, кого він призначить головою СБУ, він дав таку відповідь: «Перед виборами команда — це злочин. Це — не дати сотням тисяч людей із народу» прийти до влади. Боюся, Олег Ляшко згоряв від щирої заздрості. Геть уся приватизація, за словами Корнацького, була незаконною, а тому треба все відібрати назад.

«Ми ще нещодавно мали досвід, коли народні судді обиралися народом» — це про СРСР, мабуть? Про «блок комуністів та безпартійних»? Зрозуміло ж: радянські вибори були суто формальною процедурою, де виборці насправді нічого не вирішували — слухняно голосували за тих, кого «партія висунула».

Ще, за рецептом Корнацького, своїм указом він заборонить усі партії, бо вони складають політичну еліту — ту, яку геть. Як керувати державою? Дуже просто — указами президента, тобто його, Корнацького: «Президент зупиняє й дає укази для виконання», й усі їх мусять виконувати: «згідно з указами президента, всі органи мають виконувати — Генпрокуратура, Мін'юст, “Нафтогаз”». А ще, на думку кандидаата, Конституція — закон прямої дії, тож більше ніяких законів та підзаконних актів і не потрібно. Це ми чули від парламентаря-законодавця!

Носився він із цією ідеєю, мов Геннадій Балашов зі своїми «5.10» — тицяв скрізь, до будь-якої теми. «Покращення бізнес-клімату — зупинити дію всіх актів Кабміну».

Корнацькому нагадали, що дуже давно у Верховній Раді він жодного разу не голосував, і це дає змогу припустити, що він не ходить на засідання. Він відповів, що працює у своїй приймальні по 18 годин «для народу».

Експерти були дуже активними, ставили багато запитань. Тільки переважну їх більшість було адресовано Ігореві Смешку. Можливо, експерти швидко зрозуміли, що розпитувати Корнацького немає ніякого сенсу. А може, зрозуміли, що в інший спосіб, окрім найдетальнішого розпитування, зі Смешка жодної інформації не витягнеш.

Те, як і що казав Смешко, дуже важко визначити. Відчувалася професійна підготовка співробітника спецслужб, коли людина вміє говорити, говорити, ніби й у справі, ніби нерідко конкретні речі — а в підсумку так нічого й не сказати. Те, що він промовляв, і близько не складалося в якусь систему. Слухав його, слухав — а зачепитися так і немає за що. Прискіпатися, втім, майже так само.

«Загроза для національної безпеки — це передусім корупція». Як реально побороти корупцію — ані слова, це була проста констатація загальновідомого факту. Зате кандидат прорекламував свою книжку, в якій нібито є відповіді на всі запитання.

«Поліпшення демографії — одна з ознак успішності країни», — зробив він відкриття. От тільки демографія — то досить широке поняття. Її «поліпшення» — це може бути збільшення середньої тривалості життя, а може — максимальне збільшення народжуваності, і в останньому разі країни Африки є найуспішнішими, а країни Європи — так собі.

Барчук спитала, чому кандидат часто з’являється на телеканалах Мураєва та Медведчука. Смешко сказав, що його на інші не запрошують, бо в нас — мало не цензура.

Смешко: «Міфи, що МВФ щось вимагає. Вимоги МВФ пишуться разом з урядом. Тарифи — це вимоги уряду». Настільки ж правда, наскільки й перекручення. Доведена до абсурду правда — скажімо так. Олігархія в нас, на переконання Смешка, з’явилася при президенті Ющенку. А в України, виявляється, «немає абсолютно безкорисливих друзів». Санкції проти Росії, запроваджені нашими партнерами собі на шкоду, мали би свідчити про протилежне.

От у цій думці про Україну як буцімто обложену фортецю погляди учасників ток-шоу й зійшлися.

Варто додати, що цього разу за прискіпливістю запитань і, головне, коментарів ведучих було не відрізнити від експертів.

comments powered by Disqus