Навіщо Суспільне піарить московську церкву?

Навіщо Суспільне піарить московську церкву?

12:32,
16 Січня 2019
6516

Навіщо Суспільне піарить московську церкву?

12:32,
16 Січня 2019
6516
Навіщо Суспільне піарить московську церкву?
Навіщо Суспільне піарить московську церкву?
Ще раз про відповідальність шеф-редакторів за поганий контент в ефірі.

18 грудня 2018 року до Вінниці приїхав новий архієпископ Української православної церкви Московського патріархату. Його прислали замість митрополита Вінницького і Барського Симеона, одного з двох архієреїв московської церкви, що приєднались до новоствореної автокефальної Православної церкви України. Безперечно, важлива подія, варта уваги новинарів, зокрема й філії Суспільної телерадіокомпанії. Ось тільки незбалансований піар-сюжет, який вийшов у новинах місцевого Суспільного, радше пасував би каналу «Інтер» або ТРК «Ера».

Тим, кому перехотілося дивитися після слова «ахірепископ» у підводці ведучої, коротко перекажу зміст. «До обласного центру прибув новий архієпископ Варсонофій. За рішенням Синоду Української православної церкви Московського патріархату він змінив на цій посаді митрополита Симеона», — розповідає закадровий голос автора про те, що ведуча назвала «візитом» (хоча до чого тут візит, якщо архієпископ приїхав на нове місце постійного служіння?).

Причину заміни журналіст Артур Колесник описує так: «Останньому Синод заборонив проводити богослужіння». Ні слова про те, чому це сталося.  Ані про утворення Православної церкви України, ані про приєднання Симеона до неї журналіст не згадує — натомість, дає синхрон Варсонофія.

Синхрон абсолютно паркетний — архієрей говорить про те, що походить із Вінниччини, буде старатися служити добре, сіяти любов, «аби все вирішувалось тільки мирним шляхом». Адекватна реакція журналіста — запитати, чи є підстави побоюватись розв’язання якихось проблем немирним шляхом, адже це одна з небезпек, про яку після утворення ПЦУ говорять багато. Але ні. Сюжет продовжується в тому самому паркетному стилі — архієпископ «зустрівся з духовенством». Далі —— синхрон отця Никодима з московської церкви.

«І владика, і ми всі, напевно, були вражені тією єдністю, яку явила наша паства. Переважна більшість священиків, переважна більшість прихожан залишилися в церкві канонічній», — говорить священик. Отже, є якась інша частина, яка кудись пішла? Є якась неканонічна церква? Але журналіст у сюжеті про це не згадує — перехід Симеона та частини колишніх московських православних до ПЦУ залишається фігурою замовчування. Натомість, він говорить таке: «прихожани висловили свою думку щодо можливого об’єднання православних церков на території України».

Про що це? Об’єднавчий собор відбувся ще три дні тому, 15 грудня. Православна церква вже утворена. УПЦ МП вже заявила, що не визнає її та не долучається. Але далі ще цікавіше.

Синхрон парафіянки починається так: «Для нас это очень большой праздник…»

Але з третього слова її слова перекриваються перекладом: «Для нас приїзд владики — дуже велике свято». Нагадаю: анонсована була думка «про можливе об’єднання церков». До речі, парафіянка говорить, що на зустріч із архієпископом прийшло «дуже багато людей», але в сюжеті немає ні слова про їхню фактичну кількість, яку журналіст міг просто порахувати. 

«Я притримуюсь єдиної канонічної православної церкви, яка залишилася і має апостольське благословіння — при Московській патріархії. Ну, а кожна людина вибирає свій шлях сама», — говорить друга парафіянка. На цьому сюжет обривається.

Отже, маємо сюжет про наслідки конфлікту — переходу частини духовенства й вірян московської церкви до новоствореної української. Але про це в сюжеті нічого немає, ба більше, автор дезінформує глядачів, говорячи про «об’єднання церков».

Усі люди, яким дається слово в сюжеті, належать до однієї сторони цього конфлікту. З уст двох коментаторів лунає твердження, яке відповідає дійсності тільки в сформованій пропагандою реальності вірян МП — що ПЦУ неканонічна. Але балансу та бекґраунду нема.

Коментатори дають оцінки («більшість пастви», «дуже багато людей»), які журналіст був зобов’язаний доповнити фактами, але не зробив цього. Оцінки залишились у статусі фактів.

Зрештою, в цьому матеріалі є достатньо ознак замовності: однобокість, тенденційний добір коментарів,  суто позитивне висвітлення однієї сторони, перекручування та замовчування фактів.

Пояснити те, що вийшло в ефір, помилкою чи непрофесійністю журналіста занадто просто. Звісно, журналіст винен — він не знає чи не розуміє стандартів журналістики і корпоративних вимог до новин, які діють в НСТУ. Тому підготував до ефіру неякісний сюжет. Але.

Артур Колесник — спортивний кореспондент. Принаймні, був таким у недалекому минулому. Хтось доручив журналістові з нішевою спеціалізацією, дуже далекою від релігії, матеріал на вельми делікатну й болючу тему. (Нагадаю: політики, які опікуються московською церквою, та російські пропагандисти пророкують мало не релігійні війни через надання ПЦУ автокефалії!) Робочих рук може бракувати скільки завгодно, але перукареві не доручають хірургічні операції.

Говорячи про недоліки новин Суспільного взагалі й зокрема, я весь час повторюю: це логічно, що журналісти роблять погані сюжети. Новинні служби філій зліпили з того, що було, людей намагаються навчити, не всі піддаються навчанню. Декому доведеться піти, як  авторові чернівецького сюжету про Бурбака. Але.

Неякісні сюжети не мають іти в ефір. Краще транслювати в ефірі заставку з квіточками чи сюжети інших філій, ніж матеріали, в яких порушені стандарти. А надто матеріали, — це слово люблять у правлінні НСТУ, — токсичні. Сюжет про нового архієпископа саме такий: він поглиблює стереотипи та підтверджує однобоке сприйняття ситуації в людей, уже оброблених проросійською пропагандою чи просто налаштованих проти автокефалії.

Людина, відповідальна за те, щоб неякісний матеріал не потрапляв до ефіру, — шеф-редактор.

Суспільне робить чимало для навчання редакторів філій: запрошує до Києва на тренінги, привозить тренерів у регіони. Але в цьому випадку щось явно пішло не так, якщо рука шеф-редактора не здригнулась відправити в ефір цей зразок ганебної джинси, яка посіє неправду ще в чиїсь голові.

Коли «Детектор медіа» тільки розпочинав роботу, найпопулярніші українські медіа ще дослухалися до темників. Але завдяки спільній боротьбі журналістів та суспільства це змінилося. Найпоказовіше: Україна пройшла шлях від державного телебачення до Суспільного.

Тепер наша команда прагне розширювати аудиторію та впливовість Суспільного мовлення заради ідей та ідеалів, які воно продовжує ілюструвати.

Запрошуємо приєднатися до нас у цьому завданні, ставши частиною Спільноти «Детектора медіа».
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду