Про те, чому державний телеканал «Запоріжжя» не дуже щасливий, скільки людей реально потребують «Громадського» в Запоріжжі й чи вартий «фак» журналіста в прямому ефірі півмільйона гривень, ми говорили з керівником проекту «Громадське. Запоріжжя» Тарасом Білкою.

‒ Тарасе, ви і «Громадське»: як все почалося?

‒ Почалося все 26 січня, коли була зачистка нашого запорізького євромайдану. Я там був із самого початку й до кінця. Дзвонили знайомі й запитували, що відбувається, бо в Дніпропетровську всіх уже розганяли, зачищали близько шостої вечора. Так сталося, що журналістів, які це все висвітлювали онлайн, було дуже мало. Дзвонило багато людей, запитували одне й те ж, це навіть нервувало. Я порекомендував дивитися веб-трансляцію через камеру, що встановлена на центральному поштамті. Але виявилося, що десь о 17.30 вона вже була розвернута в інший бік. Тож мені підказали: «Пиши в Facebook, а ми просто будемо робити репости». І я робив такий собі текстовий онлайн кожної 3-4 хвилини до самого моменту зачистки. Останній пост був: «В нас стріляють».

Того ж дня нам продовжували писати, мовляв, опублікуй, що не можна йти в п’яту лікарню та викликати таксі, бо людей здають. Очевидно, що через ці репости інформація потрапляла в центральні ЗМІ й мені почали дзвонити звідти. Подзвонили і з «Громадського». Якось так, поступово, ми здружилися. Це сталося само собою, тобто не було цілеспрямованої стратегії почати співпрацю. Я почав знімати сюжети, коментувати, робити включення, стріми. Пам’ятаю, через кілька днів після подій активісти мене запитали, чому немає стрімів. Сказав, як є: немає техніки. Мені принесли техніку, купили роутер, сплатили за інтернет на кілька місяців, щоб ці стріми були. Власне, через стріми Запоріжжя і почали включати в ефір частіше. Тим більше, що воно вже було цікавим

‒ Революція скінчилася. Яка тематика буде головною зараз?

‒ Чи можна так вважати, що революція скінчилася? Гасла, які були на майдані, не втілено, вимог людей не виконано. А те, що на зміну революції прийшла анексія Криму? А війна на сході? В цьому плані Запоріжжя, як і Дніпропетровськ, ‒ важливе, стратегічне місто. Я б не сказав, що немає чого знімати. У нас тут і батальйон, і Самооборона, і, зрештою, багато районів в області, які дуже цікаві, але ми маємо недостатньо інформації про них. Наприклад, Бердянський район і Бердянськ, стратегічне місто Енергодар: я знайшов чотири сайти енергодарських, але не можу сказати, що звідти можна отримувати достатньо інформації, та ще й щоденно. Мелітополь: там трохи краще, є ЗМІ, що висвітлюють події, але, знову-таки, хочеться чогось докладнішого і глибшого. Розівський район із його дерибанами землі є дуже цікавим. Дніпрорудний ‒ це взагалі чорна пляма з погляду висвітлення ЗМІ, і це треба змінювати.

‒ Ви офіційно відкрили «Громадське. Запоріжжя». Про що це?

– Зареєстровано ГО «Громадське. Запоріжжя». Наразі чекаємо витяг із податкової і, в принципі, починаємо працювати. Від початку «Громадське» створювали журналіст і юрист. Загалом ми маємо таких засновників: Юрій Бараннік, Наталія Лобач (АРТ-Галерея «Ленін»), журналісти Максим Щербина, Яна Сасіна, Микола Михайлов, Володимир Зінчик, Юлія Завада. По суті, ми є частиною проекту «Громадська мережа», який наразі розвивається по всій Україні. Одне з перших було «Громадське. Донеччина». Так що Запоріжжя – далеко не перше: тривалий час працює «Громадське. Черкаси», «Громадське. Кременчук», паралельно з нами починає роботу «Громадське. Одещина».

Але в мене з самого початку був трохи інший підхід до роботи: не було великої команди журналістів, і сюжети, які я знімав і відправляв на «Громадське», просто транслювали з позначкою: «Відео Тараса Білки». Мене це влаштовувало, але коли з’явилася пропозиція працювати в рамках цього проекту, звісно, я сказав «так».

– Коли плануєте розпочати?

– Зараз ми допрацьовуємо сайт, на ньому буде вся інформація: статут, засади редакційної політики, команда, джерела та обсяги фінансування, ефіри, новини. До кінця липня маємо розпочати. Мовлення буде онлайн. Хочу зауважити, якщо є певні проблеми з тим, щоб наш онлайн включали в ефір місцеві телеканали, зокрема державний телеканал «Запоріжжя» і муніципальний МТМ, то значно менше проблем на рівні журналістів.

– Хто в команді?

– В ідеалі я бачу так, щоб були журналісти і волонтери в районах області. Нас стало більше, бо є люди, які вже готові працювати в «Громадському». Хотів би мати шість журналістів-універсалів,  які не просто орієнтуються в матеріалі, а вміють і знімати, і монтувати, й писати тексти. Простий приклад: кілька днів я провів на Донбасі з батальйоном «Азов». Якби я вмів тільки знімати, було б більше проблем, бо треба було якось передати відео для монтажу, потім завантажити відео тощо. За універсалізмом я бачу майбутнє. Журналісти-телевізійники мають виступати ще й режисерами свого сюжету. Наразі в мене є чотири журналіста, які саме цього вчаться, і в них є бажання навчитися. Звісно, якість не повинна страждати. Але порівняно з оперативністю якістю можна трохи поступитися.

– Хто визначає редакційну політику? Яка в цілому система підпорядкування центру?

– Можна сказати, що ми працюємо по франшизі, чи радше під брендом «Громадського», але прямого впливу немає: на місцях ми маємо свободу. За основу ми взяли редакційний статут київського «Громадського», з урахуванням західних принципів роботи журналістів, але дуже адаптований до наших реалій. Один із таких принципів – наприклад, редакційну політику «Громадського» можна знайти і прочитати в інтернеті, а про редакційну політику наших місцевих каналів – ні. Я пропрацював на двох телеканалах і взагалі не мав доступу до цих засад.

– Верховна Рада прийняла Закон «Про суспільне телебачення», в рамках якого державні телерадіокомпанії буде трансформовано в осередки суспільного мовлення. Ви плануєте якось співпрацювати з нашим державним «Запоріжжям», раз уже берете на себе роль громадського мовника?

– По-перше, я не думаю, що ця трансформація можлива. По-друге, плануємо. Ми зустрічалися, всі нібито готові до співпраці, але… Важливіше інше: проблема в тому, що важелі впливу з боку влади, які були на цей телеканал, залишилися, як і можливість впливати на людей, що працюють на державному ТБ, була, є і буде. Так, ми домовлялися, говорили про можливість використовувати наш контент на їхньому телеканалі. Ми порозумілися, але, здається, тільки на словах.

Нам свого часу й губернатор (Валерій Баранов. – Авт.) обіцяв багато: і приміщення, і навіть можливість працювати на базі ЗОДТРК. Результат – нічого. Розмова відбулася майже три місяці тому. Нам пообіцяли передзвонити, але так ніхто й не передзвонив. Потім чутки ходили, що ми взагалі прийшли до губернатора «просто поговорити» й нічого насправді не планували робити. Що ж, вони будуть приємно здивовані. Або неприємно…

Мені здається, проблема в тому, що чиновники (а за великим рахунком керівництво ЗОДТРК – теж чиновники) звикли, щоб до них приходили і благали. І якщо б вони навіть надали якусь мізерну підтримку, то конфлікт у тому, що вони це розцінюють не як співпрацю, а як те, що ти тепер винен їм «по гроб жизні». Тому від початку така розмова не подобається. Тим паче, ми розуміємо, що нікого не влаштовує незалежне медіа. Хочеться ж впливати! Всі місцеві телеканали належать комусь – так склалося історично. Я стикався не раз: критикувати не можна, не можна це показувати те, ці – друзі каналу, а ті – друзі друзів каналу. Але плюс такого тиску: розуміння, що люди бояться журналістики.

– Тобто, можна сказати, що підтримка місцевої влади відсутня?

– Її нуль. Я б навіть сказав, мінус. Ми спочатку планували розташовуватися в Будинку молоді. Я знаю прекрасно, що там є порожні приміщення, а мені кажуть, що всі приміщення до 2016 року орендовані і «Громадське ТБ» тут фізично не може бути, лише погодинно… Це дуже цікава розмова. Розмова, яка починається з брехні, приречена завершитися, наприклад, журналістським розслідуванням.

– І все ж таки: з ким на сьогодні буде відбуватися співпраця? Хто з колег хоче ваших новин?

– Безперечно, частина контенту йтиме в центр. Частину контенту будемо віддавати місцевим ЗМІ. Реально зараз ніхто не хоче, але думаю, ми знайдемо методи, щоб вони схотіли. Треба говорити, треба зустрічатися. Повторюся, наша велика увага – на райони області. З усіма наслідками.

– Чому ви вважаєте, що вдасться зробити те, чого в Запоріжжі не було зроблено більше як за 20 років?

– Я не замислювався над тим, вдасться – не вдасться… Не хочу замислюватися. Береш і робиш. Нещодавно писав інтерв’ю з нашим снайпером, на полігоні, де він пристрілював нову гвинтівку. Запитав: «Скажи, як треба поводитися, щоби краще влучати?» На що отримав відповідь: «Що тут казати? Береш і стріляєш». Так і тут. Безперечно, буде каміння, будемо спотикатися. Будуть, навіть уже є люди, які не хочуть, щоб «Громадське» було.

– В чому, на ваш погляд, різниця між опозиційним каналом і громадським телебаченням?

– Опозиційний канал, крім того, що підтримує опозицію, її ще й практично не критикує. «Громадське» нікого не підтримує. Ситуація зі мною: спочатку мені пишуть, мовляв, «тебе купили одні», інші пишуть – «тебе купили другі». Через якийсь час: «Так тебе що, перекупили?» Просто має бути можливість незаангажовано казати те, що вважаєш за потрібне. Всі знають, що я спілкуюся з Самообороною, даю їм час в ефірі. Але це не означає, що я не можу їх критикувати. Коли в мене виникають запитання, наприклад, з приводу аеродрому в Широкому, я запитую про це.

– Коли створювався 5-й канал, вони робили те ж саме. На вашу думку, чому вони не називали себе громадським?

– П’ятий створювався за моделлю громадського, але не на засадах громадського. Я радив би розвивати модель громадянської журналістики. Це складова «Громадського». Ми, наприклад, будемо співпрацювати з найбільшим пабліком у Запоріжжі «Типичное Запорожье». У нас спільні інтереси. До того ж можу сказати, що жодне з місцевих інтернет-ЗМІ не може конкурувати з пабліком «Типичное Запорожье». У нас передбачена модель розвитку громадських журналістів. Ми забезпечимо можливість створювати й розміщувати свої новини, будемо запрошувати їх у студію. Людям треба давати більше можливості говорити.

– Останній «fuck» вашого шефа в ефірі, подейкують, приніс «Громадському» від глядачів близько півмільйона гривень надходжень на рахунок. Як ви плануєте залучати ресурси до проекту?

– (сміється) Скажіть, кому мені показати «fuck», щоб отримати півмільйона, я би показав.

– Тоді уточніть, чи входить до ваших редакційних стандартів показувати «пальці» тим, хто вам не подобається?

– Поза ефіром, – можливо. Але все ж таки кожна людина індивідуальна. Стандарти? Тут питання таке: цей жест показує, що це емоції, ефір. Але я точно не знаю, що подібні речі приносять гроші.

– Як ви плануєте утримувати баланс, щоб не бути опозиційним каналом?

– По суті, як би мені не хотілося ідеально підходити під стандарти журналістики, – не виходить. Зараз, наприклад, точаться дискусії: чи можна називати терористами людей, що воюють на сході? Це ж позиція влади. І якщо офіційними персонами ці люди так називаються, то як можна назвати інакше людей, які беруть у полон, прикриваються дітьми? Я не знаю, як назвати людину, яка стояла й розмахувала націоналістським прапором Росії на Алеї Слави. Для мене це сепаратист, бо він кричав: «Росія, прийди! Путін, допоможи!».

– Ви думаєте про наслідки, називаючи їх так, а не інакше? За великим рахунком, цей «сепаратист» – теж громадянин України і «Громадське» – теж для нього. Ви плануєте якось вирішувати цю дилему?

– Так, я думаю про наслідки. Я не знаю інших синонімів на позначення людини, яка підтримує окупаційну війну, Росію, політику Путіна. Тим не менш, ми плануємо найбільш прямо говорити про речі, про які не прийнято говорити в Запоріжжі. Це теми місцевої політики. Наприклад, про те, які депутати мають свої групи впливу. По це теж не розповідають. Крім того, частина уваги буде присвячена культурі андеграунду. Треба привчати людей до цього. Як я вже казав, будемо розвивати громадянську журналістику. У нас будуть окремі програми, зокрема, програма журналістських розслідувань, будемо співпрацювати з «Наші гроші. Запоріжжя». Буде кілька проектів під журналістів, і я сподіваюся, що їх підтримають. Первинний план такий: перший місяць – дві години прямого ефіру тричі на тиждень, потім – щодня по дві години прямого ефіру, куди будуть входити ці програми і включення з районів. Ми серйозно налаштовані співпрацювати з сусідніми областями і нашими колегами з «Громадського» в інших областях.

– То як ви будете фінансуватися?

– Частково за рахунок грантів, частково – громадських пожертв. Я впевнений на 101%, що вони будуть. Вже звертаються люди з питанням, як підтримати проект. В мене є нехай невеличкий, але досвід краудфандінгу, коли в рамках музичного гурту ми збирали гроші на фольклорну експедицію по області. Потрібно було близько 8000 гривень. Тоді на нас дивилися, як на ідіотів. Але ми змогли, збирали по 1-2 гривні.

– Але бюджет «Громадського», вірогідно, більший і потребує постійних надходжень. Хто їх буде робити?

– Наш бюджет на рік складає приблизно півторамісячний бюджет одного місцевого телеканалу. Зрозуміло, що бюджет на перший рік більший, враховуючи техніку. Насправді, ми над бюджетом голову зламали, бо спочатку не усвідомлюєш, який він має бути. Якщо взяти населення Запоріжжя в 790 тисяч, то з кожної людини треба приблизно по гривні зібрати на рік. Це до питання, що, наприклад, в оплату квартири входить тариф на радіо-«брехунець», якого ніхто не слухає. Але люди платять, бо не знають цього. До того ж, у нас уже є і гранти.

Щодо прозорості фінансування, ми б хотіли, щоб пожертви від людей відображалися на нашому сайті поіменно. З іншого боку, вже трапляється, що бізнесмени пропонують готівку. Правда, після того, як я зніму про них «хороший сюжет». Це неможливо, про що й кажу їм. Хочете підтримати телеканал? Робіть добровільні пожертви. Ми будемо оприлюднювати всі надходження від усіх донорів.

Існує така думка, що на сьогодні більшість українців не потребує суспільного телебачення. Запиту знизу немає. Як ви плануєте привчати аудиторію до ідеї «Громадського», а також до якісної інформації, знову-таки, з урахуванням того, що середньостатистичний споживач інформації не розрізняє якісну і неякісну журналістику?

– І не буде розрізняти. Ми за допомогою соціологів намагалися вивчити майбутню аудиторію «Громадського. Запоріжжя» в місті. Результат: наша аудиторія становить десь 6–8%. Це далеко не пересічні громадяни. Це наша інтелігенція. Чи мало це? Я, наприклад, досі не знаю, скільки конкретно людей дивиться той чи інший телеканал. І я не можу стверджувати, це 10 людей чи 100 тисяч? В нашому випадку ми бачимо конкретну кількість переглядів, бо є Youtube Analytics, який надає чіткий зріз.

– Я правильно розумію, що коли ви кажете про краудфандінг, ви розраховуєте на ці 6–8%?

– Так, правильно. Безперечно, ми будемо працювати і з потенційною аудиторією. Крім того, необхідне чітке позиціювання телеканалу.

– Аналоги вивчали?

– Нам не підходить багато моделей, жоден із варіантів не підходить. І в нас із цим будуть проблеми. Якщо людям сказати: «Давайте ви будете платити гривню на місяць», вони не будуть, навіть 50 копійок не будуть платити. Натомість, повторюся, вони ж платять за «брехунець». Для нас усе нове, з одного боку, з іншого – все це вже ми проходили.

– Як ви плануєте враховувати потреби того суспільства, для якого ви будете мовити? Класичне суспільне телебачення несе в собі значну просвітницьку функцію. Чи будете ви включати в програмний продукт щось, окрім політики?

– Не можна забувати, що в нас на базі Асамблеї культурних діячів створене «Громадське – культурне телебачення», і ми з ними будемо співпрацювати. Ми в першу чергу політико-соціальний канал. Але ми не забуваємо про культуру.

В цьому я пішов трошки іншим шляхом. Є музиканти. Я з ними зустрічався з одного питання: «Ти будеш займатися програмою?». Вони сказали: «Так».

Безперечно, в центрі в нас будуть прямі ефіри з обговоренням суспільно-політичної ситуації, бо люди мало орієнтуються в місцевій політиці, політичній і соціальній сфері, бо про це мало розповідається. Я вже відчув на собі: коли про це починаєш говорити – отримуєш і велику кількість негативу, і ще більшу підтримку. Звісно, величезна частина буде присвячена культурі. В цьому плані ми абсолютно відкриті до співпраці.

– Яка місія вашого проекту?

– Головне, що хочемо зробити, – виховати розумного і вдумливого глядача. Принаймні, цей глядач явно більш підкований, він потребує більшого і йому необхідно думати. Локально: обговорювати гострі питання, які цікавлять конкретно нашу аудиторію.