Повідомити новини, а не заповнити ефір. Підсумок моніторингу філій Суспільного

«Детектор медіа» завершив чергову хвилю моніторингу дотримання стандартів у новинах філій Суспільного (схід, захід, південь, північ). Тиждень дослідження припав на складний період — другу половину червня, коли в Україні тривала парламентська виборча кампанія.  До того ж, дострокова — Суспільне мало зовсім мало часу, щоб підготуватись і узгодити практики та правила висвітлення виборів. Схоже, редакції філій діяли на свій розсуд — і не в усіх вийшло добре.

Результати моніторингу засвідчили черговий етап просування філій на шляху від ОДТРК до медіа здорової людини. Дотримання стандартів вирівнялось, і більшість філій демонструють рівень, вищий за п’ять із шести можливих балів — немислимий для державного телебачення до 2014 року й недосяжний для більшості регіональних приватних телеканалів. Експерти більше не знаходять прикладів матеріалів, які скидаються на замовні навіть за формальними ознаками. Помітно, що журналісти вже знають і розуміють найпроблемніші стандарти (баланс думок, відокремлення фактів від коментарів і посилання на джерела) та працюють над собою, аби їх дотримуватись.

У цій хвилі ми почали, крім оцінки дотримання стандартів, досліджувати тематичну структуру випусків новин філій Суспільного та шукати важливі події, які до цих випусків не потрапили. Звісно, редакції мають цілковите право на власний розсуд добирати новини до випусків і вирішувати, які події є важливими, а які — ні. Однак є випадки, коли типовий випуск новин на дві третини складається з повідомлень про спортивні змагання та мистецькі події, а про вибори або роботу місцевої влади — анічичирк. Або ж журналісти «не помічають», як погорів на хабарі обласний високопосадовець, чи — ще частіше — ігнорують засідання місцевих рад і не повідомляють про рішення, про які глядачам Суспільного варто було б дізнатися.

Ігнорування теми виборчої кампанії або повідомлення лише загальної інформації про формування виборчих комісій, друк бюлетенів абощо, — помилкове рішення редакторів, хай чим воно зумовлене: незнанням, як правильно висвітлювати ці події, небажанням бути звинуваченими в джинсі абощо. Особливістю парламентських виборів 2019 року була велика кількість кандидатів-мажоритарників, про яких суспільство не знало й не могло знати нічого — в народі їх грубо називають «ноунеймами». Йдеться насамперед про кандидатів від «Слуги народу», про шанси яких здобути перемогу у багатьох округах (як показали зрештою результати, у більшості) було відомо заздалегідь. Деякі з них, покладаючись на популярність партійного бренду та Володимира Зеленського, практично не вели виборчої кампанії та мало спілкувались зі ЗМІ. Обов’язок Суспільного в такій ситуації — не дати виборцям купити кота в мішку.

Вочевидь новини, особливо з таким обмеженим хронометражем, як у філій Суспільного, не підходять для глибокого аналізу, розслідування та узагальнення бекґраунду кандидатів. Але ми часто бачимо іншу крайність: про щойно зареєстрованих кандидатів не повідомляли взагалі або називали тільки прізвище, ім’я та офіційне місце роботи. Інші формати, наприклад, організовані філіями дебати між мажоритарниками, не можуть повністю замінити новинні повідомлення.

На жаль, є всі передумови для того, що на місцевих виборах — чи черговими вони будуть, чи достроковими, — виборці знову проголосують за хайпові політичні бренди, а не людей, яким варто довірити представництво в органах місцевого самоврядування. З іншого боку, лузери парламентських виборів — локальні кримінально-бізнесово-політичні «авторитети», які програли генеральну битву «слугам народу», — спробують відігратись на місцевих. Тому проблема нерівного, не досить ретельного, а подекуди й геть відсутнього висвітлення виборчого процесу залишається актуальною для НСТУ.

На попередній текст я отримав заперечення від медіаюристів — мовляв, повноцінно говорити про вибори Суспільному не дозволяє закон. Не ризикну сперечатись із правниками; втім, якщо це справді головна причина мовчання окремих філій про вибори, то дуже дивно, чому закон так заважає одним і значно менше обмежує інших. Припускаю, що йдеться не про справжню небезпеку, а про побоювання що-небудь порушити, поєднане з незнанням норм законів на місцях і відсутністю наскрізної політики корпорації, яка б регулювала висвітлення виборів. А це можна вилікувати.

І не про вибори, але про не менш важливу проблему, яке Суспільне може допомогти розв’язати.

Цієї весни «Детектор медіа» почав відстежувати географію теленовин. Про те, що солідна частина (щонайменше третина) повідомлень присвячена подіям у столиці, можна було здогадатись. Але моніторинг продемонстрував, як непропорційно висвітлюються центральними телеканалами події в регіонах. Якщо ви мешкаєте, наприклад, у Хмельницькій, Сумській або Чернігівській області, ви навряд чи часто бачите новини зі свого регіону у випусках новин загальнонаціональних телеканалів. Донеччина згадується переважно в контексті війни. Якщо за статистикою місяця якась область раптом «підросла» у рейтингу кількості згадок, зазвичай це пояснюється пожежами й повенями. Або зустрічами з виборцями — це типовий формат передвиборного піару в теленовинах комерційних каналів. Зараз, коли джинсові жнива позаду, загальнонаціональні канали знов забудуть про провінцію.

Хто, якщо не Суспільне, має боротися з білими плямами на новинній мапі України?

«UA:Перший», втім, мало відрізняється за географією новинних повідомлень від всеукраїнської картини. 30% — київські події, 8% — Донецька область (на неї припадають новини про війну), по 5% — Харківська й Луганська області, 4% — Львівська й Одеська… За три місяці (травень, червень, липень) у головних випусках новин «UA:Першого» тричі виходили матеріали про події в Чернівецькій області, по чотири рази — у Хмельницькій та Тернопільській, по п’ять — у Житомирській і Кропивницькій. Залишається втішати себе тим, що в новинах Суспільного немає джинси, тому ці повідомлення розповідають про справжні події, а не про піар політиків. Але білі плями очевидні. Детальніше читайте в нашому новому тематичному моніторингу.

Зрозуміло, що новини «UA:Першого» не гумові й не можуть вмістити все цікаве, що відбувається в кожному з регіонів. Але система Суспільного з усіма філіями продукує щодня чимало цікавих і важливих історій, які можуть урізноманітнити інформаційний простір країни.  І можуть продукувати їх іще більше, якщо не будуть обмежені хронометражем новинних випусків, а стануть частиною інтегральної мультимедійної платформи, якою віддавна обіцяло стати Суспільне.

Власне платформа (suspilne.media) вже є. Залишається перетворити її на повноцінний інформаційний ресурс і переосмислити себе як частини багатоформатного медіа, а не як «телеканали». Телеканалами, будьмо щирі, філії насправді не є, адже повноцінне телебачення неможливе без знання і щоденного вимірювання своєї аудиторії.

Філії поширюють свої повідомлення в соцмережах, збираючи там подекуди солідну кількість переглядів — тисячі й десятки тисяч (ось, наприклад). Однак і далі діють у логіці «спершу телебачення»: головне завдання служби новин — наповнити випуск сюжетами та повідомленнями та пустити в ефір. При цьому на запитання про аудиторію редактори, менеджери й продюсери філій бідкаються і розводять руками: вимірювань нема. Деякі з тих, із ким мені випало спілкуватися, вже орієнтуються на фейсбук як на головне середовище поширення контенту, яке дозволяє виміряти охоплення та ефективність, отримати фідбек і пересвідчитись, що канал має свого глядача.  Можливо, пора визнати, що вимірювана і знана аудиторія в мережі і є головна, і почати працювати насамперед із нею?

Навіть у теперішній парадигмі маємо історії успіху — наприклад, саме рівненські журналісти Суспільного найадекватніше й найповніше висвітлили затримання дітей на імпровізованій акції протесту. Щоб такі перемоги стали щоденними, потрібен перерозподіл ресурсів та воля керівництва корпорації та філій. Інформаційна журналістика починає працювати як слід тоді, коли первинним завданням кореспондентів є знайти факти, взяти коментарі та з’ясувати правду, а не «заповнити ефір».

Фото: chernivtsi.online

comments powered by Disqus