Як бюджетники все крадуть

«Детектор медіа» публікує дві рецензії з різними поглядами та з різними позиціями, з яких наші автори розглядають новий продукт Суспільного мовника – скетчком «Бюджетники». Текст Інни Долженкової читайте тут.

Чесно чекав другого випуску – не дочекався. Проте не думаю, що вихід нового скетчкому через це слід лишати поза увагою. Тим більше, що скетчком – не типовий продукт для «UA:Першого», питомо бюджетного телеканалу. Ось вона – нагода поговорити про наболіле в форматі соціальної сатири. Саме такими є мініатюри, написані Владиславом Черних і Станіславом Мєдвєдєвим та зняті режисером Володимиром Ладижинцем. Вклалися творці у  двадцять п`ять хвилин екранного часу, типового для скетчкомів хронометражу.

Спершу – трошки про стратегічну мету авторів. Її окреслив режисер, який вже півроку є також виконавчим продюсером НСТУ та відповідає за просвітницький контент. Зі слів пана Ладижинця, у «Бюджетниках» команда за допомогою гумору звертає увагу глядача на «совковість» нашої системи. Й не лише малює карикатури, як це практикував радянський гумористичний журнал «Перець», а й наголошує: відтворену систему повинні змінити не так влада, як самі українці. У своїх головах.

Але свідомо чи мимоволі «Бюджетники» змістом кожного скетчу заперечують благородні наміри творців. Сценаристи створюють, актори – досить майстерно відтворюють, а продюсер у результаті пропонує світ, у якому глядачам, тим самим простим українцям, здебільшого комфортно. Чи, як варіант, мало би бути комфортно.

Варто зазначити: гумористичного продукту з подібним бекграундом комерційні українські канали майже не пропонують. Хоча скетчкоми вже щонайменше п`ять років є не лише найбільш затребуваним форматом у кожній медіагрупі. Саме їх пред`являють у відповідь на питання/претензію: «Де вироблена кількість власного, українського продукту?»

Лише канал ТЕТ пропонує їх до десятка, свіжих та в повторі. Серед них – «Одного разу під Полтавою», «Танька і Володька», «Сімейка У», а в нічному ефірі – знаменитий еталон поганого смаку, але все одно вічний «Віталька». В ефірі «НЛО TV» можна знайти «Сишишоу», а за участі учасників «Мамахохотала» створюються комедійні проекти, котрі мають елементи скетчкомів. На «Новому каналі» міцно прижилися «Вар`яти», дітище Сергія Притули, і «Будиночок щастя». Наповнений суворішим, ніж у інших, «чоловічий» ICTV усе ж не обійшовся без збірників скетчів «На трьох», раніше – «Копи на роботі». Можна поставити собі на меті скласти перелік усіх скетчкомів на всіх каналах. Та щоб зрозуміти, чим виділяються «Бюджетники», слід окреслити основні риси й тенденції згаданих та незгаданих.

Перша і дуже важлива: автори cкетчкоми справді зробили своєрідний прорив у створенні власного телевізійного продукту. Хоча прорив дещо специфічний. Адже більшість скетчкомів створені українською мовою. Причому персонажі говорять не вихолощеною, внормованою, від якої тіпає, бо так зазвичай не балакають. Тут герої жонглюють народними говірками, щедро розсипають суржик. Який не припустимий у «серйозних» проектах, сам по собі створюючи комедійний ефект. Тим самим скетчкоми роблять легітимним російськомовний відсоток праймових і передпраймових серіалів, мелодрам та детективів (ці поки в меншості). Враховуючи невисокі затрати на виробництво, скетчкоми домінуватимуть довго. Власне, тому НСТУ й дозволила собі знімати «Бюджетників» - бо бюджетно.

Друга, не менш знакова річ: українські скетчкоми витіснили з ефірів російські. Минуле десятиліття запам`яталося «Файною Юкрайною» від Сергія Притули й Андрія Молочного, досі цитованою в певних колах та досить популярною. Але проти «наших» працювала безкінечна «Наша Russia», «6 кадрів», «Городок» та інша російська, не завжди, до речі, неякісна телепродукція. Нині про російське якщо хтось десь і нагадає, то хіба «Інтер». Так що маємо маленьку перемогу.

Нарешті – контекст. Більшість власноруч вироблених скетчкомів так чи інакше являє собою локальний продукт. Комедійні ситуації народжує українське повсякдення, вони викликають зворотну реакцію саме в українського глядача, сюжети скетчів заточені на нас із вами. Разом із тим пропоновані сценаристами сюжети значною мірою вихолощені. Дія відбувається ніби в паралельному світі. Персонажі живуть у власному Всесвіті, що нормально для вигаданої історії – та не може проектуватися на реальність.

Не дарма вище згадувався журнал «Перець»: сюжети карикатур на бюрократів, алкоголіків, чоловіків-підкаблучників бралися з реального життя. За великим рахунком, у радянські часи український «Перець», російський «Крокодил», білоруський «Вожик», сатиричні кіножурнали «Фитиль» та «Жорна» потрібні були для дозволеного згори випуску пари. Й разом із тим цілком відповідали висловленій у наш час думці Володимира Ладиженця: «Людина має вмикати телевізор і на екрані бачити те, що вона бачить щодня навколо себе. І саме в цих простих локаціях розкривається простий гумор, який зрозумілий кожному». Й додає, підтверджуючи зроблений мною вище висновок щодо змісту згаданих скетчкомів: «Тут немає вигаданих ситуацій, які зазвичай навіюють своєму глядачеві інші канали». 

Отже, «Бюджетники» - про простих людей. Таких, як ми з вами. І глядачі мусять впізнавати себе в персонажах, зіграних Дмитром Сліпаченком, Вадимом Новіцьким та Іваном Кухарчуком. Тут повертаємось до початку. Автори. Напевне, не мали на меті показати, наскільки світ українських бюджетників комфортний для простих українців – але показали саме це. Загальний посил першого випуску: бюджетник – людина, яка нічого не робить, багато краде й при цьому скаржиться на життя.

«Я ніде не робив, не хочу й не буду», - заявляє в одному зі скетчів персонаж, котрий прийшов у службу зайнятості шукати роботу. На що дістає пропозицію: «Є робота для тебе. Будеш громадським активістом. Кричатимеш: "Владу геть!"». Цим самим закріплюється поширена думка: громадський активіст – нероба, який мандрує платними Майданами й має з того грубі гроші.

Комунальники не перший рік живуть із того, що оберігають яму посеред вулиці. Адже на ремонт дороги виділяються бюджетні кошти, які можна красти й ділити між собою. Двірники йдуть на службу заради безкоштовного помешкання й мають при цьому випадкові заробітки – гроші буквально сиплються на них із перехожих. Працівники зоопарку крадуть усе, що можна вкрасти і з`їсти замість підопічних тварин, а коли приходить перевірка, один перевдягається в костюм ведмедя. Лікарі державних лікарень працюють півдня, при цьому крадуть передачі хворих. Ще краще – забирають їхні харчі й вимагають носити ще. Учні ПТУ роблять то табуретки, то держаки для лопат, залежно від того, що може продати на вільному ринку їхній майстер. І так далі.

Не скажу за всіх потенційних глядачів «Бюджетників», та готовий припустити: значна їх частина побачить у цьому не заклик вимивати «совок» із голів та міняти систему. Навпаки, «совок» постає досить привабливим явищем. А система – не потворною, бо хочеться стати її частиною. Прикро, але результати останніх президентських виборів показали нам мільйони співгромадян, котрі хочуть, аби їхні проблеми, передусім – фінансові й гастрономічні, вирішувала держава. Бюджетним коштом.

Як на мене, автори «Бюджетників» у погоні за реалізмом та пізнаваністю припустилися суттєвої помилки – світ халявщиків, ненажер та крадунів показаний безкарним. У житті так є. Але ж маємо справу з художнім вимислом, і тут можлива будь-яка модель. Зокрема – покарання тих, хто жере густий курячий супчик пацієнта. Ще одне упущення: нема персонажа, який може виступити жертвою «совкової» системи. Бачимо ватників, та не бачимо, хто від них потерпає, як пристосовується до системи чи краще – як протестує. Наближений до такого формату фільм вже запропонувала минулого року Антоніна Ноябрьова. Йдеться про «Героя нашого часу», теж звичайну людину в звичайних безнадійних «совкових» обставинах. Тут або опираєшся – або мімікруєш. «Бюджетники» ж показують торжество, непереможність системи. Точніше, безглуздість боротьби з тим, до чого краще й вигідніше пристосуватися. А задумували ж соціально-критичний гумористичний продукт…

Фото: 1tv.com.ua

comments powered by Disqus