«Томос: що далі?». Все, що ми хотіли знати про автокефалію, — на Суспільному

скріншот

11 жовтня, третього й заключного дня засідання Синоду Вселенського патріархату, де православні ієрархи мали вирішувати долю автокефалії Української православної церкви, Суспільний мовник транслював спецпроект «Томос: що далі?».

Трансляцію здійснювали канали Суспільного «UA: Перший», «UA: Культура» та «UA: Крим».

Ведучі спецпроекту Христина Стебельська та Андрій Андрушків залучили до розмови про українську автокефалію максимально можливу кількість гостей, які можуть компетентно судити про подію, що її Українська православна церква чекала щонайменше 26 років.

Головною особливістю спецпроекту я би назвала відсутність пафосу. У студії, навпаки, переважав діловий і конструктивний підхід до висвітлення дуже непростої і для багатьох дражливої теми.

Тож серед запрошених не було одіозних персонажів, які ще з початку процесу, відколи єпископи УПЦ КП, УАПЦ та УПЦ МП, Президент Порошенко, а далі й Верховна Рада звернулися до Вселенського патріарха Варфоломія із проханням надати Українській православній церкві статус автокефальної, погрожують релігійною війною на теренах України через «розкол».

Назва спецпроекту «Томос: що далі?» говорить сама за себе. Тобто учасники проекту більше переймалися майбутнім Єдиної помісної української православної церкви. Та позаяк без пояснень причин того, чому Українська православна церква досі не мала автокефалії, перейти до візій майбутнього неможливо, тут зупинилися й на історичних моментах.

Тому на початку спецпроекту Андрій Андрушків коротко позначив головні віхи історії православ'я в Україні, почавши, звісно ж, із літописного факту Хрещення Руси 988 року на берегах річки Почайни.

Журналіст на тлі інфографіки також розповів, як розвивалася українська православна віра після монголо-татарської навали 1240 року, точніше, як Московська патріархія хитрістю, підкупом і силою здобула собі право на Київську митрополію.

Отже, підсумував журналіст, нині Синод Вселенського патріархату, ухвалюючи рішення про надання автокефалії Українській православній церкві, лише відновив історичну справедливість.

Традиційно для всіх спецпроектів Суспільного впродовж трьох годин ефіру тут були прямі включення кореспондентів — зі Стамбула, де чергував Олексій Гомон, Святогірської лаври (Анастасія Дашко), Почаївської лаври (Богдан Беденчук), Михайлівського золотоверхого монастиря (Олена Сьомка), Києво-Печерської лаври (Софія Кочмар).

Телефоном чи скайпом у студію виходили Мирослав Маринович, ректор Українського католицького університету, народний депутат України Микола Скорик (фракція «Опозиційний блок») та французький дослідник екуменізму Антуан Аржаковський. Було в ефірі також інтерв'ю з єпископом Черкаським та Канівським Софронієм.

Із гостями студії ведучі з'ясовували найчутливіші аспекти надання Українській православній церкві томосу про автокефалію. До речі, більшість публіки, в тому числі й освіченої, яка стежила за подіями у Стамбулі, чомусь була впевнена — саме 11 жовтня Українська церква отримає той самий омріяний томос. Але, як дуже вчасно пояснив отець Євстратій (Зоря), грамоту про автокефалію може отримати лише обраний на об'єднавчому соборі всіх православних українських церков патріарх. Від самого ж Синоду Вселенського патріархату 9–11 жовтня варто очікувати лише принципового рішення.

Забігаючи наперед, скажу, що слова отця Євстратія справдилися. Він же повідомив про те, що Синод задовольнив апеляції про незаконні анафеми щодо патріарха Філарета і предстоятеля УАПЦ Макарія, а також визнав неканонічним приєднання Київської митрополії до Московського патріархату. І це, до речі, була ексклюзивна інформація, підтверджена, як підкреслив святий отець, із різних джерел. Тож глядачі Суспільного першими дізналися про два сенсаційні рішення Синоду Вселенського патріархату.

Як уже було сказано, одіозних противників автокефалії до студії не запрошували. Якщо про церковні суперечки між юрисдикціями й говорилося, то дуже толерантно й без жодної агресії. Приміром, отець Георгій Коваленко, ректор Православного університету Софії Премудрості, сказав, що Українська православна церква така велика, що в ній можуть співіснувати різні позиції. Сам він зізнався, що представляє ту, яка стоїть на потребі мирного співіснування, а не війни юрисдикцій.

Тим часом іще один представник цього табору, голова відділу зовнішніх зв'язків УПЦ МП Сергій Бортник, який обіймає цю посаду, будучи людиною світською, не надто охоче, але поділився із журналісткою Софією Кочмар думками про те, як варто було би поводитися екзархам Вселенського патріарха, щоб із ними зустрівся митрополит Онуфрій. Він наполягав, що предстоятель УПЦ МП обов'язково зустрівся би з ними, якби на владику Онуфрія не чинили тиску. А ще відкинув думку про залежність УПЦ МП від Москви. Наголосивши, що жодної копійки з цих храмів до Московської патріархії не потрапляє. Ще одним аргументом про незалежність УПЦ МП від Москви від пана Бортника виявилося те, що всі зв'язки канцелярії митрополита Онуфрія з патріархом Кирилом обмежуються присутністю українських єпископів на синодах РПЦ. Натомість, каже Сергій Бортник, московські владики до Києва на засідання місцевого синоду не їздять. Тож, на думку світського чиновника УПЦ МП, це свідчить про незалежність УПУ МП від РПЦ.

Христина Стебельська дуже наполегливо цікавилася в отця Євстратія, чи встигнуть архієреї провести об'єднавчий собор до наступного синоду Вселенського патріархату в листопаді, щоби вже за місяць отримати той самий томос, який документально засвідчить автокефальний статус Української православної церкви.

На її нетерпіння владика відповідав поблажливо-виважено, із розумінням. Кажучи, що вони, зі свого боку, дуже старатимуться організувати об'єднавчий собор якомога швидше, запросивши на нього тих, хто підписував прохання про автокефалію, тобто єпископів УПЦ КП, УАПЦ й УПЦ МП. Але скільки буде представників останньої, поки що невідомо.

Патріархом об'єднаної церкви вірні УПЦ КП бачать свого предстоятеля Філарета, але, якщо будуть інші кандидатури, їх обов'язково розглянуть.

Проте об'єднавчий собор, як сказав о. Євстратій, — це лише перше зібрання єпископів. Адже справа імплементації автокефалії потребує тяжкої й ненастанної праці. Відтак уже після надання томосу Українській православній церкві доведеться проводити ще багато соборів.

Христина Стебельська впродовж усього ефіру невтомно цікавилася, як українцям уникнути сутичок під час такого грандіозного процесу, як створення Єдиної помісної православної церкви. Священики Георгій Коваленко та отець Євстратій відповідали, що єднання можливе лише в любові. Найкращий спосіб для мирного перебігу подій — щира молитва. Адже попри те, що за 20 років між вірними УПЦ МП та УПЦ КП накопичилося відчуження, нас усіх єднає щось набагато більше. А саме — вміння прощати, сказано-бо: «Прости нам гріхи наші, як прощаємо ми ворогів своїх». Іще один рецепт, як зберегти мирний характер єднання чи переходів до інших парафій, — запастися терпінням.

Багато уваги впродовж спецпроекту його учасники та ведучі присвятили безпеці під час переходів громад під іншу юрисдикцію. Йшлося про захист як інформаційний, так і громадський. Абсолютно всі гості ефіру наголошували — переходи з одного патріархату до іншого мають відбуватися виключно добровільно, мирно й за законом, тим паче, що ніхто не збирається забороняти УПЦ МП. Хіба що, як припустив отець Євстратій (Зоря), вона після отримання томосу Українською помісною православною церквою зватиметься відповідно до підлеглості — РПЦ.

Як здійснювати перехід, пояснив релігієзнавець Олександр Саган, нагадавши, що цей процес чітко регламентує статут громади. Якщо більшість вирішить перейти в іншу конфесію, вона має засвідчити це бажання підписами вірних із їхніми паспортними даними. Підписи мають бути скріплені печаткою громади. Законність рішення має підтвердити місцева рада.

Тобто всі правила є в законі, і якщо ми хочемо, аби процес об'єднання відбувався мирно, треба його просто дуже чітко дотримуватися. Якщо Московська патріархія не втручатиметься, Україна має всі шанси на мирне співіснування кількох церков.

Тим часом Віктор Єленський, народний депутат і релігієзнавець, констатував, що війнами на релігійному ґрунті в Україні лякає лише Москва. І якщо там наголошують, що будуть сутички, до цього дуже активно мають готуватися українські правоохоронці. «Наскільки мені відомо, — сказав депутат, — вони відпрацьовують усі варіанти швидкого реагування на силові захоплення храмових будівель».

Адже Московський патріархат має людей, готових дуже швидко прибути на місце, де громада збирається перейти в автокефальну церкву, щоби спровокувати криваві сутички. Москва також не сидить склавши руки й на інформаційному фронті, масово вкидаючи фейки про українських «розкольників», які буцімто збираються силоміць захоплювати православні храми. Один із нещодавніх — публікація списку церковних будівель, що належать УПЦ МП, для начебто силового штурму.

Включення кореспондентів Суспільного зі Святогірської та Почаївської лавр засвідчили: Москва справді невтомно працює на дестабілізацію релігійної ситуації в Україні. Анастасія Дашко із Донеччини повідомила, що в мережі нещодавно було створено фейкову сторінку Святогірської лаври, де подавалася недостовірна інформація. Подію прокоментував її настоятель Феофан. Який, по-перше, спростував усе, що містила фейкова сторінка, а по-друге, із сумом зауважив: «К сожалению, есть силы, которые пытаются посеять вражду. Мы в своих соцсетях распространяем достоверную информацию». Наголосивши, що Святогірська лавра, починаючи з 2014 року, дає притулок переселенцям із тимчасово окупованих територій.

Синхрон доктора історичних наук Алли Бистрицької, яку запросив до розмови журналіст Богдан Беденчук, що працював на Тернопільщині, від Почаївської лаври, теж засвідчив тривожні тенденції в дискусії навколо майна УПЦ МП. Вона розповіла, що під час ранкової проповіді в Почаївській лаврі почула слова про можливість її захоплення. На її думку, це дуже погана ознака, бо не можна нагнітати ворожнечу в настільки делікатному питанні.

Пані Бистрицька нагадала, що передача майна Почаївської лаври Російській православній церкві за часів Миколи Першого (а це друга половина позаминулого століття) відбулася дуже спокійно, без жодних заворушень. Не уточнивши, щоправда, кому це майно належало перед тим і геть забувши, що нинішня православна церква Московського патріархату постала з волі Сталіна 1943 року.

Втім, про те, як українські православні проголосили власну автокефалію сто років тому, але зазнали нищівної поразки через програш у національно-визвольній війні з більшовицькою Росією, у спецпроекті «Томос: що далі?» таки згадали. Андрій Андрушків поцікавився в уже згаданого Віктора Єленського, що можна протиставити цій лавині агресивних фейків. Депутат і релігієзнавець зауважив, що в московську війну фейків проти української автокефалії вбухано величезні гроші, але для боротьби з нею варто апелювати до свідомості українських православних ієрархів УПЦ Московського патріархату. Які до рішення Синоду Вселенського патріархату про зняття анафеми із Філарета й Макарія не могли навіть підійти до євхаристичної чаші разом із братами у православній вірі, а від 11 жовтня можуть це робити цілком спокійно, без ризику наразитися на звинувачення у спілкуванні з «розкольниками» УПЦ КП.

Нагадаю, що Києво-Печерська, Почаївська та Святогірська лаври належать до УПЦ Московського патріархату. Хоча, як виявилося, всі ці об'єкти перебувають у державній власності, й УПЦ МП їх у держави лише орендує. Для мене особисто цей факт став відкриттям спецпроекту Суспільного «Томос: що далі?».

Іще одним відкриттям стала інформація Віктора Єленського про те, що 2012 року Партія регіонів намагалася протягти закон про приватизацію Києво-Печерської та Почаївської лавр Московським патріархатом, але їм це не вдалося. Ці святині перебувають у власності держави, яка віддала їх в оренду релігійним організаціям. Місцеві ж храми перебувають у власності місцевих громад.

На тему передачі церковного майна висловився Олександр Сарган. Він сказав, що у Верховній Раді другий рік лежить законопроект, який нормалізує передачу власності від церкви до церкви, а судді тим часом змушені ухвалювати рішення на користь громад МП за ще царськими законами.

Принциповим противником отримання томосу, який отримав слово в ефірі спецпроекту «Томос: що далі?», виявився хіба що народний депутат від «Опозиційного блоку» Микола Скорик, із яким ведучий Андрій Андрушків зв'язався телефоном. Депутат розповів, що його фракція не голосувала за звернення ВРУ про автокефалію тому, що воно суперечить Конституції України, згідно з якою держава відділена від церкви, а вся історія про автокефалію — це не більше, ніж виборча технологія Петра Порошенка.

«Чому держава втручається в справи православної церкви? Це використання теми Президентом у виборах. Я бачив листа в сільську раду Одеської області, щоб там інвентаризували церковне майно», — сказав телефоном Микола Скорик. Він вважає, що надання томосу — виключно передвиборча технологія нинішньої української влади. Яка, оголосивши, що Україна перебуває в оточенні ворогів, прагне в такий спосіб себе зберегти.

Здається, пан Скорик переплутав Україну з Росією.

Про те, чому саме держава просила автокефалії, у спецпроекті «Томос: що далі?» теж розповіли. Якщо вірити експертам Суспільного, а також апостольським посланням, існує давнє правило — незалежна держава має право на незалежну церкву. До речі, митрополит Черкаський і Канівський Софроній, один із єпископів УПЦ МП, який поставив свій підпис під листом до Вселенського патріарха щодо надання томосу, сказав те саме в інтерв'ю журналістці Суспільного. Хоча першого запитання кореспондентки до єпископа Софронія ніхто не почув.

Технічні накладки під час ефіру, які траплялися переважно на його початку, — дрібниці порівняно з тим, що його автори за кілька годин показали цілий спектр думок про надання автокефалії Українській помісній православній церкві. Точніше, її створення.

Після офіційного завершення прямого ефіру, коли о 18:00 глядачі разом із Христиною Стебельскою так і не дочекалися проголошення вікопомного рішення Синоду Вселенського патріархату, Суспільний мовник продовжив відстежувати ситуацію.

Тож його глядачі, які не перемкнулися на інші канали, побачили й пряму трансляцію зі Стамбула, коли єпископ Гальський Еммануїл прочитав прес-реліз про рішення Синоду, під час випуску новин, і виступ Президента Порошенка з нагоди цього рішення, коли задля нього перервали «Тему дня». Ту, де ведуча «Теми дня» Ольга Сніцарчук допитувалася в колеги Романа Коляди, який є ще й дияконом Київського патріархату, що ж конкретно означає для України рішення Синоду Вселенського патріархату.

Вона таки добилася головної відповіді: 11 жовтня можна вважати датою докорінного перелому в історії православ'я. І не лише українського.

comments powered by Disqus