Із причин, які від нас не залежали, моніторинг червневих новин філій Суспільного розтягнувся на ціле літо та шматочок осені. Ось його результати в чотирьох частинах — схід, північ, південь, захід. Зміни в порівнянні з березневим моніторингом, підсумки якого ми підбивали тут, очевидні, і здебільшого вони на краще. Життя в НСТУ не стоїть на місці, й за три місяці ситуація змінилася — теж, сподіваюся, на краще. Твердження, що Суспільне не порушує жодних стандартів, поки що трохи перебільшене, але порушень меншає, й новинарі вчаться працювати не на владу, як колись, а на аудиторію, й виправляють свої помилки.

Втім, у цій загалом оптимістичній картині є аномалія, що видається мені небезпечною. Вона називається Центральним каналом і гніздиться в Києві, висвітлюючи події столиці та Київської області. Колишня вірнопіддана (як і всі ОДТРК, звісно) Київська державна регіональна телерадіокомпанія одинадцять років тому була полігоном для експериментів тогочасного керівництва Держтелерадіо — Едуарда Прутніка та Олександра Курдіновича. Вони планували об’єднати ОДТРК в так званий мегаканал, але спромоглися лише на інформаційну програму, яку мали показувати всі, а знімали на КДРТРК. Звісно ж, із акцентами, вигідними владі.

Залишивши прислужництво в минулому, київська дирекція (вже навіть не філія!) Суспільного мала всі шанси стати кращою за решту філій. Адже вона базується у столиці, де зосереджені найкращі журналістські кадри. Ньюзмейкери регіональної й державної ваги всі на відстані простягнутої руки. За стінкою керівництво корпорації, яке може допомогти, проконтролювати й надихнути у процесі перетворення. Та й пересуватися Київщиною знімальним групам легше, ніж більшістю областей України, — всюди переважно нормальні дороги.

Проте з результатів моніторингу — як березневого, так і червневого — випливає, що новинарі київської дирекції найгірше дотримуються стандартів інформаційної журналістики. До того ж саме в київських новинах у червні знайшли найбільше матеріалів, що мають ознаки замовності.

Чи міг це бути прикрий збіг? Чи могли експерти помилитися двічі поспіль, поставивши київській редакції найнижчий бал? Чи, може, за три місяці новинарі виправилися?

Переглянувши кілька свіжих випусків новин Центрального каналу, мушу констатувати: ні. Це справді вкрай неякісні новини. Це навіть не на трієчку.

Якщо не маєте часу на тривалий перегляд, можете обмежитися сюжетом про гідроакустичне дослідження Канівського водосховища, який починається на 4:50. Сюжет складається з безглуздих планів, знятих на прес-конференції у приміщенні з поганим освітленням. Оскільки приміщення, здається, є салоном судна, картинка періодично хитається. У сюжеті лунає, зокрема, така фраза: «Експедиція проводилася в рамках проекту багатовекторної науково-технічної програми “Океанографічне і гідрографічне вивчення річкового середовища” в інтересах підвищення ефективності навігаційно-гідрографічного забезпечення безпеки судноплавства». І ні, це не пряма мова чиновника, а монотонно начитаний закадровий текст авторки. На дев’ятнадцять секунд камера зупиняється на перекособоченому моніторі з нерозбірливими написами та незрозумілими графіками, які символізують результати дослідження. Після цього на кілька секунд завмирає, втупившись у потилиці людей у залі. Що цікавого вдалося з’ясувати завдяки експедиції, глядачі так і не дізналися.

Трохи далі у випуску є повідомлення, яке ілюструється кількома фото — про акцію людей у ластах під Київською міською державною адміністрацією. Ведуча подає протест як цікавинку. Вона каже, що люди зібралися на підтримку Голосіївського лісу. Але в чому має полягати підтримка? Ані пояснення позиції організаторів акції, ані реакції міської влади немає — просто смішні фотки. Хоча саме зміст петиції, до якої привертали увагу учасники акції, є важливою новиною для киян.

І це не виняток, а типовий підхід київських новинарів до висвітлення конфліктних ситуацій. Наприклад, у випуску 13 вересня сюжет про протест мешканців вулиці Пушкінської біля Спеціалізованої антикорупційної прокуратури складається лише з позиції протестувальників. Вони звинувачують неназваних «корумпованих чиновників» і вимагають скасування приватизації дитсадка, яка, як повторює за ними журналістка, відбулася з порушенням закону. Глядачі не дізнаються, хто саме приватизував дитсадок; немає позиції ні фактичного власника будівлі, ні Київради, ні САП, до якої апелюють протестувальники.

Знайти бодай один матеріал на актуальну суспільно-політичну тему, який був би знятий якісно й без порушення стандартів, у свіжих випусках Центрального каналу мені не вдалося. Виготовлення халтурних новин а-ля ОДТРК поставлене тут на конвеєр.

Чому Київ, який дотримується стандартів на трієчку з плюсом, видається мені небезпечнішим за Полтаву чи Дніпро, які мають четвірочку з мінусом?

По-перше, тому що все це коїться під боком у керівництва НСТУ. Якщо воно цього не бачить, це зле. Якщо бачить, але нічого не робить, зле в квадраті. Якщо бачить, але нічого не може зробити, це вже майже катастрофа.

По-друге, тому що це Київ. Тут живе найважливіша, найбагатша, найвпливовіша й найчисленніша аудиторія. Київські частоти завжди були ласим шматком для тих, хто прагне впливати на електорат і громадську думку. Саме за столичні частоти найзавзятіше змагаються в Нацраді. Контролювати київський ефірний телеканал навіть із малою аудиторією — мрія політиків перед виборами.

Чи може хтось спробувати взяти під контроль частоту або саму частину НСТУ? Після успішного самозахоплення ефіру «UA: Першого» телекомпанією Андрія Деркача такий розвиток подій не видається мені фантастичним. Оскарження реорганізації в суді, відновлення на посаді старого керівника… Ми знаємо, як це робиться.

Якщо, не дай Боже, трапиться щось подібне, єдиним запобіжником від перетворення київських, як і будь-яких інших, новин Суспільного на майданчик для політичної агітації буде принциповість і професіоналізм самих журналістів. Те, чи вони поділяють стандарти, які проголошує Суспільне. В тому, що журналісти київського творчого об’єднання їх поділяють, я сумніваюсь, інакше б вони не порушували їх у кожному матеріалі.

По-третє, тому що це столиця. Тут живе найбільше лідерів думок, людей, які могли би бути амбасадорами цінностей Суспільного та рекомендувати дивитися його новини іншим людям. Критична, прискіплива аудиторія, яка має широкий вибір джерел інформації й не буде з власної волі дивитися це мерехтіння, тремтіння й бубоніння. Але може, побачивши це випадково, скласти уявлення про Суспільне як про джерело новин, не вартих уваги.

Тому, хоч скільки проблем є в недофінансованої та недореформованої Національної суспільної телерадіокорпорації, на місці Зураба Аласанії та його колег я би заніс до першочергових завдань на найближчі тижні приведення продукту Центрального каналу до пристойного стану. Коли почнеться виборча кампанія, може бути пізно.