«Зворотний відлік. Парламентські»: між демократичним і постсовковим

Як і до президентських виборів, випуски також складаються з трьох блоків: «Безпека», «Гроші», «Гуманітарні проблеми». Існує жорсткий регламент. По 90 секунд представникові кожної партії-учасниці для вступного слова в кожному блоці. По 30 секунд на запитання — спочатку від опонента, потім від експертів у залі та глядачів; ведучі Мирослава Барчук та Павло Казарін також ставили досить кваліфіковані запитання. По 60 секунд на відповіді. Ближче до кінця за погодженням сторін регламент було змінено — лише 30 секунд на відповіді, задля того, щоби встигнути поставити більшу кількість запитань до кінця ефірного часу.

Коментарів й експертів, і ведучих цього разу було явно обмаль, їм було відведено виключно пасивну роль. І це — хотіли того ведучі чи ні — дуже нагадувало класичні постсовкові ток-шоу а-ля Савік Шустер, де опонувати політикам могли лише політики, а експерти та журналісти — лише ставити запитання й задовольнятися будь-якими відповідями, хай навіть вони більше схожі на ляпаси.

Ще одним великим мінусом аналізованого випуску була фактична відсутність дискусії. Так-так, монологи й принципова неможливість діалогу, просто не передбаченого регламентом. І це теж дуже сильно нагадувало ток-шоу а-ля Савік Шустер, коли людей у залі нібито багато, це створює ілюзію нібито розмови, а насправді ніякої розмови не відбувається, а відбувається виголошування монологів.

І, як і в шоу а-ля Савік Шустер, виголошувачі монологів чітко розуміли: за руку їх ніхто не схопить й опонувати не стане. Відверто брехати ніхто з присутніх не намагався, а от товкти воду у ступі — це скільки завгодно.

Воно й зрозуміло: наприкінці кожного блоку лунав вердикт фактчекера, і якщо відверту неправду він одразу зловив би, то до словесної порожнечі жоден фактчекер прискіпатися не може, навпаки: що менше фактів, що менше предметних слів мовлено, то чистішими перед фактчекінгом виглядають промовці. Не помиляється той, хто нічого не робить, у даному разі не каже — тож і треба нічого змістовного не казати.

Після першого блоку, ставлячи запитання, один з експертів уточнив: він ставить його представникам обох партій. Казарін парирував: мовляв, добре, але відповідати буде однаково лише один.

Звісно ж, у такому режимі запитання до представників обох партій були здебільшого неоднаковими, й порівняльного матеріалу, який дозволяв би зіставити позиції кандидатів, глядачі майже не отримали. І в цьому виявилася ще одна типова риса постсовкових ток-шоу а-ля Савік Шустер: попри заявлену спільну тему, кожний промовець веде мову про своє, про обрані ним аспекти й оминає дискусійні проблеми.

А сторонами цього разу були «Громадянська позиція» під орудою Анатолія Гриценка та «Сила і честь» під керуванням Ігоря Смешка. На самому початку випуску Павло Казарін розкрив концепцію добирання пар: до ефірів запрошуватимуть або запеклих опонентів, або партії, що борються за один і той самий сектор електорату. Даного разу вочевидь було друге.

Й одразу суб'єктивне враження: ефір вийшов млявим, кволим і малодинамічним. Так, під кінець дещо розігрівся — але надто вже пізно.

Отже, блок «Безпека». «Громадянську позицію представляв її лідер Анатолій Гриценко. «Безпека — це сильна армія, сильна оборонна промисловість», — такою була його думка. Промова його — власне, так само й відповіді на запитання — складалася переважно з найзагальніших речей: так, дуже важливих, але вочевидь недостатніх, особливо в плані їх досягнення. Відрізнити реальні політичні наміри від журавлів у небі глядачі чергового разу не мали жодної змоги. Впадало в око: часто Гриценко, виголошуючи правильні й слушні тези, виходив з якихось ідеальних умов; як пристосувати ці ідеали до реального стану речей, ми вчергове не почули. У певному розумінні, це був виступ радше публіциста, ніж політика.

«Україна не має союзників, вона повинна їх мати... Вступ до союзницьких відносин зі США та Великою Британією», — про що саме йдеться, як його досягнути? Але ж звучить як красиво!

Від «Сили і честі» виступав Ігор Смешко. «Переходити від Мінського формату до Женевського із залученням Будапештського» — ну, абсолютно все «зрозуміло», але ж одразу видно: знає людина, про що веде мову, та ще й, як і належить професійному спецслужбовцю, всіх подробиць не розкриває; має таємний і секретний план, напевне.

Отут стала наочною ще одна вада наявного формату: запитання експертів та ведучих не вимагали від промовців розкрити зміст щойно ними сказаного, конкретизувати це щойно сказане — вони стосувалися взагалі геть іншого. Впало в око: для Гриценка безпека — це лише оборонний блок, для Смешка — це й економічна безпека: «Армія — це лише один елемент безпеки». Яка дискусія між партійними лідерами могла б вийти з цієї відправної точки! Але ні.

Після вступної промови Смешка Гриценко поставив йому запитання: чому, перебуваючи на чолі СБУ, той скоротив так мало генеральських посад? Так, ніби для країни, що вже понад п'ять років перебуває під постійною загрозою російського вторгнення, найконцептуальніша безпекова проблема — це змагання у швидкості скорочення генеральських посад. До речі, про ймовірність широкомасштабного російського вторгнення так майже й не пролунало.

Відповіді на запитання переконали: у них кандидати точнісінько так само, як і у своїх промовах, відповідають на все загально, а то й узагалі про те, про що самі хочуть, майже безвідносно до запитання. От, скажімо, запитання до Смешка: як домогтися, щоб СБУ поважала права людини? Смешко у відповідь повів мову про те, як відділити розвідку від контррозвідки. Ну, й як же без з'ясовування, хто «дурак», а хто «сам дурак»?

Фактчекерові тільки й залишалося, що підсумувати: «Вони дуже обережні». У перекладі це означало: вони так нічого по суті й не сказали, перевіряти нічого.

У блоці «Гроші» «Силу і честь» представляв Андрій Гайдуцький. «Сильна економіка — це сильна армія», — одразу ошелешив він. Ото й усе, для чого потрібна сильна економіка; якби не армія — то й біс із нею, економікою, так?

Після виступу Гайдуцького збило з ніг запитання Миколи Катеринчука: «Що вдалося, що не вдалося, й чому?» Дайте, мовляв, повну та вичерпну відповідь протягом однієї хвилини. А з відповідей запам'яталося про те, чи потрібен ринок землі: «Земля має належати власникам». То вона вже чверть століття й так належить власникам, от тільки користі тим власникам із того — аж ніякої. Запам'яталися й слова самого Смешка: «Земля укрАїнська», з наголосом на другий склад.

У цьому блоці виявилося, що не лише лідери партій, а й інші кандидати зі списків уміють відповідати на конкретні запитання загальниками, водою, гаслами. І час від часу виникало здивування: а чи не плавають спікери в економічних темах? Чому, власне, спікерами в економічний блок поставили саме їх?

Хотілося кинути не те що камінчик, а здоровезну каменюку й у город експертів: чому вони ставили такі партикулярні, приватно-конкретні, неконцептуальні запитання? А проблем в економіці в нас узагалі немає, так? Залишилися тільки «окремі недоліки», про які тільки й можна розпитувати? Аж тут і прийшло розуміння: та вся економічна проблематика в наших ЗМІ саме так і виглядає. Або «молочні ріки з кисільними берегами» й «зарплати у трильйон доларів щотижня кожному», або ж «фірма А заробила на операціях Б суму прибутку В». Ото здебільшого й уся економічна інформація у ЗМІ, змістовної середини, проблематики майже не існує, за дуже-дуже рідкісними винятками.

Від «Громадянької позиції» з економічних проблем знущався Микола Катеринчук. Він просто приголомшив: «Не боротися більше з корупцією, а просто вбити її як явище». Ой, пане Катеринчук, будувати комунізм одного разу вже пробували... Ще звідти ж: «Створити інвестиційний клімат, який би відрізнявся на європейському континенті своєю суперінвестиційною привабливістю». Те саме прохання: не робіть найкраще в галактиці — зробіть просто щось добре. А міжгалактичне лідерство потім саме собою якось прийде, мірою розвитку.

Коли настала черга фактчекінгу, було вже й не пригадати, до чого стосувалися зауваження: стільки розрізнених дрібних фактів, потоплених у суцільній воді, я не чув з екрану вже давно.

Блок «Гуманітарні проблеми». Від «Громадянської позиції» удар тримав Микола Томенко. Він оголосив про «людиноцентризм» і довгенько так перелічував заходи зі скорочення показників смертності в Україні. Перелічував, перелічував — а про медицину серед них так і не згадав. Зате сказав про те, «скільки людей охоплено здоровим способом життя».

Коли пролунало запитання про наявність у партійних лавах одіозного колишнього міністра охорони здоров'я Олега Мусія, стало нарешті цікаво. Спочатку Томенко, а потім Гриценко, який прийшов йому на допомогу — як же художньо вони намагалися з'їхати з теми! Спочатку про те, що у фракції всі голосуватимуть, як партія накаже. Потім про те, яка погана Уляна Супрун. Якщо чесно, це було дуже некрасиво й неочікувано саме від цих політиків.

Ще з Томенка: «Проблема національних меншин у тому, що вони не можуть створити одну організацію». А проблема українців, за аналогією, — в тому, що вони не можуть створити одну-єдину партію, так? А чи плюралізм і демократія на проблему етнічних меншин не поширюються?

Від «Сили і честі» гуманітарні проблеми відстоювала Ірина Сисоєнко. З її слів найбільше вразила фраза: «Ми однозначно розуміємо, що лише здорова людина може займатися питаннями освіти, брати участь у розвитку економіки», от тому таке важливе здоров'я. Чесно кажучи, й не пригадаю, чи доводилося коли-небудь чути такий утилітарний підхід до охорони здоров'я. Виходить, охорона здоров'я — то лише засіб, а не мета, не самодостатня цінність? Навіть якщо пані спікерка невдало сформулювала думку, навіть у цьому разі це була, схоже, обмовка за Фройдом, яка відсилала до світоглядного питання: здоров'я для економіки, а чи економіка, серед іншого, для здоров'я? Людина для держави, а чи держава для людини?

І знову камінець у город присутніх журналістів. Ставлячи запитання, Наталя Соколенко процитувала Володимира Зеленського в Маріуполі: «Мне всё равно, на каком языке кто общается» — мовляв, нам не має бути однаково. От тільки чи не було в даному разі цитату Зеленського вирвано з контексту з викривленим змістом? Може, він мав на увазі, що не стане зневажати тих, хто розмовляє російською — й, коли так, що в тому поганого?

Що ж до етеру в цілому, то от основне враження: дві години тривало це дійство, а найголовніші проблеми, системотворчі питання так і залишилися осторонь розмови. Проскочили повз них, розмінявши розмову на, може, й важливі, але дрібні й похідні питання.

Будемо вважати, що перший ефір — то був лише розігрів.

comments powered by Disqus